1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

справа № 482/1410/16-ц

провадження № 61-11234св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в складі судді Баранкевич В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: визнати недійсним договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 від 22 червня 2015 року, укладений з ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на йог користь грошові кошти в сумі 100 000 грн, сплачені на виконання договору найму житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначав, що червні 2015 року мав намір придбати житло для особистого проживання. Приблизно у цей час він познайомився з ОСОБА_2, яка продавала житловий будинок АДРЕСА_1 та погодилася продати вказаний будинок за 100 000 грн, однак запропонувала укласти щодо цього будинку договір житлового найму.

22 червня 2015 року він уклав з ОСОБА_2 договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 .

При підписанні договору він передав відповідачу 100 000 гривень як плату за житловий будинок.

Договір житлового найму було укладено 22 червня 2015 року під впливом помилки щодо правової природи правочину, адже він вважав, що сплачуючи значну суму коштів за будинок, він отримає його у власність. Про вказані обставини свідчить те, що ним одноразово в момент підписання договору було передано 100 000 грн як плату за житловий будинок, також у вказаному договорі вказано, що позивач буде проживати у житловому приміщенні довічно.

ОСОБА_2 не дотрималася попередніх домовленостей щодо проведення ремонту будинку для приведення його у придатний для проживання стан та щодо реєстрації його за цією адресою, зареєструвавши його за своїм місцем проживання на АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100 000 грн, застосувавши наслідки недійсності правочину.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений договір найму житлового приміщення є нікчемним та не потребує визнання його судом недійсним, так як він не відповідає вимогам закону. ОСОБА_2 на день укладення спірного правочину не була власником житлового будинку, і в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна взагалі відсутні відомості про такий об`єкт нерухомого майна. За таких обставин укладений договір найму житлового будинку суперечить вимогам частини першої статті 810 ЦК України та частини першої статті 812 ЦК України, а тому є нікчемним.

Оскільки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 100 000 грн на виконання договору найму житлового будинку, який є нікчемним, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених на виконання договору найму житлового приміщення, підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі. З матеріалів справи та тексту оспорюваного договору вбачається, що його предметом є передача у користування довічно житлового будинку на АДРЕСА_1 . При цьому обов`язку наймодавця щодо передачі будинку кореспондується зобов`язання наймача сплатити одноразово 100 000 грн за користування житлом. До договору не долучено будь-якого письмового документу, який підтверджував би виконання наймачем обов`язку щодо передачі наймодавцю зазначеної суми грошей.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору внаслідок його нікчемності ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувала.

Разом із тим, в резолютивній частині постанови апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року вказано, що рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів скасовано і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 цій частині. Натомість в іншій частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року апеляційний суд залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції не вказав обставин, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, для виходу за межі доводів апеляційної скарги, тому зробив безпідставний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору внаслідок його нікчемності, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржувалося в апеляційному порядку.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що грошові кошти були стягнуті з відповідача як наслідок недійсності правочину і вимога про стягнення коштів залежить від висновку про нікчемність договору найму житлового приміщення, а тому постанова апеляційного суду у цій частині також підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір найму житлового приміщення від 22 червня 2015 року є нікчемним в силу закону, а тому не потребує визнання його недійсним.

Як вбачається зі змісту договору найму спірного житлового будинку, зокрема, пунктів 1.4 та 1.7, сторони досягли згоди, що наймач ( ОСОБА_1 ) буде проживати в будинку довічно і договір діє до його смерті. Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору.

Підписи сторін договору і, зокрема, відповідачки в договорі, яка підписала його без застережень, свідчить про виконання сторонами умов цього договору, в тому числі й щодо внесення плати за приміщення.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене, правильними є висновку суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 3-195гс15, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 20 травня 2020 року в справі № 331/2395/15-ц.

Вказувала, що для правильного встановлення обставин справи, зокрема правової природи укладеного між сторонами договору, факту передачі грошей під час його укладення, суди повинні були застосувати статті 213 ЦК України щодо тлумачення змісту правочину.

Незавершена форма дієслова у формулюванні "плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору" свідчить про недоведеність факту передання грошових коштів під час підписання договору, а отже, про хибність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо доведеності цієї обставини.

У відносинах оренди неможливості застосувати реституцію, оскільки неможливо повернути користування орендарем об`єкту оренди, а повернення лише орендної плати не є двосторонньою реституцією та порушує баланс прав та законних інтересів сторін договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новоодеського районного суду Миколаївської області.

22 вересня 2020 року справа № 482/1410/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року.


................
Перейти до повного тексту