ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/1668/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Бавар"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року (головуючий - Бєляновський В.В., судді: Богатир К.В., Філінюк І.Г.) і рішення Господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2020 року (суддя Смелянець Г.Є.) у справі
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Малого приватного підприємства "Бавар"
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 48 440, 26 грн.
(у судовому засіданні в режимі відеоконференції взяв участь представник Позивача - Добров Р.М.)
Вступ
1. Учасниками цього спору є Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі "Позивач", Департамент) та Мале приватне підприємство "Бавар" (далі "Відповідач", Підприємство).
2. Підприємство на підставі договору оренди від 14.02.2015 орендувало у Департамента нежитлове приміщення цокольного поверху, яке знаходиться у місті Одеса по вул. Пушкінська, 67.
3. За умовами вказаного договору орендар зобов`язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
4. В порушення наведеної умови договору, починаючи з квітня 2019 року Підприємство почало вносити оренду плату невчасно та не в повному обсязі, а з січня 2020 року взагалі її не сплачувало.
5. За вказаних обставин у червні 2020 року, Департамент звернувся до місцевого господарського суду з позовом про розірвання, укладеного з Підприємством договору оренди, стягнення з нього заборгованості з орендної плати із нарахованою на неї пенею, а також виселення останнього із орендованого приміщення.
6. Суди попередніх інстанцій позов Департамента задовольнили, позаяк вважали, що внаслідок допущеного Підприємством порушення умов договору має місце неефективне використання комунального майна чим завдається шкода місцевому бюджету, а тому таке порушення є істотним, що в свою чергу є підставою для розірвання спірного договору.
7. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд з вказаним висновком судів погоджується, підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства не вбачає.
8. Далі детально.
Обставини спору
9. 14.02.2015 року між Департаментом (орендодавець) та Підприємством (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (нова редакція) № 6/081/50 (далі "Договір оренди").
(1) Згідно з пунктом 1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення цокольного поверху, загальною площею 47,2 кв.м., розташоване за адресою: вул. Пушкінська, 67 (Об`єкт оренди).
(2) Термін дії Договору оренди встановлений у пункті 1.3. "до 12.02.2018".
(3) Відповідно до пункту 2.1. Договору оренди орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради.
(4) Згідно з пунктом 2.2. Договору оренди за орендоване приміщення орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за першим, після підписання договору оренди, місяць 1 303,20 грн без ПДВ та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
(5) Відповідно до пункту 2.4. Договору оренди орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
(6) За умовами пункту 3.3 Договору оренди, орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.
(7) Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-дений термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.
(8) Згідно пункту 5.2. Договору оренди за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний.
10. У наступному сторонами вносилися зміни у Договір оренди, про що між сторонами укладені відповідні додаткові договори № 1 від 14.02.2015, № 2 від 22.02.2018 та № 3 від 31.05.2019.
(1) Додатковим договором № 1 від 14.02.2015 встановлено базову ставку орендної плати за місяць у розмірі 2 932, 19 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
(2) Додатковим договором № 2 від 22.02.2018 продовжено строк дії Договору оренди на 2 роки й 11 місяців до 22.01.2021, змінено також розмір орендної плати з урахуванням профілю використання орендованого приміщення у розмірі 1 774 грн.
(3) Додатковим договором № 3 від 31.05.2019 встановлено базову ставку орендної плати за місяць у розмірі 4 466, 49 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.
11. У звязку із неналежним виконанням Підприємством своїх обов`язків зі сплати орендної плати за Договором оренди, 25.10.2019 Департамент направив орендарю претензію в якій виклав вимогу у місячний строк сплатити заборгованість у розмірі 21 353, 60 грн та пеню у розмірі 1 436, 94 грн та попередив, що у разі залишення претензії без розгляду або без задоволення Департаментом буде ініційовано питання щодо розірвання договору оренди, виселення та стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Одеси.
12. З матеріалів справи вбачається, що вказану претензію Департаменту повернуто органами зв`язку з повідомленням про причини невручення "за закінченням встановленого строку зберігання".
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
13. В подальшому у червні 2020 року Департамент звернувся у місцевий господарський суд з позовом до Підприємства в якому просив стягнути з останнього заборгованість з орендної плати в сумі 43 761, 57 грн та пеню в сумі 4 678, 69 грн, розірвати, укладений між сторонами Договір оренди та виселити орендаря із займаних нежитлових приміщень.
14. В обґрунтування пред`явлених вимог Позивач посилався на те, що Відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору оренди свої зобов`язання щодо повної та своєчасної щомісячної сплати орендної плати виконував неналежним чином і за період з квітня 2019 року по квітень 2020 року за ним рахується заявлена до стягнення заборгованість. Департамент також зазначав, що несплата орендарем орендної плати призводить до того, що до місцевого бюджету не надходять належні кошти, чим порушуються інтереси територіальної громади м. Одеси, яка значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору. Враховуючи, що допущене Підприємством порушення умов Договору оренди є істотним, Позивач вважав наявними підстави для розірвання укладеного договору та виселення орендаря із займаних орендованих нежитлових приміщень.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
15. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.10.2020 позов Департамента задоволено повністю.
16. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з обставин доведеності Позивачем факту несвоєчасної (та не в повному обсязі) сплати Відповідачем орендної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями починаючи з 01.04.2019, внаслідок чого в орендаря з квітня по грудень 2019 року утворився борг в розмірі 22 422, 14 грн, а з 01.01.2020 по 30.04.2020 оренда плата Відповідачем взагалі не сплачувалася і заборгованість орендаря за вказаний період становить ще 21 608, 85 грн. На думку суду, вказане порушення є підставою для розірвання спірного Договору оренди, виселення Відповідача із займаних нежитлових приміщень та стягнення з нього заявленої заборгованості.
17. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
18. З урахуванням аргументів апеляційної скарги Підприємства, постанова апеляційного господарського суду мотивована такими аргументами:
- систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або сплата не в повному обсязі, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань, в тому числі несплата інших обов`язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна";
- з матеріалів справи вбачається, що Підприємство свої зобов`язання зі сплати орендної плати виконувало неналежно, внаслідок чого за ним рахується заявлена до стягнення заборгованість;
- вказане порушення умов Договору оренди є достатньою підставою для дострокового розірвання такого договору, враховуючи ту обставину, що орендоване майно є комунальним, орендна плата сплачується до місцевого бюджету, а систематичне (два і більше разів) невнесення орендної плати завдає істотної шкоди місцевому бюджету, і в такому разі має місце неефективне використання комунального майна;
- судом першої інстанції, який направляв процесуальні документи на офіційно зареєстровану адресу Відповідача, було вжито усіх необхідних заходів щодо належного повідомлення останнього про день, час і місце судового засідання; доказів неможливості отримати за такою адресою поштові відправлення з повідомленням про час і дату розгляду справи під час розгляду справи місцевим судом, Підприємством не надано, а тому його доводи у цій частині є безпідставними;
- безпідставними є і посилання Відповідача на неврахування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють господарські відносини у сфері оренди комунального майна під час загальнонаціонального карантину внаслідок посилення Державою обмежувальних заходів з метою запобігання поширенню коронавірусу (COVID-19), оскільки для прийняття Департаментом рішення щодо зменшення розміру орендної плати, Відповідач повинен був звернутися до орендодавця з відповідною заявою та надати докази фактичного невикористання об`єкта оренди та не отримання прибутку від об`єкта оренди під час введення карантинних заходів, чого останній не зробив; в той же час, факт використання Відповідачем орендованими приміщеннями підтверджується наявним у матеріалах справи актом обстеження об`єкта оренди від 26.05.2020 з фотофіксацією до нього, яким чітко установлено, що орендовані Відповідачем приміщення використовуються як магазин промислових товарів.
Касаційна скарга
19. Не погодившись із судовими рішеннями, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати, а цю справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статті 530 Цивільного кодексу України (за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх правильного застосування у подібних правовідносинах), статей 611, 651 Цивільного кодексу України (без урахування висновків Верховного Суду щодо їх правильного застосування, які викладено у постановах від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13) та порушено положення статей 73 - 79 Господарського процесуального кодексу України. Акцентує також на обмеженні його права на справедливий суд, яке гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
21. Обґрунтовуючи вказане Відповідач зазначає таке.
(1) Суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що в ході виконання Договору оренди Позивачем неодноразово змінювались банківські реквізити для зарахування орендної плати і останній про такі зміни орендаря не повідомляв. Саме вказані обставини послугували підставою виникнення заборгованості у спірний період, більше того, з моменту коли Підприємству ставало відомо про зміни реквізитів, воно одразу сплачувало наявну заборгованість. Крім цього, подані Департаментом докази заборгованості Відповідача є неналежними та недопустимими, але суди їх такими неправомірно визнали.
(2) Суди попередніх інстанцій не врахували також того, що частина заявленого у цій справі боргу утворилась в період дії установленого Державою карантину, в період коли суб`єктів господарювання від сплати орендної плати було звільнено. У цій частині апеляційний господарський суд залишив поза увагою той факт, що станом на момент перегляду ним цієї справи (тобто до закінчення карантину) борг Відповідачем було повністю погашено. Крім цього, не оцінили суди і те, що в період карантину Підприємство взагалі не здійснювало господарської діяльності.
(3) Окремо слід звернути увагу на те, що в процесі розгляду цієї справи судом першої інстанції, Підприємство жодного разу не було належно повідомлено про день, час та місце її розгляду. Так само не знало воно і про зміст позовної заяви, адже такої від Департаменту не отримувало. Суд апеляційної інстанції належної оцінки вказаним доводам Відповідача не надав, чим обмежив Підприємство можливості в повній мірі довести власну позицію та порушив право останнього на справедливий суд.
Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору
22. Згідно із частинами першою - другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
24. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
25. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
26. Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
27. Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
28. Однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації (стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
29. Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
30. Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України (далі ГК України) та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
31. Згідно приписів статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
32. Як встановили суди попередніх інстанцій, в пункті 2.4. укладеного сторонами Договору оренди було визначено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
33. Разом з тим, починаючи з 01.04.2019 орендна плата сплачувалася орендарем несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у Відповідача з квітня по грудень 2019 року утворився борг в розмірі 22 422, 14 грн, а з 01.01.2020 по 30.04.2020 оренда плата Підприємством взагалі не сплачувалася і заборгованість за вказаний період становить ще 21 608, 85 грн. Станом на момент звернення до суду з цим позовом вказана заборгованість Відповідачем не погашена, а тому висновок судів про її примусове стягнення повністю відповідає наведеним правовим нормам.
34. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
35. У пункті 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема щодо сплати неустойки.
36. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
37. У частині 2 статті 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
38. Суди установили, що в пункті 5.2. Договору оренди сторони погодили, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний.
39. Перевіривши розрахунок пені, який здійснений Позивачем та згідно з яким її розмір становить 4 678, 69 грн, суди попередніх інстанцій установили відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо допущеного Відповідачем прострочення, а тому стягнення з Підприємства заявленої суми пені також відбулося у повній відповідності із нормами матеріального права, якими врегульовано питання відповідальності боржника при порушенні ним грошового зобов`язання.
40. При цьому, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.
41. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що в ході виконання Договору оренди Позивачем неодноразово змінювались банківські реквізити для зарахування орендної плати і останній про такі зміни орендаря не повідомляв і що саме вказані обставини послугували підставою виникнення заборгованості у спірний період, колегією суддів Верховного Суду відхиляються, адже судами попередніх інстанцій таких обставин установлено не було, вказані аргументи не наводилися Підприємством в ході здійснення провадження у цій справі судами попередніх інстанцій, а тому і заявлення їх у касаційному суді є безпідставним.
42. Крім цього варто відмітити, що твердження Відповідача про сплату ним орендних платежів під час розгляду справи також є безпідставним, адже апеляційним господарським судом було установлено, що об`єктивно жодним належним доказом воно не підтверджено.
43. Твердження ж скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 05.03.2020 у справі № 910/1584/19 та інших (блок доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права) є необґрунтованими, позаяк надані касаційним судом у згаданих постановах висновки стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.
44. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
46. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належить, зокрема, розірвання договору.
47. Відповідно до частини 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
48. Зокрема, у статті 783 ЦК України, визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
49. В свою чергу, частинами 1 і 2 статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору, передбачено, що зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
50. Водночас частиною 3 статті 760 ЦК України передбачено, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
51. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
52. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що в силу наведених правових норм істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або сплата її не в повному обсязі, може бути достатньою правовою підставою для дострокового розірвання такого договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (див. аналогічний висновок у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 917/28/19).
53. У даному випадку за умовами Договору оренди у Підприємства був прямий обов`язок вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
54. В той же час суди попередніх інстанцій установили, що вказана умова Договору оренди неодноразово порушувалася Відповідачем. У 2019 році орендна плата сплачувалася орендарем невчасно та не в повному обсязі, а у 2020 році не вносилася останнім взагалі.
55. За умовами пункту 3.3 Договору оренди, орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.
56. Враховуючи встановлені обставини, умови укладеного сторонами Договору оренди, а також наведені вище норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли абсолютно правомірного висновку про розірвання Договору оренди, внаслідок порушення орендарем його умови щодо вчасного та в повному обсязі внесення орендної плати.
57. При цьому суди також правильного врахували, що у даному випадку орендоване майно є комунальним, орендна плата сплачується до місцевого бюджету, а тому систематичне (два і більше разів) несвоєчасне невнесення орендної плати завдає істотної шкоди місцевому бюджету, і в такому разі має місце неефективне використання комунального майна.
58. Доводи касаційної скарги Підприємства у цій частині відхиляються, оскільки знову ж вони зводяться лише до незгоди із прийнятими судовими рішеннями. Невідповідності здійсненому судами попередніх інстанцій правозастосуванню тому, що має місце у справах № 922/324/17 та 910/16306/13 (переглядалися Верховним Судом та Верховним Судом України) немає, оскільки фактичні обставини у тих справах є відмінними від тих, що склалися між сторонами цього спору. Ухвала ж Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі № П-9/161-16/165 взагалі не є тим судовим рішенням невідповідність висновкам з якого є підставою для касаційного оскарження, що визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
59. У цій частині колегія суддів Верховного Суду також критично ставиться до доводів касаційної скарги Підприємства, якими воно обґрунтовує наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
60. Так, Відповідач у скарзі зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду, яким встановлено порядок застосуванні статті 530 ЦК України (строк (термін) виконання зобов`язання) під час дії карантину та внесенні відповідних змін з цього приводу до деяких законодавчих актів у тому числі на місцевому рівні.
61. Але в той же час, скаржник не конкретизує, які законодавчі акти він має на увазі, яким чином слід застосовувати вказану норму матеріального права в їх розрізі, чому здійснене судами застосовування цієї норми є неправильним.
62. Зі змісту пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
63. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (див. аналогічні правові висновки у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19, від 17.03.2021 у справі № 910/18149/19).
64. У вказаному аспекті колегія суддів Верховного Суду вважає доцільним зауважити, що з фактичних обставин цього спору слідує, що порушення Відповідачем умов Договору оренди почалося ще у квітні 2019 року, тобто задовго до введення на території України карантинних заходів пов`язаних із запобіганням розповсюдженню коронавірусу Covid-19 (постанова Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19" № 211 була прийнята 11.03.2020, а Закон України № 540-IX був прийнятий 30.03.2020, набрав чинності 02.04.2020).
65. За викладеного, доводи Підприємства і у цій частині є лише формою незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій по суті, однак вони не містять у собі питань права чи правозастосування, які впливають на результат вирішення цього спору, а відтак і не потребують втручання Верховного Суду.
66. Не знаходять свого підтвердження і доводи Відповідача про його неналежне повідомлення про дату, час та місце судових засідань у даній справі під час провадження справи у місцевому господарському суді.
67. Так, відповідно до положень частин 1, 2, 4, 7 статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.
68. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).
69. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
70. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
71. Разом з цим, в силу пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цієї особою суду; або за адресою, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
72. З наявної у справі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на момент звернення Позивача до господарського суду з даним позовом та розгляду цієї справи судом першої інстанції адресою місцезнаходження Підприємства була вул. Лейтенанта Шмітда, 7, кв. 6, м. Одеса, 65023. Така ж сама адреса зазначена Відповідачем в його апеляційній та касаційній скаргах.
73. Саме за цією адресою Позивачем надсилалася Відповідачеві копія позовної заяви з додатками, а господарським судом першої інстанції в порядку встановленому статтями 120, 176, 242 ГПК України заздалегідь надсилалися судові ухвали про відкриття провадження у справі, про відкладення розгляду справи та про призначення справи до судового розгляду, в яких вказувалося про дату, час і місце проведення засідання суду.
74. Дійсно, зазначені судові ухвали підприємством поштового зв`язку були повернуті до суду назад через те, що "адресат відсутній за вказаною адресою", проте в силу наведених вище норм процесуального права, Відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи за його участі і будь-яких порушень з боку суду у даному випадку не було. Доказів неможливості отримати за такою адресою поштові відправлення з повідомленням про час і дату розгляду справи під час розгляду справи місцевим судом, Підприємством не надано, а тому його доводи у цій частині є безпідставними.
75. Крім цього, Підприємство брало участь у розгляді справи під час її перегляду в апеляційному порядку, мало усі можливості представити свою позицію, надати відповідні пояснення та докази, а тому аргументи про порушення судами його права на справедливий суд є необґрунтованими та штучними.