ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 902/129/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна",
представник позивача - Нечитайло Т.В., адвокат (довіреність від 12.10.2020 б/н),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд",
представник відповідача - Жабський В.І., адвокат (ордер від 09.08.2021 № 1042599),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 (головуючий Дужич С.П., судді: Миханюк М.В. і Саврій В.А.)
у справі № 902/129/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (далі - Відповідач)
про стягнення 3 652 295, 92 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 3 652 295,92 грн, з яких 666 767,92 грн пені, 995 176,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 1 990 352,00 грн 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи від 16.07.2020 № 1000061736 (далі - Договір) у частині поставки товару.
Рішенням господарського суду Вінницької області позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 333 383,96 грн пені, 497 588,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 995 176,00 грн 20% додаткового штрафу затримки поставки товару понад 30 днів після прострочення, 54 784,43 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог. При цьому суд, розглянувши клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 задоволено заяву Позивача про відмову від позову в частині стягнення 10% штрафу та повернення судового збору. Прийнято відмову Позивача від частини позовних вимог щодо стягнення 995 176,00 грн - 10% штрафу та провадження у справі у цій частині закрито. Повернуто Позивачу 5 598,02 грн - 50% судового збору, сплаченого при оскарженні рішення, в частині стягнення зменшеного на 10% штрафу. Апеляційну скаргу Позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково. Рішення господарського суду змінено, а саме пункт 2 резолютивної частини рішення викладено у такій редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, офіс 538, м. Вінниця, Вінницька обл., 21036, код ЄДРПОУ 35949905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський р-н., Хмельницька обл., 30068, код ЄДРПОУ 34863309) пеню в розмірі 133 353,58 грн (сто тридцять три тис. триста п`ятдесят три грн 58 коп), 20% додаткового штрафу затримки поставки товару понад 30 днів після прострочення в розмірі 398 070,40 грн (триста дев`яносто вісім тис. сімдесят грн 40 коп), витрати на сплату судового збору в розмірі 54 784,43 грн (п`ятдесят чотири тис. сімсот вісімдесят чотири грн 43 коп)".
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- відмова Позивача від частини позовних вимог не порушує права чи інтереси інших осіб, тому заява про відмову від частини позовних вимог підлягає частковому задоволенню, а провадження у цій частині позову - закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- враховуючи майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, відсутність поставки станом на день вирішення вказаного спору, попередні договірні взаємовідносини сторін, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у пункті 6 статті 3, частини третьої статті 509 та частин першої, другої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, а також вживались заходи по усуненню негативних наслідків невиконання ним договірних зобов`язань та попередження Позивача про неможливість виконання зобов`язання (лист від 26.09.2020), що надавало можливість Позивачу завчасно придбати аналогічний товар в інших контрагентів, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу, передбачених пунктами 6.2 та 6.2.2 Договору, до 20% від заявленої Позивачем суми, а саме стягнення 133 353,58 грн пені та 398 070,40 грн - 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені та 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду, яка прийнята в іншій справі у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та в скасованій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551ЦК України;
- апеляційний суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20 щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551ЦК України, оскільки у вказаних справах правовідносини не є подібними, просить закрити касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. У частині доводів скаржника у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів Відповідач вважає такі доводи необґрунтованими, просить залишити вказані доводи касаційної скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 16.07.2020 Позивачем як покупцем та Відповідачем як продавцем було укладено Договір, за умовами якого продавець зобов`язався поставити до 30 листопада 2020 року покупцю 2 000,00 тонн кукурудзи за ціною 4 975,088 грн за тонну на загальну суму 9 951 60,00 грн /364 000,00 доларів США (ціна вказана станом на дату укладення договору та зазначено її еквівалент в доларах США)/, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.
Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов`язується оплачувати вартість поставленого товару в такі строки: 80% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної; 20% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно чинного законодавства України та надання усіх документів, вказаних у пунктах 3.2, 3.7 Договору (пункт 4.1 Договору).
Товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку (пункт 5.3 Договору).
У разі затримки поставки у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення (пункт 6.2 Договору).
Підпунктом 6.2.1 Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 календарних днів з моменту, погодженого пунктом 3.3 Договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.
У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 календарних днів після прострочення, згідно з пунктом 6.2.1 Договору продавець зобов`язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору (пункт 6.2.2 Договору).
Відповідно до пункту 7.1 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов`язків за договором.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що сторона звільняється від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за даним договором, якщо це невиконання виявилося наслідком дії обставин непереборної сили, вплив яких не залежить від волі сторін. До таких обставин відносяться: війни і воєнні дії будь-якого характеру; блокади, ембарго та інші міжнародні санкції; акти та дії державних органів, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань; пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, закриття шляхів сполучення, страйки, епідемії і тому подібне.
Відповідно до пункту 8.3 Договору відсутність/пошкодження врожаю у продавця з будь-яких причин (в тому числі несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей даного договору, оскільки договір може бути виконаним продавцем шляхом поставки як вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.
За таких (пункт 8.1) обставин сторона повинна протягом одного тижня з моменту їх настання будь-якими доступними засобами письмово сповістити про них іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про обставини нездоланної сили позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у майбутньому. При припиненні зазначених у пункті 8.1 обставин сторона повинна без зволікання письмово сповістити про це іншу сторону. У повідомленні повинен бути зазначений термін, у який передбачається виконати зобов`язання за даним договором (пункт 8.2 Договору).
Відповідач 26.09.2020 листом №26/09-2 повідомив Позивача про те, що внаслідок дії обставин непереборної сили, а саме посухи, урожай кукурудзи на земельних ділянках загальною площею 445,00 га, які розташовані на території Крижопільського району, втрачений повністю, а також дані погодні умови негативно вплинули на посіви кукурудзи на території Немирівського району загальною площею 281,58 га, що суттєво знизило урожай (несформовані повноцінні репродуктивні органи у кукурудзи), тому виник ризик неповного виконання взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого Відповідач просив Позивача відстрочити виконання зобов`язань за Договором до 30.12.2021.
Позивач 26.10.2020 та 16.11.2020 звертався до Відповідача з листами, в яких, з огляду на зростання ціни кукурудзи, просив виконати умови Договору належним чином та в установлений строк і попередив про настання права на стягнення збитків, штрафу, пені, процентів та інфляційних втрат.
Позивач 16.12.2020 звернувся до Відповідача з вимогою, в якій просив терміново здійснити поставку 2 000,00 тонн кукурудзи на підставі Договору або оплатити пеню та штрафи у розмірі 3 144 756,16 грн.
Відповідач 28.12.2020 повторно звернувся до Позивача з листом № 28/12-1, в якому, посилаючись на посуху та, як наслідок, неврожай і тяжкий фінансовий стан підприємства, просив провести переговори щодо незастосування штрафних санкцій за Договором.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної виходив з того, що Відповідач не виконав свого зобов`язання з поставки кукурудзи у строк, визначений Договором. При цьому невиконання умов договору останній пов`язує з неврожаєм та відсутністю коштів на закупівлю товару, додавши: копії акта від 25.09.2020 обстеження посівів кукурудзи у Відповідача, на територіях Гарячківської та Вільшанської сільських рад Крижопільського району Вінницької області, в якому зазначено, що внаслідок посухи у червні-серпні 2020 року посіви кукурудзи на 445 га загинули повністю; довідку Вінницького обласного центру з гідрометеорології Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 06.10.2020 № 04-03/2-13/447, згідно з якою на територіях цих сільських рад Крижопільського району Вінницької області відбувались несприятливі погодні умови з квітня по серпень та в листопаді 2020 року; витяг з протоколу № 51 позачергового засідання комісії з питання техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при райдержадміністрації від 04.12.2020, виданий Крижопільською районною адміністрацією Вінницької області, відповідно до рішення якої загибель посівів кукурудзи на територіях Гарячківської та Вільшанської сільських рад Крижопільського району Вінницької області на площі 445 га може бути причиною форс-мажорних обставин для Відповідача, а також висновок експертів ТОВ "Бізнес Ассіст" від 17.03.2021 № 223-02.2021-1005, в якому підтверджується, зокрема, економічна обґрунтованість сподівань Відповідача на отримання врожаю та укладення відповідного договору поставки кукурудзи Позивачу.
При цьому апеляційним судом відхилено посилання Відповідача на посуху та інші погодні умови як на обставини непереборної сили і як на підставу відмови у задоволенні заявленого позову, оскільки пунктом 8.3 Договору сторонами погоджено, що відсутність чи пошкодження врожаю у продавця з будь-яких причин (у тому числі несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей даного договору тому, що цей договір може бути виконаний продавцем шляхом поставки як вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.
Крім того, згідно з вказаним пунктом Договору єдиним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили, є сертифікат Торгово-промислової палати України, що видається Торгово-промисловою палатою України у таких випадках.
Проте дані обставини є підставами застосування до спірних прововідносин приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Частинами першою, другою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.
Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Як встановлено судами обох інстанцій, Відповідач не зміг виконати зобов`язання з поставки кукурудзи у строк до 30.11.2020. При цьому невиконання умов Договору останній обґрунтовує тим, що посухою, яка була в червні 2020 року і продовжувалась у липні-серпні 2020 року, після укладення з Позивачем Договору, в результаті якої повністю загинули посіви кукурудзи на території 445 га Гарячківської та Вільшанської сільрад Крижопільського району Вінницької області, а також дані погодні умови негативно вплинули на посіви кукурудзи на території Немирівського району Вінницької області на загальній площі 281,58 га.
Заперечуючи та спростовуючи доводи Відповідача щодо неможливості виконання зобов`язання з поставки, Позивач зазначав про те, що ним у випадку непоставки товару понесені збитки у зв`язку з наявністю обов`язку подальшої реалізації цього товару іншим контрагентам та необхідністю купляти даний товар /кукурудзу/ у інших товаровиробників за значно вищою ціною, ніж передбачено укладеним Договором. Разом з тим будь-яких доказів на підтвердження зазначеного Позивачем не надано.
Таким чином, враховуючи майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, відсутність поставки станом на день вирішення вказаного спору, попередні договірні взаємовідносини сторін, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, перевіривши всі доводи сторін і врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, і крім того, вжиття заходів з усунення негативних наслідків невиконання Відповідачем договірних зобов`язань та попередження Позивача про неможливість виконання зобов`язання (лист від 26.10.2020), що надавало можливість Позивачу завчасно придбати аналогічний товар в інших контрагентів, апеляційний суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені та штрафу, передбачених пунктами 6.2 та 6.2.2 Договору, до 20% від заявленої позивачем суми, а саме про стягнення 133 353,58 грн пені та 398 070,40 грн 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.
Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20 щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Водночас під час підготовки справи до розгляду Верховним Судом було проаналізовано зміст судових рішень у справі № 910/6471/20 та встановлено, що апеляційний суд, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволення позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за порушення умов державного контракту від 08.10.2018 № 403/1/18/78 (далі - Контракт) у сумі 5 712 476,80 грн, з них 1 757 418,35 грн штрафу і 3 955 058,45 грн пені, які були обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за Контрактом щодо своєчасної поставки продукції, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 Контракту з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 0,1% від вартості непоставленої в строк продукції, пеня в розмірі 0,1% від вартості продукції, на яку не надано звітні документи, та штраф у розмірі 7% від суми непоставленої в строк продукції, дійшов висновку про наявність обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, зазначив, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу, навів низку обставин і письмових доказів, якими (обставинами і доказами) відповідач обґрунтував наявність, на його думку, підстав для зменшення сум штрафу і пені. Проте, перерахувавши відповідні обставини й докази у своїй постанові, суд апеляційної інстанції останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності доказів, обмежившись їх простою констатацією на підставі доводів Відповідача. Також суд апеляційної інстанції не визначив, чи були відповідні докази подані Товариством до суду першої інстанції або вони подавалися лише до апеляційної інстанції, і в цьому останньому разі чи доведено відповідачем неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тобто чи мали в даному разі місце виняткові випадки у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції послався на те, що "наданими відповідачем доказами підтверджується скрутне матеріальне становище відповідача". Однак жодного доказу такого становища Відповідача, зокрема, у зв`язку з виконанням ним Контракту, судом не зазначено і, відповідно, не досліджено. Апеляційною інстанцією вказано, що, "заперечуючи проти зменшення розміру штрафних санкцій позивачем не спростовано доводів відповідача про відсутність збитків позивача". При цьому судом не взято до уваги, що обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов`язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов Контракту відповідачем. Пов`язаних з цим обставин та доказів суд апеляційної інстанції не встановив та не дослідив.
Тобто у зазначеній справі судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Крім того, у справі № 910/6471/20 постанову суду апеляційної інстанції було скасовано Верховним Судом повністю з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Позивача у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів (висновок експертів від 17.03.2021 № 223-02.2021-1005), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів, водночас судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови надавалась оцінка не лише вказаному доказу, а й іншим наданим сторонами доказам, тобто судами надано оцінку всім доказам у їх сукупності. До того ж судом апеляційної інстанції відхилено посилання Відповідача на посуху та інші погодні умови як на обставини непереборної сили і як на підставу відмови у задоволенні заявленого позову, оскільки пунктом 8.3 Договору передбачено, що відсутність чи пошкодження врожаю у продавця з будь-яких причин (у тому числі несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей даного договору тому, що цей договір може бути виконаний продавцем шляхом поставки як вирощеного зерна, так і придбаного на ринку. Крім того, згідно з цим же пунктом Договору єдиним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили, є сертифікат Торгово-промислової палати України, що видається Торгово-промисловою палатою України у таких випадках. Проте дані обставини є підставами застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд