Постанова
Іменем України
09 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 334/7341/19
провадження № 61-9078св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Запорізька міська рада,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2020 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради та просила встановити факт спільного проживання з сином ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 та визнати за нею право користування цією квартирою.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з січня 2019 року почала проживати у квартирі АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_2, який тяжко хворів і потребував сторонньої допомоги, у серпні 2019 зверталася до Комунального підприємства "Наше місто" із заявою про реєстрацію місця проживання в квартирі, проте їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю оригіналу ордеру на квартиру та наявністю заборгованості зі сплати за комунальні послуги.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, у період з 02 січня 2019 року по 29 серпня 2019 року.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселилася до спірної квартири з дозволу та за наявності письмової згоди свого сина ОСОБА_2, при вселенні між ними не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням, це приміщення було постійним місцем її проживання, вона з наймачем вела спільне господарство та тривалий час, з січня 2019 року по день смерті сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала з ним разом.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 вселилася до спірного житла з метою здійснення догляду за сином, вказане житло не є її єдиним постійним місцем проживання, оскільки з 1996 року вона зберігає за собою право користування іншим житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3, в якій вона зареєстрована.
Вказані обставини не дають підстав для висновку про набуття ОСОБА_1 права користування спірним житлом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2020 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2012 року в справі № 6-60цс12.
Зазначала, що при вирішенні спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї, а також інші обставини що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Вона була матір`ю наймача, вселилася в спірне житло за згодою сина, утримувала його, оскільки він не мав доходів, виконувала всі обов`язки члена сім`ї наймача, зокрема, сплачувала за комунальні послуги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
21 серпня 2020 року справа № 334/7341/19 надійшла до Верховного Суду.
Запорізька міська рада направила відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.