Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 279/2455/17
провадження № 51- 3434 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Піх Ю. Г.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Налапка М. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Налапка М. М. на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060060000070, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Озерне Лазовського району Республіка Молдова, проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ним таємного викрадення чужого майна, що завдало значної шкоди потерпілому, за таких обставин.
Так, 13 січня 2017 року ОСОБА_1, перебуваючи у кварталі 1 виділі 11 Ушомирського лісництва ДП "Коростенське ЛМГ", що поблизу с. Сантарка Коростенського району Житомирської області, шляхом вільного доступу, таємно викрав 14 колод дерев породи "дуб", загальною масою 10, 1 м3, чим завдав державі в особі ДП "Коростенське ЛМГ" матеріальну шкоду на загальну суму 90640, 92 грн.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Налапко М. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження щодо останнього - закрити. Вказує, що суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, оскільки в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 185 КК. Крім того, зазначає, що суд поклав в основу судового рішення недопустимі докази, які, на його думку, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) всіх доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Налапко І. Ю. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу захисника та просили її задовольнити.
Прокурор Піх Ю. Г. не заперечувала проти часткового задоволення касаційної скарги захисника Налапка М. М.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.
При цьому, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому, виходячи з передбачених ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі провести судове слідство в необхідному обсязі згідно з правилами ст. 404 цього Кодексу.
Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник Налапко М. М. стверджували, що місцевим судом допущена неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наполягали на неправильній оцінці окремих доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Зазначали, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання ОСОБА_1 . Також просили скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі вимог п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Однак, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника без задоволення, апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, всіх доводів апеляційної скарги ретельно не перевірив і не дав на них вичерпних відповідей.
Зокрема, без належної уваги залишилися доводи апеляційної скарги щодо неправильно кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК.
Так, відповідно до положень ст. 185 КК крадіжка - це таємне викрадення чужого майна.
Характерними ознаками відповідного злочину є: 1) спосіб (таємне); 2) суспільно небезпечне діяння (викрадення); 3) предмет (чуже майно). Жодна з суб`єктивних ознак злочину у цій конструкції не вказана, хоча це не означає, що вони можуть бути будь-якими чи є не обов`язковими.
Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 185 КК, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.
Частина 3 ст. 185 КК передбачає кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 17, ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, при цьомувсі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Так, за матеріалами справи ОСОБА_1 з самого початку досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження відносно нього не заперечував факту перевезення ним дерев, однак зазначав, що дерева він не різав та не викрадав. Вказував, що деревину його попросила перевезти до м. Володарськ - Волинського раніше невідома йому особа.
Така версія подій сторони захисту взагалі не перевірялась органом досудового розслідування та залишена судом без належної уваги.
Представник потерпілої особи ДП " Коростенське ЛМГ" ОСОБА_2, у своїх показаннях, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, зазначив, що 13 січня 2017 року йому надійшла інформація від працівників лісової охорони про виявлення незаконної порубки дерев на території Ушомирського лісництва, поблизу с. Сантарка. Після чого, ними було виявлено автомобіль "Камаз", яким кермував ОСОБА_1, завантажений 14 колодами деревини породи "дуб".
Свідок ОСОБА_3, який працював у цей період на даному підприємстві, у своїх показаннях вказав, що йому зателефонував ОСОБА_4 та повідомив про самовільну порубку лісу. Надалі він, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 поїхали в напрямку місця незаконної порубки лісу і побачили на дорозі автомобіль марки "Камаз", повністю завантажений деревиною, під керуванням ОСОБА_1, котрий не надав будь-яких документів на транспортований ним ліс.
Схожі показання були надані й свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5, котрі також підтвердили виявлення незаконної порубки дерев породи "дуб". При цьому ОСОБА_4 зазначив, що порушника на місці виявлено не було, тому він та ОСОБА_3 чекали на особу, котра буде перевозити цю деревину, та на виїзді з лісу зупинили ОСОБА_1, котрий їхав на автомобілі "Камаз" з деревиною та без документів на лісопродукцію.
Тобто, показання представника потерпілої особи та свідків підтверджують лише факт перевезення ОСОБА_1 незаконно порубленої деревини, а не викрадення останнім чужого майна, про що наголошували у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 та захисник, що не було перевірено ні місцевим судом, а ні судом апеляційної інстанції.
Також, неперевіреними залишились доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо неповноти судового розгляду та неправильної оцінки доказів, а саме: протоколу огляду автомобіля "Камаз - 4310" від 13 січня 2017 року, постанови про визнання автомобіля "Камаз - 4310" з реєстраційний № НОМЕР_1 з маніпулятором речовим доказом, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 30 лютого 2017 року, протоколу огляду автомобіля "Камаз - 4310" від 12 квітня 2017 року, довідки щодо вартості деревини, висновок товарознавчої експертизи від 20 листопада 2019 року.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Оскільки захисник та ОСОБА_1, оскаржуючи вирок місцевого суду, наголошували на неповноті розгляду справи судом першої інстанції й неправильну оцінку ним доказів, та враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, можуть вплинути на законність й обґрунтованість вироку суду щодо ОСОБА_1, відповідні доводи сторони захисту потребували ретельної перевірки, зокрема й шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржуються особами.
Проте апеляційний суд формально зазначивши в ухвалі про відсутність відповідних процесуальних порушень, свого висновку не мотивував, на кожен із зазначених доводів змістовної відповіді не дав, не вказав в ухвалі чим спростовуються такі доводи та не обґрунтував свого рішення. Крім того, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника, апеляційний суд зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, підтверджується сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні, при цьому обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та не дав належної оцінки фактичним обставинам справи. Разом з цим, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на їх безпідставність в даному випадку є недостатнім для спростування позиції сторони захисту.
Відтак, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги, не навівши достатніх мотивів визнання їх безпідставними, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку місцевого суду без зміни.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 404, 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК є істотними оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на встановлені порушення, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити усі доводи апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити рішення, яке би відповідало вимогам ст. 370 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд