ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2021 року
М. Київ
справа № 752/18539/18
провадження № 51-619км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Короля В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засуджених ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
захисників Росавіцької В.П.
Ковригіної В.Є.,
Кобець Т.М.,
Ждана В.В.,
Теплюка В.С.,
Сидоренка В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010005738, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 187 КК,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Шапанівка Крижопільського р-ну Вінницької обл., жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого на підставі ст. 89 КК,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 187 КК,
за касаційними скаргами захисників Росавіцької В.П., Ковригіної В.Є., Кобець Т.М., Калмана Д.А., Ждана В.В., Сидоренка В.В. в інтересах засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року засуджено:
ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк:
за ч. 3 ст. 189 КК - 6 років з конфіскацією всього майна,
за ч. 2 ст. 187 КК - 8 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна;
ОСОБА_1 - за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 2 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк:
за ч. 3 ст. 189 КК - 6 років з конфіскацією всього майна,
за ч. 2 ст. 187 КК - 8 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.
Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 22 616 грн на відшкодування матеріальних збитків та 80 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2020 року вирок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без змін.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані винуватими в тому, що вони 13 червня 2018 року близько 19:20 за попередньою змовою та спільно з двома невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали стосовно яких виділено в окреме кримінальне провадження, з метою незаконного викрадення ОСОБА_3 та позбавлення його волі з корисливих мотивів, на автомобілі "Daimler-Benz 316 CDI", реєстраційний номер НОМЕР_1, прибули слідом за ОСОБА_3 на автомобільну стоянку ТЦ "Епіцентр", що на вул. Кільцева дорога, 1-Б у м. Києві.
Реалізуючи свій спільний злочинний намір ОСОБА_2, ОСОБА_1 та дві невстановлені досудовим розслідуванням особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме кримінальне провадження, дочекавшись, коли ОСОБА_3 вийде з приміщення ТЦ "Епіцентр", застосувавши фізичну силу, заштовхали останнього до салону вказаного автомобіля та, утримуючи із застосовуванням насилля, яке виразилося в заподіянні ударів кулаками і ногами в різні частини тіла, чим завдали потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки та гематом обох стегон, відвезли потерпілого до лісосмуги поблизу с. Данилівка Васильківського району Київської області, де утримували приблизно до 21:30.
Крім того, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 та двома невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали відносно яких виділені в окреме кримінальне провадження, 13 червня 2018 року близько 19:20 під час незаконного утримання потерпілого ОСОБА_3 в салоні зазначеного вище автомобіля, узгоджено застосовуючи до потерпілого фізичне насильство, яке є небезпечним для життя і здоров`я (а саме, зв`язали руки та почали заподіювати удари кулаками і ногами в різні частини тіла потерпілого ОСОБА_3, чим спричинили останньому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я,) діючи узгоджено, коли потерпілий лежав обличчям донизу, а руки його були зв`язані і він не міг чинити опору, в результаті раптово виниклого спільного умислу витягнули з лівої кишені ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 15 000 грн, якими далі розпорядилися на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 та двома невстановленими особами, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, без розподілу ролей 13 червня 2018 року близько 21:30, під час незаконного утримання та застосування фізичного насильства до потерпілого ОСОБА_3 у лісосмузі біля с. Данилівка Васильківського району Київської області почали телефонувати рідним та знайомим останнього з метою незаконного отримання грошових коштів, шляхом вимагання. Так, вони спершу зателефонували сину потерпілого ОСОБА_4, вимагаючи у нього за незаподіяння життю і здоров`ю потерпілому шкоди, яке виражалося у погрозі відрізати пальці та надіслати їх близьким і родичам, грошові кошти у розмірі 20 000 дол США. Потім зателефонували дружині потерпілого ОСОБА_5 та його знайомому ОСОБА_6 з аналогічними вимогами. Після того як останні пообіцяли, що знайдуть грошові кошти та обумовили час і дату передачі грошових коштів у розмірі 20000 доларів США, ОСОБА_3 відпустили. Отримати неправомірні кошти ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та двома невстановленими особами не змогли, оскільки наступного дня були затриманні працівниками поліції.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах захисники Росавіцька В.П., Ковригіна В.Є., Кобець Т.М. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять судові рішення щодо підзахисних змінити: перекваліфікувати їх дії з ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК на ч. 3 ст. 355 КК та призначити за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки кожному. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити засудженим покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на них обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
У касаційних скаргах захисники Калман Д.А., Ждан В.В. та Сидоренко В.В. в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1, також посилаючись на неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, висувають вимогу про скасування судових рішень щодо засуджених та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів усі захисники посилаються на те, що судами першої та апеляційної інстанцій:
- не досліджено та не доведено суб`єктивної сторони складу кримінальних правопорушень, оскільки відсутні будь-які докази про вину, наявність корисливих мотивів, прямого умислу в ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на їх вчинення;
- не з`ясовано, у кого саме виник умисел на заволодіння майном, які саме дії вчинив кожен з обвинувачених, хто саме здійснив дії, спрямовані на заволодіння майном, хто, коли та які тілесні ушкодження заподіював;
- у частині формулювання обвинувачення за ч. 3 ст. 189 КК не встановлено місця та часу вчинення злочину, оскільки, за змістом вироку, 13 червня 2018 року близько 21:30 обвинувачені телефонували рідним та знайомим потерпілого з метою незаконного отримання грошових коштів шляхом їх вимагання. Однак відповідно до показань потерпілого, близько 21:00-21:30 його вже відпустили та він чекав приїзду дружини разом з поліцією;
- в основу вироку покладені показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, які є родичами потерпілого, свідка ОСОБА_7, яка перебуває в підпорядкуванні потерпілого, незважаючи на те, що показання цих свідків мають суттєві розбіжності, натомість суди не взяли до уваги показань свідків сторони захисту;
- не було враховано показань свідка ОСОБА_8 про те, що в день події він спілкувався телефоном із потерпілим, однак пояснити, звідки у нього в телефоні номери обвинувачених та потерпілого, не зміг;
- необґрунтовано відмовлено в задоволенні ряду клопотань про додаткові допити свідка ОСОБА_4, ОСОБА_8, про одночасний допит свідка ОСОБА_8 та обвинувачених, свідка ОСОБА_9 ;
На думку захисників, суд апеляційної інстанції зазначених порушень не усунув, не дав вичерпної відповіді на всі доводи апеляційних скарг захисників, належним чином не мотивував свого рішення і, як наслідок, безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду і виніс судове рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Водночас захисники Росавіцька В.П., Ковригіна В.Є., Кобець Т.М. та Сидоренко В.В. вважають, що судами не було надано оцінки і не взято до уваги показань обвинувачених про те, що між ними і потерпілим мали місце договірні правовідносини, які мають ознаки інвестиційного договору.
Крім цього, у своїх касаційних скаргах Росавіцька В.П., Ковригіна В.Є., Калман Д.А. Сидоренко В.В. та Ждан В.В. посилаються на те, що:
- судами не досліджено фактів порушення вимог кримінального процесуального законодавства під час проведення процесуальних дій - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками;
- судами не взято до уваги, що зі змісту протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вбачається, що ці слідчі дії відбувалися 15 червня 2018 року в м. Василькові в період з 14:10 по 14:20 та з 14:45 по 15:05, водночас відповідно до протоколу допиту потерпілого від 15 червня 2018 року, вбачається, що останній цього дня в період часу з 14:00 по 14:50 надавав показання під час його допиту в м. Києві (копія протоколу допиту надавалася стороною захисту суду в ході судового розгляду);
- до протоколів пред`явлення особи для впізнання від 15 червня 2018 року залучалися фотознімки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які здобуто незаконним шляхом, без їх добровільної згоди, та не можуть бути використані під час пред`явлення для впізнання особи за фотознімками;
- суд обґрунтовує свою позицію доведеності вини обвинувачених посилаючись на доказ, який відсутній в рамках кримінального провадження, а саме на медичну довідку від 3 червня 2018 року, проте в матеріалах провадження медична довідка за таке число відсутня та судом не досліджувалася;
- не спростовано обґрунтування сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновок експерта № 1201/Е;
- не встановлено кількості осіб, які вчинили кримінальні правопорушення;
- не досліджено жодного доказу на підтвердження того, що на мобільні телефони свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надходили дзвінки з вимаганням грошових коштів, які б свідчили про час надходження дзвінка, час тривалості розмови, номер абонента, який здійснював дзвінок, територіальну локацію місцезнаходження абонента, що здійснював дзвінки на мобільні телефони свідків;
- залишено поза увагою, що показаннями свідка ОСОБА_15 підтверджується факт доступу до автомобіля якнайменше 70 осіб, тобто ним могла користуватися велика кількість осіб.
- не взято до уваги, що свідок ОСОБА_6 вказував на факт того, що дзвінок з мобільного номера потерпілого дійшов до нього близько 18:00-19:00. Однак цей час не збігається з встановленими часовими межами події, що відбувалася. Втім суд цей факт проігноровав та розбіжність не усунув;
- не враховано та не надано оцінки посиланням сторони захисту щодо зросту потерпілого і даних про характеристики внутрішнього наповнення салону автомобіля, куди посадили потерпілого, з огляду на які в автомобілі не було місця для вчинення тих дій, про які потерпілий повідомляв в своїх показаннях.
- не взято до уваги, що потерпілий ОСОБА_3 дав суперечливі показання щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень, які не узгоджуються з даними медичної довідки від 14 червня 2018 року№ 44, а також висновку експерта № 1201/Е, згідно з яким характер та морфологія виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого свідчить про їх утворення внаслідок п`яти травматичних дій тупими предметами, що суперечить показанням потерпілого щодо заподіяння йому близько 100 ударів;
- не враховано також, що за показанням потерпілого ОСОБА_1 одночасно знаходився в автомобілі в трьох місцях і здійснював різні дії;
- факт вимоги, окрім боргу, ще грошових коштів узагалі не доведено, відсутні будь-які докази, які б підтверджували показання потерпілого про вимагання у нього цих грошових коштів.
Захисники Ковригіна В.Є. та Кобець Т.М. вважають, що вина засуджених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 187 КК, не доведена поза розумним сумнівом. Водночас захисники Росавіцька В.П., Калман Д.А., Сидоренко В.В. та Ждан В.В. посилаються на недоведеність винуватості засуджених за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 187 КК.
У своїх касаційних скаргах захисники Росавіцька В.П., Ковригіна В.Є., Калман Д.А. та Ждан В.В. посилаються на порушення судами обох інстанцій вимог статей 22, 23, 94 і 95, 370 КПК.
У касаційних скаргах захисники Ковригіна В.Є. та Кобець Т.М. указують також про те, що нічим не підтверджується наявність у потерпілого 15 000 грн, якими нібито заволоділи засуджені, крім показань самого потерпілого, його дружини та його співробітниці, а суди цим показанням не надали критичної оцінки.
Як зазначають захисники Ждан В.В., Кобець Т.М. та Калман Д.А., обґрунтовуючи свої доводи, суди залишили поза увагою, що потерпілий вказував на свідка ОСОБА_8 як на особу, яка організувала вчинення щодо нього кримінальних правопорушень. Судами також не враховано, що стосовно потерпілого вчинялися і інші дії невідомими особами - такі, як побиття, підпал автомобіля сина, підпал приміщення, де розташовувалось кафе дружини, за неповернення боргів.
ЗахисникЖдан В.В. також посилається на таке:
- прокурор ОСОБА_17 грубо порушив процесуальний закон під час судового засідання 27 серпня 2020 року, оскільки на пропозицію суду виступитиу судових дебатах заявив, що підтримує позицію, заявлену іншим прокурором у судових дебатах;
- висновок медичної експертизи, якою встановлена тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, не може бути допустимим доказом, оскільки містить неточності щодо різновиду переламаних ребер, невідповідності часу звернення за медичною допомогою потерпілого та наявності саден, гематом на обличчі у потерпілого, а без цієї експертизи не може бути встановлена тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, що впливає на кваліфікацію дій засуджених;
- пояснення, які обвинувачені надали суду після повернення для з`ясування нововиявлених обставин, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку та не повинні бути враховані, оскільки вони не були перевірені в судовому розгляді, не підтверджені жодним належним доказом та свідчать лише про те, що обвинувачені себе обмовили, перебуваючи в стані сильного психологічного стресу.
Крім того, захисники Ждан В.В. та Сидоренко В.В. указують на те, що суд першої інстанції в ході судового розгляду допустив істотне порушення прав обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та їм не було надано останнього слова.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджені та захисники Росавіцька В.П., Ковригіна В.Є., Кобець Т.М., Теплюк В.С., Сидоренко В.В.підтримали касаційні скарги, а захисник Ждан В.В. - підтримав свою касаційну скаргу, щодо задоволення вимог касаційних скарг інших захисників - поклався на розсуд суду. Водночас захисник Ждан В.В. просив змінити підзахисним запобіжний захід та обрати інший, не пов`язаний з арештом, позбавленням волі;
- прокурор просила у задоволенні касаційних скарг відмовити.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи сторони захисту щодо неправильної оцінки доказів, неповноти судового слідства та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, а саме про те, що:
- відсутні докази на підтвердження того, що на мобільні телефони свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надходили дзвінки з вимаганням грошових коштів, які б свідчили про час надходження дзвінка, час тривалості розмови, номер абонента, який здійснював дзвінок, територіальної локації місцезнаходження абонента, що здійснював дзвінки на мобільні телефони свідків;
- суди залишили поза увагою те, що автомобілем, у якому утримували потерпілого, могла користуватися велика кількість осіб;
- під час проведення дослідження експертом не в повному об`ємі вивчено надану на дослідження медичну документацію та, як наслідок зроблено підсумки, які є хибними та не відповідають фактичним обставинам.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.
Ухвалюючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
- потерпілого ОСОБА_3 про те, що 13 червня 2018 року близько 18:30 він виїхав на автомобілі "Ланос" до магазину "Епіцентр" на Кільцевій дорозі в м. Києві. Близько 18:45 телефонував дружині та сину, хотів їх забрати після покупок. При собі мав 15 000 грн., які взяв удома для купівлі плитки. Повернувшись до автомобіля, побачив біля нього білий мікроавтобус "Мерседес", який затискав його автомобіль, зокрема двері машини. За кермом сидів чоловік, як пізніше виявилось - ОСОБА_18 . Коли він вставив ключ у дверний замок, ОСОБА_19 обійшов автобус та почав заламувати йому руку, у мікроавтобусі з боку відчинились двері. ОСОБА_20 підійшов до нього ззаду та вони разом із ОСОБА_21 скрутили його, третій чоловік був в мікроавтобусі. Його запхнули всередину вперед головою та поклали на підлогу. В автобусі йому заподіювали тілесні ушкодження, він намагався чинити опір, але нападники казали, що буде гірше. Коли лежав, у нього забрали телефон, документи, гроші в сумі 15 000 грн та картки. Потім йому зв`язали ноги і руки назад, пізніше ноги розв`язали. Поки їхали його постійно били. На питання, за що, сказали йому згадувати, кому і що він винен, поки їдемо. Їхали близько 20 хв, чув, як нападники телефонували й питали, куди саме їхати. Коли прибули на перше місце, його вивели на вулицю, били по ногах, вимагали, щоб повернув гроші, казали згадувати, кому винен і як буде віддавати. Вони говорили з кимось по телефону, казали, що не туди приїхали, його знову заштовхали в мікроавтобус і поїхали далі. Проїхавши приблизно 20 хв, знову зупинились, його вивели в ліс, приєднались ще двоє осіб, які приїхали на іншому авто, і знову його били приблизно 20 - 30 хв по ногах, в тому числі дерев`яною бітою, вимагали віддати борги. Оскільки грошей в нього не було, він телефонував брату своєї дружини ОСОБА_6 з проханням дати йому 19 500 дол. США. Крім того, засуджені вимагали за їх роботу заплатити 10 000 дол. США. Нападники теж говорили з ОСОБА_6, казали, що є тиждень на пошуки грошей. В цей же час він говорив з сином. Ті, хто напав, також говорили з його дружиною, вимагали гроші, погрожували. Потім вони сказали набрати ОСОБА_8, якому він був винен ці гроші за рішеннями судів та повинен їх сплатити. Він пообіцяв заплатити борг, аби його тільки відпустили. Тоді він повернув телефон нападникам, і ті самі поговорили з ОСОБА_22 . Потім його знову посадили в мікроавтобус, дали телефон подзвонити дружині і сказати, щоб забрала його біля Плесецької лісопосадки. Коли його висадили, він сів, оскільки дуже погано себе почував, тоді нападники підвезли його до с. Данилівка, висадили там, віддавши йому документи і картки, а грошей не повернули. Приблизно о 21:30 приїхала поліція, швидка, яку напевно викликав охоронець, потім приїхала на таксі його дружина, його відвезли в лікарню у м. Васильків, приблизно опівночі. Далі у присутності понятих йому показували фото, серед яких він впізнав обох обвинувачених. Раніше він вказаних осіб не знав, будь-яких причин обмовляти їх у нього немає;
- свідка ОСОБА_5, яка підтвердила що з номера мобільного чоловіка зателефонував невідомий, запитав, чи вона є дружиною ОСОБА_3, та сказав, що, якщо хоче побачити останнього живим, згадати, кому він винен гроші, та зробити висновки, інакше надішлють відрізані пальці поштою. Потім їй знову подзвонили і сказали їхати за чоловіком, вона взяла таксі та поїхала. Куди їхати, їй говорив її чоловік по телефону. Коли під`їхала на місце близько 22:00, там вже була швидка допомога, яка на місці надавала допомогу потерпілому приблизно 20 хв., потім приблизно 30 хв їхали до лікарні. Їй відомо про борг чоловіка ОСОБА_23, інших боргів у чоловіка немає. ОСОБА_23 їм неодноразово погрожував. Крім того, мали випадки підпалу її кафе, автомобіля;
- свідка ОСОБА_4, який підтвердив, що в день події з номера телефону його батька подзвонив невідомий чоловік, на задньому фоні він чув стогін. Невідомий повідомив, що, якщо він (свідок) хоче, щоб батько залишився живим, потрібно віддати батьків борг у розмірі 20 000 дол. США, інакше пришлють поштою відрізані пальці батька. Крім того, сказали ще віддати 10000 дол. США за їх роботу. Після цього він зателефонував матері та в поліцію і повідомив про викрадення його батька;
- свідка ОСОБА_6 про те, що в день події йому зателефонував потерпілий ОСОБА_3 - чоловік його сестри і сказав, що йому потрібні 20 000 дол. США, на його питання що трапилось, де ти, потерпілий відповів, що він ( ОСОБА_6 ) все розуміє і знає. Свідок, знаючи про попередні події, коли підпалювали кафе, авто, напади на ОСОБА_3, знову запитав: "Де ти, що з тобою", на що потерпілий важко дихав і сказав: "З тобою зараз поговорять". Невідомий чоловік у телефон сказав йому, що він усе знає і сьогодні мають віддати 20 000 дол. США. Свідок відповів, що сьогодні це неможливо, потрібен час, невідомий, в свою чергу, пригрозив проколоти ОСОБА_24 легені, відрізати пальці.
Крім цього судом першої інстанції при постановленні вироку було враховано, що ОСОБА_1 в судовому засіданні 25 серпня 2020 року в останньому слові повідомив, що в 2015 році добре знайомий йому чоловік на ім`я ОСОБА_25 запропонував вкласти гроші у будівництво заводу, на це він погодився і запропонував вкласти гроші також і ОСОБА_2 . Він передав ОСОБА_26 10 000 дол. США, а ОСОБА_2 - 5000 дол. США без будь-яких розписок на пів року під відсотки. Через пів року ОСОБА_25 повідомив, що гроші, передані під розписку потерпілому, не повертають, виникли проблеми, і вирішується питання щодо повернення боргу в правовому полі. Далі ОСОБА_25 повідомив, що є судові рішення, відкрите виконавче провадження, але боржник переписав з себе все майно і забрати в нього гроші неможливо. Він хотів поговорити з цим боржником. 13 червня 2018 року вони втрьох (з ОСОБА_26 та ОСОБА_2 ) на автомобілі "Мерседес" поїхали до магазину "Епіцентр". ОСОБА_25 знайшов машину боржника, ним виявився потерпілий ОСОБА_3, вони запаркувались біля нього. Втрьох посадили потерпілого до машини, останній почав кричати, тому вони поїхали звідти в бік м. Василькова, з`їхали в лісопосадку і почали питати, чи розуміє потерпілий, що відбувається. Той сказав, що розуміє, що винен гроші, але в нього їх немає, може допомогти кум. Потерпілий зі свого телефону набрав кума, і той сказав, що допоможе розрахуватись з боргом, тоді вони висадили потерпілого і поїхали додому.
Крім того, у судовому засіданні 26 серпня 2020 року після відновлення судового слідства ОСОБА_1 уточнив, що до "Епіцентру" вони приїхали близько 19:00. Приїхали на місце лише з метою поговорити з потерпілим, але розмову так і не почали, бо, коли потерпілого посадили в автомобіль, він сильно кричав. Вони його не зв`язували, не били, лише фізично примусили сісти в машину. Він завдав потерпілому лише двох ударів ногою у сідниці. Проїхавши 15-20 хв, вони зупинились в лісопосадці й розмовляли. Потім, коли почули по гучномовцю телефона потерпілого, що його кум віддасть гроші протягом 1-2 тижнів, висадили потерпілого біля с Данилівка. Потерпілий не був побитий, перебував у нормальному стані. Вони повернулись в Ірпінь близько 21:00. Гроші чи інше майно у потерпілого не забирали. Останній не знав, що винен їм гроші, але розумів, що має віддати борг, як потім дізнався, ОСОБА_23 . З іншими родичам потерпілого вони не говорили, не погрожували їм.
У судовому засіданні 26 серпня 2020 року ОСОБА_2 надав показання аналогічного змісту, вказавши додатково, що будь-яких документів із потерпілим з приводу грошей не укладав, ОСОБА_25 також не показував їм документів про наявність боргу та судових рішень щодо них, він довіряв ОСОБА_1, а той у свою чергу - ОСОБА_26 .
Суд першої інстанції дослідив також інші зібрані докази, які поклав в основу вироку, зокрема:
- медичну довідку (т. 2, а.с. 15), виписні епікризи № 15490 (т. 2, а.с. 23, 24), висновки судово-медичної експертизи № 1201/Е (т. 2, а.с. 16-22), згідно з якими ОСОБА_3 13 червня 2018 року були заподіяні середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, характер та морфологія яких свідчать про їх утворення внаслідок п`яти травматичних дій тупими предметами, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати терміну травми. Можливість їх утворення під час падіння потерпілого з вертикального чи близького до вертикального положення тіла на поверхню виключається;
- протоколи впізнання від 15 червня 2018 року (т. 2, а.с. 49-56), згідно з якими потерпілий ОСОБА_3 впізнав на пред`явлених йому фотокартках обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як осіб, які 13 червня 2018 року о 19:50 посадили його до автомобіля;
- протокол огляду компакт-диска, перегляду відеозапису (т. 2, а.с. 58-61).
З урахуванням наведеного доводи сторони захисту про те, що судами не досліджено і не доведено суб`єктивної сторони складу кримінальних правопорушень, про відсутність будь-яких доказів винуватості і наявності корисливих мотивів та прямого умислу в ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на вчинення злочину, невстановлення точного часу вчинення злочинів є безпідставними і спростовуються вищенаведеними та дослідженими судом доказами.
Згідно зі ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об`єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює дії і виступає як виконавець злочину, субєктивна сторона якого охоплюється єдиним умислом. Ця співучасть характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об`єктивної сторони злочину. При цьому злочинні наслідки настають у результаті саме сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.
З урахуванням наведеного посилання захисників у касаційних скаргах на нез`ясування судом, у кого саме виник умисел на заволодіння майном, які саме дії вчинив кожен з обвинувачених, хто саме здійснив дії, спрямовані на заволодіння майном, хто, коли та які тілесні ушкодження заподіював, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою з іншими особами вчинили інкриміновані їм злочини узгоджено та без розподілу ролей.
Що стосується доводів захисників про те, що за показанням потерпілого ОСОБА_1 знаходився в автомобілі в трьох місцях і здійснював різні дії, то Суд зазначає, що оцінка доказів, у тому числі і показань, не є предметом касаційного перегляду. Водночас посилаючись на зазначене, сторона захисту не мотивує, яким чином це вплинуло на законність судового рішення при тому, що дії осіб, які спільно вчинили злочин були охоплені єдиним умислом і сам ОСОБА_1 в останньому слові не заперечував, що вони втрьох посадили потерпілого до машини, а у показаннях від 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнав, що наніс потерпілому два удари ногою у сідниці.
На доводи захисту про те, що одночасно було проведено впізнання потерпілим обвинувачених за фото у м. Василькові та проведено його ж допит у м. Києві, суд першої інстанції зазначив, що суд не досліджував протоколів допитів потерпілого, які не є доказами у цьому провадженні (оскільки суд, постановляючи вирок, врахував показання потерпілого, які сприймав безпосередньо в судовому засіданні), тому суд дійшов висновку про відсутність підстави для надання їм оцінки.
З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції відхилив доводи сторони захисту про недопустимість протоколів впізнання від 15 червня 2018 року на вказаних підставах.
Сторона захисту посилається також у касаційній скарзі на те, що під час процесуальних дій - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, а саме:
- один із протоколів не містить у вступній частині даних про участь потерпілого та роз`яснення його прав і обов`язків під час проведення пред`явлення для впізнання особи за фотознімками;
- один із протоколів підписано лише одним понятим, підпис другого понятого в заключній частині протоколу відсутній, а також не має будь-яких посилань на відмову понятого підписати цей протокол, що свідчить про відсутність понятого під час цієї слідчої дії та є грубим порушення вимог кримінально-процесуального законодавства;
- у протоколах зазначено, що слідчий провів пред`явлення для впізнання прошитих та скріплених печаткою фотознімків громадян. Однак протокол, наданий до суду, містить лише наклеєні неякісно роздруковані не прошиті копії фотознімків осіб без відтиску печаток;
- особи на фото взагалі не мають схожості у зовнішності, мають різні риси обличчя, форми обличчя, форми носа, губ, очей, колір волосся, зачіски, особи різного віку;
- потерпілий ОСОБА_3 в ході судового розгляду вказав, що в коридорі медичного закладу, де він перебував на лікуванні, слідчий без понятих пред`явив йому по чотири фотознімки осіб для впізнання, результати чого було занесені до протоколів, які він підписав, лише після цього слідчий допитав потерпілого на предмет з`ясування даних, чи може він упізнати осіб, які вчинили щодо нього кримінальне правопорушення, та за якими ознаками, що є прямим порушенням норми кримінального процесуального законодавства, яке регулює порядок проведення впізнання особи;
- до протоколів залучалися фотознімки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, здобуті незаконним шляхом, без добровільної згоди останніх, а отже, ці фотознімки не могли бути використані під час цієї слідчої дії;
- фото обвинувачених було зроблене на фоні Голосіївського УП ГУНП в м. Києві.
При цьому сторона захисту не зазначає, яким чином вказане вплинуло на законність постановлених судових рішень з урахуванням того, що потерпілий дав показання в судовому засіданні, що саме ці особи вчинили на нього напад, і самі засуджені під час розгляду провадження місцевим судом не заперечували, що саме вони посадили потерпілого у авто і перебували там з ним. Ці показання суд першої інстанції сприймав безпосередньо та дав їм належну оцінку.
Суд першої інстанції визнав безпідставними і надуманими доводи сторони захисту в частині визнання недопустимим доказом висновку судової медичної експертизи № 1201/Е (т. 2 а.с. 16-22), та заначив, що допущена у висновку експерта в томі № 2 на аркуші № 22 неточність щодо різновиду переламаних ребер під час описання медичної карти №15490/256 є опискою, що підтверджується долученою до справи копією виписного епікризу до цієї карти, крім того, наявність вказаних у висновку експерта переломів 6-7 ребер підтверджується іншими проаналізованими медичними документами, а також проаналізованою експертом рентгенографією органів грудної порожнини потерпілого ОСОБА_3 . Спростував суд першої інстанції і посилання захисту на невідкриття медичної документації, покладеної в основу експертизи, як ще одну підставу для визнання вказаного доказу недопустимим, оскільки сторона захисту не надала суду доказів того, що таке її право було обмежено під час досудового розслідування, крім того, сторона захисту не використала свого права на ознайомлення з такими документами і під час судового розгляду.
Щодо доводів касаційних скарг захисників Ковригіної В.Є. та Кобець Т.М. про те, що наявність у потерпілого при собі 15 000 грн, якими нібито заволоділи засуджені, крім показань самого потерпілого, його дружини та його співробітниці, нічим не підтверджується та судами не досліджено, то, як убачається з вироку, суд першої інстанції дав оцінку таким доводам сторони захисту та зазначив, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 вказали, що раніше підсудних не знали, а тому підстав обмовляти їх не мають, при цьому обвинувачені також підтвердили, що до вказаної справи не знали свідків.
У касаційній скарзі сторона захисту посилається на те, що судами не враховано та не надано оцінки посиланням сторони захисту щодо зросту потерпілого і даних про характеристики внутрішнього наповнення салону автомобіля, куди посадили потерпілого, таким чином у автомобілі не було місця для вчинення тих дій, про які потерпілий повідомляв у своїх показаннях.
Водночас суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_28 про те, що вказане авто було вантажним, але його переобладнали для пасажирів. Місця для водія та двох пасажирів - це один відсік, у салоні - другий відсік, обладнані два спальні місця, є тумби, шафки, розкладний стіл зліва за водієм, сидіти можна на тумбах, але зверху шафки, тому сидіти важко, стіл трансформується в ліжко, і третій відсік - вантажний. Двері з боку в другий відсік зсувні, а у вантажному відділенні відкриваються в різні боки. Переміститися з другого відсіку у третій через салон неможливо, адже стоїть перегородка.
Суд першої інстанції також зазначив, що такі показання свідка підтверджують показання потерпілого щодо опису автомобіля, де його утримували, заподіювали тілесні ушкодження та на якому його возили. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачені в останніх показаннях не заперечували факту використання ними цього автомобіля під час описаних ними подій за участю потерпілого ОСОБА_3 .
Надав оцінку суд першої інстанції показанням свідка ОСОБА_8 у тій частині, що суперечить поясненням потерпілого, та з урахуванням показань потерпілого, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і самого ОСОБА_8 щодо неприязних стосунків між ними внаслідок боргових спорів, не взяв їх до уваги. Крім того, місцевий суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_8 жодним чином не спростовують винуватість обвинувачених в інкримінованих їм злочинах, враховуючи й те, що у потерпілого відсутні будь-які підстави обмовляти обвинувачених, оскільки він їх раніше не знав та жодних неприязних стосунків до них не мав. Стосовно того факту, що потерпілий фактично звинувачував свідка ОСОБА_8 у замовленні вчинених щодо нього злочинів, суд першої інстанції зазначив, що вказане виходить за межі пред`явленого в рамках даного кримінального провадження обвинувачення.
Суд першої інстанції відмовив у клопотанні сторони захисту, пов`язаному з наданням показань обвинуваченими, про повторний допит свідка ОСОБА_8 та в одночасному допиті вказаного свідка та обвинувачених, на тих підставах, що питання, які захист мав намір з`ясувати, з`ясував суд під час первинного допиту цього свідка, зокрема щодо обставин отримання ним грошових коштів, які він потім передав у борг потерпілому, та з приводу знайомства свідка і обвинувачених. Суд першої інстанції зазначив також, що в показаннях свідка і обвинувачених відсутні протиріччя і розбіжності, які б було доцільно усунути під час одночасного допиту осіб відповідно до вимог частин 14, 15 ст. 352 КПК.
Надав оцінку суд першої інстанції і показанням свідків ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 та зазначив, що їх показання не спростовують доведеності вини обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів за викладених у вироку обставин, оскільки свідки ОСОБА_29 та ОСОБА_30 є близькими родичами обвинувачених, а тому суд визнав їх показання, надані більше ніж через рік після подій, такими, що спрямовані виключно на допомогу своїм синам уникнути кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції також зазначив, що показання інших свідків, зокрема щодо часу зустрічі з обвинуваченими, є приблизними, крім того, більшість з них не стосується часу вчинення інкримінованих обвинуваченим злочинів. Ці свідки також перебувають в дружніх стосунках з обвинуваченими, що може свідчити про їх бажання допомогти своїм друзям, враховуючи й те, що про події 13 червня 2018 року ці особи повідомили лише зі сплином тривалого часу, свідки були заявлені стороною захисту більше ніж через рік з моменту інкримінованих обвинуваченим злочинів.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що обвинувачені не заявляли про наявність у них алібі ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду справи, та лише після дослідження всіх доказів сторони обвинувачення і заявлених першочергово доказів сторони захисту остання заявила про наявність додаткових свідків на підтвердження алібі обвинувачених.
Мотивував суд першої інстанції і відмову у задоволенні клопотання обвинувачених про надання їм часу для підготовки до останнього слова та визнав такі дії обвинувачених зловживанням своїми процесуальними правами і відмовою від останнього слова.
Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні 27 серпня 2020 року було закінчено проведення судових дебатів та надано обвинуваченим право звернутися до суду із останнім словом. Разом з тим обвинувачені в черговий раз просили суд надати час для підготовки до останнього слова, незважаючи на те, що такий час у них був у період з 12 лютого 2020 року, коли клопотання аналогічного змісту було задоволено. 26 серпня 2020 року також було задоволено клопотання сторони захисту про надання часу для підготовки до судових дебатів та останнього слова у зв`язку із наданням обвинуваченими показань, а засідання було відкладено до 27 серпня 2020 року.
Зазначив місцевий суд і те, що після оголошення у справі перерви 12 лютого 2020 року за клопотанням обвинувачених останні протягом шести місяців ухилялись від явки до суду, не надаючи суду при цьому беззаперечних доказів неможливості взяти участь у цих засіданнях, надані лікарняні листи та медичні довідки, які, крім іншого, містять діагнози обвинувачених, у вказаний період підтверджували лише факт перебування осіб на амбулаторному лікуванні та звільнення їх від роботи, проте жодним чином не доводили факту неможливості фізично, зокрема, за станом здоров`я взяти участь в судових засідання та скористатись своїм правом на останнє слово.
Місцевий суд зазначив і те, що в судовому засіданні 25 серпня 2020 року обвинувачені також намагались ухилитись від закінчення судового розгляду, посилаючись на погане самопочуття та неможливість виступити з останнім словом, проте згідно з висновками, наданими суду медичними працівниками швидкої медичної допомоги, викликаної судом, їх стан здоров`я був задовільний і вони могли брати участь в засіданнях. Після встановлення цих фактів судове засідання було продовжено і обвинувачений ОСОБА_1 звернувся до суду з останнім словом, після чого судовий розгляд було відновлено.
Суд першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного та, керуючись принципами верховенства права, який включає права не лише обвинувачених, а і потерпілих у кримінальних провадженнях, рівності перед законом і судом як сторін, так і інших учасників процесу, в тому числі потерпілого, принципом розумних строків розгляду справи, дійшов висновку, що під час розгляду справи не було допущено порушень права на захист обвинувачених, в тому числі, не було порушено вимог ст. 365 КПК.
Посилаючись на те, що пояснення, які обвинувачені надали суду після повернення для з`ясування нововиявлених обставин, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку та не повинні бути враховані, оскільки вони не були перевірені в судовому розгляді, захисник Ждан В.В. не зазначає, яким чином це вплинуло на законність постановленого рішення при тому, що обвинувачені надавали такі пояснення у присутності захисників.
З висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодився і суд апеляційної інстанції, який дослідив матеріали кримінального провадження та відмовив у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту, навівши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам захисників:
- щодо неправдивості та недопустимості показань потерпілого. З приводу чого суд апеляційної інстанції зазначив, що показання потерпілого є послідовними та узгоджуються з іншими та зібраними дослідженими судом першої інстанції доказами, а стороною захисту не наведено обґрунтованих та вмотивованих підстав, які б дозволяли апеляційному суду визнати такі показання неправдивими чи недопустимими, показання потерпілого узгоджуються і з показаннями, наданими обвинуваченими, зокрема, щодо обставин його викрадення, місця, куди його відвезли вперше, та місця, де його висадили, щодо одягу обох обвинувачених у момент їх першої зустрічі, обвинувачені в суді першої інстанції підтвердили, що потерпілого не знали, про те, що він винен гроші саме їм, останній також не знав, оскільки боргові стосунки має із третьою особою;
- щодо суперечливих даних у висновку експерта та відповідно суперечливого висновку експерта. У цій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, де стороною захисту заявлялись аналогічні доводи;
- щодо недопустимості як доказів протоколів впізнання від 15 червня 2018 року (т. 2, а.с. 49-56), згідно з якими потерпілий ОСОБА_3 впізнав на пред`явлених йому фотокартках обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як осіб, які 13 серпня 2018 року о 19:50 напали на нього. При цьому апеляційний суд зазначив, що в суді першої інстанції потерпілий підтвердив факт проведення вказаних слідчих дій за його участю, вказавши, що перед впізнанням його допитували, все це відбувалось у лікарні в м. Василькові, також потерпілий як під час проведення вказаних слідчих дій, так і в суді першої інстанції вказував на ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як на осіб, які вчинили злочини стосовно нього, а жодних підстав їх обмовляти в нього немає;
- щодо проведення з потерпілим одночасно в різних місцях різних процесуальних дій. При цьому апеляційний суд погодився у цій частині з висновками суду першої інстанції про те, що надані стороною обвинувачення та захисту документи, а саме: постанови, заява, квитанція, протоколи (т. 2, а.с. 1-5, 25-27, 34-36, 45-48, 57, т. 3, а.с. 179-180), які були досліджені судом, не є доказами в розумінні ст. 84 КПК, тому обґрунтовано не були покладені в основу обвинувального вироку;
- щодо невзяття до уваги показань свідка захисту ОСОБА_8 і стосовно відмови у повторному допиті цього свідка та в одночасному допиті вказаного свідка і обвинувачених. Суд апеляційної інстанції також погодився у цій частині з висновками місцевого суду та зазначив, що показання цього свідка не підтверджують невинуватості обвинувачених в інкримінованих їм злочинах, а питання, які захист мав намір з`ясувати, були з`ясовані судом під час первинного допиту цього свідка, в показаннях свідка і обвинувачених відсутні протиріччя і розбіжності, які б було доцільно усунути під час одночасного допиту осіб відповідно до вимог частин 14, 15 ст. 352 КПК;
- щодо невзяття до уваги показань свідків сторони захисту, допитаних з метою підтвердження алібі обвинувачених. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що ці показання не спростовують доведеність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, а також у своїх показаннях у суді першої інстанції обвинувачені фактично підтвердили обставини справи та детально розповіли про викрадення потерпілого ОСОБА_3, і дали з цього приводу детальні показання, які викладені у вироку суду, що спростовує показання вищезазначених свідків;
- щодо ненадання обвинуваченим останнього слова. На думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано визнав дії сторони захисту зловживанням своїми процесуальними правами, у зв`язку з чим суд відмовив у наданні часу для підготовки до останнього слова, крім того вмотивовано визнав такі дії обвинувачених після декількох пропозицій звернутися до суду з останнім словом відмовою від останнього слова.
Ураховуючи викладене, доводи у касаційних скаргах про те, що апеляційний суд не дотримався ст. 419 КПК під час розгляду апеляційної скарги, Суд вважає непереконливими, оскільки ухвала суду в цілому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, містить мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи її, і положення закону, якими він керувався, а також у ній зазначені підстави, з яких апеляційні скарги сторони захисту визнано необґрунтованими.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають вимогам кримінального процесуального закону, належним чином вмотивовані та обґрунтовані.
Доводи у касаційних скаргах захисників Росавіцької В.П., Ковригіної В.Є., Кобець Т.М. та Сидоренка В.В. про те, що суди не надали оцінки та не взяли до уваги показань обвинувачених про існування між ними та потерпілим договірних правовідносин, які мають ознаки інвестиційного договору, свого підтвердження не знайшли.
Так, судами були досліджені показання свідка захисту ОСОБА_8, який пояснив, що про події 13 червня 2018 року йому нічого невідомо. Того дня він розмовляв із потерпілим по телефону, проте розмова була беззмістовна, він подумав, що останній перебуває в стані алкогольного сп`яніння чи зі своїми друзями. Обвинувачених він не знає. Пояснити, чому його номер записано в телефоні ОСОБА_2 і чому той телефонував йому того дня, свідок не зміг, вказавши, що йому часто телефонують невідомі номери.
Крім того, суд першої інстанції у вироку послався на пояснення ОСОБА_1, який на питання суду повідомив, що до вказаних подій він потерпілого не знав, та показання дані 26 серпня 2020 року ОСОБА_2, у яких він вказав, що будь-яких документів між ним та потерпілим щодо грошей не укладалось, ОСОБА_25 також не показував їм документів з приводу наявності боргу та судових рішень щодо цього, він довіряв ОСОБА_1, а той у свою чергу - ОСОБА_26 .
За таких обставин, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, відсутні обґрунтовані підстави для висновку про те, що в цьому випадку дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати саме за ст. 355 КК, оскільки суд першої інстанції не встановив, що засуджені діяли саме в інтересах ОСОБА_8, водночас у вироку зазначені показання засудженого ОСОБА_1 про те, що вони з ОСОБА_2 передали ОСОБА_26 10 000 та 5000 дол. США без будь-якого документального підтвердження цієї угоди. Водночас із показань потерпілого вбачається, між ним та ОСОБА_22 склалися цивільно-правові відносини, він повинен йому заплатити 500 000 грн, що складало 19 500 дол. США. У той же час місцевим судом встановлено вимагання засудженими у потерпілого 20 000 дол. США.
Відмежовуючи примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355 КК, винні особи не посягають на чуже майно. Вони примушують потерпілого виконати свій юридичний обов`язок, який випливає з цивільно-правових зобов`язань. Під час вчинення цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винні особи шляхом примушування можуть прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. У таких випадках вимога під час вчинення злочину, передбаченого ст. 355 КК, може мати правомірний характер.
Крім того, за змістом диспозиції ст. 355 КК цивільно-правові зобов`язання, до виконання яких примушується потерпілий, мають випливати з передбачених законом підстав, яких у цьому кримінальному провадженні не встановлено та стороною захисту не надано.
Посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд свою позицію обґрунтував лише тим, що неточність щодо різновиду переламаних ребер є опискою, а інші доводи сторони захисту з приводу невідповідності часу звернення за медичною допомогою потерпілого і наявністю саден, гематом на обличчі у потерпілого залишені судом поза увагою та не враховані під час винесення вироку, сторона захисту не зазначає, яким чином наведене вплинуло на законність оскаржуваних судових рішень, притому що сам факт звернення до лікарняної установи саме за наслідками вказаних подій ніким не заперечується.
Крім цього, зазначаючи у касаційних скаргах про те, що потерпілий ОСОБА_3 дав суперечливі показання щодо кількості заподіяних йому, в тому числі легких тілесних ушкоджень, стороною захисту не наведено належних обґрунтувань про те, яким чином за встановлених судом обставин, зазначене вплинуло на законність судового рішення, притому що для кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 187 КК, серед іншого, є достатньою наявність тілесних ушкоджень середньої тяжкості, заподіяння яких підтверджується матеріалами кримінального провадження, що і було враховано судом при постановлені вироку.
У касаційній скарзі захисник Калман Д.А., не виключаючи описки суду (яку не усунуто), вказує, що суд послався як на доказ на медичну довідку від 3 червня 2018 року, притому що у матеріалах провадження відсутня довідка за таке число, не зазначає, яким чином це істотно вплинуло на належність та допустимість цього доказу, з урахуванням того, що інкриміновані засудженим події відбулися 13 червня 2018 року та в матеріалах провадження є довідка від 14 червня 2018 року, саме у т. 2, а.с. 15, на яку посилається суд у вироку.
Посилаючись на те, що прокурор МашковськийВ. грубо порушив процесуальний закон під час судового засідання 27 серпня 2020 року, оскільки на пропозицію суду виступитив судових дебатах заявив, що підтримує позицію заявлену іншим прокурором у судових дебатах, захисник Ждан В.В. не зазначив, які норми кримінального процесуального закону порушено і яким чином такі порушення вплинули на законність постановлених щодо обвинувачених судових рішень.
Згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
З урахуванням зазначених положень закону доводи захисників Ждана В.В., Кобець Т.М. та Калмана Д.А. про залишення судами поза увагою того, що потерпілий указував на свідка ОСОБА_8 як на особу, яка організувала вчинення щодо нього злочинів, і того, що стосовно потерпілого вчинялися й інші дії невідомими особами, такі як побиття, підпал автомобіля сина, підпал приміщення, де розташовувалося кафе дружини, за неповернення боргів, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції у межах цього кримінального провадження.
Безпідставними є і доводи касаційних скарг захисників про те, що в цьому кримінальному провадженні не встановлено точної кількості осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, оскільки, як убачається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочини за попередньою змовою з двома невстановленими особами.
Що стосується доводів сторони захисту про невстановлення у частині формулювання обвинувачення за ч. 3 ст. 189 КК місця та часу вчинення злочину, оскільки за змістом вироку 13 червня 2018 року близько 21:30 обвинувачені телефонували рідним та знайомим потерпілого з метою незаконного отримання грошових коштів шляхом їх вимагання, притому що, відповідно до показань потерпілого, близько 21:00-21:30 його вже відпустили та він чекав приїзду дружини і поліції, а свідок ОСОБА_6 вказував, що йому дзвонили з номера потерпілого близько 18:00-19:00, то Суд зазначає, що, посилаючись на наведене, сторона захисту не вказує, яким чином це вплинуло на доведеність винуватості підзахисних, притому що у вироку вказано приблизний час вчинення злочину, а судом першої інстанції враховано, що:
- самі засуджені у своїх показаннях від 26 серпня 2020 року зазначали про те, що приїхали до "Епіцентру" о 19:00, де зустрілися з потерпілим, після події повернулися у м. Ірпінь близько 21:00;
- у останньому слові ОСОБА_1 також підтвердив, що потерпілий зі свого телефону набрав кума і той обіцяв допомогти розрахуватися з боргом.
Доводи сторони захисту в касаційній скарзі про недоведення факту вимагання засудженими у потерпілого, окрім боргу, ще й грошових коштів за роботу не можуть бути предметом дослідження Суду, оскільки до положень ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, згідно з яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не інкримінувалися дії, пов`язані з вимаганням коштів за їх роботу у сумі 10 000 грн.
Враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого судового рішення, не встановлено.
Щодо клопотання захисника Ждана В.В. у судовому засіданні про зміну підзахисним запобіжного заходу та обрання іншого, не пов`язаного з арештом, то Суд зазначає, що згідно ст. 1 Закону України від "Про попереднє ув`язнення" м. Київ від 30 червня 1993 року № 3352-XII попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбаченихКПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Проте у цьому кримінальному провадженні вирок набрав законної сили, підстави для його скасування відсутні, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вже відбувають покарання за вироком суду, тому з урахуванням вищезазначеного клопотання захисника не ґрунтується на вказаних положеннях закону, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційних скарг.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд