ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 813/4569/15
адміністративне провадження № К/9901/28808/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника відповідача Дорош А.Б.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (головуючий суддя Мікула О.І., судді: Багрій В.М., Курилець А.Р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області (яку ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року замінено її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 31 березня 2015 року №0000312200, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 10327341,00 грн., та №0000322200, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 149421,61 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних показників податкового обліку за результатами господарських операцій із контрагентами (ПП "Лусака", ТОВ "МГ-Віда" (ТОВ "СВ_Прайм"), ТОВ "Трейд Ком.ін.", ТОВ "Митра-Хатей", ТОВ "Семикс", ТОВ "Мета-Днепр", ТОВ "Крістал-Торг", ТОВ "Мірра-Торг", ТОВ "Айтерс", ТОВ "Фростейдінг груп", ПП "Гелосстар", а також ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 31 березня 2015 року №0000312200 та №0000322200.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, прийшов до висновку, що Товариством за наявності правових підстав включено до складу доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, кошти, отримані за результатами господарських операцій з реалізації сільськогосподарської продукції контрагентам-покупцям (ПП "Лусака", ТОВ "МГ-Віда" (ТОВ "СВ_Прайм"), ТОВ "Трейд Ком.ін.", ТОВ "Митра-Хатей", ТОВ "Семикс", ТОВ "Мета-Днепр", ТОВ "Крістал-Торг", ТОВ "Мірра-Торг", ТОВ "Айтерс", ТОВ "Фростейдінг груп", ПП "Гелосстар"), адже такі операції мали товарний характер й призвели до реальних змін майнового стану позивача, тому відсутні конкретні ознаки безповоротної фінансової допомоги, яким би відповідали кошти, отримані Товариством від покупців сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; також за висновком суду реальний характер мають операції й з купівлі позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд", а тому Товариство у відповідності до положень статей 138, 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сформувало витрати та податковий кредит за наслідками таких відносин, до того ж, враховуючи, що запчастини зараховані на баланс й використані для ремонту техніки, яка безпосередньо експлуатується Товариством, посилання відповідача на безпідставне віднесення Товариством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням запчастин, є такими, що не заслуговують на увагу.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд зазначив у своєму рішенні про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовані судом першої інстанції безпідставно, оскільки встановлені у акті перевірки обставини свідчать про порушення Товариством вимог податкового законодавства й, як наслідок, заниження відповідних грошових зобов`язань.
Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просило скасувати рішення апеляційного суду, залишивши в силі постанову суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги зазначає про порушення Львівським апеляційним адміністративним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Вважає, що судове рішення прийнято за неналежної оцінки обставин справи та доказів, які їх підтверджують, зважаючи на те, що доводи контролюючого органу про заниження податку на прибуток та ПДВ обґрунтовуються порушенням з приводу правильності відображення позивачем доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, по господарським операціям з продажу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на користь ПП "Лусака", ТОВ "МГ-Віда" (ТОВ "СВ_Прайм"), ТОВ "Трейд Ком.ін.", ТОВ "Митра-Хатей", ТОВ "Семикс", ТОВ "Мета-Днепр", ТОВ "Крістал-Торг", ТОВ "Мірра-Торг", ТОВ "Айтерс", ТОВ "Фростейдінг груп", ПП "Гелосстар", за якими Товариством самостійно вже були визначені відповідні податкові зобов`язання, натомість апеляційний суд не вказав у чому ж саме полягає протиправна податкова вигода за наслідками таких відносин.
Також посилається й на необ`єктивну оцінку судом апеляційної інстанції залучених до справи доказів, які свідчать, що операції між позивачем та ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд" щодо поставки останніми товарно-матеріальних цінностей проведені та документально оформлені, були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за результатами таких відносин. Крім того стверджує, що надані у ході перевірки та під час розгляду справи докази у повному обсязі обґрунтовують використання придбаних товарно-матеріальних цінностей (запчастин) в господарській діяльності підприємства, а саме при ремонті сільськогосподарської техніки, а документи (забірна картка), на відсутність яких вказував відповідач як на підставу для зменшення таких витрат підприємства, з яким погодився апеляційний суд, не є первинними, що пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення касаційної скарги, вказавши на її необґрунтованість.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами встановлено, що у період з 05 грудня 2014 року по 27 лютого 2015 року посадовими особами Інспекції проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 06 березня 2015 року №21/22-20/34943719, в якому, окрім іншого, зафіксовано виявлені перевіркою порушення вимог законодавства, а саме: підпунктів 14.1.13, 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік всього у сумі 10327341 грн.; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198,2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено від`ємне значення з ПДВ всього у сумі 149421,60 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, незгода з якими й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Верховний Суд не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним, виходячи з наступного.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Пункт 135.2 статті 135 ПК України встановлює, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпунктів 135.5.4 та 135.5.5 пункту 135 статті 135 ПК України інші доходи, зокрема, включають:
суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.
За визначенням підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статі 14 ПК України фінансовою допомогою є фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Поворотна ж фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Порядок визнання доходів встановлений статтею 137 ПК України, у відповідності до пункту 137.1 якої дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
Як вказано у пункті 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Таким чином під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства й останній враховується при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Дохід як економічна категорія являє собою економічну вигоду платника, тобто набуття у результаті господарської операції або інших обставин будь-яких додаткових матеріальних благ, збільшення приросту активів, який може відбуватися як в результаті одержання будь-якого додаткового майна, так і в результаті збереження активів (економії).
Для віднесення сум безповоротної фінансової допомоги до доходів слід з`ясувати, чи відбулось фактичне збільшення активів такого платника податків за рахунок надходження коштів від іншої особи без надання/постачання певних товарів, робіт, послуг, або навпаки за рахунок надходження товарів, робіт, послуг без відповідної їх оплати.
За позицією відповідача, викладеною у акті перевірки Товариства, кошти в сумі 9580230 грн., що надійшли від ПП "Лусака", ТОВ "МГ-Віда" (ТОВ "СВ_Прайм"), ТОВ "Трейд Ком.ін.", ТОВ "Митра-Хатей", ТОВ "Семикс", ТОВ "Мета-Днепр", ТОВ "Крістал-Торг", ТОВ "Мірра-Торг", ТОВ "Айтерс", ТОВ "Фростейдінг груп", ПП "Гелосстар" в рахунок оплати за поставлену сільськогосподарську продукцію та продуктів її переробки у період 2014 року, не можуть бути зараховані як оплата за поставлений позивачем товар з огляду на нереальність таких відносин. Контролюючий орган вважає, що такі кошти є безповоротною фінансовою допомогою та повинні були бути відображені підприємством в складі інших доходів за звітний період. Вказані обставини, на думку Інспекції, свідчать про здійснення реалізації продукції невстановленим особам, що призвело заниження Товариством доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не доведено обставин порушення Товариством правильності формування доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, натомість додані Товариством до матеріалів справи документи свідчать про дотримання ним вимог ПК України при здійсненні фінансово-господарських відносин з контрагентами.
В контексті наведеного слід зазначити, що за змістом пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За правилом, установленим пунктом 56.4 статті 56 ПК України, обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зміст наведеного саме на контролюючі органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства.
Разом з тим, дійшовши висновку про заниження Товариством об`єкту оподаткування податком на прибуток, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин норми ПК України, які регламентують порядок формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, адже спірні правовідносини вимагають перевірки правильності формування позивачем доходів та, як наслідок, визначення відповідних податкових зобов`язань за результатами розглядуваних операцій й правомірності висновків Інспекції в частині кваліфікації коштів, отриманих Товариством від ПП "Лусака", ТОВ "МГ-Віда" (ТОВ "СВ_Прайм"), ТОВ "Трейд Ком.ін.", ТОВ "Митра-Хатей", ТОВ "Семикс", ТОВ "Мета-Днепр", ТОВ "Крістал-Торг", ТОВ "Мірра-Торг", ТОВ "Айтерс", ТОВ "Фростейдінг груп", ПП "Гелосстар" за реалізовану сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, як безповоротної фінансової допомоги, зважаючи при цьому на те, що як така реалізація позивачем товарно-матеріальних цінностей (їх наявність) відповідачем у акті перевірки не заперечувалася та визнавалася. Відтак, стверджуючи про відсутність у позивача деяких документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (поставки товару), суд апеляційної інстанції так і не перевірив на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, які використовуються в такому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, чи дійсно викладені у акті перевірки обставини вплинули на розрахунки з бюджетом й, як наслідок, на об`єкт оподаткування податком на прибуток.
Рішення суду апеляційної інстанції в частині вказаного епізоду не містить аналізу та оцінки викладених у позовній заяві аргументів позивача, які, на його думку, доводять відсутність з боку підприємства вчинення податкового правопорушення, а також доводів суду першої інстанції, з яких останній виходив, задовольняючи позовні вимоги, зокрема щодо відсутності конкретних ознак безповоротної фінансової допомоги, передбачених підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статі 14 ПК України, яким би відповідали кошти, отримані Товариством від покупців сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
Що ж стосується формування позивачем відповідних сум податкових вигод за наслідками відносин із ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд" щодо поставки останніми на користь Товариства товарно-матеріальних цінностей, то, як зазначив суд першої інстанції, досліджені у ході розгляду справи документи спростовують висновок контролюючого органу про завищення позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями, оскільки такі реально проведені, а витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей відповідають господарській меті Товариства.
Слід зазначити, що предметом доказування у справі, що розглядається, є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість формування податкової вигоди позивачем. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не можуть бути єдиною підставою для висновків про непідтвердження первинними документами вчинених операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.
Натомість суд апеляційної інстанції, погоджуючись із доводами контролюючого органу про непідтвердження перевезення та прийняття запчастин, придбаних саме у ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд", з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажних автомобілів, а також довіреностей, однак, не навів обґрунтованих мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, обставини їх переміщення і доставки, завантаження (розвантаження), умови переходу права власності, передачі тощо, а також норми законодавства, за яких такі обставини спростовували б висновки суду першої інстанції та беззаперечно свідчили про невиконання контрагентами своїх зобов`язань, як наслідок, позбавляли б покупця права на формування спірних сум податкових вигод.
Апеляційний суд власне здійснив переоцінку встановлених обставин у справі, однак не вказав, у чому ж саме припустився помилки суд першої інстанції, вирішуючи адміністративний позов.
Стосовно ж вказівок відповідача на безпідставне віднесення Товариством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням запасних частин, слід зазначити таке.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (далі - П(С)БО 16 "Витрати").
Як передбачено пунктом 6 вказаного Положення, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
За змістом пункту 11 П(С)БО 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Визначальним фактором для формування витрат та, відповідно, виробничої собівартості продукції, є здійснення їх у межах власної господарської діяльності платника податку та їх документальне підтвердження.
У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що придбані Товариством у ТОВ "Віст Групп Лімітед", ТОВ "Транстехдніпро", ПП "Агромашзавод", ТОВ "Імпексбуд", а також імпортовані згідно вантажно- митних декларацій нові запасні частини були зараховані на баланс підприємства та в подальшому використані при ремонті сільськогосподарської техніки, що безпосередньо експлуатується позивачем, та списані з балансу за актами списання товарів, зокрема, але не виключно №754 від 28 серпня 2012 року, №705 від 27 серпня 2012 року, №267 від 14 лютого 2013 року, №285 від 19 лютого 2013 року, №370 від 04 березня 2013 року, №1284 від 25 квітня 2013 року та ін.
Водночас на обґрунтування своєї протилежної суду першої інстанції позиції про те, що залучені позивачем до матеріалів справи документи не свідчать про використання запасних частин у господарській діяльності платника податку, апеляційний суд, при цьому, вказав лише на наявність дефектів у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) з оренди сільськогосподарської техніки, однак не обґрунтував наявність відношення таких документів до списання з балансу підприємства товарно-матеріальних цінностей й, як наслідок, підстав вважати їх належними доказами підтвердження своїх мотивів.
Аналогічно не послався суд апеляційної інстанції й на положення відповідного законодавства, правила якого вимагали б оформлення та підписання забірної картки при видачі запчастин зі складу підприємства на виробничі потреби (в контексті доводів про відсутність такої забірної картки).
З огляду на це, висновки суду апеляційної інстанції не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.
Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв`язку з неповним встановленням обставин справи. Усунення таких недоліків можливе лише у разі повторного перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду на новий розгляд.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд