Постанова
іменем України
2 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 502/171/19
провадження № 51-3173км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
захисників Коваль Н. М.,., Кабанець Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Коваль Н. М. на вирок Болградського районного суду Одеської області від 21 грудня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160310000515, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Єлабуга Хабаровського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 5 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рішення щодо яких не оскаржуються.
Згідно з вироком 23 жовтня 2018 року приблизно о півночі ОСОБА_4, під час зустрічі з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у с. Шевченкове Кілійського району Одеської області, спланували план щодо заволодіння майном ОСОБА_5 та розподілили ролі його вчинення.
24 жовтня 2018 року приблизно о 8:00 вони, діючи за попередньою змовою, приїхали на автомобілі до подвір`я буд. АДРЕСА_2, де ОСОБА_1 з ОСОБА_2 направились до буд. АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 залишився за кермом автомобіля та спостерігав за появою третіх осіб з метою сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Далі, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 піднялись на другий поверх вказаного будинку, де ОСОБА_1 невстановленим предметом відчинив вхідні двері і вони проникли до кв. АДРЕСА_4, звідки таємно викрали належне потерпілій ОСОБА_5 майно на загальну суму 536 754, 78 грн, після чого повернулись до автомобіля, за кермом якого був ОСОБА_4, та зникли з місця події, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисників, частково задовольнив апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2, змінив вирок в частині призначеного ОСОБА_2 покарання. В іншій частині вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, вирок суду є незаконним, оскільки ґрунтується на припущеннях, а в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки майна. Також ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Захисники підтримав касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з вироку, засуджений ОСОБА_1 винуватість у вчиненому не визнав та пояснив, що він з ОСОБА_2 поїхали до м. Одеса, де мали зустрітися з знайомим останнього - ОСОБА_6, котрий мав їм передати гроші для покупки мікроавтобусу. Зустріч не відбулась і ОСОБА_6 попросив їх поїхати у м. Кілія, де вони мали забрати гроші, які йому винен чоловік на ім`я ОСОБА_3 . Зупинились вони в готелі у с. Шевченкове, пізно вночі до них приїхав ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) та повідомив, що гроші треба забрати вранці. Приблизно о 8:00 приїхав ОСОБА_3 і вони поїхали в м. Кілія до якогось будинку. Вони залишись в машині, а ОСОБА_3 пішов за грошима і приблизно через годину повернувся з грошима та золотом, які віддав ОСОБА_2 . Потім вони поїхали до с. Шевченкове, де пересіли на автомобіль ОСОБА_2 та поїхали до м. Одеса, проте по дорозі їх зупинили працівники поліції. Аналогічні показання надав у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_2 .
Проте, не зважаючи на невизнання ОСОБА_1 вини у таємному викраденні чужого майна в особливо великому розмірі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, його винуватість, за обставин, викладених у вироку, доводиться сукупністю наявних у справі доказів, зокрема показаннями засудженого ОСОБА_3, котрий у суді винуватість у вчиненому визнав повністю та детально розповів про обставини скоєння злочину.
При цьому він пояснив, що під час зустрічі із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони домовились про вчинення крадіжки з квартири потерпілої. Останні погодились віддати йому з викраденого 3 000 доларів, а все інше майно забрати собі. Він сфотографував замки на дверях квартири потерпілої та відправив фотографії на телефон ОСОБА_2 . В подальшому, 24 жовтня 2018 року вони разом приїхали до м. Кілія та зупинили автомобіль неподалік будинку потерпілої. Переконавшись в тому, що ОСОБА_5 прийшла на своє робоче місце, вони направились до її будинку. Потім ОСОБА_3 повернувся та чекав в автомобілі. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 через короткий час повернулися та взяли з машини монтировку (фомку), та пішли знову. Приблизно через годину вони повернулись, кинулу йому 3 000 доларів на переднє сидіння і він відвіз їх до с. Шевченкове.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні у кримінальному провадженні докази встановив, що вилучені за місцем проживання засудженого ОСОБА_3 грошові кошти збігаються за номерами купюр з тими, що вказані у розписках, які надала потерпіла ОСОБА_5 та про викрадення яких вона повідомила працівників поліції. Під час проведення слідчої дії були присутні поняті ОСОБА_8 та ОСОБА_9, котрі у суді підтвердили її відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства. Вказана слідча дія була легалізована на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на огляд та вилучення відповідного майна.
Також судом було досліджено відеозапис слідчого експерименту за участю засудженого ОСОБА_3, відповідно до якого, останній в присутності захисника та понятих добровільно розповів про обставини вчинення злочину. Надані показання ОСОБА_3 також підтвердив у суді під час розгляду кримінального провадження. Зокрема він показав, що приїзжав у готель в с. Шевченкове, де були ОСОБА_1 і ОСОБА_2, звідки вранці він їх забрав та повіз на вчинення крадіжки. Показав як вони входили у будинок потерпілої, двері квартири, які він раніше фотографував та надсилав фото на телефон ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_10 у суді підтвердив показання ОСОБА_3 щодо часу, обставин прибуття засуджених на автомобілі до будинку та їх пересування до квартири потерпілої. Також свідок впізнав автомобіль ОСОБА_3, з якого виходило троє чоловіків.
Крім того, у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_3 пояснював, що після вчинення крадіжки, він на своєму автомобілі відвіз ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у с. Шевченкове, де останні пересіли на своє авто "Toyota Camry".
Показання засудженого повністю узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 після крадіжки рухались на вказаному автомобілі по трасі Одеса-Рені та були затримані працівниками поліції на стаціонарному посту.
Відповідно до протоколів огляду місця події від 24 жовтня 2018 року, було оглянуто автомобіль "Toyota Camry", за письмовим дозволом ОСОБА_2, в присутності останнього та двох понятих і вилучено посвідчення водія на ім`я ОСОБА_2, вказаний автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію. В подальшому, у приміщенні стаціонарного посту слідчим при огляді було виявлено та вилучено у засуджених мобільні телефони і викрадене майно, а саме ювелірні прикраси та грошові кошти.
Судом встановлено, що номера на вилучених у ОСОБА_2 купюрах доларів США та Євро співпадають з тими, що зазначені в записах потерпілою, на які вона вказувала, як на викрадені. За клопотанням слідчого, ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на проведення особистого огляду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в приміщенні посту поліції та вилучення майна в порядку ст. 233 КПК. Відповідно до протоколів пред`явлення речей для впізнання, потерпіла ОСОБА_5 впізнала ювелірні вироби, що були вилучені у засуджених, як належні їй.
Також слідчим в присутності понятих було оглянуто мобільний телефон ОСОБА_2, в якому наявна інформація про відправлення смс-повідомлення з зображенням загального виду багатоповерхового будинку, входу у під`їзд, сходового майданчика з різних боків, загального виду дверей та двох замків вхідних дверей.
Суд, оцінивши показання засуджених, потерпілої, свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Дії засудженого за ч. 5 ст. 185 КК суд кваліфікував правильно.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим, на які він посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Зокрема суд зазначив, що досліджені під час судового розгляду докази повністю узгоджуються між собою та об`єктивно підтверджують встановлені у вироку обставини таємного викрадення засудженими майна потерпілої у особливо великому розмірі, вчиненого за попередньою змовою та поєднаного з проникненням у житло.
Під час судового розгляду були повністю досліджені докази у кримінальному провадженні, зокрема показання потерпілої, з яких встановлено факт крадіжки, об`єм та вартість викраденого майна. З показань засудженого ОСОБА_3 та письмових доказів убачається, що останній діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1 і ОСОБА_2, вчинив крадіжку майна ОСОБА_5, яке потім було вилучено у засуджених.
До того ж, при апеляційному розгляді кримінального провадження засуджений ОСОБА_2 також в повному обсязі визнав винуватість у вчиненому, та підтвердив правильність і обґрунтованість встановлених у вироку фактичних обставин скоєння злочину, зокрема ролі та конкретні дії, що інкримінуються засудженому ОСОБА_1 при проникненні до квартири потерпілої.
Відтак суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 беззаперечно доведена поза розумним сумнівом, а доводи сторони захисту про його непричетність до вчинення крадіжки є безпідставними, оскільки вони спростовуються показаннями засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також процесуальними документами щодо вилучення у ОСОБА_1 відповідної частки викраденого майна.
Крім того, судом перевірялись доводи сторони захисту щодо фальсифікації матеріалів кримінального провадження і незаконного затримання засуджених, проте не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Зокрема перевірялись доводи щодо недопустимості витягу з ЄРДР, в якому вказано, що відомості внесено за повідомленням потерпілої про вчинення крадіжки, а також рапорту інспектора відділу поліції, з урахуванням того, що час складання в цих документах вказаний раніше ніж написана заява потерпілою про вчинення злочину. Засуджені були затримані за декілька годин до внесення відомостей до ЄРДР, а потерпіла в суді пояснила, що поліцію не викликала, що свідчить, на думку сторони захисту, про фальсифікацію матеріалів справи.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи вказані твердження, в ухвалі зазначив, що з пояснень потерпілої вбачається, що після того як її чоловік повідомив про вчинення крадіжки, вона приїхала додому, де вже перебували працівники поліції, проте огляд місця події був проведений за її участю. Після чого вона поїхала до відділу поліції для проведення необхідних процесуальних слідчих дій, в тому числі написання заяви про злочин, в якій зазначила опис викраденого майна. При внесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР судом не встановлено порушень вимог ст. 214 КПК, в тому числі з огляду на час складання вищезазначених документів, так як відомості було внесено після виявлення факту крадіжки з квартири потерпілої до закінчення 24-годинного строку після подання нею заяви.
Апеляційний суд дійшов висновку, що факт вчинення засудженими кримінального правопорушення беззаперечно доведений вищезазначеними доказами та жодних ознак фальсифікації матеріалів справи не вбачається.
Щодо доводів про незаконне затримання засуджених, оскільки фактичне їх затримання відбулось раніше, ніж зазначено в у протоколі, апеляційний суд зазначив, що з протоколів затримання вбачається, що вони підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тобто останні фактично погодились з часом їх затримання о 22:00 24 жовтня 2018 року, та жодних зауважень з цього приводу при оформленні протоколів не надали.
Крім того, під час досудового розслідування сторона захисту не була позбавлена права та можливості оскаржити правомірність затримання ОСОБА_1 у передбаченому КПК порядку, що є компетенцію слідчого судді, проте під час апеляційного розгляду захисник підтвердила, що цього зроблено не було. Таким чином затримання засуджених та складання протоколів визнані такими, що відповідають вимогам КПК у встановленому законом порядку.
Також суд зазначив про необґрунтованість тверджень сторони захисту з приводу порушення строків, передбачених КПК, для повідомлення ОСОБА_1 про підозру, з огляду на протокол затримання, посилаючись, що він фактично перебував під контролем працівників поліції, а про підозру йому було повідомлено лише наступного дня.
Суд зазначив, що сторона захисту не була позбавлена права та можливості оскаржити повідомлення про підозру ОСОБА_1 у порядку, визначеному КПК до слідчого судді, однак вказала про це лише в апеляційній скарзі, що унеможливлює на стадії апеляційного розгляду вирішення питань, віднесених до компетенції слідчого судді під час досудового розслідування кримінального провадження. При цьому суд звернув увагу на те, що при розгляді зміненої апеляційної скарги засуджений ОСОБА_2, якого було затримано разом з ОСОБА_1, обставин щодо затримання та повідомлення про підозру не оспорював.
Апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту щодо незаконності особистого обшуку ОСОБА_1 при огляді місця події, а також щодо внесення до протоколу цієї слідчої дії неправдивих відомостей, які не знайшли свого підтвердження, так як зазначена невідкладна слідча дія також була легалізована ухвалою слідчого судді. У зазначеному протоколі внесені достовірні відомості про виявлення та вилучення під час проведення слідчої дії викрадених у потерпілої грошових коштів та золотих виробів, які на підставі вищезазначених доказів було обґрунтованого визнано судом допустимими доказами. В протоколах перелічено все майно, що було вилучено у кожного із засуджених окремо, перелічені номера купюр, їх номінал і кількість.
В подальшому, слідчим в присутності понятих здійснено огляд вилученого майна, складено відповідні протоколи, здійснено фотографування та упаковано в експертний пакет. Фототаблиці з зображенням усіх купюр, доданих до цього протоколу, повністю співпадають з грошовими купюрами, що зазначені в протоколі огляду, які були вилучені у ОСОБА_1 . Аналогічні дії було здійснено щодо майна, вилученого у засудженого ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що грошові кошти, які було вилучено у засуджених, не було належним чином упаковано чи порушений порядок їх пакування. Крім того, 5 грудня 2018 року слідчим в присутності понятих було повторно оглянуто грошові кошти, перелічено їх серії і номери та упаковано в експертний пакет. При цьому, постановою слідчого було здійснено виправлення технічної помилки в номерах і серіях вилучених грошових коштах.
Разом із цим при дослідженні доказів в судовому засіданні, судом встановлено фактичну наявність грошових коштів, що відрізняється та є меншою від загальної суми коштів, вилученої у засуджених під час проведення обшуку. В наслідок чого було внесено відомості до ЄРДР з приводу втрати частини речових доказів та розпочате досудове розслідування. Під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, учасники судового провадження, в тому числі й сторона захисту, погодились, що відсутність остаточного рішення за фактом втрати частини речових доказів, не впливає на винесення судового рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та інших. Жодних заяв чи клопотань про дослідження доказів суду першої інстанції учасники не надавали, у зв`язку з чим суд перейшов до судових дебатів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини не впливають на доведеність винуватості та правильність встановлення об`єму і загальної суми вартості викраденого у потерпілої майна, виявленого та вилученого у засуджених безпосередньо при їх затриманні, так як кількість та вартість грошових коштів були встановлені у вироку на підставі протоколів слідчих дій, під час яких відповідно до вимог закону було вилучено викрадене майно у засуджених, та які судом визнано допустимими доказами.
До того ж, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що сума завданих збитків злочином була зазначена потерпілою під час досудового розслідування та у цивільному позові, а вартість викрадених ювелірних виробів встановлена експертизою, що не викликає сумнівів.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_1 покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки, є інвалідом третьої групи з дитинства, офіційно не працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність, що його обтяжує - вчинення злочину щодо особи з інвалідністю.
З урахуванням всіх цих обставин, зваживши на думку потерпілої та прокурора, а також поведінку засудженого під час досудового розслідування та судового розгляду, за наявності обтяжуючої покарання обставини, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 5 ст. 185 КК, у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.
Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_1 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд