ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 927/468/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 червня 2021 року (головуючий - Коробенко Г. П., судді: Кравчук Г. А., Козир Т. П.), якою скасовано рішення Господарського суду Чернігівської області від 11 березня 2021 року (суддя Шморгун В. В.), у справі
за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України, (2) Національної академії аграрних наук України,
про визнання недійсним наказу.
(у судовому засіданні взяли участь представники: прокурор - Семенчук М.А.; позивача - Качур Т.В.; відповідача - Шелест С.Ю.)
Вступ
1. Справу ініціював прокурор, звернувшись до суду з метою повернення у державну власність землі, незаконно переданої Держгеокадастром у приватну власність. У позові прокурор стверджував про незаконність наказу Держгеокадастру про припинення права постійного користування державного підприємства особливо цінною земельною ділянкою, який прокурор просив визнати недійсним.
2. Суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про незаконність дій Держгеокадастру з припинення права постійного користування державного підприємства особливо цінною земельною ділянкою, проте в позові відмовив, констатувавши обрання прокурором неефективного способу захисту права держави на землю. Суд установив, що спірна земельна ділянка вже передана Держгеокадастром у приватну власність фізичних осіб, до яких прокурор має звернутись з віндикаційним позовом з метою повернення землі у власність держави.
3. Апеляційний суд позов прокурора задовольнив. Вважав, що з огляду на очевидну незаконність дій Держгеокадастру вимога про визнання недійсним його протиправного розпорядчого акту як окремий спосіб захисту прав землевласника може бути предметом розгляду суду.
4. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, формулює ключове питання даного спору таким чином: чи обраний прокурором ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто, чи буде мати наслідком задоволення цього позову поновлення права власності держави на землю.
Обставини, встановлені судами
5. Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧН №000017 від 07.07.2003 Державному підприємству "Дослідне господарство "Івківці" Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "ДГ "Івківці") надано у постійне користування 4996,9 га землі для ведення сільського господарства.
6. 19.08.2016 ДП "ДГ "Івківці", враховуючи звернення Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області (далі - Держгеокадастр, відповідач), звернулось до Національної академії аграрних наук України з клопотанням про надання згоди на вилучення з постійного користування земельної ділянки площею 128,1321 га з метою забезпечення учасників антитерористичної операції земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства.
7. Постановою від 15.03.2017 Президія Національної академії аграрних наук України надала згоду ДП "ДГ "Івківці" на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 128,1321 га (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧН №000017 від 07.07.2003) шляхом добровільної відмови.
8. 18.05.2017 за №19 ДП "ДГ "Івківці" звернулось до Держгеокадастру з вимогою припинення право постійного користування ДП "ДГ "Івківці" (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧН №000017 від 07.07.2003) в частині земельної ділянки площею 128,1321 га у зв`язку з добровільною відмовою.
9. Наказом Держгеокадастру від 26.05.2017 № 25-8405/14-17-сг (далі - Наказ) припинено право постійного користування ДП "ДГ "Івківці" земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 128,1321 га (рілля), посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧН №000017 від 07.07.2003 (далі - земельна ділянка); віднесено земельну ділянку до складу земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративні межі Івковецької сільської ради.
10. У подальшому із указаної земельної ділянки сформовано 60 земельних ділянок площею 2 га кожна, які Держгеокадастр протягом 2017-2019 років на підставі відповідних наказів передав у власність фізичним особам, які зареєстрували за собою право власності на ці земельні ділянки.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
11. У червні 2020 року заступник прокурора Чернігівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Держгеокадастру про визнання недійсним Наказу.
12. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка належить до категорії "особливо цінних земель" та її вилучення має відбуватись на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Отже, при прийнятті Наказу Держгеокадастр вийшов за межі наданих йому повноважень, перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження (у тому числі припинення права постійного користування) особливо цінними землями державної власності, а також не дотримався процедури формування земельної ділянки. Унаслідок протиправних дій Держгеокадастру незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки з подальшим її вилученням з державної власності та передачею у приватну власність фізичних осіб.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11 березня 2021 року у позові відмовлено.
14. Суд першої інстанції констатував перевищення Держгеокадастром своїх повноважень внаслідок припинення права постійного користування ДП "ДГ "Івківці" особливо цінною земельною ділянкою державної власності, що належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України. У той же час прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права держави, адже задоволення вимоги про визнання недійсним Наказу не матиме наслідком повернення у володіння держави земельної ділянки, яка наразі перебуває у власності фізичних осіб. За цих обставин ефективним способом захисту права власності держави є звернення з віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки з володіння кінцевих набувачів у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано Наказ недійсним.
16. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність припинення права постійного користування особливо цінною земельною ділянкою ДП "ДГ "Івківці" та зміни її цільового призначення на підставі Наказу, який прийнятий Держгеокадастром з перевищенням повноважень. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №923/466/17 апеляційний суд зазначив, що визнання недійсним Наказу, як розпорядчого акту органу державної влади, є окремим та самостійним способом захисту прав землевласника. Оскільки Наказ є незаконним та порушує право власності держави, заявлена прокурором вимога про визнання такого наказу недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
17. Розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, апеляційний суд встановив, що Кабінету Міністрів України стало відомо про допущені Держгеокадастром порушення законодавства при вилученні земельної ділянки з листа заступника прокурора Чернігівської області від 19.05.2020, а тому прокурор звернувся з позовом у межах строку позовної давності.
Касаційна скарга
18. Не погоджуючись із указаною постановою, з касаційною скаргою звернувся Держгеокадастр, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. Висновок апеляційного суду про ефективність обраного прокурором способу захисту порушеного права держави є наслідком неправильного застосування статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 про те, що не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання як рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, так і договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Право власності не припиняється із втратою законним власником його майна, який може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем цього майна.
Позиція позивача та прокурора у відзивах на касаційну скаргу
20. Правильним є висновок апеляційного суду про те, що визнання недійсним розпорядчого акту органу державної влади як окремий та самостійний спосіб захисту прав землевласника може бути предметом розгляду суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповіді на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій в цьому контексті
21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, стосуються питання ефективності обраного прокурором способу захисту права держави.
23. З огляду на це Верховний Суд, переглядаючи судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, повторює сформульоване ключове питання спору: чи є обраний прокурором спосіб захисту порушеного права ефективним, тобто, чи буде мати наслідком задоволення позову у цій справі поновлення права власності держави на землю.
24. Відповідь на це питання - ні, задоволення заявленого прокурором позову не матиме наслідком поновлення порушеного права власності держави на землю. Вказане обґрунтовується наступним.
25. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
26. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
27. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
28. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
29. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
30. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.
31. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
32. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
33. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
35. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
36. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
37. Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
38. Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
39. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним наказу Держгеокадастру, яким припинено право постійного користування ДП "ДГ "Івківці" земельною ділянкою з передачею її до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.
40. Звертаючись з таким позовом, прокурор вказував на те, що Держгеокадастр, незаконно перебравши на себе виключні повноваження Кабінету Міністрів України, протиправно розпорядився земельною ділянкою, яка відноситься до особливо цінних земель і внаслідок неправомірних дій відповідача незаконно вибула з державної власності та з постійного користування державного підприємства.
41. Отже, метою пред`явлення даного позову є поновлення речових прав на земельну ділянку, яка протиправно вибула із власності держави поза волею органу, уповноваженого на розпорядження особливо цінними землями державної власності.
42. Суд касаційної інстанції зазначає, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
43. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
44. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
45. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
46. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
47. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
48. У постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
49. Позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідних рішень (розпорядчих актів) суб`єктів владних повноважень, без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення (розпорядчі акти) за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
50. Суди попередніх інстанцій встановили, що після прийняття спірного Наказу про припинення права постійного користування державного підприємства за рахунок земельної ділянки державної власності площею 128,1321 га було сформовано 60 окремих земельних ділянок, які на підставі прийнятих Держеокадастром у 2017-2019 роках наказів були передані у приватну власність фізичних осіб, які у цей же період зареєстрували за собою право власності на відповідні земельні ділянки.
51. Отже, на момент звернення у 2020 році прокурора до суду з позовом земельна ділянка вже була відчужена Держгеокадастром у власність третіх осіб.
52. За таких обставин визнання недійсним Наказу не є ефективним способом захисту порушеного права адже не призведе до переходу права власності на земельну ділянку до держави. Задоволення позову не відновить право власності держави на спірну земельну ділянку, за захистом права власності на яку прокурор звернувся до суду.
53. За даних обставин ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога позивача (прокурора) про витребування землі від третіх осіб.
54. Виходячи зі змісту частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
55. Звідси Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним Наказу не підлягає задоволенню, оскільки обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним.
56. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, обрав спосіб захисту, який не призведе до реального захисту і поновлення порушених прав держави в особі позивача, що є достатньою підставою для відмови в позові.
57. Натомість суд апеляційної інстанції ґрунтував свій висновок про ефективність обраного прокурором способу захисту виключно тим, що оскарження розпорядчого акту органу державної влади є окремим передбаченим статтями 152, 155 Земельного кодексу України способом захисту прав землевласника, який може бути предметом розгляду в господарських судах. При цьому апеляційний суд керувався відповідними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №923/466/17.
58. Так, у справі № 923/466/17 предметом судового розгляду був позов прокурора в інтересах держави про визнання недійсним рішення селищної ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою та вилучення із земель державної власності з переведенням до земель запасу селищної ради. За обставинами цієї справи на момент звернення прокурора з позовом була чинною державна реєстрація права власності селищної ради на спірну земельну ділянку, яка проведена саме на підставі оспорюваного рішення, тобто земельна ділянка перебувала у володінні відповідача та не відчужувалась ним у власність третіх осіб. Заявлений у цій справі позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування був спрямований на оспорення набутого з порушенням закону речового права відповідача, який і був фактичним набувачем спірної земельної ділянки. З огляду саме на такі фактичні обставини справи Велика Палата Верховного Суду і дійшла висновку про те, що вимоги про визнання оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав держави можуть бути предметом розгляду суду.
59. Натомість у справі, що переглядається, на момент звернення прокурора з позовом до Держгеокадастру вже відбулася державна реєстрація права приватної власності фізичних осіб на спірну земельну ділянку, тобто земля вибула із власності держави і саме ця обставина унеможливлює поновлення прав держави в обраний прокурором спосіб.
60. Отже, у справі №923/466/17 правовідносини, що виникли між сторонами спору, не є подібними до тих, що мають місце у справі, що переглядається, а тому посилання апеляційного суду на відповідні висновки суду касаційної інстанції є помилковими.
61. За таких обставин касаційна скарга Держгеокадастру є обґрунтованою, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.