ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 914/1122/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевич В. Ю.- головуючий, Чумак Ю. Я., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання Астапової Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 (головуючий суддя Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі
за позовом 1) Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, 2) Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу
до 1) Львівської міської ради, 2) Приватного підприємства "Наш ринок"
про 1) визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 809 від 10.05.2007; 2) визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 3318 від 19.04.2018; 3) визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 5377 від 11.07.2019; 4) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.06.2018 № Ш-4094/1 та застосування наслідків його недійсності; 5) скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; 6) скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,
за участю представників:
позивача-1 - Шейхета М. Г. (у порядку самопредставництва),
позивача-2 - Шейхета М. Г. (у порядку самопредставництва), Шнира Я. Б. (адвокат),
відповідача-1 - Коржевич У. Ф. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Павлишина І. А. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 08.05.2020 Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (далі - Об`єднання Комітетів, позивач-1) та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (далі - Представництво Американського Об`єднання, позивач-2) звернулись до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, відповідач-1) та Приватного підприємства "Наш ринок" (далі - ПП "Наш ринок", відповідач-2) про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міськради: від 10.05.2007 № 809 "Про затвердження ТзОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 у м. Львові"; від 19.04.2018 № 3318 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8"; від 11.07.2019 № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1", визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.06.2018 № Ш-4094/1 (далі - договір оренди від 20.06.2018), зі змінами та доповненнями, та застосування наслідків його недійсності (застосувати реституцію), скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що вищевказані ухвали прийнято, а договір оренди від 20.06.2018 зі змінами та доповненнями до нього укладено з порушенням вимог земельного, пам`яткоохоронного законодавства, чинних міжнародних договорів. При цьому також порушено права та охоронювані законом інтереси позивачів.
3. Об`єднання Комітетів та Представництво Американського Об`єднання стверджують, що Міністерство культури України затвердило Паспорт об`єкта та облікову картку, де зазначено площу та розташування об`єкта культурної спадщини - Старе єврейське кладовище у м. Львові. Вказані документи стали підставою для занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятки історії місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10.
4. Міністерство культури і туризму України внесло пам`ятку - "Старе єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік між вулицями Я. Рапопорта, Базарна, Броварна та Клепарівська" до вказаного реєстру як Пам`ятку історії, охоронний № 2951-Лв.
5. Позивачі вказують, що Старе єврейське кладовище розташоване між сучасними вулицями Я. Рапопорта, Базарної, Броварної, Клепарівської, територія кладовища, чітко відокремлена вулицями. Містобудівна документація для розроблення проекту землеустрою вже виготовлена, а земельна ділянка, передана в оренду відповідачу-2 спірними рішеннями, розташована в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної (буферної) зони об`єкта ЮНЕСКО.
6. Таким чином, функціональне використання земельної ділянки, визначене в оскаржуваних ухвалах, не відповідає Генеральному плану м. Львова. Крім того, територія, в межах якої було надано земельну ділянку відповідачу-2, віднесена до земель історико-культурного призначення, що свідчить про необхідність зміни цільового призначення, однак така зміна проведена не була, що, на думку позивачів, є порушенням статті 20 Земельного кодексу України, та відповідно підставою для визнання недійсними оскаржуваних ухвал Львівської міськради та договору оренди з наступними змінами та доповненнями.
7. Оскільки оскаржувані ухвали та договір оренди зі змінами позивачі вважають незаконними, то також просять скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0058, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.04.2015; скасувати записи про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 4610137500:01:001:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 629775446101, номер запису про інше речове право - 9561172.
8. Разом з тим позивачі зазначають, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі № 462/3403/16-а, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018, визнано бездіяльність Виконавчого комітету Львівської міськради в частині організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094, протиправною; зобов`язано Львівську міськраду дати дозвіл замовникам - Об`єднанню Комітетів та Представництву Американського Об`єднання Комітетів на розробку проекту землеустрою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. 31.01.2002 Львівською міськрадою прийнято ухвалу № 1460 "Про користування земельною ділянкою Комунальною 3-ю міською клінічною лікарнею на вул. Рапопорта, 8 в м. Львові", якою відповідно до погодженої технічної документації (реєстраційний № 1590) передано у постійне користування Комунальній 3-й міській клінічній лікарні земельну ділянку площею 24 181 кв. м на вул. Я. Рапопорта, 8 в м. Львові для обслуговування будівель лікарні, в тому числі 1273 кв. м в межах червоної лінії з обмеженнями, а земельну ділянку площею 1742 кв. м залишено у спільному користуванні (проїзд).
10. 21.09.2006 Львівською міськрадою прийнято ухвалу № 202 "Про погодження ТзОВ "Наш ринок" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 у м. Львові". Вказаною ухвалою погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю "Наш ринок" (далі - ТзОВ "Наш ринок") місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 в оренду терміном на 3 роки за рахунок земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі комерції, для обслуговування ринку.
11. Ухвалою Львівської міськради № 809 від 10.05.2007 "Про затвердження ТзОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 у м. Львові" вирішено: вилучити за згодою з користування Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова земельну ділянку площею 0,4276 га та зарахувати до земель міста; затвердити ТзОВ "Наш ринок" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,4276 га (у тому числі площею 0,0506 га у межах червоних ліній з обмеженнями) на вул. Я. Раппопорта, 8 в оренду терміном на З роки для обслуговування ринку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції; ТзОВ "Наш ринок" у місячний термін укласти з Львівською міськрадою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.
12. 16.12.2010, розглянувши звернення ПП "Наш ринок" від 11.10.2010 № 5-10379, технічну документацію на землекористування, Львівська міськрада прийняла ухвалу № 86 "Про користування ПП "Наш ринок" земельною ділянкою на вул. Я. Раппапорта, 8". Вказаною ухвалою надано ПП "Наш ринок" земельну ділянку площею 0,4138 га (у тому числі площею 0,0468 га у межах червоних ліній) на вул. Я. Раппапорта, 8 в оренду терміном на З роки для обслуговування ринку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.
13. 24.12.2010 між Львівською міськрадою (орендодавець) та ПП "Наш ринок" (орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Львові 14.07.2011 за №461010004000297 (далі - договір від 24.12.2010).
14. Відповідно до пункту 1 договору від 24.12.2010 орендодавець на підставі ухвали Львівської міськради від 07.06.2007 № 899 "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міськради від 16.12.2010 № 86 "Про користування ПП "Наш ринок" земельною ділянкою на вул. Я. Раппапорта, 8" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Я. Раппапорта, 8, для обслуговування ринку.
15. Згідно з пунктом 2 договору від 24.12.2010 в оренду передається земельна ділянка, кадастровий № 4610137500:01:001:0058, загальною площею 0,4138 га, у тому числі під забудовою - 0,1874 га, під твердим покриттям - 0,2265 га (у тому числі площею 0,0468 га у межах червоних ліній).
16. 23.04.2015, розглянувши звернення ПП "Наш ринок" від 29.08.2013, Львівська міськрада прийняла ухвалу № 4522 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8", якою продовжила ПП "Наш ринок" на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 0,4138 га (у тому числі площею 0,0468 га у межах червоних ліній) на вул. Я. Раппапорта, 8 для обслуговування ринку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.
17. Ухвалою Львівської міськради від 19.04.2018 № 3318 від 19.04.2018 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8" вирішено: продовжити ПП "Наш ринок" на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 0,4138 га (у тому числі площею 0,0347 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Я. Раппапорта, 8 (кадастровий номер 4610137500:01:001:0058), для обслуговування ринку (код КВЦПЗ 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) за рахунок земель житлової та громадської забудови.
18. На підставі вказаної ухвали між Львівською міськрадою (орендодавець) та ПП "Наш ринок" (орендар) укладено договір оренди землі від 20.06.2018, який зареєстрований у Львівській міській раді 20.06.2018 за № Ш-4094/1 (книга записів реєстрації договорів оренди землі Ш-4) та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.04.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 629775446101, номер запису про інше речове право 9561172).
19. 11.07.2019 на підставі звернення ПП "Наш ринок" від 19.06.2019 Львівська міськрада прийняла ухвалу № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1". Цією ухвалою внесено зміни до договору оренди від 20.06.2018, а саме: слова " 3 роки" замінено словами " 5 років" у відповідних відмінках".
20. На виконання вищезазначеної ухвали Львівської міської ради 08.08.2019 між Львівською міськрадою (орендодавець) та ПП "Наш ринок" (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрований у Львівській міськраді 20.06.2018 № Ш-4094/1. Даним договором внесено зміни до договору оренди землі: строк дії договору встановлено на 5 років до 19.04.2023; умови використання земельної ділянки - для обслуговування ринку, цільове призначення КВЦПЗ 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
21. Господарський суд Львівської області рішенням від 09.02.2021 (суддя Козак І. Б.) позовні вимоги задовольнив частково. Визнав незаконними та скасував ухвали Львівської міськради від 19.04.2018 № 3318 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8" та від 11.07.2019 № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1". Визнав недійсним договір оренди від 20.06.2018 зі змінами та доповненнями та застосував наслідки його недійсності (реституцію). Скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.04.2015. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
22. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міськради від 19.04.2018 № 3318 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8" та від 11.07.2019 № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1" підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані ухвали прийняті з порушенням статті 20 Земельного кодексу України (спірна земельна ділянка була передана відповідачем-1 відповідачу-2 без зміни цільового призначення).
23. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 20.06.2018 зі змінами та доповненнями та застосування наслідків його недійсності (застосування реституції), місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 21, 210, 211 Земельного кодексу України, дійшов висновку про задоволення даних позовних вимог, а також вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки як похідних від попередніх.
24. Водночас суд першої інстанції зазначив, що ухвала Львівської міськради від 10.05.2007 № 809 не порушує права позивачів, оскільки стосується земельної ділянки з іншим кадастровим номером та виділялася іншій юридичній особі, що є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
25. Західний апеляційний господарський суд постановою від 15.06.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2021 в частині задоволених позовних вимог скасував та прийняв в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
26. Суд апеляційної інстанції зазначив, що передумовою для встановлення меж історичного ареалу є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Міністерством культури України.
27. Ураховуючи відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення (охоронні зони), якими були б встановлені межі, режим використання та охорони території "Старого єврейського кладовища, XIV століття - 1855 р., між вулицями Я. Рапопорта, Базарна, Броварна та Клепарівська", а також те, що науково-проектна документація "Історико-архітектурний опорний план м. Львова" Міністерством культури України не затверджена, як і не затверджена Львівською облдержадміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення - Старе єврейське кладовище, чітко ідентифікувати межі Старого єврейського кладовища неможливо, докази про знаходження спірної ділянки на вул. Раппапорта, 8 у м. Львові в межах вказаного кладовища відсутні. Охоронна зона не визначена, тому немає підстав вважати, що оскаржувані ухвали Львівської міськради порушують режим використання та охорони території Старого єврейського кладовища.
28. Крім того, позивачами не зазначено, а судом не встановлено, яким чином прийняття Львівською міськрадою оскаржуваних ухвал, укладення договору оренди земельної ділянки від 20.06.2018, з наступними змінами та доповненнями, та державна реєстрація права оренди земельної ділянки порушуються законні права та інтереси позивачів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
29. У липні 2021 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги Представництва Американського Об`єднання та Об`єднання Комітетів (далі - скаржники), в яких скаржники просять скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2021.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційних скарг та заперечень на них
30. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
31. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Представництво Американського Об`єднання Комітетів та Об`єднання Комітетів посилаються на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми, зокрема, статей 20, 53, частин другої, третьої статті 54, статті 96, частин першої - третьої статті 150, статті 152 Земельного кодексу України, пункту 10 частини другої статті 16, частини першої статті 21 Цивільного кодексу України, частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", частини п`ятої статті 8, частини другої статті 23, статті 31 Закону України "Про поховання та похоронну справу" без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17 (провадження № 12-42гс18), від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 (провадження № 12-121гс18), від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11, від 23.05.2018 у справі № 462/3403/16-а, від 19.03.2021 у справі № 813/716/16, від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14, у подібних правовідносинах.
32. Скаржники також посилаються на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування норм статті 11, частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, пункту 42 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки "Про охорону і збереження культурної спадщини" від 04.03.1994 у подібних правовідносинах.
33. Крім того, позивачі вважають, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
34. 22.10.2021 та 26.10.2021 (згідно з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису) Представництвом Американського Об`єднання Комітетів подані заява про застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та письмові пояснення.
35. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно із частиною першою статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
36. Відповідно до частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
37. Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
38. Оскільки вказані заява та письмові пояснення подані скаржником з порушенням строку, визначеного частиною першою статті 288 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованих причин пропуску даного строку в поясненнях не наведено, суд залишає їх без розгляду.
39. У судовому засіданні представники позивачів підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.
40. У відзиві на касаційну скаргу Львівська міськрада зазначає, що скаржниками у заяві про усунення недоліків касаційної скарги процитовано постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, проте не вказано, в чому полягає неправильне застосування або порушення судом апеляційної інстанції відповідних норм права.
41. Відповідач-1 також зазначає, що межі історичного ареалу м. Львова у встановленому законодавством порядку не затверджені, немає доказів, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини "Архітектурний ансамбль історичного центру Львова".
42. Крім того, чітко ідентифікувати межі пам`ятки Старе єврейське кладовище неможливо, тому відсутні докази про знаходження спірної земельної ділянки в межах вказаного об`єкта. Оскільки охоронна зона цієї пам`ятки не визначена, Львівська міськрада вважає, що немає підстав стверджувати, що оскаржувані ухвали міської ради порушують режим використання та охорони її території.
43. На думку відповідача-1, апеляційним господарським судом були повністю встановлені та досліджені всі обставини, що мають значення для вирішення справи, з урахуванням яких суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
44. З урахуванням викладеного Львівська міськрада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права.
45. У судовому засіданні представники відповідачів заперечили проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.
46. Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
47. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
48. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
49. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
50. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
51. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
52. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржники посилаються на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17 (провадження № 12-42гс18), від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 (провадження № 12-121гс18), від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11, від 23.05.2018 у справі № 462/3403/16-а, від 19.03.2021 у справі № 813/716/16, від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14, у подібних правовідносинах.
53. Предметом спору у цій справі є визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міськради: від 10.05.2007 № 809 "Про затвердження ТзОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 у м. Львові"; від 19.04.2018 № 3318 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8"; від 11.07.2019 № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1", визнання недійсним договору оренди від 20.06.2018, зі змінами та доповненнями, та застосування наслідків його недійсності (застосувати реституцію), скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
54. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог земельного, пам`яткоохоронного законодавства, чинних міжнародних договорів, а також прав і охоронюваних законом інтереси позивачів.
55. Разом з тим у справі № 914/340/17 (провадження № 12-42гс18) за позовом Об`єднання Комітетів, Представництва Американського Об`єднання, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") до Львівської міськради про визнання недійсною ухвали Львівської міськради у частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза") позовні вимоги обґрунтовані тим, що пам`ятка культурної спадщини - руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза") входить у межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові, а всі землі в межах заповідника є землями державної власності історико-культурного призначення, що було предметом дослідження й установлено судовими рішеннями в інших справах. Оспорюваною ухвалою пам`ятку культурної спадщини - руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), яка розташована на вул. І. Федорова, 27 у м. Львові, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади м. Львова.
56. Предметом спору у справі № 914/582/17 (провадження № 12-121гс18) за позовом Представництва Американського Об`єднання до Жидачівської районної ради Львівської області є визнання недійсним пункту 2 рішення Жидачівської районної ради Львівської області "Про передачу об`єктів у комунальну власність Жидачівської районної ради" в частині прийняття у комунальну власність приміщень гаражів на вул. Загір`я, 2 у м. Жидачеві.
57. У справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Яковлівська"), посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Позовні вимоги мотивовані тим, що виплата дивідендів відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про їх виплату, що передбачено частиною першою статті 59 Закону України "Про господарські товариства", у редакції, чинній на час звернення з позовом.
58. У справі № 2-а/7780/11 Представництво Американського Об`єднання звернулося до суду з позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області, Уманської міської ради Черкаської області, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури міськвиконкому Уманської міської ради, в якому просило визнати історичні межі давніх поховань на Стародавньому єврейському кладовищі, що знаходяться в м. Умані між вулицями Пушкіна, Бєлінського, Пєровської; визнати давні поховання в межах Стародавнього єврейського кладовища у м. Умані об`єктом культурної спадщини національної меншини місцевого значення; визнати за Представництвом Американського об`єднання Комітетів право на упорядкування та утримання об`єкта культурної спадщини - давніх поховань в межах Стародавнього єврейського кладовища у м. Умані.
59. Предметом спору у справі № 462/3403/16-а за позовом Об`єднання Комітетів та Представництва Американського Об`єднання до Львівської міськради, виконавчого комітету Львівської міськради, Департаменту містобудування Львівської міськради, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Львівська обласна державна адміністрація, Управління охорони історичного середовища Львівської міськради є (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнання бездіяльності Львівської міськради та її виконавчого комітету щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", а саме: щодо здійснення заходів з утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, незамовлення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094; визнання незаконними дій Львівської міськради та Департаменту містобудування Львівської міськради щодо відмови у замовленні проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094; зобов`язання Львівської міськради та її виконавчого комітету замовити розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища, в порядку, визначеному для земель історико-культурного призначення. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що відповідачі не вчинили жодних, передбачених законодавством, дій та заходів щодо збереження місць давніх поховань.
60. У справі № 813/716/16 керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської міськради, в якому із врахуванням уточнень позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність Львівської міськради щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення; зобов`язати Львівську міськраду відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення земель в його межах до земель історико-культурного призначення.
61. Прокурор вказував, що Львівською міськрадою не прийнято жодних рішень щодо віднесення історичного ареалу м. Львова до земель історико-культурного призначення, а також не ведеться робота із виготовлення документації із землеустрою на об`єкти культурної спадщини, у тому числі щодо винесення в натурі меж історичного ареалу та його зони регульованої забудови.
62. Крім того, з моменту затвердження меж історичного ареалу та зони регульованої забудови м. Львова, Львівською міськрадою інвентаризацію земель в межах історичного ареалу м. Львова на даний час не проведено, рішення про віднесення земель в його межах до земель історико-культурного призначення не прийнято, межі земель історико-культурного призначення не встановлено і не закріплено на місцевості.
63. Предметом спору у справі № 910/28079/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (далі - ТОВ "Українська агрохімічна компанія") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" є визнання недійсним договору купівлі-продажу побутових приміщень. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав про порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема його укладення у результаті зловмисної домовленості керівника підприємства-продавця та фізичних осіб. Крім того, учасниками ТОВ "Українська агрохімічна компанія" не надавалася згода на відчуження належного товариству нерухомого майна, що вказує на укладання від імені ТОВ "Українська агрохімічна компанія" договору особою з перевищенням повноважень.
64. Звідси постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17 (провадження № 12-42гс18), від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 (провадження № 12-121гс18), від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 2-а/7780/11, від 23.05.2018 у справі № 462/3403/16-а, від 19.03.2021 у справі № 813/716/16, від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14, на висновки щодо застосування норм права в яких посилаються скаржники у касаційних скаргах, були прийняті за іншої ніж у даній справі фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.
65. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
66. Звідси зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
67. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
68. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
69. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/1122/20 за касаційними скаргами Представництва Американського Об`єднання та Об`єднання Комітетів в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
70. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
71. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
72. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
73. У касаційних скаргах скаржники посилаються на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування норм статті 11, частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, пункту 42 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки "Про охорону і збереження культурної спадщини" від 04.03.1994 у подібних правовідносинах.
74. Верховний Суд зазначає, що предметом спору у справі, що розглядається, є визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міськради: від 10.05.2007 № 809 "Про затвердження ТзОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппопорта, 8 у м. Львові"; від 19.04.2018 № 3318 "Про продовження ПП "Наш ринок" терміну оренди земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 8"; від 11.07.2019 № 5377 "Про внесення змін до договору оренди землі від 20.06.2018 № Ш-4094/1", визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.06.2018 № Ш-4094/1 (далі - договір оренди від 20.06.2018), зі змінами та доповненнями, та застосування наслідків його недійсності (застосувати реституцію), скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
75. Саме виходячи з фактичних обставин справи, враховуючи відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення (охоронні зони), якими були б встановлені межі, режим використання та охорони території "Старого єврейського кладовища, XIV століття - 1855 р., між вулицями Я. Рапопорта, Базарна, Броварна та Клепарівська", а також те, що науково-проектна документація "Історико-архітектурний опорний план м. Львова" Міністерством культури України не затверджена, як і не затверджена Львівською обласною державною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення - Старе єврейське кладовище, чітко ідентифікувати межі Старого єврейського кладовища неможливо, докази про знаходження спірної ділянки на вул. Рапопорта, 8 у м. Львові в межах вказаного кладовища відсутні, охоронна зона не визначена, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що оскаржувані ухвали Львівської міськради порушують режим використання та охорони території Старого єврейського кладовища.
76. Разом з тим скаржники, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм статті 11, частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, пункту 42 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки "Про охорону і збереження культурної спадщини" від 04.03.1994 у подібних правовідносинах, не обґрунтували необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову.
77. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивачі вдаються до цитування норм права, однак жодним чином не спростовують доводів суду апеляційної інстанції щодо відсутності визначення меж як історичного ареалу м. Львова, так і охоронної зони пам`ятки місцевого значення на час розгляду справи.
78. Твердження скаржників про те, що умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених у статтях 53, 54 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", також не містить мотивів щодо спростування аргументів на відсутності визначення меж відповідної пам`ятки.
79. Отже, з огляду на встановлені апеляційним господарським судом фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову, Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних норм.
80. Суд касаційної інстанції зазначає, що при зверненні із касаційною скаргою важливим є належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, адже саме в межах відповідних доводів Верховний Суд здійснює розгляд справи. Крім того, саме від сторони, яка звертається до суду касаційної інстанції, залежать межі касаційного розгляду, а без вчинення дій щодо достатнього обґрунтування підстави оскарження, із доведенням помилковості висновку оскарженого рішення та спростування відповідних мотивів, суд касаційної інстанції позбавлений можливості, у розумінні статті 300 Господарського процесуального кодексу України, самостійно досліджувати можливу помилковість рішення суду апеляційної інстанції.
81. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 914/1445/19.
82. За таких обставин наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.
83. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
84. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржники вказують на те, що суд апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів встановив обставини, що мають суттєве значення щодо фактичного статусу земельної ділянки на момент прийняття спірних ухвал Львівською міськрадою.
85. Об`єднання Комітетів та Представництво Американського Об`єднання вважають, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що земельна ділянка, на якій розташоване єврейське кладовище, набула статусу об`єкта культурної спадщини. При цьому скаржники посилаються на обставини, встановлені судами у справі № 462/3403/16-а, зокрема, щодо розташування Старого єврейського кладовища та його площі.
86. Разом з тим, як було зазначено вище, у справі № 462/3403/16-а Об`єднання Комітетів та Представництва Американського Об`єднання зверталося до господарського суду з позовом до Львівської міськради, виконавчого комітету Львівської міськради, Департаменту містобудування Львівської міськради, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Львівська обласна державна адміністрація, Управління охорони історичного середовища Львівської міськради (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання бездіяльності Львівської міськради та її виконавчого комітету щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", а саме: щодо здійснення заходів з утримання та збереження місць давніх поховань - Старого єврейського кладовища, незамовлення проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094; визнання незаконними дій Львівської міськради та Департаменту містобудування Львівської міськради щодо відмови у замовленні проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094; зобов`язання Львівської міськради та її виконавчого комітету замовити розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища, в порядку, визначеному для земель історико-культурного призначення.
87. Отже, висновки, зроблені у справі № 462/3403/16-а, не мають преюдиціального значення у даній справі, оскільки обставини, які входять до предмета доказування у межах даного спору, безпосередньо не досліджувалися і не встановлювалися у справі № 462/3403/16-а. Крім того, ПП "Наш ринок" участі у справі № 462/3403/16-а не брало.
88. Інших доводів щодо того, що суд апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів встановив обставини, що мають суттєве значення щодо фактичного режиму земельної ділянки на момент прийняття спірних ухвал Львівською міськрадою, скаржниками не наведено.
89. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
90. З огляду на викладене суд касаційної інстанції не вважає підтвердженими доводи скаржників щодо порушення норм процесуального права в частині встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
91. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційних скарг та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
92. Інші доводи скаржників, наведені у касаційних скаргах, не містять обґрунтування підстав, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, та фактично спрямовані на переоцінку доказів і обставин справи, що були предметом розгляду, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
93. Звідси касаційні скарги Представництва Американського Об`єднання та Об`єднання Комітетів є необґрунтованими, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду.