ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня2021 року
м. Київ
справа № 712/4673/19
провадження № 51-3517км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018251010006232, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Канів, Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2021 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 30 000 грн, а також витрати за надання правової допомоги в сумі 7000 грн.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 3 вересня 2018 року близько 20:15, керуючи технічно справним мотоциклом "Qingqi", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Пастерівська в напрямку від вул. Бидгощської до вул. Чайковського біля будинку № 245 у м. Черкасах, порушив вимоги п. 2.3 (б), п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, з моменту виникнення небезпеки для руху, у вигляді автомобіля ВАЗ-2101, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався в зустрічному напрямку та якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з вказаним автомобілем.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир мотоцикла - потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження: закритий перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням уламків, що відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 14 квітня 2021 року вирок суду залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суддів у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засудженийпосилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі пред`явленого органами досудового розслідування обвинувачення, зазначивши, що:
- спричинення потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесних ушкоджень знаходиться в причинному зв`язку з порушенням ним вимог п. 2.3(б) та 12.3 ПДР, тоді як згідно з обвинувальним актом спричинення потерпілій тілесних ушкоджень знаходиться в причинному зв`язку лише з порушенням вимог п.12.3 ПДР;
- він порушив п. 11.4 ПДР, притому, що згідно з обвинувальним актом йому не пред`являлось це порушення.
Водночас, на думку засудженого, Суд першої інстанції також:
- не проаналізував належним чином та не дав оцінки доказам, дослідженим в ході судового розгляду відповідно до ст. 94 КПК, а лише обмежився перерахуванням доказів обвинувачення, коротко розкрив їх зміст, не зазначаючи, які обставини цими доказами підтверджуються або спростовуються;
- умисно не навів ті його показання, які повністю спростовують пред`явлене обвинувачення про те, що його дії були вимушеними і не перебували у прямому причинному зв`язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, оскільки аварійна ситуація спричинена не його діями, а діями водія автомобіля ВАЗ-2101 ОСОБА_3 . На його думку, ці його показання повністю підтверджуються іншими дослідженими у ході судового слідства доказами (показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, висновком судової автотехнічної експертизи № 4/953 від 30 листопада 2018 року, показаннями експерта ОСОБА_7 );
- не звернув уваги, що в ухвалі суду від 10 січня 2019 року про призначення експертизи в розділі вихідні дані, необхідні для проведення експертизи, не вказано момент виникнення небезпеки для руху для водія мотоцикла ОСОБА_1 ;
- безпідставно зазначив, що під час судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про суперечність висновків судових автотехнічних експертиз від 30 листопада 2018 року та від 4 лютого 2019 року, натомість встановив, що такі висновки є взаємодоповнюючими;
- не взяв до уваги те, що експерт не вказав у висновках експертизи порушень пункту 11.2 ПДР з боку водія ОСОБА_3 у відповіді на питання № 1 у висновку експерта, що було визнано самим експертом ОСОБА_8 при його допиті 26 грудня 2020 року в суді першої інстанції;
- у вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, всупереч вимогам ст. 374 КПК не зазначив механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину.
Крім того, засуджений ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції, усупереч положенням 419 КПК, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги адвоката про допущення місцевим судом істотних порушень вимог КПК, у тому числі і про незазначення у вироку механізму ДТП, як способу вчинення злочину, не виправив помилку, що, на думку сторони захисту, була допущена місцевим судом, хоча повинен був це зробити, та залишив доводи захисника взагалі без відповіді, обмежився лише загальною фразою, що погоджується із оцінкою доказів, даною судом першої інстанції про їх належність та допустимість. Суд апеляційної інстанції проігнорував також доводи сторони захисту про визнання висновку експерта № 440/514/19-23 від 4 лютого 2019 року недопустимим доказом. Ухвала суду апеляційної інстанції, на думку засудженого, не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, так як у ній не зазначено підстав, на яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, при розгляді касаційної скарги Суд виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
При постановленні вироку суд першої інстанції послався на показання:
- потерпілої ОСОБА_2 про те, що мотоцикл під керуванням ОСОБА_1, пасажиром якого вона була, рухався по ділянці дороги, яка має односторонній рух. На смузі руху, по якій вони рухалися, була перешкода у вигляді гіляк та огородження стрічкою. ОСОБА_1 змінив напрямок руху та через узбіччя, яке розділяло напрямок руху, виїхав на зустрічну смугу руху. У подальшому вони продовжили рух ближче до правого краю дороги щодо їхнього напрямку. Потім мотоцикл трохи підскочив і вона побачила попереду себе світло фар зустрічного автомобіля, після чого відразу відбулося зіткнення, удар прийшовся на її ліву ногу переднім бампером автомобіля та переднім лівим крилом;
- свідка ОСОБА_5 - пасажира автомобіля ВАЗ-2101, під керуванням ОСОБА_3, про те, що він з ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 рухалися на автомобілі по вул. Пастрівська в м. Черкаси в сторону вул. Бидгощська. Під час руху він бачив світло однієї фари. Після чого відволікся на телефон. Пізніше він побачив на відстані метра від автомобіля мотоцикл чорного кольору, з яким і відбулося зіткнення. Удар прийшовся в ліву передню частину автомобіля та в ліву бокову частину мотоцикла. Після удару мотоцикл, на якому були водій і пасажир, упав. Дорога, якою вони їхали, була з одностороннім рухом, мотоцикл їхав по зустрічній смузі руху, ближче до узбіччя;
- свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, пасажирів автомобіля ВАЗ -2101 під керуванням ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції дослідив і поклав в основу вироку й інші зібрані докази, а саме:
- протокол огляду місця події від 03 вересня 2018 року з план-схемою та фототаблицями до нього;
- протокол проведення слідчого експерименту від 14 листопада 2018 року з план-схемою та фототаблицями до нього, за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час якого встановлено, що видимість мотоцикла з увімкненим ближнім світлом фар з робочого місця водія автомобіля ВАЗ-2101 складає не менше 200 м.
- висновок судово-медичної експертизи № 02-01/1333 від 13 листопада 2018 року, згідно з яким потерпілій ОСОБА_2 заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого перелому обох кісток лівої гомілки зі зміщенням уламків;
- висновок судової автотехнічної експертизи № 4/953 від 30 листопада 2018 року;
- висновок судової автотехнічної експертизи № 440/514/19-23 від 4 лютого 2019 року, згідно з яким у даній дорожній обстановці водій мотоцикла ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог пп.1.2, 12.3 ПДР. У момент виникнення небезпеки для руху він мав технічну можливість зупинити керований ним мотоцикл до місця зіткнення шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди. У даній дорожній обстановці дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.12.3 ПДР, що з технічної точки зору знаходилось у причинному зв`язку з виникненням ДТП.
При цьому, як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції з урахуванням здобутих доказів дійшов висновку, що матеріалами кримінального провадження підтверджується порушення водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ПДР, їх дії у даній дорожній обстановці не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР, що з технічної точки зору знаходилось у причинному зв`язку з виникненням ДТП, зокрема, водій мотоцикла ОСОБА_1, рухаючись по дорозі у зустрічному напрямку руху, та маючи технічну можливість зупинити керований ним мотоцикл до місця зіткнення, своєчасно не застосував екстрене гальмування в умовах місця події.
З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Водночас, як вбачається з вироку, суд першої інстанції, з урахуванням вищезазначених доказів, критично оцінив показання ОСОБА_1 у частині того, що ДТП сталася лише з вини водія автомобіля ВАЗ-2101 ОСОБА_3, який порушив ПДР.
Враховуючи зазначене, доводи у касаційній скарзі ОСОБА_1 про те, що суд не навів його показання про те, що його дії були вимушеними і не перебували у прямому причинному зв`язку із суспільно небезпечними наслідками, в цілому не спростовують правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за яке його засуджено.
Крім того, ОСОБА_1, посилаючись на те, що суд не навів ті його показання, які повністю спростовують пред`явлене обвинувачення, не зазначає, яким чином це перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, притому, що частина його показань (про які він зазначає у поданій касаційній скарзі) узгоджувалася з доводами, якими обґрунтовував свою позицію захисник, про що зазначено у вироку та що було предметом розгляду судом першої інстанції.
Суд першої інстанції також спростував доводи сторони захисту про суперечність висновків судових автотехнічних експертиз від 30 листопада 2018 року та від 4 лютого 2019 року, визнав такі висновки взаємодоповнюючими та зазначив, що у цих висновках чітко зазначено хто і як повинен був діяти у дорожній обстановці, яка склалася, і що дії водіїв не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР, що з технічної точки зору знаходилось у причинному зв`язку з виникненням ДТП.
Водночас, посилаючись на суперечність висновків експертиз, не зазначає, яким чином це перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, притому, що в жодній із експертиз не вказувалось про взаємовиключність порушень зазначених у них пунктів ПДР.
Поряд з цим суд першої інстанції дав оцінку доводам сторони захисту про те, що висновок експерта від 4 лютого 2019 року складений за відсутності всіх необхідних вихідних даних, зокрема, щодо моменту виникнення небезпеки для руху водієві мотоцикла ОСОБА_1, та вказав, що проведення судових експертиз відбулось на підставі ухвал слідчих суддів Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2018 у справі № 712/14149/18 та від 10 січня 2019 у справі № 712/203/19 про призначення експертизи, у яких встановлені вихідні дані, необхідні для їх проведення, зазначено також, що момент виникнення небезпеки для водія автомобіля ВАЗ-2101 ОСОБА_3 настав на відстані видимості водія мотоцикла, тобто на відстані 200 метрів. Водночас суд першої інстанції зауважив, що за клопотанням експерта листом слідчого СВ Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області від 27 листопада 2018 року надано додаткові вихідні дані, зокрема про те, що момент виникнення небезпеки для руху водія мотоцикла ОСОБА_1 настав на відстані видимості автомобіля ВАЗ-2101, тобто на відстані 200 метрів.
З огляду на вищевстановлені порушення ПДР водієм мотоциклу ОСОБА_1, суд першої інстанції критично оцінив доводи сторони захисту про те, що небезпека для руху для водія мотоциклу виникла за 10 метрів до місця зіткнення (у момент, коли автомобіль різко виїхав на його смугу та почав здійснювати маневр праворуч), у зв`язку з чим, на думку сторони захисту, водій був позбавлений можливості застосувати екстрене гальмування для уникнення зіткнення транспортних засобів.
З вищенаведеного вбачається, що доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції не проаналізував належним чином та не дав оцінки доказам, дослідженим у ході судового розгляду відповідно до ст. 94 КПК, є безпідставними.
Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції у вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, всупереч вимогам ст. 374 КПК, не зазначив механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину, то Суд зауважує наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Як вбачається зі змісту вироку, суд дотримався зазначених положень.
Водночасмеханізм ДТП був предметом дослідження судових автотехнічних експертиз, на підставі яких суд зробив свої висновки щодо наявності у діях ОСОБА_1 порушень ПДР.
З висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 погодився і суд апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Так, суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам сторони захисту про те, що місцевий суд, зазначивши про порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3(б) ПДР, яке, на думку сторони захисту, не інкримінувалося йому органом досудового розслідування, вийшов за межі пред`явленого органами досудового розслідування обвинувачення. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що ці доводи є неспроможними, оскільки в обвинувальному акті (т. 1, а.с. 8) міститься посилання про порушення ОСОБА_1 п. 2.3(б) та п. 12.3 ПДР. Щодо відсутності в іншому абзаці обвинувального акта посилання на п.2.3.(б) (т.1, а.с. 9), то судом апеляційної інстанції було враховано пояснення прокурора про те, що у цьому абзаці обвинувального акту міститься описка, де помилково вказано п. та 12.3 ПДР, а не п.2.3(б) та 12.3. ПДР.
Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що судпослався на порушення ОСОБА_1 п. 11.4 ПДР, у той час як таке обвинувачення було відсутнє. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що в абзаці четвертому аркуша п`ятого вироку міститься лише посилання на порушення ОСОБА_1 п.12.3 ПДР, та відсутні жодні посилання на п.11.4 ПДР.
Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки, як вбачається з вироку, суд першої інстанції процитував зміст ПДР, в тому числі п.11.4 ПДР, проте зі змісту формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вбачається, що порушення саме цього пункту ПДР ОСОБА_1 було встановлено судом.
Щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту про те, що винуватцем ДТП є водій ОСОБА_3, дії якого знаходяться в причинному зв`язку із заподіянням потерпілій тілесних ушкоджень, то суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 червня 2019 року ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв`язку з примиренням. ОСОБА_3 до підписання мирової угоди відшкодував потерпілій ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 20 000 грн. Тобто винуватість ОСОБА_3 у спричиненні ДТП встановлена судовим рішенням, яке набуло чинності і не оскаржувалося.
Водночас зі змісту доводів касаційної скарги не вбачається належних обґрунтувань того, яким чином за обставин, встановлених судом, зазначене спростовує доведеність винуватості ОСОБА_1 .
Водночас, посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок експертизи № 440/514/19-23 від 4 лютого 2019 року, де не зазначено порушень пункту 11.2 ПДР з боку водія ОСОБА_3, засуджений також не зазначає, яким чином це вплинуло на законність судових рішень щодо нього, притому, що, як зазначено вище, дії ОСОБА_3 були предметом розгляду у іншому кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції проаналізував також доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що висновок експерта № 440/514/19-23 від 4 лютого 2019 року є недопустимим доказом, та визнав їх безпідставними.
При цьому судом апеляційної інстанції було зазначено, що це питання було предметом дослідження місцевого суду, який, серед іншого, зазначив, що додаткові вихідні дані про те, що небезпека для руху водія ОСОБА_1 виникла на відстані 200 м, для проведення експертизи були надані за клопотанням експерта листом слідчого СВ Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області від 27 листопада 2018 року.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд апеляційної інстанції залишив доводи захисника без відповіді, обмежився лише загальною фразою, що погоджується із оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, про їх належність і допустимість, та проігнорував доводи сторони захисту про визнання висновку експерта № 440/514/19-23 від 4 лютого 2019 року недопустимим доказом, в цілому не спростовують законність рішення суду апеляційної інстанції. Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Отже, обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд