ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 823/1917/18
адміністративне провадження № К/9901/64138/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №823/1917/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2018 (суддя Тимошенко В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 (головуючий суддя Ключкович В.Ю., судді: Кузьменко В.В., Літвінова Н.М.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2018, залишеним без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2018 відкрито касаційне провадження у справі №823/1917/18.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпунктів 266.1.1 пункту 266.1, 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За доводами відповідача, не зважаючи на скасування у судовому порядку пункту 6.2 Положення "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси", затвердженого рішенням Черкаської місткої ради від 28.01.2016, позивач зобов`язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до норм статті 266 ПК України за ставками, оскільки є власником нерухомого майна.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подати відзив проти касаційної скарги.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 7462,1 кв.м.
Відповідно до статті 266 Податкового кодексу України та рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 "Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради" контролюючим органом обчислено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи із загальної площі об`єкту нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (7462,1 кв.м.*16,00 грн. = 119393,60 грн.) та сформовано податкове повідомлення-рішення №0007904/1307-2301 від 19.03.2018 про сплату суми вказаного податку.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, адже відповідач при прийнятті такого керувався нормами рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 (обраховував ставку податку з урахуванням приписів п.6.2 Положення), яке у судовому порядку визнано недійсним, таким, що не набрало законної сили з 01.01.2016.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким, зокрема, викладено в новій редакції статті 266 ПК України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 цієї статті, є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 цього Кодексу встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до норм пункту 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 цього пункту визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
На виконання цих норм Черкаською міською радою прийнято рішення від 25.06.2015 № 2-1312, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси (далі - Положення), яким ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено у 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного року за 1 кв.м бази оподаткування.
Законом України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон № 909-VIII) внесено зміни до статті 266 ПК, які набрали чинності з 1 січня 2016 року.
Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" наведеного Закону рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
На виконання вказаних норм Черкаською міською радою 28.01.2016 прийнято рішення №2-136 (далі - Рішення від 28.01.2016), яким, внесено зміни до рішення від 25.06.2015 №2-1312 та викладено Положення у новій редакції, пунктом 6.2 якого ставка податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного(податкового) року, за 1 кв.метр бази оподаткування.
Постановою Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.09.2015 у справі №712/2617/16-а, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016, які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017, визнано п.6.2 Положення "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м.Черкаси", затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 недійсним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 01.01.2016.
Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі обставини того, що ДПІ визначала суми податкового зобов`язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виходячи зі ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановленої пунктом 6.2 Положення у редакції рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016, зробили правильний висновок про неправомірність застосування цієї ставки з огляду на визнання недійсним та нечинним пункту 6.2 Положення у судовому порядку.
Поряд із цим, встановивши обставини визнання у судовому порядку недійсним та нечинним пункту 6.2 Положення, суди з`ясували, що при визначенні суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки підлягала застосуванню ставка цього податку, яка була визначена у попередній редакції Положення. Як вказує відповідач у своїй касаційній скарзі - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.метр бази оподаткування.
Суд апеляційної інстанції констатував, що встановлена п.6.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-1312, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості що перебувають у власності юридичних осіб, яка становить 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, має застосовуватись із урахуванням коефіцієнту 0,5, встановленого п.3 р.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII. Тобто, ставка податку за 1 кв. метр нерухомості на 2017 рік складає 8,00.
Необхідно враховувати, що нерухоме майно, загальною площею 7462,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що не заперечується сторонами у справі.
Неправильність визначення контролюючим органом ставки податку, зокрема і у випадку застосування положень нормативного акту, який визнаний недійсним у судовому порядку, свідчить про неправомірність такого податкового повідомлення-рішення, однак лише у частині суми такого податкового зобов`язання. При цьому, за встановлення обставин про дійсну ставку податку, суди не позбавлені можливості виділення з загальної суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, сум податкового зобов`язання нарахованого правомірно.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У справі, що розглядається, недотримання судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків про скасування податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи викладене, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для прийняття обґрунтованого і законного рішення, з урахуванням викладених Верховним Судом висновків.
Верховний Суд наголошує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам сторін, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд