ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4409/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевич В. Ю. - головуючий, Чумак Ю. Я., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання Астапової Ю. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада преподобного Іоанна Дамаскіна парафії Криворізької єпархії Української Православної Церкви"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2021 (головуючий суддя Березкіна О. В., судді Іванов О. Г., Антонік С. Г.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2021 (суддя Ліпинський О. В.) у справі
за позовом Релігійної організації "Релігійна громада преподобного Іоанна Дамаскіна прафії Криворізької єпархії Української Православної Церкви"
до 1) Нікопольської міської ради, 2) Релігійної організації "Релігійна громада преподобного Іоанна Дамаскіна парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату в місті Нікополі",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аксіос 2018",
про визнання протиправним і скасування рішень, заборону вчиняти певні дії,
за участю представників:
позивача - Ляшенка С. С. (адвокат),
відповідача-1 - Пометій М. І. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Яремчук Л. В. (адвокат),
третьої особи - Ляшенка С. С. (адвокат).
СУТЬ СПОРУ:
1. Нікопольська міська рада (далі - відповідач-1) своїми рішеннями надала Релігійній організації "Релігійна громада Преподобного Іоанна Дамаскіна парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату в місті Нікополь" (далі - відповідач-2) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування.
2. Релігійна організація "Релігійна громада Преподобного Іоанна Дамаскіна парафії Криворізької єпархії Української Православної Церкви" (далі - позивач), вважаючи, що такими рішеннями порушено її право на земельну ділянку як власника розміщеного на ній нерухомого майна, звернулася до суду з позовом про визнання протиправними та скасування вказаних рішень органу місцевого самоврядування.
3. Суд першої інстанції рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовив. Позивач не погодився з вказаним судовим рішеннями та звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
4. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
5. Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 та відповідача-2, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 25.03.2005 № 42-24/IV "Про надання дозволу Українській Православній Церкві Преподобного Іоанна Дамаскіна на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по вул. Лапинська, 47-а" (далі - рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV) та рішення відповідача-1 від 20.07.2018 № 20-38/VІІ (далі - рішення від 20.07.2018 № 20-38/VІІ) в частині внесення змін до рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 30.08.2019 № 108-53/VІІ "Про надання дозволу Релігійній організації "Релігійна громада Преподобного Іоанна Дамаскіна парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату в місті Нікополь" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лапинській, 47-а у м. Нікополі Дніпропетровської області" (далі - рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ);
- заборонити відповідачу-2 з метою відведення земельної ділянки використовувати проекти землеустрою, розроблені згідно з дозволами, наданими рішеннями від 25.03.2005 № 42-24/IV, від 20.07.2018 № 20-38/VІІ та від 30.08.2019 № 108-53/VІІ.
6. Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваними рішеннями від 25.03.2005 № 42-24/IV та від 20.07.2018 № 20-38/VІІ передбачено надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо відведення відповідачу-2 земельної ділянки в постійне користування, при цьому в силу вимог статті 92 Земельного кодексу України, в редакції станом на дату прийняття рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV, відповідач-2 не належав до осіб, яким земельні ділянки державної та комунальної власності можуть надаватися в постійне користування. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач-1 не мав повноважень щодо вирішення питання про надання земельної ділянки в постійне користування відповідача-2.
7. Позов у частині оскарження рішення від 20.07.2018 № 20-38/VІІ, яким внесено зміни до рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV, мотивовано тим, що, враховуючи замовлення та одержання відповідачем-2 проекту землеустрою від 2006 року на підставі рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV, а тому у зв`язку з виконанням та вичерпанням дії вказаного рішення, відповідач-1 на мав права вносити зміни до нього, що свідчить про невідповідність рішення від 20.07.2018 № 20-38/VІІ вимогам закону.
8. Крім того, позивач вважає, що рішення від 20.07.2018 № 20-38/VІІ прийняте всупереч нормам статей 134, 135 Земельного кодексу України, якими передбачено продаж земельних ділянок комунальної власності на конкурентних засадах, крім випадків розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомості, що перебувають у власності відповідних осіб. При цьому на земельній ділянці, на яку претендував та претендує відповідач-2, відсутні належні йому культові споруди.
9. Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині оскарження рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ, позивач зазначає, що станом на час його прийняття позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аксіос 2018" (далі - третя особа) були повноправними власниками об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, на яку претендував відповідача-2, а отже, до клопотання відповідача-2, серед іншого, мали бути надані письмові згоди землекористувачів на вилучення зазначеної ділянки, які позивачем та третьою особою не надавались.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. 25.03.2005 відповідачем-1 прийнято рішення № 42-24/IV. Зазначеним рішенням відповідачу-2 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на вул. Лапінській, 47-А, намічуваною площею 0,216 га, код цільового використання 1.12.6 (громадських та релігійних організацій).
11. 20.07.2018 відповідачем-1 прийняте рішення від 20.07.2018 № 20-38/VІІ, яким внесено зміни до рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV та викладено його в новій редакції, яка передбачала надання відповідачу-2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки намічуваною площею 0,2160 га в постійне користування на вул. Лапинській, 47-А у м. Нікополі для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організації (код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ 03,04).
12. 30.08.2019 рішенням від 30.08.2019 № 108-53/VІІ відповідачу-2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лапинській, 47-А у м. Нікополі Дніпропетровської області намічуваною площею 0,2300 га (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).
13. У той же час 18.05.2019 за позивачем було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості - будівлю каплиці Святої Великомучениці Варвари під. "А" - підвал площею 14,7 кв. м, розташовану за адресою: м. Нікополь, вул. Лапинська, буд. 47-А.
14. Звертаючись до відповідачів з позовом про визнання протиправним та скасування рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ, позивач посилався на те, що на час прийняття даного рішення він та третя особа були та є власниками об`єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, на яку претендує відповідач-2 і щодо якої відповідач-1 надав дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2021 в задоволенні позову відмовлено.
16. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що місцевий господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними та скасування рішення від 25.03.2005 № 42-24/IV та від 20.07.2018 № 20-38/VІІ через недоведення факту існування у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо правовідносин, яких стосуються зазначені рішення.
17. Суд першої інстанції також зазначив, що з урахуванням поданих у справі доказів, станом на дату прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ у позивача справді існував цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під об`єктом нерухомості за адресою м. Нікополь, вул. Лапинська, буд. 47-А, водночас доказів, які б безперечно свідчили, що земельна ділянка намічуваною площею 0,2300 га, якої стосується наведене вище рішення, та земельна ділянка, відносно якої існує інтерес позивача, повністю або частково накладаються одна на одну, суду не надано, а позивачем не доведено факт порушення його прав внаслідок прийняття рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ.
18. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції.
19. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
20. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лапинській, 47-А у м. Нікополі Дніпропетровської області жодним чином не свідчить про порушення прав позивача, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є наданням конкретної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій він просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2021 та ухвалити нове рішення - про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ, а також заборони відповідача-2 використовувати розроблені проекти землеустрою.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги та заперечень на неї
22. Підставами касаційного оскарження є пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
23. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, зокрема, статті 120, 125, 141 Земельного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 280/1597/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16.
24. Скаржник також зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми статті 73 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання позивача про дослідження доказів, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено оскаржуване рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ, усні та письмові пояснення відповідача-2, інші докази.
25. Представник позивача та третьої особи у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
26. Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про правомірність прийнятого рішення від 30.08.2019 № 108-53/VІІ та необґрунтоване посилання позивача на постанови Верховного Суду.
27. У судовому засіданні представниця відповідача-1 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення - залишити без змін.
28. Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
29. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2021 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 20.10.2021.
30. Оскільки відзив на касаційну скаргу відповідача-2 фактично поданий 21.10.2021, тобто з порушенням визначеного строку, причин пропуску даного строку у відзиві не наведено, клопотання про продовження строку на його подання не заявлено, суд залишає вказаний відзив без розгляду.
31. Представниця відповідача-2 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення - залишити без змін.
32. Третя особа правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалася.
33. Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
34. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України
36. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 280/1597/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц та постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16.
37. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
38. У справі № 910/18560/16 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради (далі - Київрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" (далі - ТОВ "Будтехнології) про визнання незаконним та скасування рішення Київради про передачу ТОВ "Будтехнології" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київрадою і ТОВ "Будтехнології"; визнання відсутнім у ТОВ "Будтехнології" права користування земельною ділянкою.
39. Позовні вимоги у вказаній справі № 910/18560/16 обґрунтовані доводами про те, що Київрада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою.
40. Натомість у справі № 904/4409/20, судові рішення в якій переглядаються, відповідач-1 не приймав рішення про передачу земельної ділянки та не укладав договору оренди з відповідачем-2 на підставі такого рішення. Предметом позову у справі є скасування рішень про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою.
41. Предметом позову у справі № 713/1817/16-ц була вимога фізичної особи до міської ради визнати незаконним і скасувати рішення про затвердження акта узгоджувальної комісії, яким погоджено межі земельної ділянки для надання в оренду іншій фізичній особі для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також визнано безпідставними претензії цієї фізичної особи щодо меж земельної ділянки площею 0,0010 га.
42. Проте у цій справі № 904/4409/20 предметом позову є вимога про визнання протиправними та скасування рішень про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою. Відповідачем-1 жодних рішень про погодження меж земельної ділянки не приймалося та позивачем таке рішення не оскаржується. Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено порушення відповідачами меж будь-якої сформованої земельної ділянки.
43. У справі № 263/6022/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до міської ради про визнання неправомірними дій міської ради з прийняття рішення про припинення права оренди земельної ділянки та надання земельної ділянки; визнання незаконним і скасування вказаного рішення; зобов`язання відповідача винести на розгляд чергової сесії та повторно розглянути питання про надання фізичній особі земельної ділянки в оренду строком на 10 років із земель житлової та громадської забудови.
44. Позивачка у справі № 689/26/17 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого іншій фізичній особі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення договору дарування дарувальник приховав від обдарованої ту обставину, що земельну ділянку для обслуговування будинку, що дарується, він приватизував у 2000 році, про що видано державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку та на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства.
45. Натомість у справі № 904/4409/20 земельна ділянка в оренду не надавалася або у власність не передавалася, позивачем не оскаржуються рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду або державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
46. У справі № 280/1597/16-ц фізична особа звернулася до міської ради та юридичної особи з позовом про визначення меж земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії, оскільки зазначена юридична особа як суміжний землекористувач ухиляється від здійснення процедури погодження меж і підписання відповідного протоколу.
47. Разом з тим у справі № 904/4409/20 відсутній спір стосовно погодження меж суміжних земельних ділянок.
48. Предметом позову у справі № 461/2328/16-ц була вимога міської ради до фізичних осіб про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки вказане майно вибуло з володіння територіальної громади без рішення органу місцевого самоврядування та на підставі судового рішення, яке було в подальшому скасоване.
49. У свою чергу у справі № 904/4409/20 майно, а саме земельна ділянка з володіння власника не вибувало, вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем не заявлялися.
50. У справі № 6-2цс15 фізична особа звернулася з позовом до суду про поділ земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у фізичних осіб у спільній частковій власності перебуває житловий будинок. Згодом частина житлового будинку була продана одним співвласником іншому, однак земельна ділянка відповідно поділена на була, та на ній без згоди всіх співвласників було збудовано фонтан і дитячий басейн.
51. Як вже встановлено судами попередніх інстанцій, у справі № 904/4409/20 предметом позову не є вимога про поділ земельної ділянки між співвласниками нерухомого майна.
52. Позивачем у справі № 6-253цс16 була заявлена вимога про визнання недійсним рішення селищної ради про затвердження технічної документації і надання земельної ділянки та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на наданій в користування земельній ділянці знаходилось нерухоме майно позивача.
53. У справі № 6-2225цс16 позивач просив припинити право постійного користування земельною ділянкою та визнати право користування земельною ділянкою за ним, оскільки він набув право власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, переданій у постійне користування районній спілці споживчих товариств.
54. Разом з тим у справі № 904/4409/20 відповідачем не приймалося рішення про надання відповідачу-2 земельної ділянки в користування, позивачем також не заявлялася вимога про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
55. Ураховуючи викладене, правовідносини у справі № 904/4409/20 не є подібними з правовідносинами у вищевказаних справах ні за предметом та підставами позову, ні за встановлені фактичними обставини та матеріально-правовим регулюванням.
56. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
57. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
58. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
59. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/4409/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою позивача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2021 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.