Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 555/567/14-к
провадження № 51-3139км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Голубицького С.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Матюшевої О.А.,
захисника Печончика О.В. (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_3 Крестинської Л.А. (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисників Власик В.Я. і Печончика О.В. на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42013190000000062, щодо
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Сварині Володимирецького р-ну Рівненської обл.,
жителя АДРЕСА_1,
засудженого за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України (далі - КК) та виправданого за ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 384 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2020 року ОСОБА_2 засуджений
- за ч. 2 ст. 286 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки;
- за ч. 1 ст. 135 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 1 ст. 383 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цим же вироком ОСОБА_2 виправданий у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 384 КК, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
Стягнуто із ОСОБА_2 :
- на користь держави - 5840,40 грн процесуальних витрат;
- на користь ОСОБА_3 - 120 000 грн на відшкодування моральної шкоди;
- на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, - аліменти в розмірі 1/4 частину заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом 04 грудня 2014 року до досягнення нею вісімнадцяти років та 120 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Скасовано захід забезпечення кримінального провадження про накладення арешту на автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вирішено долю речових доказів.
2. Волинський апеляційний суд ухвалою від 09 червня 2021 року змінив вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2020 року щодо ОСОБА_2 : на підставі статей 49, 74 КК звільнив останнього від покарання, призначеного вироком за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК, та виключив із вироку вказівку про застосування ч. 1 ст. 70 цього Кодексу.
Також апеляційний суд звернув автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у рахунок відшкодування шкоди за цивільними позовами потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і в решті вирок суду залишив без змін.
3. Як видно з вироку, суд першої інстанції визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_2 та сформулював його згідно з обвинувальним актом, у тому, що він 16 травня 2013 року приблизно у 22:24 в темну пору доби, будучи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Шкода Фабіа Класік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись із увімкненим ближнім світлом фар на вул. Гагаріна у м. Сарни у напрямку м. Рівного, поблизу будинку 144 на вказаній вулиці порушив п. 1.5., пп. "б" п. 2.3., пункти 12.3., п. 2.9. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки, маючи об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5, який рухався по проїзній частині, не вжив заходів для своєчасного зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на останнього, хоча мав технічну можливість уникнути наїзду при русі з допустимою швидкістю руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, в тому числі такі, що за ознакою небезпеки для життя в момент отримання належать до тяжких, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у лікарні.
Крім того, ОСОБА_2, будучи в стані алкогольного сп`яніння, після вчинення вищезазначеного ДТП, усвідомлюючи, що своїми діями поставив ОСОБА_5 у небезпечний для життя стан і останній позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через отримані в результаті ДТП тілесні ушкодження, маючи зобов`язання піклуватись про ОСОБА_5 і змогу надати йому допомогу, першу медичну допомогу останньому не надав, завідомо залишив його без допомоги і зник з місця пригоди на керованому ним транспортному засобі.
Також з метою уникнення кримінальної відповідальності за вищевказані злочини ОСОБА_2 умисно, усвідомлюючи, що повідомляє відомості, які не відповідають дійсності, надіслав на ім`я прокурора Рівненської області власноручно підписану завідомо неправдиву письмову заяву від 20 травня 2013 року про вчинення злочину, а саме про викрадення 16 травня 2013 року його автомобіля "Шкода Фабіа Класік", на підставі якої 01 червня 2013 року прокуратурою Сарненського району до ЄРДР внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК, за № 42013190200000027.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинені ним 16 травня 2013 року злочини, передбачені ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК, 18 травня 2013 року близько 21:00 за адресою: АДРЕСА_2, шляхом умовляння схилив ОСОБА_6 до дачі співробітникам органу досудового розслідування завідомо неправдивих показань про те, що ніби-то він бачив, як 16 травня 2013 року невідома особа викрала автомобіль ОСОБА_2 біля будинку № 9 мікрорайону Ювілейний у м. Кузнецовську, хоча насправді ОСОБА_6 такого не бачив. У вчиненні цього злочину ОСОБА_2 виправданий у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
4. У касаційних скаргах захисники Власик В.Я. і Печончик О.В. та засуджений ОСОБА_2 ставлять вимогу про скасування судових рішень щодо останнього. Посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважають, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, а свої висновки у вироку обґрунтував припущеннями та недопустимими доказами. Крім того, вказують, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 було пред`явлене неконкретне обвинувачення, а суд вийшов за його межі, оскільки неправильно вказав час ДТП і не встановив форми вини засудженого, а крім того, не виклав у вироку свого обвинувачення, визнаного судом доведеним, не встановив, які саме порушення ПДР призвели до наслідків, що настали. Вказують, що обвинувальний акт не вручено стороні захисту, суд не роз`яснив ОСОБА_2 суті обвинувачення, не звернув уваги, що останньому були відкриті лише письмові докази і не відкрито речового доказу - автомобіля, а апеляційний суд не спростував доводів про те, що суд першої інстанції, визнавши недопустимими доказами дані, що містяться у протоколі огляду місця події, безпідставно не визнав недопустимим вилучений під час цієї ж слідчої дії речовий доказ - автомобіль, а також похідні докази - висновки експертиз, під час яких автомобіль був предметом дослідження. Вказують, що суд, не дослідивши оригіналу документа, послався як на доказ на копію карти виїзду карети швидкої медичної допомоги.
Крім того, захисник Печончик О.В. вважає, що під час судового розгляду не дотримано принципу рівності сторін. Зазначає, що суд першої інстанції взагалі не з`ясовував питання щодо необхідності залучення страховика, яким застрахована цивільна відповідальність володільця транспортного засобу, і це залишилося поза увагою апеляційного суду. Вказує на те, що суддя Малков В.В. повинен був заявити самовідвід під час розгляду кримінального провадження, оскільки сам суддя був притягнутий до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Захисник Власик В.Я. посилається на порушення права на захист засудженого, вказує на розбіжності обвинувачення, викладені в обвинувальному акті та у підозрі, висунутій ОСОБА_2, а також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції як на докази винуватості ОСОБА_2 послався на дані, визнані судом першої інстанції недопустимими.
Засуджений ОСОБА_2 вказує на те, що на нього чинився тиск з боку працівників правоохоронних органів, розписка про вручення йому обвинувального акта є підробленою, досудове розслідування проведено неуповноваженими особами, йому не відкриті всі речові докази, а під час огляду автомобіля не був допущений захисник. Зазначає, що на автомобіль не був накладений арешт, дозвіл на тимчасовий доступ до нього був наданий у межах іншого кримінального провадження, а медична документація щодо ОСОБА_5 отримана органом досудового розслідування без дозволу на тимчасовий доступ, слідчий експеримент проведено без рішення суду та згоди власника автомобіля, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 є неправдивими, що унеможливлює визнання всіх доказів допустимими. Зазначає, що суд не встановив місця ДТП. Вважає, що ОСОБА_3 не є потерпілою у кримінальному провадженні, оскільки визнана такою неуповноваженими особами. Вказує, що його автомобіль був викрадений, а працівниками поліції штучно створені докази вчинення ним ДТП, зокрема це стосується вилучених під час огляду автомобіля слідів крові потерпілого, які були направлені на експертизу в незапечатаному конверті.
Захисники та засуджений вважають, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не дав належної оцінки доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, щодо істотних порушень вимог закону органом досудового розслідування та судом першої інстанції.Захисник Власик В.Я. та засуджений ОСОБА_2 просять призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а захисник Печончик О.В. вважає за необхідне закрити кримінальне провадження.
5. Представник потерпілої ОСОБА_3 Крестинська Л.А. подала заперечення на касаційні скарги захисника Власик В.Я. та засудженого ОСОБА_2, вважала за необхідне залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні захисник Печончик О.В. підтримав касаційні скарги.
7. Потерпіла ОСОБА_1 та представник потерпілої ОСОБА_3 Крестинська Л.А. заперечували щодо задоволення касаційних скарг.
8. Прокурор Матюшева О.А. вважала, що підстав для задоволеннякасаційних скарг немає, та просила залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
9. Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
10. Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
11. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
12. Висновки суду про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 384 КК, та підстави його виправдання в цій частині не оспорюються в касаційних скаргах.
13. Доводи захисників Власик В.Я. і Печончика О.В. та засудженого ОСОБА_2 про незаконність засудження останнього за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК аналогічні доводам їхніх апеляційних скарг, які були перевірені в суді апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.
14. Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, можливо дійти висновку, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
15. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки руху за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтується на доказах, які суд безпосередньо дослідив у судовому засіданні та оцінив належним чином.
16. Винуватість засудженого у порушенні ПДР, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_5 отримав в ДТП тілесні ушкодження, від яких помер, підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_23, даними, що містяться у протоколі огляду місця події - ділянки автодороги з боку с. Немовичі в напрямку м. Сарн від 16 травня 2013 року, під час якого поблизу буд. 144 на вул. Гагаріна в м. Сарнах, зокрема, виявлено на проїзній частині справа - частину лівого дзеркала заднього виду та ліву пластикову частину переднього бампера, на правому бордюрі дороги - пляму крові, на траві за тротуаром справа гумовий тапок темно-синього кольору, виявлені предмети вилучені та приєднані як речові докази до справи; у протоколі додаткового огляду місця події - території навпроти буд. 219 на вул. Гагаріна в м. Сарнах від 17 травня 2013 року, під час якого виявлено та вилучено гумовий тапок темно-синього кольору, приєднаний до справи як речовий доказ; у протоколі огляду місця події та вилучення належних ОСОБА_5 чоловічих шортів, що приєднані до справи як речовий доказ, від 17 травня 2013 року; даними карти виїзду швидкої допомоги від 16 травня 2013 року, згідно з якими о 22:23 біля кафе "Зустріч" на вул. Гагаріна в м. Сарнах виявлено чоловіка з травмами і без свідомості, якого, зі слів перехожих, збив легковий автомобіль, водій якого втік з місця ДТП; даними акта обстеження дорожніх умов ділянки автодороги Р-05 Городище - Рівне - Старокостянтинів від 17 травня 2013 року, яким установлено, що 16 травня 2013 близько 22:30 на 69+100 м автодороги Городище - Рівне - Старокостянтинів (поблизу буд. 242 на вул. Гагаріна у м. Сарнах) водій ОСОБА_2, керуючи "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись з м. Сарнах в напрямку м. Рівного, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, який переходив проїзну частину дороги справа наліво по ходу руху автомобіля поза пішохідним переходом, внаслідок ДТП пішохід отримав тілесні ушкодження; ділянка автодороги суха, пряма, ширина проїзної частини становить 9.3 м, наявний тротуар з обох боків дороги, покриття - асфальтобетон, дорога освітлена, недоліків дороги, тротуару не виявлено; висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 17 червня 2013 року № 7807, яким установлено, що сліди гальмування, виявлені 16 травня 2013 року під час огляду місця події не належать автомобілю "Шкода Фабіа Класік"; висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 18 червня 2013 року № 7759, згідно з яким у ході огляду експертом автомобіля "Шкода Фабіа Класік" на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" на цьому автомобілі виявлено механічні ушкодження, які зосереджені в лівій частині автомобіля й описані в пункті 1 дослідження та зафіксовані на фото 1-10; висновком судової автотехнічної експертизи від 27 червня 2013 року № 7758, згідно з яким у ході огляду вищевказаного автомобіля "Шкода Фабіа Класік" на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" експерт дійшов висновку про те, що гальмівна система, система рульового керування цього автомобіля мають технічно справний стан, система зовнішнього освітлення несправна з причини руйнування лівої протитуманної фари, скла лівої блок-фари і несправності лампи ближнього світла правої блок-фари; висновком судово-трасологічної експертизи від 21 червня 2013 року № 154, згідно з яким належність вилучених в ході огляду місця події ОМП в м. Сарниах на вул. Гагаріна кришки протитуманної фари та лівого бокового дзеркала заднього виду автомобіля "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, не виключено; даними висновку судової автотехнічної експертизи від 08 серпня 2013 року № 7932, згідно з яким із вихідних даних, зазначених у постанові слідчого про призначення експертизи, були досліджені обставини розвитку механізму ДТП та сформовані висновки про те, що водій автомобіля "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, при русі з допустимою швидкістю мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_5 в усіх заданих варіантах дорожньої ситуації; висновком судово-медичної експертизи від 30 травня 2013 року № 240 про характер, локалізацію, механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених на трупі ОСОБА_5, та причину смерті потерпілого, наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою ОСОБА_5 внаслідок ДТП травмою голови i настанням його смерті; висновком медико-криміналістичної експертизи речових доказів від 02 липня 2013 року № 122-мк, згідно з яким на тканині шортів, вилучених в ході огляду місця події 17 травня 2013 року, виявлено пошкодження у вигляді смуги стертості з поверхневими та наскрізними розривами тканини, розташоване на передній стінці лівої накладної кишені, виникнення якого при різних фазах ДТП не виключається; висновком комплексної судово-медичної експертизи № 56/8141, що розпочата 28 серпня та закінчена 13 вересня 2013 року, згідно з яким за результатами дослідження експертною комісією наданих матеріалів досудового розслідування встановлено тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_5, їх характер, механізм утворення та локалізація, положення тіла ОСОБА_5 на момент заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок наїзду транспортного засобу; даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 28 серпня 2013 року, під час якого оглянуто автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, що знаходиться на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" (вул. Технічна, 2, м. Сарни), та зафіксовані й описані наявні на цьому автомобілі механічні пошкодження.
17. Також у судовому засіданні судом досліджені речові докази, які підтверджують висновки суду про винуватість ОСОБА_2 : кришка протитуманної фари та ліве бокове дзеркало заднього виду, які були приєднані до матеріалів кримінального провадження як речові докази постановами старшого слідчого СВУ прокуратури Рівненської області Юдкіна В.Л. від 01 липня 2013 року; гумовий тапок та чоловічі шорти, що належать ОСОБА_5, які були визнані речовими доказами і приєднані до справи, постановою слідчого від 03 липня 2013 року; а також автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 і був приєднаний до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ постановою слідчого від 01 липня 2013 року та залишений на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" (вул. Технічна, 2, м. Сарни). Під час огляду судом речового доказу - автомобіля за участю сторін судового провадження 08 жовтня 2019 року встановлено, що на ньому наявні механічні пошкодження капота зліва, переднє вітрове скло зліва розбите, відсутній двірник, пошкоджена рамка лобового скла, відсутнє дзеркало заднього виду зліва та шматок бампера.
18. Крім того, судом досліджені і дані протоколу огляду місця події від 17 травня 2013 року, під час якого в гаражі, розташованому в домогосподарстві ОСОБА_2 на АДРЕСА_3, виявлений автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, на якому виявлені механічні пошкодження, та з якого вилучено зразки коричневої речовини, відбитки пальців та запахові сліди. Однак суд, установивши, що цей огляд проведений із порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме без дозволу власника (володільця) приміщення та автомобіля, а також без дозволу слідчого судді на проведення огляду автомобіля, визнав недопустимим доказом як сам протокол огляду, так і похідні від нього докази: вилучені під час огляду сліди пальців рук, зразки коричневої речовини та запахові сліди. На цій підставі суд визнав недопустимими і висновки експертиз за результатами дослідження вилучених під час огляду 17 травня 2013 року зразків крові (висновок молекулярно-генетичної експертизи від 20 серпня 2013 року № 10/280); слідів пальців рук (висновок дактилоскопічної експертизи від 16 липня 2013 року № 3-84); запахових слідів (висновок одорологічної експертизи від 11 липня 2013 року № 8/25).
19. Разом з тим визнання певних доказів недопустимими не вплинуло на правильність висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК, оскільки вона підтверджується сукупністю інших допустимих, належних та достовірних доказів.
20. Зокрема, визнання даних протоколу огляду місця події від 17 травня 2013 року недопустимим доказом не є безумовною підставою для визнання недопустимим доказом автомобіля "Шкода Фабіа Класік", адже на об`єктивне існування цього речового доказу та його фізичні властивості не вплинули обставини, за яких він був вилучений. Визнання недопустимим доказу, наданого стороною з метою доведення певної обставини, в цьому випадку - наявності на автомобілі "Шкода Фабіа Класік", що належить ОСОБА_2, відповідних пошкоджень, не виключає доведення цієї обставини іншими доказами, отриманими з джерела, не залежного від недопустимого доказу. Щодо правильності такої практики Касаційний кримінальний суд висловився, зокрема, у постановах від 08 червня 2021 року (справа № 495/3183/18, провадження № 51-1887км20)[1]та від 05 лютого 2019 року (справа № 754/12820/15-к, провадження № 51-3099км18)[2].
21. Зокрема, з висновків судової транспортно-трасологічної експертизи від 18 червня 2013 року № 7759 та судової автотехнічної експертизи від 27 червня 2013 року № 7758 видно, що предметом дослідження був автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, який був оглянутий під час проведення експертиз на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" (арк. 71, том спр. 5), іна дані протоколу огляду місця події від 17 травня 2013 року, визнані судом недопустимими доказами, експерти не посилалися.
22. Постановою слідчого від 01 липня 2013 року автомобіль ОСОБА_2 "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, приєднаний до матеріалів справи як речовий доказ та залишений на зберіганні на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси" на вул. Технічній, 2 у м. Сарнах.
23. Крім того, слід звернути увагу, що зазначений автомобіль був оглянутий не тільки під час огляду місця події від 17 травня 2013 року. Він також оглядався на спеціальному майданчику ДП МВС "Рівне-Інформ-ресурси": слідчим 28 серпня 2013 року (арк. 86, том мат. крим. пров. 2), а в потім і судом 14 лютого 2015 року за участю учасників судового розгляду, в тому числі ОСОБА_2 та його захисника Печончика О.В.(арк. 155, том спр. 2).
24. Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 18 листопада 2013 року на автомобіль "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, накладено арешт (арк. 88, том спр. 8).
25. Належність автомобіля "Шкода Фабіа Класік", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_2 не заперечується останнім та підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу і реєстраційною карткою автомобільного транспорту (арк. 78-80, том спр. 12).
26. Таким чином, доводи касаційних скарг про необхідність визнання речового доказу - автомобіля та зазначених висновків експертиз недопустимими доказами є необґрунтованими.
27. Доводи у касаційній скарзі ОСОБА_2 про недопустимість висновку експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди від 08 серпня 2013 року № 7932, оскільки під час експертизи були використані фактичні дані, які встановлені під час огляду місця події від 16 травня 2013 року поблизу будинку № 144 на вул. Гагаріна у м. Сарнах, у той час як слідчий експеримент проводився на тій же вулиці в районі будинку № 219, а обстеження дорожніх умов ділянки автодороги Р-05 Городище - Рівне - Старокостянтинів згідно з актом від 17 травня 2013 року проводилося поблизу будинку 242, є безпідставними, адже це не впливає на правильність встановлення місця ДТП, яке ніким і не оспорюється.
28. Немає підстав ставити під сумнів достовірність показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 - інспекторів ДАІ, які показали суду про обставини, за яких під час їхнього чергування на посту ДАІ в м. Сарнах ввечері приблизно о 22 годині через пост ДАІ проїхав автомобіль марки "Шкода" сірого кольору, що належить начальнику Сарненського РВ міліції ОСОБА_2, за кермом якого був ОСОБА_2 . Адже стороною захисту всупереч вимогам ч. 1 ст. 22 КПК не надано доказів на спростування цих обставин.
29. Відсутні підстави визнати недопустимими доказами викладені у вироку показання ОСОБА_10 у зв`язку з тим, що його показання під час досудового розслідування відрізняються від показань у судовому засіданні, оскільки суд давав оцінку лише його показанням, які безпосередньо сприймав під час судового слідства та оцінював у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.
30. Відсутність у кримінальному провадженні постанови слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до медичної документації не є порушенням вимог КПК і підставою для визнання недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи щодо потерпілого ОСОБА_5 . Як видно з матеріалів кримінального провадження, слідчий направив на експертизу труп ОСОБА_5, який помер в лікарні, разом з медичними картами стаціонарного хворого, наданими цією медичною установою, що не потребувало отримання слідчим такого доступу. Як зазначив Верховний Суд у постановах Касаційного кримінального суду від 06 лютого 2020 року (справа № 336/1667/16-к, провадження № 51-5907км18)[3]та від 18 червня 2019 року (справа № 740/2536/17, провадження № 51-634 км19)[4], медична документація може бути отримана шляхом її надання в добровільному порядку безпосередньо потерпілою особою або медичною установою на запит слідчого, і лише у випадку неможливості отримати документи у такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді з метою отримати дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів.
31. Доводи щодо необхідності визнати недопустимими дані, що містяться у протоколі додаткового огляду місця події від 05 червня 2013 року, а також дані, що містяться у протоколі слідчого експерименту, є безпідставними, оскільки суд не посилався у вироку на ці документи як на докази винуватості ОСОБА_2 .
32. Той факт, що суд послався у вироку як на доказ на копію карти виїзду швидкої допомоги, не дослідивши оригіналу цього документа, не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_2, адже не спростовує того, що ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, саме внаслідок ДТП, яка сталася через порушення засудженим правил безпеки дорожнього руху.
33. Висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 17 червня 2013 року № 7807, яким встановлено, що сліди гальмування, виявлені 16 травня 2013 року під час огляду місця події на вул. Гагаріна в м. Сарнах, не належать автомобілю "Шкода Фабіа Класік", не спростовує висновку суду про винуватість ОСОБА_2, адже вона доведена дослідженими судом доказами.
34. Крім того, слід взяти до уваги, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 20 серпня 2013 року № 10/280, згідно з яким на об`єктах (зіскобах зі стійки автомобіля та зразках крові трупа ОСОБА_5 ) виявлено сліди крові, що за своїми генетичними ознаками співпадають із кров`ю від трупа ОСОБА_5, визнано судом недопустимим доказом, а тому доводи засудженого про те, що його обвинувачення ґрунтується на доказах, які штучно створили працівники органу досудового розслідування шляхом нанесення слідів крові на автомобіль, є неспроможними.
35. На підставі наведеного колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про те, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах.
36. Оскільки винуватість ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки руху доведена, а також встановлено, що після вчинення ДТП він не вжив будь-яких заходів для надання допомоги потерпілому, то його дії правильно кваліфіковані і за ч. 1 ст. 135 КК як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
37. Посилання в касаційних скаргах сторони захисту на те, що суд не роз`яснив ОСОБА_2 суті обвинувачення, не підтверджуються матеріалами справи. За звукозаписом судового засідання суд касаційної інстанції переконався, що під час судового засідання суду першої інстанції головуючий роз`яснив обвинуваченому суть обвинувачення, як того вимагає ст. 348 КПК, з`ясував, чи зрозуміле воно йому.
38. Що стосується посилання на істотне порушення судом вимог КПК при складанні вироку, а саме на те, що суд не виклав у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, а лише зазначив обставини, які були викладені в обвинувальному акті, то вони є необґрунтованими з таких підстав. Зі змісту вироку видно, що суд виклав у вироку фактичні обставини вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК, як їх встановив орган досудового розслідування, а дослідивши докази та надавши їм оцінку, дійшов висновку про те, що такі обставини в повному обсязі доведені сукупністю доказів, а отже, у вироку викладене обвинувачення, визнане судом доведеним, що співпадає із обвинуваченням, пред`явленим засудженому органом обвинувачення. При цьому суд виклав і обвинувачення за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 384 КК, яке визнав недоведеним, та зазначив мотиви на підтвердження своїх висновків щодо необхідності визнання цього обвинувачення таким, що не підтверджується доказами. Таким чином, зміст вироку не суперечить вимогам ч. 3 ст. 374 КПК.
39. Як видно з обвинувального акта, викладене в ньому обвинувачення містить вказівки на всі елементи складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 383 КК, за які ОСОБА_2 засуджений, а тому доводи в касаційних скаргах про неконкретність обвинувачення є непереконливими.
40. Безпідставними є доводи про те, що судом неправильно встановлено час вчинення засудженим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Вказівка у вироку на те, що ДТП сталася 16 травня 2013 року приблизно між 22:10 і 22:30, тоді як в обвинувальному акті вказаний час: близько 22:24, не суперечить вимогам п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК.
41. Крім того, у вироку чітко зазначено, порушення яких саме пунктів ПДР перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП, в якому ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких помер. А саме, судом установлено, що ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 п. 1.5., пп. "б" пунктів 2.3., 12.3., п. 2.9. ПДР, а отже доводи в касаційних скаргах про те, що судом не встановлено причинного зв`язку між діями засудженого та наслідками, що настали, є безпідставними.
42. Оскільки за змістом ст. 286 КК форма вини у всякому разі є необережною, то посилання на те, що суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, зазначивши, що він вчинив цей злочин з необережності, є безпідставним.
43. Доводи захисника Власик В.Я. щодо порушення права ОСОБА_2 на захист через те, що викладене в обвинувальному акті обвинувачення не збігається зі змістом повідомлення про підозру, є необґрунтованими з огляду на таке.
44. Як видно з матеріалів кримінального провадження, 30 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було повідомлено про підозру, виходячи з тих даних, які були первинно зібрані, а в обвинувальному акті зазначені ті ж обставини, що і в повідомленні про підозру, однак уточнено, які саме пункти ПДР він порушив. ОСОБА_2 був вручений обвинувальний акт того ж змісту, що і направлений до суду, він же був оголошений в судовому засіданні, а тому останній мав можливість захищатися від пред`явленого обвинувачення в повному обсязі.
45. Що стосується доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_2 не вручено обвинувального акта і не відкрито речового доказу - автомобіля, слід взяти до уваги таке. Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 відмовився від отримання копій обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, а також від підпису розписки в його отриманні (арк. спр. 20, том 1). Разом з тим у матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 13 грудня 2013 року (арк. спр. 130, том 2), що підтверджує отримання ОСОБА_2 копії обвинувального акта з додатками. Посилання засудженого про те, що розписка про вручення йому обвинувального акту є підробленою, не підтверджується жодними доказами.
46. Крім того, необхідно звернути увагу, що згідно з додатком до протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013190000000062, до цього речового доказу був наданий доступ підозрюваному ОСОБА_2 та його захиснику Печончику О.В., однак ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом ознайомитися з речовим доказом та відмовився від підпису документа (арк.109, том спр. 8).
47. Як видно з вищевказаного додатку до протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування, до переліку доказів, до яких був наданий доступ, входили й речові докази, зокрема опечатані пакети експертної служби, в яких містилися шорти і тапки потерпілого, кришка протитуманної фари та частина лівого бокового дзеркала заднього виду та інші речові докази.Однак клопотання про відкриття речових доказів на стадії виконання ст. 290 КПК засудженим та його захисником не заявлялося. Таким чином, підстав вважати, що стороні захисту відкриті тільки письмові докази і не відкриті речові докази, про що йдеться в їхніх касаційних скаргах, немає.
48. Доводи щодо порушення підслідності кримінального провадження є необґрунтованими. З наявної у матеріалах справи постанови від 21 травня 2013 року (арк. 46, том мат. крим. пров. 1) видно, що прокурор Рівненської області, врахувавши, що причетним до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, може бути начальник Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_2, визначив підслідність за слідчим відділом слідчого управління прокуратури Рівненської області. Отже, підслідність кримінального провадження визначена відповідно до вимог ст. 216 КПК в редакції від 15 серпня 2012 року, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, згідно з якою розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів відноситься до компетенції слідчих органів прокуратури.
49. Що стосується посилання у касаційній скарзі засудженого на відсутність у матеріалах кримінального провадження всіх витягів з ЄРДР, то необхідно звернути увагу на те, що реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у п. 1 глави 2 розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17липня 2012 року № 69, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, та згідно з ч. 2 ст. 84 КПК, і при цьому він не є процесуальним джерелом доказів. Те, що відсутність у матеріалах справи витягу з ЄРДР не є істотним порушенням вимог КПК, йдеться, зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду від 09 вересня 2020 року (справа № 761/28347/15-к, провадження № 51-500 км 18)[5].
50. Безпідставним є посилання на відсутність у матеріалах кримінального провадження повідомлення про початок розслідування, оскільки відповідний документ наявний у справі, а саме повідомлення старшого слідчого СВ Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області Рябухана М.М. від 17 травня 2013 року, з якого видно, що за повідомленням ОСОБА_23 про ДТП на вул. Гагаріна у м. Сарнах розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12013190200000678, із попередньою кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК (арк. 12, том мат. крим. пров. 1). Надалі постановою старшого прокурора відділу здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу прокуратури Рівненської області від 27 травня 2013 року матеріали цього кримінального провадження були об`єднані в одне провадження з матеріалами кримінального провадження № 42013190000000062 і об`єднаному провадженню присвоєно його номер (арк. 52, том мат. крим. пров. 1).
51. Відповідно до постанови про створення слідчої групи від 21 травня 2013 року для розслідування кримінального провадження № 12013190200000678 від 17 травня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, створено слідчу групу, до складу якої увійшли слідчі Юдкін В.Л., Рудюк В.Р., Баглей Я.К., Ярощук А.Ю., керівником слідчої групи визначений Юдкін В.Л. (арк. 48, том мат. крим. пров. 1), тому підстав вважати, що слідчі дії під час досудового розслідування кримінального провадження проведені неуповноваженими особами, немає.
52. З тих же підстав необґрунтованими є доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_3 не набула відповідного статусу, оскільки заяву про залучення її до провадження як потерпілої подала неуповноваженій особі. З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_3 подала таку заяву на ім`я старшого слідчого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Рівненської області Юдкіна В.Л. (арк. 90, том мат. крим. пров. 1), слідчий прокуратури Сарненського району Рівненської області Баглей Я.К. прийняв цю заяву та вручив потерпілій пам`ятку про її процесуальні права (арк. 91, том мат. крим. пров. 1).
53. Доводи про те, що суд безпідставно не залучив страхової компанії, з якою у ОСОБА_2 був укладений договір страхування, не є слушними з таких підстав.
54. Згідно з положеннями статей 1166 і 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова (матеріальна) та моральна шкода завдана неправомірними діями фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала. За частиною 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
55. Відповідно до положень ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
56. При цьому потерпілий не обмежений у своєму праві вибору способу відшкодування завданої шкоди: шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди або шляхом звернення вимоги до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність.
57. Під час судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотання про залучення вказаної страхової компанії до участі у справі як відповідача, тому в суду не було підстав для прийняття такого рішення, що не позбавляє засудженого права та можливості звернутися в цивільно-правовому порядку до страхової компанії, якою застрахована його відповідальність, із заявою про повернення суми відшкодування завданої шкоди у межах розміру страхового ліміту.
58. Наведена практика визнана правильною Верховним Судом, зокрема, про це йдеться у постанові Касаційного кримінального суду від 04 листопада 2021 року (справа № 310/6042/18, провадження № 51-2980км20).[6]
59. Що стосується доводів про те, що суддя Малков В.В., який розглядав кримінальне провадження в суді першої інстанції, повинен був заявити самовідвід під час розгляду кримінального провадження, оскільки сам притягувався до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, то вони не ґрунтуються на законі.
60. Статтею 75 КПК передбачені обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б свідчили про зацікавленість вказаного судді у результатах розгляду даного провадження або наявність інших обставин, які викликали б сумнів у неупередженості судді. Обставина, на яку посилається захисник Печончик О.В. у касаційній скарзі, не є підставою, яка унеможливлює участь судді у кримінальному провадженні.
61. Доводи ОСОБА_2 про незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності у цьому провадженні, яке, на його переконання, штучно створено працівниками поліції у зв`язку з наявністю конфліктної ситуації на службі, є непереконливими.
62. Зокрема, доводи про те, що він непричетний до ДТП, оскільки під час події не керував своїм автомобілем, який тоді вже був викрадений у нього, спростовуються матеріалами кримінального провадження. Дослідженими судом доказами доведено, що 16 травня 2013 року саме ОСОБА_2 був за кермом свого автомобіля під час ДТП, після чого залишив потерпілого ОСОБА_5 у безпорадному стані, а також вжив заходів для приховання цих злочинів, заявивши про викрадення автомобіля. За заявою ОСОБА_2 на ім`я прокурора Рівненської області про викрадення його автомобіля від 17 травня 2013 року було проведено досудове розслідування, за результатом якого постановою слідчого від 17 грудня 2019 року кримінальне провадження закрите, оскільки встановлено, що автомобіля у ОСОБА_2 не було викрадено, а сам він вчинив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Саме у зв`язку з цим ОСОБА_2 засуджено в цьому ж кримінальному провадженні за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК.
63. Доводи у касаційній скарзі захисника Печончика О.В. про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки повторно не дослідив доказів, на недопустимості яких наполягала сторона захисту, є неспроможними. Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
64. Зі звукозапису судового засідання апеляційного суду видно, що Печончик О.В. заявив клопотання про дослідження окремих доказів апеляційним судом у порядку ч. 3 ст. 404 КПК. Суд обговорив зазначене клопотання та дійшов висновку про необхідність відмовити у його задоволенні, оскільки ці докази досліджувалися судом першої інстанції, сторони мали можливість подати свої пояснення та зауваження, а сторона захисту не обґрунтувала свого клопотання та не вказала підстав для повторного дослідження. Отже, судом апеляційної інстанції не було встановлено передбачених ч. 3 ст. 404 КПК обставин, які були б підставами для повторного дослідження окремих доказів.
65. Нема підстав вважати незаконною ухвалу суду апеляційної інстанції через те, що апеляційний суд послався у ній як на докази винуватості засудженого на дані, які були визнані недопустимими доказами судом першої інстанції, оскільки саме на це і звернув увагу апеляційний суд у своєму рішенні, погодившись із рішенням місцевого суду.
66. Те, що апеляційний суд не надав відповідей на доводи щодо неналежного розгляду скарг сторони захисту під час судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції в підготовчому засіданні, не є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки в цілому не вплинуло на законність судових рішень.
67. Під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за апеляційними скаргами засудженого, захисників, потерпілої та представника потерпілої і прокурора апеляційний суд належним чином перевірив викладені в скаргах доводи та навів в ухвалі докладні підстави прийнятого рішення.
68. Судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_2, є законними та обґрунтованими, вирок за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК, а ухвала суду апеляційної інстанції - ст. 419 КПК.
69. Неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо засуджених, суди першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні не допустили.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд