ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 685/1235/20
провадження № 51-3729км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Лагнюк М.М.,
Маринич В.К.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Матюшева О.В.,
захисник Сторожук Ю.В.(у режимі
відеоконференції),
засуджений ОСОБА_1 (у режимі
відеоконференції),
потерпіла ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)за № 12020240000000305, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Вовківці Теофіпольського району Хмельницької області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну вироків Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року та Хмельницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року і про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк п`ять років та звільнення його на підставі ст. 75 цього Кодексу від відбування покарання з випробуванням.
За твердженням потерпілої, суди першої та апеляційної інстанцій у ході призначення покарання не взяли до уваги всіх даних щодо особи засудженого, а саме того, що до вчинення кримінального правопорушення засуджений проживав разом із нею, вони перебували у фактичних шлюбних стосунках. Потерпіла зазначила, що раніше засуджений ніколи не вчиняв жодних протиправних дій щодо неї та інших осіб, допомагав у веденні домашнього господарства та підтримував її. Після вчинення кримінального правопорушення відразу пошкодував про це, щиро розкаявся і попросив у неї вибачення, тому матеріальної та моральної шкоди їй не завдано.
Зазначила, що суди не врахували похилого віку засудженого, оскільки після відбування такого покарання існує ризик, що вони ніколи більше не будуть разом проживати, що може негативно позначитися на її емоційному стані. ОСОБА_1 не є суспільно небезпечним, і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволеночастково. В задоволенні апеляційної скарги захисника відмовлено. Вирок в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 скасовано.Ухваленов цій частині новий вирок, яким призначено останньому за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строксім років. У решті вирок суду першої інстанції залишенобез зміни.
Як установлено судами, ОСОБА_1 12 червня 2020року приблизно о 21:00,перебуваючи за місцем свого проживання, в будинку АДРЕСА_1, будучиу стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті ревнощів вчинив словесний конфлікт з своєю співмешканкою ОСОБА_2 . У ході конфлікту в ОСОБА_1 виник раптовий умисел на спричинення смерті ОСОБА_2 .
З метою реалізації вказаного злочинного умислу ОСОБА_1 вийшов з будинку та направився до підсобного приміщення,розташованого на території домогосподарства, де взяв належний йому розкладний ніж та поклав у кишеню комбінезона, в який був одягнутий, після чого повернувся до помешкання.
Надалі, перебуваючи у коридорі вказаного будинку ОСОБА_1, уході словесного конфлікту з своєю співмешканкою ОСОБА_2, який продовжував тривати, підійшов до останньої та,реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство, з метою протиправного заподіяння смерті потерпілій, усвідомлюючи суспільнонебезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх негативні наслідки у вигляді смерті людини, на ґрунтіревнощів дістав із кишені комбінезонаніж та, використовуючи його як знаряддя вчинення злочину, умисно завдавним ОСОБА_2 дев`ять ударів по тулубу, один з яких - в ділянку грудної клітки, чотири - в ділянкучеревної порожнинита чотири - у передпліччя рук, якими потерпіла прикривалася,намагаючись захиститися.
Внаслідок своїх умисних протиправних дій ОСОБА_1 спричинив потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки в ділянці нижнього кута правої лопатки, проникаючих колото-різаних поранень черевної порожнини: одного на черевній стінці зліва, одного по боковій поверхні грудної клітки справа в 8-му міжребірʼї та двох поранень у7-му та 8-му міжребірʼї по лівій боковій поверхні грудної клітки, які за своїм характером єтяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя в момент заподіяння, а також завдав по дві колото-різаних рани на правому та лівому передпліччі, які за своїм характером належатьдо категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Отримавши вказані тілесні ушкодження, ОСОБА_2,прикриваючись руками від ударів, чинила активний опір діям ОСОБА_1,відштовхнула його від себе та з метою врятування власного життя вибігла з будинку і розпочала кликати на допомогу, тим самим привернула увагу сусідів, які викликали швидку допомогу. Після цього потерпілу ОСОБА_2 було госпіталізовано до Теофіпольської ЦРЛ, де їй вчасно надано необхідну кваліфіковану медичну допомогу.
Таким чином, ОСОБА_1 не довів свогозлочинногоумислу на умисне вбивство до кінця з причин, які не залежали від його волі.
Позиція інших учасників судового провадження
У судовому засіданні потерпіла підтримала свою касаційну скаргу, засуджений та захисник також підтримали касаційну скаргу потерпілої, прокурор просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості засудженого та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у касаційній скарзі потерпілої не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
За матеріалами провадження, суд першої інстанції врахував щире розкаяння винного, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують, наслідки, що настали, його поведінку та оцінку скоєного, форму вини, критику своєї поведінки і співчуття до потерпілої, а також позицію прокурора, думку потерпілої, яка просила не позбавляти його волі, оскільки будь-яких претензій до нього не має, особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, ставлення його до вчиненого злочину, та призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
Потерпіла не оскаржувала в апеляційному порядку вироку суду першої інстанції, в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора просила вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Згідно з положеннями статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_1, дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами прокурора та захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Сторожука Ю.В., визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції прозастосування ст. 69 КК України та дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання не відповідає вимогам закону.
Як правильно зазначив у вироку суд апеляційної інстанції, під час призначення покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі обставини згідно з ч. 1 ст. 65 КК України, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який належить до категорії особливо тяжких та вчинений проти життя і здоров`я особи, із застосуванням знаряддя вчинення злочину - ножа, та наявність обтяжуючої обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Крім того, встановивши відсутність у цьому провадженні обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд апеляційної інстанції слушно вказав на необґрунтованість застосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 69 КК України в частині призначення покарання.
При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що покарання у виді позбавлення волі відповідає ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, даним про його особу, буде сприяти його виправленню та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень й підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України суд не вбачав, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Тому доводи касаційної скарги потерпілої про те, що засуджений не є суспільно небезпечним і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, що є підставою для зміни вироків у частині призначення покарання засудженому із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років та звільнення його на підставі ст. 75 цього Кодексу, є неспроможними.
Під час призначення покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжким злочином, характер вчиненого і ступінь наслідків, особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, його ставлення до вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що характеризують засудженого, обставини, які пом`якшують- (активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття) та обтяжують (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння) покарання, і з урахуванням вимог ч. 3 ст. 68 цього Кодексу щодо строку покарання за вчинення замаху на кримінальне правопорушення, призначив мінімальний строк покарання, передбачений санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, яке слід відбувати реально без застосування ст. 75 указаного Кодексу.
Як правильно зазначив апеляційний суд, призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції частини статті за якою він визнаний винним, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Таке покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Тому Суд не вбачає правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
За таких обставин доводи касаційної скарги потерпілої стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість не ґрунтуються на вимогах закону.
Судові рішення належним чином мотивовані та відповідають приписам статей 370, 374 і 420 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних вироків, колегією суддів не встановлено.
Отже, підстави для зміни судових рішень та задоволення касаційної скарги потерпілої відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд