Постанова
Іменем України
07 грудня 2021 року
місто Київ
справа № 500/87/18
провадження № 61-3477св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Міністерство інфраструктури України,
відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вереск", Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт", Приватне підприємство "Будівельно-монтажне управління № 20",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року у складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Міністерство інфраструктури України (далі - міністерство) у серпні 2018 року звернулося до суду із позовом, у якому просило скасувати свідоцтво про право власності від 17 лютого 2010 року НОМЕР_2, видане Ізмаїльською міською радою (далі - ІМР) на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, та рішення виконавчого комітету ІМР від 11 лютого 2010 року № 156р; визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, - міністерство, право власності на двокімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1, що закріплена за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") на праві господарського відання.
В обґрунтування позову посилалося на те, що Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі - ДП "ІМТП") згідно з актом приймання-передачі від 01 лютого 1996 року № 2 на підставі договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою "Оліма" та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало чотири квартири, в тому числі й квартиру АДРЕСА_1 .
13 червня 2013 року утворено ДП "АМПУ" на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна ДП "ІМТП", зокрема у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі. Розподільчий баланс та акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП "ІМТП" та ДП "АМПУ" підписані 13 червня 2013 року та затверджені міністерством. Згідно з наведеними документами у господарське відання ДП "АМПУ", серед іншого майна, було передано й спірне майно, житлову квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, як стало відомо, спірну квартиру на підставі рішення виконавчого комітету ІМР від 11 лютого 2010 року № 156р приватизовано та видано свідоцтво про право власності від 17 лютого 2010 року за НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Будь-яких доказів, що підтверджують факт передачі нерухомого майно у комунальну власність ІМР, надано не було, проте зазначено, що власником квартири є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17 лютого 2010 року НОМЕР_2, виданого ІМР. Позивач вважає, що перехід права власності на об`єкт нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів шляхом приватизації житла відбувся з порушенням норм чинного законодавства України.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого потрібно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довів, що йому належало право власності на спірну квартиру. Суд зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Проте, наданий позивачем акт приймання-передачі від 01 лютого 1996 року не підтверджує факт набуття ДП "ІМТП" права власності на квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна. При цьому, позивачем не було надано копії договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою "Оліма" та ДП "ІМТП".
Взявши до уваги те, що у зв`язку з тим, що відповідачами отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 17 лютого 2010 року НОМЕР_2, виданим на підставі рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11 лютого 2010 року за № 156 у встановленому законом порядку, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо неможливості позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДП "АМПУ" 01 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 2, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 128 ЦК Української РСР, статей 328, 331, 392 ЦК України, статей 1, 3, 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
- під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не враховано відсутність доказів на підтвердження передачі державного житлового фонду (спірної квартири) до комунальної власності територіальної громади м. Ізмаїла, відповідно перехід у приватну власність відповідачів спірної квартири відбувся із порушенням закону.
Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначена підстава, яка згадана у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Міністерство надало до суду пояснення, у яких просило касаційну скаргу задовольнити.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із актом приймання-передачі від 01 лютого 1996 року на виконання договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 жовтня 1995 року з фірмою "Оліма", ДП "ІМТП" отримало чотири квартири, серед яких є й квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено, що рішенням виконавчого комітету ІМР від 11 лютого 2010 року № 156 про передачу у власність було вирішено передати у спільну власність шляхом приватизації житла ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Додатково встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 спірна квартира належить на підставі свідоцтва про право власності від 17 лютого 2010 року НОМЕР_2, виданого на підставі рішення виконавчого комітету ІМР від 11 лютого 2010 року за № 156.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області 08 лютого 2011 року.
Відповідно до матеріалів спадкової справи ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, у господарське відання ДП "АМПУ", серед іншого майна, передано, зокрема, чотири трикімнатні квартири під №№ 24, 40, 57, 60, які розташовані на АДРЕСА_1, двокімнатні квартири під №№ 3, 55 та трикімнатні квартири під №№ 4, 21, 25, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства