ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 1440/2422/18
адміністративне провадження № К/9901/10386/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 1440/2422/18
за позовом ОСОБА_1
до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Пихтіної Олени Іванівни, Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (головуючий суддя Брагар В. С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (колегія у складі: головуючого судді: Шевчука О. А., суддів: Бойка А. В., Федусика А. Г.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державного кадастрового реєстраторf Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Пихтіної Олени Іванівни, Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просив:
- скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Пихтіної Олени Іванівни за № РВ-4800390782018 від 31.03.2018 року про відмову у вчиненні державної реєстрації земельної ділянки площею 35.5 га, що розташована на території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області та внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (зміни до них) про державну реєстрацію земельної ділянки;
- зобов`язати Державного кадастрового реєстратора Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Пихтіну Олену Іванівну провести державну реєстрацію земельної ділянки та внести до Державного земельного кадастру відомості (зміни до них) про державну реєстрацію земельної ділянки площею 35.5 га, що розташована на території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що після смерті свого батька ОСОБА_2, для реалізації свого права, як спадкоємця, замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, громадянину ОСОБА_2 . Технічна документація була виготовлена та подана для реєстрації Державному кадастровому реєстратора до відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Рішенням № РВ-4800390782018 відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав того, що електронний документ не містить інформації про державний акт. Однак позивач вказує, на неправомірність рішення відповідача, оскільки 01 січня 2013 року державні акти на земельні ділянки не видаються, а право власності на земельну ділянку реєструється у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 16 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовив повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту в цій справі є неналежним способом захисту порушеного права позивача.
Належним способом захисту прав позивача, є саме визнання права власності на земельну ділянку та права на виділення часток у спадщині в порядку спадкування.
Суди зазначили, що лише після того, як Казанківським районним судом Миколаївської області, буде визнано право власності позивача на земельну ділянку та право на виділення часток у спадщині в порядку спадкування та в разі порушення відповідачем прав позивача, останній не позбавлений права звернутись до Миколаївського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийняті рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, судами не взято до уваги, що оскаржуване рішення безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_1 та інших спадкоємців, створюючи правовідносини, в яких зареєструвати право власності за спадкодавцем ОСОБА_2 неможливо, оскільки державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця є похідною дією після державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 квітня 2020 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
8. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07 грудня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2, у 1992 році подав заяву про надання йому в постійне користування земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.
11. Рішенням Казанківської районної ради Миколаївської області від 21 квітня 1992 року № 10/105 видано ОСОБА_2 в довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею до 50 га, з подальшим уточненням площі після складання проекту відведення.
12. В подальшому ОСОБА_2 отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 43,0 га, з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства.
13. У 2003 році було зареєстровано селянське (фермерське) господарство № 12 "Попова дача", головою якого вказано ОСОБА_2 (батько позивача).
14. У 1994 році, ОСОБА_2 (батьку позивача) передана в постійне користування земельна ділянка за плату, яка на той час за призначенням уже перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства № 12 "Попова дача", відповідно до рішення № 15 Казанківської селищної ради народних депутатів 08 лютого 1994 року про продаж земельної ділянки площею 35,0 га із 43 га.
15. Державним нотаріусом, 11 березня 1994 року було посвідчено договір купівлі - продажу між Казанківською селищною радою та ОСОБА_2 про продаж земельної ділянки 35,5 га, для ведення селянського (фермерського) господарства на суму 1107600 крб., договір зареєстровано в реєстрі № 178.
16. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
17. За своє життя ОСОБА_2 (батько позивача) не встиг виготовити технічну документацію на викуплену земельну ділянку 35, 5 га, отримати Державний акт та зареєструвати право власності відповідно до вимог законодавства.
Відповідно інформація про спірну земельну ділянку відсутня у Національній кадастровій системі.
18. Позивач для реалізації свого права, як спадкоємця, після смерті батька замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, громадянину ОСОБА_2 доля ведення фермерського господарства.
Технічна документація була виготовлена та подана для реєстрації Державному кадастровому реєстратора до відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Рішенням № РВ-4800390782018 відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав того, що електронний документ не містить інформації про державний акт.
19. Не погоджуючись з рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
22. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
23. За правилами п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
24. У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
26. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
27. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
28. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за життя батько позивача не отримав державний акт на земельну ділянку, не оформив технічну документацію на викуплену земельну ділянку та не зареєстрував права власності на земельну ділянку, однак належала вона йому відповідно до договору купівлі - продажу. Позивач, як спадкоємець за законом, від спадщини батька не відмовився. Прийняв її в установленому законом порядку у встановлений законом строк, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті батька.
29. Крім цього, судами встановлено, що в Казанківському районному суді Миколаївської області розглядається справа за позовом ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради, Казанківської районної адміністрації Миколаївської області, третя особа: ФГ "Попова дача" про визнання права власності на земельну ділянку та права на виділення часток у спадщині в порядку спадкування.
30. Тобто, фактично у справі, що розглядається, спір виник стосовно рішення Державного кадастрового реєстратора Відділу у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Пихтіної Олени Іванівни про відмову у вчиненні державної реєстрації земельної ділянки, яку ОСОБА_1 прийняв у спадщину від свого батька.
У зв`язку з чим, на думку позивача, обмежуються його права та інших спадкоємців щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, набуту на підставі свідоцтва про право на спадщину.
31. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права позивача, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
32. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, висловив правову позицію стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори.
Так, відносини, пов`язані із здійсненням права власності на об`єкт нерухомого майна, включаючи відносини щодо виникнення права власності на підставі спадкування, регулюються, зокрема, ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
33. Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли стосовно ресєтрації права власності за спадкодавцем ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір, що виник зі спадкових правовідносин та який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.
34. Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.
Намагання сторін вирішити спір про речове право на об`єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.
35. Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") полягає у виправлені відповідних помилок.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17 та від 06 березня 2019 року у справі № 731/96/17.
36. Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
37. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
38. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
39. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
40. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
41. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
42. Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
43. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
44. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
45. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).
46. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,