Постанова
іменем України
7 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 154/215/19
провадження № 51-1498км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Костюка О. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Полячука С. І. на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 червня 2019 року та ухвалу Волинськогоапеляційного суду від 18 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030060000826, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця п.к. Сєвєрне, м. Сніжне Донецької області, жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком суду 22 листопада 2018 року приблизно о 23:00 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1, під час конфлікту, після спільного вживання алкогольних напоїв з власником вказаного помешкання ОСОБА_2, діючи умисно, наніс чисельні удари руками та ногами в різні ділянки тіла останнього, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок тяжкості, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що місцевим судом належним чином не перевірено можливість вчинення ОСОБА_1 злочину при перевищенні меж необхідної оборони або вчинення вбивства через необережність, оскільки він захищався від дій потерпілого. Зазначає, що у вироку не розкрито змісту суб`єктивної сторони інкримінованого засудженому кримінального правопорушення в частині з`ясування умислу його дій та ставлення до наслідків. Вказує на те, що згідно протоколу огляду місця події, ножиці, які приставляв до шиї засудженого потерпілий, не вилучалися та не оглядалися, що, на думку захисника, позбавляє можливості зробити висновок, наскільки небезпечним був цей предмет для життя або здоров`я ОСОБА_1 . Зазначає, що апеляційний суд, погоджуючись з кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК, послався на показання свідка ОСОБА_3, безпосередньо не допитавши її під час апеляційного розгляду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурорзаперечував проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
ОСОБА_1 та захисник подали до Верховного Суду заяви, в яких зазначили про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень Судом не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував:
- показаннями самого засудженого ОСОБА_1, який частково визнав вину за ч. 2 ст. 121 КК, при цьому не заперечував факту заподіяння декількох ударів потерпілому, однак зазначив, що захищався від його протиправних дій, який намагався вдарити його ножицями в область шиї; показаннями свідка ОСОБА_3, яка підтвердили факт заподіяння засудженим потерпілому не менше десяти ударів по голові та тулубу;
- фактичними даними, які містяться у письмових доказах, зокрема: у протоколах огляду місця події, згідно яких у квартирі, де проживав ОСОБА_2, було виявлено труп останнього з численними тілесними ушкодженнями, пасма волосся на підлозі кімнати та поламаний стілець; у протоколі пред`явлення особи для впізнання від 25 листопада 2018 року, згідно якого, свідок ОСОБА_3 впізнала ОСОБА_1 як особу, яка спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_2 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 25 листопада 2018 року, згідно якого, свідок ОСОБА_3 у квартирі, де проживав ОСОБА_2, відтворила обставини, за яких ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_2 ; у висновку судово-медичної експертизи від 9 січня 2019 року, відповідно до якого у потерпілого виявлено легкі та тяжкі тілесні ушкодження, які спричинені пожиттєво та в короткий проміжок часу, смерть настала внаслідок забою головного мозку з крововиливами під мозкові оболонки.
Отже, дослідивши в ході судового розгляду й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Доводи у касаційній скарзі захисника про можливість вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення при перевищенні меж необхідної оборони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Згідно ч. 3 ст. 36 КК, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Як вбачається з показань свідка ОСОБА_3,між засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі, де проживав останній, виник конфлікт, в результаті якого останній приставив ножиці у складеному стані до шиї засудженого. ОСОБА_1, вибив ножиці з рук ОСОБА_2, після чого останній пішов до іншої кімнати. Через деякий час ОСОБА_1 зайшов до кімнати ОСОБА_2 під приводом заспокоїти його. Згодом свідок почула з кімнати звук падіння. Зайшовши у кімнату побачила, як засуджений бив ОСОБА_2, на її зауваження щодо припинення своїх дій він не реагував.
Крім цього свідок ОСОБА_3 зазначила, що після того, як засуджений вибив ножиці з рук ОСОБА_2, останній пішов до себе в кімнату і його дії жодної загрози для ОСОБА_1 не становили.
Таким чином, як зі змісту показань вищезазначеного свідка, а також із фактичних даних, що містяться у досліджених судом доказах, не вбачається, що ОСОБА_2 застосував будь-яку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, які могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_1 .
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 не перебував під впливом фізіологічного афекту, чи іншого (природного) емоційного стану, котрий би міг бути психологічною підставою для сильного душевного хвилювання.
Отже, встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність такого акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого ОСОБА_2, який би за своїми об`єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_1, що у свою чергу могло викликати в останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.
Під час перегляду вироку апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. Крім того, суд належним чином розглянув доводи засудженого про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 121 КК, і, давши вичерпні відповіді, аргументовано відмовив у їх задоволенні.
Щодо доводі захисника про те, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК послався на показання свідка ОСОБА_3, безпосередньо не допитав її під час апеляційного розгляду, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Із звукозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції вбачається, що під час розгляду справи учасники кримінального провадження не заявляли клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_3 .
Апеляційний суд ретельно дослідив усі наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази та показання свідків, допитаних у суді першої інстанції, і показання яких детально відтворені у вироку місцевого суду. При цьому апеляційний суд не надавав їм іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки.
Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог закону і повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для скасування судових рішень відсутні. Таким чином, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд