Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 601/473/20
провадження № 51-3269км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Мединської Л. С.,
захисника Міщенка В. В.,
представника потерпілої Сідорова В. М. (у режимі відеоконференції),
законного представника потерпілої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210000000374
від 16 грудня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого,
що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 роки.
Вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 16 грудня 2019 року приблизно о 14:00, виманивши з будинку
АДРЕСА_2 малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,провів її, щоб не бути поміченим для інших осіб, до входу у садок
(за паркан), де з метою свого статевого збудження та задоволення статевої пристрасті вчинив розпусні дії щодо неї.
Тернопільський апеляційний суд змінив указаний вирок, пом`якшивши ОСОБА_2 покарання до 6 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі, посилаючись
на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, зазначає, що зібрані в кримінальному провадженні докази не доводять поза розумним сумнівом його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Вважає незаконним його затримання
16 грудня 2019 року о 15:00, тобто до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також тримання його під вартою без законних на це підстав до 21:55 цього ж дня з порушенням його права на захист, на що суди уваги не звернули та відповідної оцінки
в постановлених судових рішеннях не дали. Вказує на те, що у зазначений період,
а саме з 15:00 до 21:55 16 грудня 2019 року, у нього були відібрані біологічні зразки, що свідчить про недопустимість вказаних доказів, а також недопустимість висновків судово-медичних експертиз, в ході яких вони були досліджені. Також зазначає, що на конвертах із отриманими у нього біологічними зразками, які були доставлені експерту для проведення експертиз, як убачається із тексту висновків, зроблених на основі їх дослідження, містився, у тому числі підпис спеціаліста, який згідно протоколів про отримання цих зразків не був присутнім під час вказаних слідчих дій, тому не ставив свого підпису на конвертах, що були опечатані та завірені лише підписами учасників слідчої дії, а це слідчий та поняті. Наголошує,
що письмове повідомлення про підозру було здійснено з істотними порушеннями процесуального закону з огляду на те, що захисника не було заздалегідь повідомлено про цю процесуальну дію, а також повідомлення вручено не тією особою, яка склала і підписала цей процесуальний документ. До того ж звертає увагу, що в матеріалах провадження не міститься жодних доказів, що підозру йому було вручено саме слідчим Атаманчуком А. О. Крім того, вказує на те, що потерпіла ОСОБА_3 фактично не була допитана в суді першої інстанції, з огляду
на що сторона захисту не могла скористатись своїм правом на перехресний допит. Наголошує, що призначене йому покарання є явно несправедливим через суворість та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок в частині призначеного покарання, не в повній мірі врахував його особу та дані, які його характеризують. Висновки апеляційного суду вважає необґрунтованими і невмотивованими.
На касаційну скаргу засудженого прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, подав заперечення,
в яких, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів засудженого, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Захисник підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити.
Законний представник та представник потерпілої заперечили проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, оскільки
такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду у касаційному порядку.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, тобто в учиненні розпусних дій щодо малолітньої особи. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, не визнав та пояснив,
що жодних розпусних дій щодо малолітньої не вчиняв, потерпілу покликав до саду
за паркан лише для того, щоб пригостити цукерками, а зважаючи на те, що остання вийшла до нього без верхнього одягу, накрив її курткою, щоб зігріти.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3, неповнолітнього свідка ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 послався також на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 грудня 2019 року за № 12019210000000374, дані протоколів пред`явлення для впізнання від 16 грудня 2019 року за участю свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_11, протоколу огляду предмету від 21 лютого 2020 року, яким був оптичний носій СD-R
з аудіофайлом здійсненого ОСОБА_4 телефонного дзвінка на лінію "102" ГУНП в Тернопільській області, протоколу проведення слідчого експерименту
від 17 лютого 2020 року за участю свідка ОСОБА_4, дані наданих Кременецькою ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів ім. Галини Гордасевич характеристик
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дані висновків експертиз № 1 (проведеної
з 23 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року), № 2 (проведеної з 02 по 16 січня
2020 року) та № 3 (проведеної з 24 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року), № 653 (проведеної з 18 по 23 грудня 2019 року), № 652 від 18 грудня 2019 року, висновків судово-психіатричного експерта № 06, № 07 та № 13 від 16 січня 2020 року.
Вищевказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.
Разом із тим, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, колегія суддів, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_2 за апеляційною скаргою його захисника, обґрунтовано погодилась з доводами останнього про те, що наведені
у вироку показання потерпілої ОСОБА_3 були дані нею під час її допиту
на досудовому слідстві, а тому в силу приписів ст. 23 КПК України не можуть вважатись доказом.
При цьому малолітня ОСОБА_3 19 червня 2020 року була допитана в суді першої інстанції і в присутності законного представника та адвоката фактично підтвердила вчинення ОСОБА_2 інкримінованих йому дій, про що свідчить аудіозапис вказаного судового засідання. Свідчення ОСОБА_3, надані безпосередньо в місцевому суді, об`єктивно підтверджуються комплексом інших вищевказаних доказів, досліджених судом, про що слушно зазначив апеляційний суд та з чим погоджується і колегія суддів.
З приводу посилань засудженого на позбавлення сторони захисту можливості використати право на перехресний допит потерпілої слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Право на перехресний допит закріплене у підпункті "d" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої за змістом ч. 2 ст. 1 КПК України є нормами кримінального процесуального законодавства України як міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Так, згідно підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, щонайменше, допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали,
а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах,
що й свідків обвинувачення.
Відповідно до ч. 7 ст. 352 КПК України після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання.
Право на перехресний допит обумовлюється необхідністю забезпечення принципу безпосередності дослідження доказів, що дає стороні можливість з`ясувати
всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або
її репутацію.
Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що засаді безпосередності,
як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для захисту прав й інтересів жертв, у тому числі їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та кримінального провадження, зокрема шляхом забезпечення уникнення контакту між жертвами та правопорушниками в суді та приміщеннях правоохоронних органів, крім випадків, коли компетентні органи встановлять інше в найкращих інтересах дитини або коли розслідування чи провадження вимагають такого контакту.
Відповідно до пунктів 68, 72 Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, слід уникати прямого контакту, протистояння або спілкування між дитиною-жертвою або дитиною-свідком з підозрюваним, наскільки це можливо, якщо тільки дитина-жертва не вимагає цього.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, перехресний допит у суді малолітньої дитини допустимий лише у виняткових випадках, коли вичерпано
всі інші способи встановлення істини.
З огляду на наведене, доводи засудженого щодо порушення права на перехресний допит є неспроможними.
Твердження засудженого про його незаконні затримання та тримання під вартою
з порушенням його права на захист є безпідставними.
Згідно з ч. 1 ст. 207 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК України затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Як зазначено в ч. 1 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий,
або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; 3) якщо є обґрунтовані підстави вважати,
що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
За приписами ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Згідно з ч. 1 ст. 211 КПК України затримання особи без ухвали слідчого судді
не може перевищувати 72 годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами ст. 209 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 16 грудня 2019 року
о 14:40 зі служби "102" до Кременецького відділу поліції ГУНП в Тернопільській області надійшло повідомлення від неповнолітнього ОСОБА_4 про те,
що знайомий сусід на території їхнього домогосподарства цього ж дня близько
14:30 вчиняв розпусні дії щодо його малолітньої сестри ОСОБА_3 .
Фактично в розумінні положень ст. 209 КПК України ОСОБА_2 було затримано 16 грудня 2019 року о 15:00, про що зазначено, як це передбачено положеннями процесуального закону, у протоколі затримання від вказаної дати, згідно якого затримання розпочато о 21:55 і закінчено о 22:54 в приміщенні службового кабінету СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області
у присутності захисника Черняк М. В.
Стаття 208 КПК України не вимагає складання протоколу затримання негайно
в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про це свідчить і вказівка у ч. 5 ст. 208 КПК України про те, що в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу.
На час фактичного затримання ОСОБА_2, як видно з матеріалів провадження, були передбачені на це пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України підстави, а 18 грудня 2019 року в межах строку, визначеного ч. 1 ст. 211 КПК України, слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Сорочинському П. Б. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання
під вартою, який в подальшому був неодноразово продовжений.
Як убачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_2 згідно з ч. 4 ст. 208 КПК України було повідомлено зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину
він підозрюється, а також роз`яснено право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
На виконання положень ч. 1 ст. 214 КПК України відомості про вчинене кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_3 з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 156 КК України 16 грудня 2019 року о 17:44 було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
З приводу посилань засудженого на те, що його фактичне затримання 16 грудня 2019 року о 15:00 відбулось до внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_3 до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
з огляду на що є незаконним, слід зазначити наступне.
Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК України, за визначенням,
є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає
органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання
без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання.
Крім того, ч. 1 ст. 214 КПК України надає повноваження вносити відомості
про правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише слідчому, прокурору і дізнавачу. Таким чином, уповноважена службова особа, яка затримала підозрюваного відповідно до ст. 208 КПК України і яка не є слідчим, прокурором або дізнавачем, не може внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це можливо лише після того, як відомості про правопорушення стануть відомі особам, яким надано таке право.
Виходячи з наведеного, наявність чи відсутність у Єдиному реєстрі досудових розслідувань на час затримання відомостей про правопорушення, у зв`язку з яким відбулося затримання, не може вважатися умовою його законності.
Посилання засудженого на проведення за його участю слідчих дій 16 грудня
2019 року в період часу з 15:00 до 21:55, а саме відбирання у нього біологічних зразків, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Як убачається з протоколів отримання у ОСОБА_2 зразків
для проведення експертизи (зрізів нігтьових пластин та змивів з обох рук), вказані слідчі дії були проведені 16 грудня 2019 року після 23:50, а не в період з 15:00 до 21:55, на що вказує засуджений у касаційній скарзі.
З огляду на наведене, доводи засудженого про недопустимість відібраних біологічних зразків як доказів, та, як наслідок, недопустимість висновків судово-медичних експертиз, в ході яких вони були досліджені, є неспроможними.
Що стосується тверджень засудженого щодо порушення порядку відбирання
у нього біологічних зразків, а саме наявність на конвертах із зразками підпису спеціаліста, який згідно протоколів про відбирання цих зразків не був присутнім під час вказаних слідчих дій, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Дійсно, як зазначає засуджений у касаційній скарзі та що підтверджується матеріалами кримінального провадження, для дослідження експертам було надано конверти із відібраними у ОСОБА_2 біологічними зразками (змивами та зрізами нігтьових пластин з обох рук), на яких містились підписи понятих, слідчого та спеціаліста (т.1, а. п. 214, 281).
Разом із цим, як убачається із протоколів отримання зразків для проведення експертиз, паперові конверти зі змивами з рук, а також із паперовими згортками
із зрізами нігтьових пластин, були опечатані та завірені підписами учасників цих слідчих дій.
При цьому відбирання вказаних зразків в обох випадках здійснювалося за участю не лише слідчого та двох понятих, а й начальника ВКЗ СУ ГУНП в Тернопільській області Ярмуся С., про що свідчить зміст складених протоколів. Звідси і наявність на конвертах підпису спеціаліста.
Слід також зазначити, що вказані процесуальні дії проводились з дотриманням положень статей 242, 245 КПК України і за наявності відповідних постанов прокурора, що відображено у протоколах про отримання зразків для проведення експертизи від 16 грудня 2020 року, які без жодних зауважень підписані особою,
у якої проведено відбір зразків ( ОСОБА_2 ) та понятими.
З приводу доводів засудженого про здійснення йому повідомлення про підозру
з істотними порушеннями процесуального закону слід зазначити наступне.
За матеріалами кримінального провадження, повідомлення про підозру
від 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КПК України, підготовлено та підписано старшим слідчим СУ ГУНП в Тернопільській області Вівчар І. Б.
Вручено цю підозру ОСОБА_2 слідчим СВ Кременецького ВП ГУНП
в Тернопільській області Атаманчук А. О., що сторона захисту, як убачається
з матеріалів провадження, не тільки не заперечувала, а й про що стверджувала
в суді.
Відповідно до постанови про доручення розслідування кримінального провадження групі слідчих від 16 грудня 2020 року, винесеної заступником начальника слідчого управління ГУНП в Тернопільській області Пушкарем В. П., слідчі Вівчар І. Б. та Атаманчук А. О. входять до групи слідчих, яким доручено розслідувати кримінальне провадження № 12019210000000374 від 16 грудня
2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України (т. 1,
а. п. 202-203).
Загальні положення, які регулюють питання процедури повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК України.
Так, ч. 1 ст. 276 КПК України передбачені випадки, в яких повідомлення про підозру здійснюється обов`язково в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 276 КПК України встановлено, що у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені ст. 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов`язані також детально роз`яснити кожне із зазначених прав, якщо підозрюваний висловить прохання про це (ч. 3 ст. 276 КПК України).
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого щодо здійснення йому повідомлення про підозру з істотними порушеннями процесуального закону, вірно вказав на їх безпідставність із наведенням відповідного обґрунтування.
При цьому суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду
від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к, в якій викладені результати проведеного системного аналізу норм глави 22 КПК України.
Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз`яснення
(за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру.
Однак, саме по собі вручення тексту повідомлення про підозру не тим слідчим, який його склав, за умови, що його було прийнято, перевірено, складено та підписано уповноваженим на це ст. 277 КПК України суб`єктом і з урахуванням того, що обидва слідчих входять до групи слідчих, яким у визначеному законом порядку доручено розслідувати вказане кримінальне провадження, не порушує права на захист засудженого, про що він стверджує в касаційній скарзі.
Відсутність же захисника при врученні ОСОБА_2 повідомлення
про підозру 17 грудня 2020 року також не може вважатися порушенням права
на захист останнього, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.
Зокрема, матеріалами провадження підтверджується, що після затримання ОСОБА_2 слідчим повідомлено регіональний центр з надання безоплатної правової допомоги у Тернопільській області про залучення адвоката для захисту прав та законних інтересів ОСОБА_2 .
Неприбуття адвоката на процедуру вручення підозри в порядку ст. 278 КПК України не є перешкодою для вчинення цієї процесуальної дії. До того ж в силу
ст. 52 КПК України участь захисника у даному кримінальному провадженні
не є обов`язковою. Слід також зазначити, що повідомлення про підозру
від 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 отримав без жодних зауважень до його вручення.
Безпідставними є доводи у касаційній скарзі ОСОБА_2 і щодо невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, його вік та стан здоров`я, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, і відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_17 за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, змінив вказане рішення в частині призначеного покарання, пом`якшивши його до 6 років позбавлення волі.
При цьому суд послався на те, що ОСОБА_2 є особою похилого віку, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався,
на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, має ряд захворювань. Зважив суд і на відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Крім того, беручи до уваги те, що ОСОБА_2 як особа похилого віку
ніде не працює, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила
про відсутність підстав для призначення йому додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке було йому визначено судом першої інстанції, та змінила вирок у цій частині.
З огляду на наведене, покарання призначено ОСОБА_2 з урахуванням положень статей 50,65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Усі викладені в касаційній скарзі засудженого доводи щодо явної несправедливості призначеного йому покарання внаслідок суворості були враховані апеляційним судом та стали підставою для його пом`якшення.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,
у матеріалах провадження не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд