ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 398/1460/16-а
адміністративне провадження № К/9901/16940/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Кравчука В.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду адміністративну справу №398/1460/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, треті особи: Управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області, Управління Держгеокадастру в Олександрійському районі Кіровоградської області, про визнання незаконним та скасування пункту рішення міської ради, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Олександрійської міської ради Кіровоградської області на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2016 року (суддя Нерода Л.М.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року (головуючий суддя Юрко І.В., судді: Гімон М.М., Чумак С.Ю.),
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Олександрійської міської ради Кіровоградської області (далі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Державної казначейської служби України Кіровоградської області, Управління Держгеокадастру в Олександрійському районі Кіровоградської області, в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 26 розділу ХVІІ рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 26 листопада 2015 року №1805 "Про розгляд земельних та майнових питань".
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач у своєму рішенні не вказав жодних підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з числа тих, які передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Окрім того, Олександрійською міською радою Кіровоградської області порушено строки розгляду клопотання позивача.
Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2016 року позов задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 26 розділу ХVІІ рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області №1805 від 26 листопада 2015 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року постанову суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування висновків суду. В іншій частині постанову залишено без змін.
Судами встановлено, що 25 травня 2015 року позивач як учасник антитерористичної операції звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,1200 га на колишніх відвалах Байдаківського вуглерозрізу у м. Олександрія Кіровоградської області (біля СГТ "Черемшина").
26 листопада 2015 року Олександрійська міська рада Кіровоградської області на пленарному засіданні сто сьомої сесії шостого скликання прийняла рішення №1805 "Про розгляд земельних та майнових питань". Пунктом 26 розділу ХVІІ вказаного рішення відмовлено у погоджені позивачу у власність місця розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га на колишніх відвалах Байдаківського вуглерозрізу біля обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Черемшина" для ведення садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Олександрійської міської ради та у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Не погоджуючись з таким рішенням міської ради, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що земля, яку вказував позивач у заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є землею сільськогосподарського призначення, розпорядником якої є відповідач. Землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З огляду на викладене, рішення відповідача є безпідставним та підлягає скасуванню.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування висновків, апеляційний суд зазначив, що порушення відповідачем вимог діючого законодавства щодо мотивування свого рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є самостійною і достатньою підставою для скасування такого рішення і виключає подальшу перевірку судом додержання законодавства при вирішення по суті клопотання позивача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки останнє вже не може впливати на правове вирішення спору.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням положень статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виготовляти проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва, що розташована на колишніх відвалах Байдаківського вуглерозрізу, можливо лише після розробки та затвердження детальних планів території або планів зонування, рекультивації вказаного масиву та внесення змін до Генерального плану міста. Відтак, підставою для відмови позивачу у розробленні проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини 7 даної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою стали положення Земельного Кодексу України (без їх конкретизації) та рішення міської ради від 16.10.2015 року №827; від 22.10.2015 року №844, 845, 848; від 05.11.2015 року №875, 876, 877, 878, 881, 882, 883, 884, 885, 888, 879, 880, 889, 890, 891; від 19.11.2215 року №912, 913, 914, 915, 916, 917, 918, 919, 920, 921, 922, 923, 924, 925, 927, 930; від 26.11.2015 року №939, 940, 941, 942, 944, 945, висновки постійних комісій міської ради.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, оспорюване рішення відповідача не містить визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України. Зазначена обставина є цілком достатньою для скасування такого рішення відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17, від 16 вересня 2021 року у справі №815/5832/17.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших доводів, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,