Постанова
іменем України
7 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 755/9334/20
провадження № 51-2205км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Плясова О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Плясова О.В. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 3 листопада 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040003718, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Торезу Донецької області, без постійного місця проживання у м.Києві, раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 3 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 5 по 8 червня 2020 року.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 8 червня 2020 року.
Залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину. за таких обставин.
Так, 5 червня 2020 року приблизно о 13:40 ОСОБА_1 разом із невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали досудового розслідування щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, перебуваючи біля будинку № 15 на вулиці Миропільській у м. Києві, за попередньою змовою групою осіб, з метою незаконного збагачення, розподіливши між собою злочинні ролі, не встановлена досудовим розслідуванням особа шляхом ривка відкрито викрала планшетний комп`ютер марки "Асус" моделі "Косс" вартістю 5000 грн із сім-картою мобільного оператора "Лайфселл" вартістю 50 грн, що лежав у кишені розстібнутої куртки потерпілої ОСОБА_2 та передала викрадене майно ОСОБА_1, а той утримуючи його при собі, втік. Надалі вони розпорядились спільно викраденим майном на власний розсуд, заподіявши своїми злочинними діями потерпілій ОСОБА_2 матеріальний збиток на загальну суму 5050 гривень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 3 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки вважає, що суди під час розгляду кримінального провадження допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, при цьому його підзахисному було відмовлено у правосудді через однобічність та упередженість судового розгляду цього кримінального провадження.
Зазначає, що сторона обвинувачення не довела винуватості, а суди не надали правильної оцінки показанням свідків та потерпілої, які постійно їх змінювали. Зокрема, захисник у своїй касаційній скарзі наводить показання свідка ОСОБА_3 і потерпілої та вказує на їх неузгодженість, зазначаючи, що суди не надали їм належної оцінки і безпідставно не взяли до уваги свідчень ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 .
Разом із тим, на думку захисника, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у допиті свідків сторони захисту, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та позбавив ОСОБА_1 права на справедливий суд.
Крім того, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав відповіді на доводи апеляційної скарги захисника щодо розгляду обвинувального акта стосовно свідка ОСОБА_4, обвинуваченого в тому ж самому кримінальному правопорушенні, яке інкримінують ОСОБА_1, одночасно не спростував доводів щодо притягнення двох осіб у різних кримінальних провадженнях за один і той самий злочин.
Також, на думку захисника, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині закриття кримінального провадження за відсутності належних доказів його винуватості.
Разом із цим не погоджується захисник і з вироком суду, оскільки, на його переконання, суд не звернув уваги, що формулювання обвинувачення не відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на належних і допустимих доказах, при цьому обвинувальний акт не узгоджується з вимогами статті 291 КПК, адже не містить усіх обставин кримінального правопорушення, що, по суті, істотно обмежує права учасників судового розгляду.
Крім того, захисник зазначає, що у кримінальному провадженні залишилось невстановленим майно, яке було кимось викрадене у потерпілої, а суди такому факту не надали жодної оцінки.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник оспорює винуватість свого підзахисного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, посилається на непричетність його до вчинення злочину і суперечності між показаннями свідків та потерпілої.
Однак зазначені доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання потерпілої, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази та вмотивовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому діяння.
Доводи захисника про відсутність доказів на підтвердження винуватості його підзахисного спростував суд апеляційної інстанції.
Зокрема, суд апеляційної інстанції допитав потерпілу, яка надала суду пояснення, аналогічні наданим нею в суді першої інстанції, з яких убачається, що 5 червня 2020 року приблизно о 12 год вона йшла зі своїм товаришем ОСОБА_3 по вул. Миропільській додому, біля будинку №15 по цій вулиці, побачила наглядно знайомих ОСОБА_1 із двома товаришами, які почали її переслідувати. До неї підійшов товариш ОСОБА_5 - ОСОБА_4, висмикнув із її кармана планшет та передав його ОСОБА_1, а той поклав планшет під футболку і почав з ним тікати.
Потерпіла, викликаючи поліцію, повідомила всі обставини викрадення планшета, вказала на осіб, які це зробили, та зазначила, де вони живуть.
На спростування доводів апеляційної скарги захисника, які є аналогічними за змістом доводам його касаційної скарги, апеляційний суд проаналізував показання, дані потерпілою ОСОБА_2 як у суді апеляційної інстанції, так і в суді першої інстанції, та у своїх висновках зазначив, що згідно з цими показаннями потерпіла всіх трьох осіб, які були на місці злочину, знала наглядно, в будь-яких стосунках, у тому числі боргових чи неприязних, з ними не перебувала і підстав для їх обмови не має.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правдивості та узгодженості показань потерпілої, які не викликають сумнівів у їх достовірності.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника в частині неузгодженості показань потерпілої і свідка ОСОБА_3 слід зазначити, що, як установили суди першої та апеляційної інстанцій, показання потерпілої повністю узгоджуються з іншими доказами у провадженні, а свідок ОСОБА_3 був очевидцем подій і підтвердив показання потерпілої, при цьому зазначив, що бачив, як планшет був у руках ОСОБА_7 і як він із ним тікав.
При цьому посилання захисника на те, що свідок ОСОБА_3 не бачив, як планшет опинився в ОСОБА_1, повністю спростовуються послідовними показаннями потерпілої.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що показання потерпілої та свідка ОСОБА_3 повністю узгоджуються між собою, а також з письмовими доказами у провадженні, а саме із її заявою про вчинення кримінального правопорушення від 05 червня 2020 року, згідно з якою потерпіла ОСОБА_2, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, вказала осіб, які вчинили проти неї злочин, та обставини цього злочину (т. 1 а.п. 79). Такі ж показання містить протокол слідчого експерименту від 27 червня 2020 року, слідчу дію було проведено за участю потерпілої у присутності понятих, під час експерименту потерпіла з усією повнотою продемонструвала місце та спосіб, у який ОСОБА_1 заволодів її планшетом (т. 1 а.п. 91-94).
Проаналізувавши такі докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що будь-яких істотних розбіжностей між показаннями потерпілої ОСОБА_2, наданими під час слідчого експерименту та наданими в суді першої інстанції, як на те вказує захисник, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, твердження захисника про відсутність належної перевірки судом апеляційної інстанції доводів його апеляційної скарги в частині неузгодженості показань потерпілої є необґрунтованими.
Натомість захисник у своїй касаційній скарзі наводить зміст показань потерпілої та свідка ОСОБА_3 і зазначає, що вони не узгоджуються між собою та суперечать установленим фактичним обставинам кримінального провадження, однак такі доводи спростовуються прослуховуванням аудіозапису судового засідання у суді першої інстанції, з якого убачається, що свідок ОСОБА_3 вказує на те, що події відбувались дуже швидко, однак підтвердив, що бачив у ОСОБА_1 планшет потерпілої, із яким він тікав.
Суд першої інстанції, оцінюючи зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення, дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 "поза розумним сумнівом" знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та кваліфікував дії ОСОБА_1 за частиною 2 статті 186 КК як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.
З такими висновками суду першої інстанції, з якими погодилась колегія апеляційного суду, погоджується з ними і Суд касаційної інстанції та вважає неспроможними доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про відсутність складу злочину в діях його підзахисного.
Неспроможними є і доводи касаційної скарги захисника про те, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 291 КПК, суд апеляційної інстанції також надав правильні вмотивовані висновки, зазначивши, що у вказаному обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 наведено фактичні дані, які в сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 186 КК України, що дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Крім того, апеляційний суд, посилаючись на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва про призначення справи за обвинуваченням ОСОБА_1 до судового розгляду, зазначає, що у кримінальному провадженні відсутні клопотання про повернення обвинувального акта прокурору або вказівки на його невідповідність нормам закону (т. 1, а.п. 35-39).
В суді першої інстанції після оголошення прокурором обвинувального акта головуючий роз`яснив обвинуваченому суть обвинувачення і в ході з`ясуванні позиції обвинуваченого останній заявив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, вину він не визнає і показання буде надавати після потерпілої та свідків.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника з приводу безпідставної відмови у задоволенні клопотання захисника про допит свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, то суд апеляційної інстанції надав у рішенні вмотивовану відповідь на таке клопотання.
Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного суду, оскільки відповідно до статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний дослідити повторно обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому суд зазначив, що будь-яких доказів про те, яким чином і коли були встановлені ці свідки, колегії суддів надано не було. Більш того, з пояснень потерпілої та свідка ОСОБА_3 видно, що очевидцями події були вони й особа, яка перебувала з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_10 .
Посилання сторони захисту на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які, на думку захисника, давали послідовні показання, що узгоджуються між собою, колегія суддів також вважає неспроможними з огляду на таке.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження, встановлено, що суд з метою спростування показань ОСОБА_4 та ОСОБА_1, повторно допитав потерпілу, яка, будучи вдруге попереджена про кримінальну відповідальність, наполягала на вчиненні щодо неї кримінального правопорушення як ОСОБА_1, так і ОСОБА_4, заперечила наявність боргових зобов`язань перед ОСОБА_4 та підтримала пояснення, які надавала суду раніше.
Колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції оскільки перевіркою матеріалів провадження не виявлено даних, які б давали підстави закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу злочину в діях ОСОБА_1, як на це посилається захисник.
Поруч із цим захисник зазначає про розгляд у місцевому суді кримінального провадження щодо ОСОБА_4 за тим самим обвинуваченням, який інкримінують його підзахисному, та вказує про неприпустимість такого розгляду з урахуванням того, що за одне і теж саме діяння не можна притягнути двох різних осіб.
Однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 вчинив злочин групою осіб, а відповідно до фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом, є особа, матеріали стосовно якої досудовим розслідуванням виділено в окреме провадження, тому посилання захисника на порушення загальних приписів кримінального провадження щодо порядку притягнення різних осіб за один і той самий злочин є неспроможними та не вказують на порушення вимог закону в цьому кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи в апеляційній скарзі засудженого, при цьому проаналізував показання свідків, висновки експертів, співставив їх із показаннями потерпілого, свідків та письмовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з ретельним аналізом доказів судом апеляційної інстанції, та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочині.
Отже, колегія суддів не встановила порушень вимог закону під час перевірки кримінального провадження щодо засудженого ОСОБА_1 .
На підставі наведеного касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, вирок суду першої інстанції постановлений з дотриманням вимог статті 374 КПК, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд