ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 759/17573/19
провадження № 51-3528км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Вараниці В.М.,
виправданої ОСОБА_1,
захисника Кушніра Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080006718, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Миронівки Київської області, зареєстрованої у АДРЕСА_1 ), мешканки АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК та призначено покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.
Вироком ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що вона близько 12:20 у приміщенні гіпермаркету ТОВ "Ашан Україна гіпермаркет", що на вул. Берковецькій, 6 у м. Києві, з метою незаконного заволодіння чужим майном, взяла з торгових полиць дитячі іграшки, загальною вартістю 1500 грн, та, поклавши їх до своєї сумки-рюкзака, пройшла через лінії кас магазину не розрахувавшись за вказаний товар, однак була зупинена співробітниками охорони магазину. Таким чином, ОСОБА_1 виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, який не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 червня 2021 року вирок суду щодо ОСОБА_1 скасував, а кримінальне провадження щодо останньої закрив у зв`язку з недоведеністю того, що в діях обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що:
- показання ОСОБА_1 про те, що серед факторів, які сприяли тому, що остання забула про наявність у неї у сумці дитячих іграшок так як поспішала на маршрутний автобус, її відволікала дитина під час проведення розрахунку, а також стан її здоров`я, пов`язаний з перенесенням нею тяжкого захворювання, внаслідок чого вона отримала першу групу інвалідності і яке вплинуло на її здатність до запам`ятовування, внаслідок якого вона схильна до забування певних обставин - на думку суду апеляційної інстанції не є явно необгрунтованими;
- із пояснень захисника та медичної документації вбачається те, що обвинувачена має ряд захворювань, пов`язаних із роботою мозку. Ця обставина дійсно, на думку суду апеляційної інстанції, є такою, яка впливає у тому числі і на здатність особи до запам`ятовування;
-зібраними у справі доказами, які не оспорюються сторонами з точки зору їх належності та допустимості, доводиться вчинення обвинуваченою дій, які формально указують на об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 185 КК. Між тим, доведення об`єктивної сторони злочину без доведення її суб`єктивної сторони не дає підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, передбачене відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК;
- наведені у вироку мотиви про наявність у діях обвинуваченої суб`єктивної сторони поставленого їй у вину кримінального правопорушення фактично базуються на припущеннях.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону інеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування закону, який підлягав застосуванню), просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- приймаючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, в обґрунтування своєї позиції вказав, що з переглянутого у суді апеляційної інстанції відеозапису дійсно вбачається, що ОСОБА_1 перебувала в касовій зоні без візочка з дитиною, на яку вона відволікалася. Однак із зазначеного відеозапису вбачається, що обвинувачена лише один раз відволіклась на дитину, а весь останній час дивилась у телефон і розмовляла з іншими покупцями та касиром, перекладала викладений товар на касовій стрічці. Отже, на думку прокурора, мала значний час для того, щоб викласти іграшки з сумки;
- неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що виразилось у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК;
- дійшов висновку, що оскільки обвинувачена перенесла ряд захворювань, пов`язаних із роботою мозку, то це впливає на здатність ОСОБА_1 до запам`ятовування, однак у матеріалах провадження відсутні будь-які відомості, які свідчать про те, що обвинувачена страждає на будь-які захворювання, пов`язані із здатністю до запам`ятовування;
- у порушення вимог статей 84, 85 КПК взяв за основу для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 лише непідтверджені доводи захисника про те, що перенесена хвороба впливає на здатність ОСОБА_1 до запам`ятовування;
- у мотивувальній частині свого рішення послався на п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК (невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати), як на підставу закриття кримінального провадження. Проте в резолютивній частині ухвали вказав іншу підставу для закриття, а саме недоведеність того, що в діях обвинуваченої є склад кримінального правопорушення;
- допустив порушення вимог статей 23, 94, ч. 2 ст. 405, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 419 КПК, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушення норм КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Від захисника Кушніра Ю.П. надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, виправдана та її захисник вважали, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням наведеного Суд позбавлений можливості давати оцінку доводам касаційної скарги прокурора щодо оцінки обставин перебування ОСОБА_1 в касовій зоні, які зафіксовано на відеозапису.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Конституцією України (ст. 62) гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка згідно з ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, характеризується прямим умислом, за умови якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає завдати таку шкоду. Обов`язковими суб`єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.
Суд апеляційної інстанції, повторно дослідивши зібрані у провадженні докази, зокрема, відеозапис події, який був зроблений за допомогою камери спостереження у приміщенні магазину, дійшов висновку про недоведеність наявності у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Свої висновки суд апеляційної інстанції мотивував тим, що обвинувачена послідовно показувала, що вона забула розрахуватись за наявний у неї товар у зв`язку з тим, що поспішала на маршрутний автобус, її відволікала дитина під час розрахунку на касі, а також через стан її здоров`я, внаслідок перенесення нею тяжкого захворювання та першої групи інвалідності, що вплинуло на її здатність до запам`ятовування, внаслідок чого вона схильна до забування певних обставин. Водночас після того, як працівники магазину вказали їй на те, що вона не оплатила товар, вона негайно виявила бажання провести оплату.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ці показання обвинуваченої не є явно необґрунтованими, та у ході кримінального провадження не спростовані, а навпаки, підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали кримінального провадження містять дані про те, що обвинувачена є інвалідом першої групи, а із медичної документації вбачається, що вона перенесла тяжке захворювання та має ряд захворювань, пов`язаних із роботою мозку. На думку суду апеляційної інстанції, ці обставини є такими, що впливають на роботу мозку, у тому числі і на здатність особи до запам`ятовування.
Водночас суд апеляційної інстанції констатував, що жодним доказом у провадженні не доводиться те, що ОСОБА_1 мала на меті безоплатно звернути дитячі іграшки на свою користь, завдавши тим самим власнику цих іграшок майнової шкоди, а зібрані докази не доводять наявності у її діях корисливого мотиву та корисливої мети, зокрема бажання обвинуваченої здійснити придбання дитячих іграшок за рахунок інших осіб шляхом безоплатного звернення цих іграшок на свою користь, а також те, що її дії були скеровані виключно на одержання вигоди для себе.
Суд апеляційної інстанції не погодився також з наведеними у вироку мотивами, що свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони інкримінованого їй кримінального правопорушення, та зазначив, що вони фактично базуються на припущеннях.
Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції про те, що у даному конкретному провадженні існують обґрунтовані сумніви щодо наявності у діях ОСОБА_1, умислу на вчинення крадіжки, які згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 КПК тлумачаться на користь обвинуваченої.
Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції допустив суперечності при встановленні підстави закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, на думку Суду, в цілому не впливають на законність постановленого щодо неї судового рішення, оскільки у мотивувальній частині судом поміж іншого хоч і було зазначено посилання на п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, проте зі змісту висновків, зазначених також у мотивувальній частині та у резолютивній частині рішення, вбачається, що провадження щодо ОСОБА_1 закрито саме у зв`язку із недоведеністю того, що в її діях є склад даного кримінального правопорушення.
Таким чином, таких істотних порушень норм КПК, які вплинули чи могли вплинути на законність прийнятого рішення, Судом не встановлено. Не встановлено також підстав для висновку щодо неправильного застосування норм кримінального закону, у зв`язку з чим відсутні і підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд