ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 263/11142/19
провадження № 51 - 774 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Єременка М.В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Константинова І.В. на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 червня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 червня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 травня 2019 року приблизно о 16.20, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння біля кафе "Бахчик" на просп. Будівельників, 93 у м. Маріуполі Донецької області, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин в ході сварки наніс наявним у нього розкладним ножем один удар ОСОБА_2 у грудну клітину, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги захисник Константинов І.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки зазначені у вироку дії він вчинив при перевищенні меж необхідної оборони, захищаючись від потерпілого, в результаті чого отримав тілесні ушкодження, що залишилось поза увагою. Зазначає про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, надано неналежну оцінку наявним у матеріалах провадження доказам, зокрема, показанням свідка ОСОБА_3 та відеозаписам з боді-камер відеоспостереження працівників поліції, якими спростовуються показання потерпілого ОСОБА_2 та підтверджуються показання ОСОБА_1 . Крім того, вказує на формальний розгляд апеляційних скарг сторони захисту судом апеляційної інстанції, який не перевірив у повній мірі викладених в них доводів, не навів переконливих мотивів для їхнього спростування і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Від прокурора Маріупольської окружної прокуратури, який брав участь у суді першої інстанції, надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, водночас, просив за можливості змінити судові рішення та пом`якшити призначене покарання, не повертаючи провадження на новий розгляд.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив судові рішення стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями статті 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неналежної оцінки показань обвинуваченого ОСОБА_1, свідка ОСОБА_3, відеозаписів з боді-камер відеоспостереження працівників поліції фактично стосуються переоцінки доказів й неповноти судового слідства, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки судів підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їхньої належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності для прийняття рішення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Так, свої висновки про те, що ОСОБА_1 умисно заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, суд першої інстанції зробив, обґрунтовано врахувавши:
- показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що в травні 2019 року біля кафе "Бахчик" на просп. Будівельників, 93 у м. Маріуполі Донецької області між ним та ОСОБА_1 стався конфлікт, під час якого він відчув біль, печіння і побачив, що у нього пробитий лівий бік грудної клітини. ОСОБА_1 ударив його у бік правою рукою один раз, що саме було у руці обвинуваченого, він не бачив. Після цього він вдарив ОСОБА_1 лівою рукою в щелепу, потім правою рукою в обличчя, до поранення він обвинуваченого не бив;
- показання свідка ОСОБА_3, який розповів про те, що в травні 2019 року приблизно з 15 до 16 години у кафе "Бахчик" між потерпілим і обвинуваченим стався конфлікт, в ході якого ОСОБА_2 ударив ОСОБА_1 приблизно два-три рази в обличчя. Потім вони вийшли з кафе, що сталося між ними він не бачив. ОСОБА_1 зайшов до кафе з побитим обличчям, рука була у крові, був порізаний палець, на його думку, одяг також був у крові. У потерпілого була рана в лівому боці, багато крові, ОСОБА_2 гучно кричав, що у нього поранення. У ОСОБА_1 був складаний ніж, довжиною приблизно 10 см з невеликим кільцем, зазвичай він носив його у кармані;
- показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які показали про те, що, прибувши 29.05.2019 за викликом до кафе "Бахчик" на перетині просп. Будівельників та вул. Бахчиванджи у м. Маріуполі Донецької області, вони побачили ОСОБА_2, який знаходився у швидкій, його одежа була у крові, лікарі надавали йому допомогу. ОСОБА_1 перебував у кафе, його одяг також був у крові;
- показання свідка ОСОБА_6 про те, що того дня вона разом із бригадою швидкої медичної допомоги приїхала на виклик до кафе на перетині просп. Будівельників та вул. Бахчиванджи у м. Маріуполі Донецької області, де побачила пораненого, він був у важкому стані, у нього було ножове поранення. Вони надали йому медичну допомогу та забрали до лікарні №4;
- показання свідка ОСОБА_7, яка в судовому засіданні розповіла про те, що ОСОБА_1 доводиться їй братом. Від працівників поліції вона дізналась, що брат із кимось побився у кафе "Бахчик" і потерпілий у лікарні. Вдома у ванній кімнаті вона побачила замочений одяг брата, який був у крові, його вилучили співробітники поліції, про що склали протокол, вона його прочитала та підписала;
дані, що містяться у:
- протоколі огляду від 31.05.2019, згідно з яким слідчий на підставі заяви ОСОБА_7 за участю понятих біля готелю "Mari Hotel" на вул. Фонтанній, 78 у м. Маріуполі Донецької області вилучив у ОСОБА_7 добровільно переданий поліетиленовий пакет з належними ОСОБА_1 чоловічими брюками та сорочкою;
- постанові слідчого від 31.05.2019, згідно з якою чоловічі брюки світло-сірого кольору та чоловіча сорочка бежевого кольору з плямами речовини бурого кольору визнані речовими доказами у кримінальному провадженні;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 09.07.2019 року з фототаблицею до нього за участю потерпілого ОСОБА_2, який пояснив та продемонстрував обставини, за яких 29.05.2019 о 16.20 в кафе "Бахчик", розташованому за адресою: просп. Будівельників, 93, м. Маріуполь Донецької області, під час конфлікту ОСОБА_1, застосовуючи гострий предмет, спричинив йому різане поранення грудної клітини зліва;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 01.06.2019 року з відеозаписом за участю ОСОБА_1, який пояснив та продемонстрував обставини, за яких 29.05.2019 о 16.30 на літній площадці кафе "Бахчик" на АДРЕСА_2, між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, в ході якого останній наніс йому два удари в обличчя, а він завдав удар ОСОБА_2 . Того дня він був одягнений в світлі брюки та сорочку, які він залишив у ванній кімнаті квартири сестри ОСОБА_7, замочивши їх з метою прання, оскільки вони були у плямах крові;
- висновках судово-медичних експертиз №427 від 12.07.2019 та №450 від 19.07.2019, згідно з якими у ОСОБА_2 виявлене тяжке тілесне ушкодження, яке утворилось в результаті однієї дії колюче-ріжучого предмета за обставин, на які вказав потерпілий при проведенні слідчого експерименту за його участю та на які вказував ОСОБА_1 в ході проведення 01.06.2019 слідчого експерименту за його участю.
У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував того, що 29 травня 2019 року приблизно о 16.30 у кафе "Бахчик" на просп. Будівельників, 93 у м. Маріуполі Донецької області між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, в ході якого на літній площадці біля кафе він, захищаючись від потерпілого, який вдарив його 2-3 рази та розбив йому ніс, однак у руках якого нічого не було, випадково наніс останньому один удар ОСОБА_2 у грудну клітину наявним у нього ножем. При цьому ОСОБА_1 зазначив про те, що без застосування ножа він не зміг би себе захистити.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Статтею 124 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Статтею 36 КК України визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону", при розгляді справ даної категорії судам необхідно беззастережно додержуватись вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК України, враховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії судам необхідно з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоди потерпілому, розправитися, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Суд першої інстанції вказав на те, що з урахуванням показань потерпілого, а також із встановлених фактичних даних і досліджених доказів, не вбачається, що ОСОБА_2 застосував таку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції зазначив про те, що згідно з висновком експерта № 437 від 19.07.2019 виявлені у ОСОБА_1 при зверненні за медичною допомогою тілесні ушкодження у виді різаної рани пальця правої кисті утворилися в результаті однієї дії ріжучого предмета за обставин, на які вказував ОСОБА_1 під час проведення 01 червня 2019 року слідчого експерименту за його участю, і відносяться до легких тілесних ушкоджень, вказана експертиза проведена на підставі медичних документів, складених під час виїзду на місце події карети швидкої медичної допомоги та карти виїзду до ОСОБА_1 04 червня 2019 року.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції критично віднісся до показань ОСОБА_1 стосовно його побиття ОСОБА_2 з тією кількістю та потужністю ударів, що можна розцінити як посягання на життя ОСОБА_1 та в результаті завдання потерпілому ОСОБА_2 удару ножем.
Рішення суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відображеною, зокрема, у постановах (провадження №№ 51-229 км 21, 51-8939 км 18, 51-5800 км 19), про те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Отже, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони ОСОБА_2, який би за своїми об`єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_1, що в свою чергу могло викликати у останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. За таких обставин, немає підстав уважати, що засуджений, цілеспрямовано використовуючи ніж та завдаючи ним потерпілому удар в область розташування життєво важливих органів, перебував у стані оборони та діяв з перевищенням її меж. Натомість вчинення таких дій засудженим свідчить про те, що він через сварку бажав заподіяти ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та діяв з відповідним умислом.
Таким чином, доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_1 у момент інкримінованих дій у стані необхідної оборони та необхідність кваліфікації його дій за ст. 124 КК України не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції не встановив існування реальної загрози його життю з боку потерпілого, яка б у розумінні ст. 36 КК України давала засудженому право заподіяти шкоду ОСОБА_2 .
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність й допустимість.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, дані про особу винного, зокрема те, що він за місцем проживання характеризується посередньо, одружений, не працює, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.
Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання за наведеними обставинами, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України.
Крім того, доводи сторони захисту, аналогічні наведеним захисником у касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, належним чином умотивувавши свої висновки.
Перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 в апеляційному порядку здійснювався з дотриманням вимог ст. 404 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд