Постанова
іменем України
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 489/2076/19
провадження № 51-3635 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Мороза С.В.,
засудженої ОСОБА_1,
захисника Ярошевського Г.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ярошевського Г.В. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 3 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201915004000027, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Коростень Житомирської області, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 3 червня 2021 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 19 січня 2019 року близько 17 години, перебуваючи у приміщенні кухні за адресою: АДРЕСА_1, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, з мотиву особистих неприязних стосунків, що виникли під час конфлікту з ОСОБА_2, з яким вона перебувала в шлюбі, реалізуючи умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_2, з метою вбивства умисно нанесла останньому два непроникаючих колото-різаних удари ножем в область тулуба та грудної клітини, спричинивши пошкодження апоневрозу в області тулуба і пошкодження м`язів грудної клітини, та один удар ножем в область грудної клітини, внаслідок чого спричинила тілесні ушкодження у вигляді проникаючого ножового колото-різаного поранення грудної клітини та черевної порожнини з ушкодженням діафрагми та печінки, яке супроводжувалося значною зовнішньою, внутрішньо-плевральною та внутрішньочеревною кровотечою, у результаті чого настала смерть ОСОБА_2 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки вона не мала умислу позбавляти життя потерпілого ОСОБА_2 . На думку захисника, про відсутність умислу ОСОБА_1 позбавляти життя потерпілого свідчить те, що вона не готувалася вчинити злочин, удари потерпілому наносила хаотично, у життєво важливі органи не цілилася, застосувала насильство раптово у відповідь на погрози та протиправне насильство самого потерпілого, після вчинення злочину була викликана швидка допомога. Крім того зазначає, що апеляційним судом не було розглянуто письмове клопотання ОСОБА_1 про допит ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, чим було допущено порушення вимог ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував і не оцінив позитивну характеристику ОСОБА_1, надану адміністрацією ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор", яка була долучена до матеріалів справи. Разом із тим, звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі апеляційних скарг та не досліджуючи жодного доказу, встановив факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків. Окрім того, стверджує, що апеляційний суд ретельно не перевірив всі доводи апеляційних скарг та не надав на них належної відповіді.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_1 та захисник Ярошевський Г.В. підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Мороз С.В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої ОСОБА_1, захисника Ярошевського Г.В. та прокурора Мороза С.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Під час судового провадження суд, дотримуючись вимог статей 10, 22 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У судовому засідання обвинувачена ОСОБА_1, частково визнаючи вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК зазначала, зокрема, що 19 січня 2019 року під час вживання алкоголю, потерпілий вів себе дуже агресивно, відмовлявся забирати свої речі та кричав, що йому не дозволяють бачитися із власною дитиною, після чого почався скандал. При цьому потерпілий, сидячи напроти неї, намагався вдарити її в обличчя, потім встав і почав хапати її за комір, вона почала панікувати, однак сказала ОСОБА_7 не втручатися в їх конфлікт. Злякавшись, що її колишній чоловік може вчинити щось погане, вона з іншого столу взяла в праву руку кухонний ніж, спочатку ним лякала потерпілого, однак він не заспокоювався і продовжував її штовхати, вдаривши її по голові. Коли ОСОБА_2 стояв до стіни спиною, вона продовжувала махати ножем, але не пам`ятає куди саме попала ним в потерпілого. Все відбулось дуже швидко, в якусь мить вона відчула, що її рука з ножем просто зупинилась, ОСОБА_7 відразу відштовхнув її та посадив потерпілого на стілець, який стояв поруч, а кухонний ніж упав з її рук біля тумбочки. Потім ОСОБА_7 завів її до кімнати і намагався заспокоїти, а сам пішов на кухню і вона також повернулась до кухні, де побачила, що потерпілий лежав на підлозі. Вона негайно сказала ОСОБА_7 викликати швидку. Після того, як приїхав наряд поліції, їй повідомили, що потерпілого врятувати не вдалося і вона підтвердила, що смерть потерпілого настала через її дії, однак вони були викликані не умислом його вбити.
Показання обвинуваченої ОСОБА_1 суд всебічно та повно дослідив та з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнав їх такими, що суперечать встановленим обставинам.
При цьому суд послався у вироку на показання свідка ОСОБА_8, котрий розповів, що 19 січня 2019 року на службовий планшет надійшов виклик від лікарів медичної допомоги про отримання чоловіком ножового поранення. По прибуттю на місце події в квартирі знаходилось п`ять осіб, серед них й ОСОБА_1, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та пояснила, що саме вона нанесла удари кухонним ножем потерпілому в ході сварки, а її співмешканець пояснив, що він не має відношення до вказаної події. ОСОБА_1 поясняла, що вони товаришували з потерпілим і святкували Водохрещення, однак стався конфлікт, оскільки її колишній чоловік був неадекватним, не так давно вийшов з місць позбавлення волі. Також свідок показав, що на місце пригоди було викликано слідчо-оперативну групу, яка вилучала ніж та проводила необхідні процесуальні дії, все це фіксувалось на нагрудні камери співробітників поліції.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_7, котрий пояснив, зокрема, що 19 січня 2019 року в квартиру, де він проживав із своєю цивільною дружиною, прийшов її колишній чоловік і вони приблизно півгодини сиділи за столом на кухні, розпивали спиртні напої та спілкувалися. Він сидів посередині, ОСОБА_1 зліва, а ОСОБА_2 справа, потім останній почав грубіянити, кричати та нападати на ОСОБА_1 і вдарив її кілька разів по голові, а він їх розборонив. Коли ОСОБА_2 стояв близько до нього, а ОСОБА_1 на відстані витягнутої руки, то він бачив, як остання схопила кухонний ніж і почала махати ним, однак самого удару він не бачив і тілесних ушкоджень у потерпілого він не бачив, оскільки був у шоковому стані. Пам`ятає, що посадив ОСОБА_2 на стілець, бо бачив, що той ослаб, а ОСОБА_1 взяв за руку і відвід до кімнати. Коли повернувся до кухні, то побачив через скло, що ОСОБА_2 лежить на підлозі і стогне. Він повернувся до кімнати, щоб викликати швидку, та ОСОБА_1 сказала, що поранила ножем ОСОБА_2 . Приблизно через півгодини приїхала поліція, швидка допомога і на той момент потерпілий ще був живий, однак через певний час поліція повідомила, що ОСОБА_2 помер.
Водночас суд першої інстанції критично віднісся до показань свідка ОСОБА_7, який фактично перебував в сімейних стосунках із обвинуваченою, з приводу його необізнаності про наявність та обставини отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, оскільки свідок був особисто присутнім під час конфлікту і вказані свідчення ОСОБА_7 спростовуються записом його розмови 19 січня 2019 року з диспетчером швидкої допомоги, в якій свідок чітко зазначав, що причина виклику - ножове поранення.
Судом покладено в основу вироку й дані, що містились у рапорті, зареєстрованому 19 січня 2019 року за № 1337 та складеному слідчим СВ Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області від 19 січня 2019 року про те, що 19 січня 2019 року за адресою АДРЕСА_1 було виявлено труп ОСОБА_2 із ножовими пораненнями; заяві ОСОБА_1, зареєстрованій 20 січня 2019 року за № 1399, про те, що вона 19 січня 2019 року нанесла ОСОБА_2 удар кухонним ножем у живіт та правий бік; протоколі огляду місця подій від 19 січня 2019 року; протоколі огляду трупа від 22 січня 2019 року, проведеного за участю двох понятих, згідно з яким об`єктом огляду був труп ОСОБА_2, на якому було виявлено три рани - дві непроникаючих, а одна проникаюча; протоколі огляду речей від 22 січня 2019 року; протоколі обшуку ОСОБА_1 від 20 січня 2019 року.
У вироку суд послався й на дані, що містились у протоколі слідчого експерименту від 20 січня 2019 року, проведеного слідчим Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області за участю двох понятих та захисника Жосан В.М., із долученою до нього флеш-картою, з якого убачається, що ОСОБА_1 розповіла та показала на місці послідовність розвитку подій 19 січня 2019 року, а саме розташування учасників події, механізм та порядок нанесення ударів ножем потерпілому, обставини припинення її дій та поведінку після події.
При цьому судом першої інстанції була перевірена та не знайшла свого підтвердження заява обвинуваченої ОСОБА_1 про застосування щодо неї незаконних методів під час проведення вказаного слідчого експерименту.
Так, 17 березня 2020 року з метою перевірки факту застосування незаконних методів ведення досудового розслідування працівниками поліції щодо обвинуваченої ОСОБА_1 судом було постановлено ухвалу і доручено провести відповідну перевірку. Відповідно ж до листа заступника начальника СУ ГУНП в Миколаївській області від 25 червня 2020 року за фактом заяви обвинуваченої ОСОБА_1 щодо незаконних методів ведення досудового розслідування кримінального провадження № 12019150040000237 було проведено службове розслідування, за результатами якого порушень службової дисципліни та чинного законодавства з боку окремих співробітників Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області не встановлено.
Також судом досліджено та наведено у вироку дані висновку судово-медичного експерта № 231 від 14 березня 2019 року, за яким було встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок одного проникаючого ножового колото-різаного поранення грудної клітини та черевної порожнини з ушкодженням діафрагми та печінки, яке супроводжувалося значною зовнішньою, внутрішньо-плевральною та внутрішньочеревною кровотечою. При судово-медичному дослідженні трупа виявлені пошкодження у вигляді: рани з пошкодженням апоневрозу; рани з пошкодженням м`язів грудної клітини; рани грудної клітини та черевної порожнини з ушкодженням діафрагми, печінки та 12-палої кишки. Будь-яких тілесних ушкоджень, які мають ознаки боротьби або самооборони, при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_2 не виявлено.
Характер та локалізація знайдених тілесних ушкоджень свідчить про те, що в час нанесення тілесних ушкоджень потерпілий знаходився у вертикальному положенні тіла передньою правою поверхнею обернутий у бік нападника.
Крім того, на підтвердження встановлених обставин суд навів у вироку дані висновку судово-медичного експерта № 231 від 15 березня 2019 року про те, що виявлені тілесні ушкодження ОСОБА_2 могли утворитися за обставин вказаних ОСОБА_1 у протоколі слідчого експерименту від 20 січня 2019 року.
Також судом досліджено та наведено дані протоколу огляду, складеного старшим слідчим СВ Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області із долученням до нього цифровим носієм DVD-R, на якому містились відеозаписи з нагрудних відео реєстраторів працівників управління патрульної поліції в Миколаївській області обставин події, яка мала місце 19 січня 2019 року під час виїзду за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, суд обґрунтовано послався у вироку й на дані висновку судово-психіатричного експерта № 52 від 20 лютого 2019 року про те, що ОСОБА_1 на момент інкримінованого правопорушення психічним захворюванням не страждала, але перебувала в стані гострої алкогольної інтоксикації, що не позбавляло її здатності усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними. На даний момент ОСОБА_1 психічним захворюванням не страждає і примусових заходів медичного характеру не потребує.
Суд першої інстанції ретельно перевірив на предмет належності та допустимості докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1 та виходячи із сукупності всіх встановлених судом обставин вчиненого діяння, зокрема: способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій; поведінки винної і потерпілого, що передувала події, їх стосунків, поведінки винної після вчинення кримінального правопорушення; завдання удару ножем ОСОБА_2 у грудну клітку, тобто в місце розташування життєво важливих органів, внаслідок якого було завдано тяжке тілесне ушкодження, яке перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті; припинення дій ОСОБА_1 співмешканцем ОСОБА_7, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 діяла з умислом саме на позбавлення життя ОСОБА_2 .
Таким чином, у вироку відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а в сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку та дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Необґрунтованими колегія суддів вважає й доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 .
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
При розмежуванні умисного вбивства (ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання. При цьому, згідно з усталеною правозастосовною практикою, у тому числі відповідно до роз`яснень, наведених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", основним критерієм такого розмежування є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві, на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного.
Надаючи оцінку всім обставинам кримінального провадження, суд апеляційної інстанції врахував механізм спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та їх кількість і локалізацію, а саме нанесення декількох ударів ножем в область життєво важливих органів ОСОБА_2, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя потерпілого.
Разом із тим, доводи сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_1 необхідної оборони або перевищення меж необхідної оборони були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Так, судами було зазначено, що ОСОБА_1 разом із потерпілим, у присутності свідка ОСОБА_7 розпивали спиртні напої за місцем мешкання ОСОБА_1, яка в разі необхідності, при наявності загрози мала реальну можливість залишити кімнату, в якій знаходився потерпілий, і викликати представників поліції для захисту своїх законних прав та інтересів; поведінка ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 була викликана неприязними стосунками, а не необхідністю захищатись від нього.
Також неспроможними є й доводи касаційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 404 КПК не розглянув клопотання ОСОБА_1 про допит ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 31 березня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшло письмове клопотання від обвинуваченої ОСОБА_1 про допит ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та про відмову від захисника Жосан В.М.
Водночас, згідно з журналом судових засідань від 3 червня 2021 року, під час самого апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_1 на пропозицію суду заявила клопотання лише про відмову від послуг адвоката Жосан В.М., але ні сама обвинувачена ОСОБА_1, ні її захисники Бурлаков М.О. та Ярошевський Г.В. вже не заявляли в порядку ч. 3 ст. 404 КПК клопотань про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Разом з тим, в суді першої інстанції у судовому засіданні 21 жовтня 2020 року за клопотанням захисника Жосан В.М. до матеріалів кримінального провадження були долучені та досліджені судом лише письмові пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як дані, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_1 . При цьому клопотань про допит вказаних осіб під час розгляду в суді першої інстанції ні сторона захисту, ні сторона обвинувачення не заявляли та не посилалися на їх показання як на докази, відповідно, захисту чи обвинувачення.
Таким чином, з огляду на відсутність умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції.
Також безпідставними є й доводи захисника про встановлення апеляційним судом факту неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських прав без дослідження доказів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції при дослідженні даних про особу обвинуваченої ОСОБА_1 було встановлено, що остання, маючи на утриманні малолітню дитину, зловживала алкогольними напоями, у зв`язку з чим на неї поступали скарги в службу у справах дітей та сім`ї. А тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції виходив саме із обставин, встановлених судом першої інстанції.
Необґрунтованими є й доводи захисника про неврахування судом апеляційної інстанції позитивної характеристики ОСОБА_1, наданої адміністрацією ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор", оскільки зазначена характеристика, на думку колегії суддів касаційної інстанції, з урахуванням вищезазначеного, не впливає на правильність висновків як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо встановлених даних про особу ОСОБА_1 .
При цьому апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК перевірив всі доводи апеляційних скарг, надавши вичерпні відповіді, а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Отже, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 115 КК, призначене їй покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.
А тому касаційну скаргу захисника Ярошевського Г.В. необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд