ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 809/575/17
адміністративне провадження № К/9901/20224/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду адміністративну справу №809/575/17
за позовом Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення штрафу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (суддя Григорук О.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року (головуючий суддя Сапіга В.П., судді: Обрізко І.М., Кухтей Р.В.),
в с т а н о в и в :
В квітні 2017 року Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради (далі також - позивач, КП "Теплокомуненерго") звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі також - відповідач) про скасування постанови про накладення штрафу №09-14-021/152 від 06 квітня 2017 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підприємстві правомірно, адже станом на дату його звільнення в Україні не діяв особливий період, під час якого встановлюються додаткові гарантії для працівників, зокрема щодо збереження робочого місця, посади і середнього заробітку.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Судами встановлено, що 16 березня 2017 року головним державним інспектором відділу з питань за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області проведено позапланову перевірку Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради з питань додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №09-14-0029/172 від 21 березня 2017 року (далі - акт перевірки).
Посадовою особою відповідача під час перевірки встановлено, що відповідно до наказу №41-К від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (підсобного робітника підприємства) 05 жовтня 2016 року звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв`язку з припиненням дії трудового договору внаслідок призову на військову службу, що, на думку відповідача, є порушенням гарантій, наданих державою особам, які проходять військову службу під час особливого періоду, зокрема положень ст. 119 КЗпП України.
Розглянувши акт перевірки, 06 квітня 2017 року заступником начальника Управління Держпраці у Івано-Франківській області прийнято постанову №09-14-021/152 про накладення на Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради штрафу в розмірі 32000,00 грн, передбаченого абзацом 5 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Не погодившись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що працівник, призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до частин другої, третьої статті 119 КЗпП України, що, в свою чергу, виключає припинення трудового договору та звільнення працівника з роботи.
Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що працівник підприємства ОСОБА_1 вступив на строкову військову службу у період, коли особливого періоду та військового стану в країні не було, відтак його звільнення на підставі статті 36 КЗпП України є правомірним та на нього не розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України.
Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених КАС України, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За правилами частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Види військової служби перелічені у частині шостій статті 2 Закону №2232-XII, до яких віднесено: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
При цьому, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту" (частина друга статті 39 Закону № 2232-XII).
Відповідно до част