Постанова
іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 539/1151/20
провадження № 51-2960км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Бєжанової А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Жовтневе Лубенського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 грудня 2014 року за ч. 3 ст. 186, частинами 2, 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оржицького районного суду Полтавської області від 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 3 ст. 187 цього Кодексу - на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 05 січня 2020 року близько 02:00, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_2 у АДРЕСА_2 ) та маючи умисел, спрямований на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, проник у житловий будинок за вказаною адресою. Реалізовуючи цей умисел, ОСОБА_1 викрав ліхтарик зеленого кольору, мобільний телефон "Samsung" та членську кооперативну книжку, які поклав собі до кишені. Надалі, застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, що виразилось у здавлюванні пальцями шиї (придушування) останньої, наказав їй віддати гроші, після чого потерпіла показала на крісло, під простирадлом якого ОСОБА_1 забрав грошові кошти у сумі 7900 грн, спричинивши потерпілій ОСОБА_2 матеріальний збиток на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_1 21 січня 2020 року близько 22:00, маючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, проник до будинку ОСОБА_3 на АДРЕСА_3 та наказав потерпілій віддати йому належні їй грошові кошти. Виконуючи вимогу ОСОБА_1, потерпіла віддала йому 2900 грн. Після чого ОСОБА_1, здійснивши обшук будинку, виявив належний потерпілій гаманець, з якого викрав 100 грн, спричинивши потерпілій ОСОБА_3 матеріальний збиток на загальну суму 3000 грн.
Також 27 січня 2020 року близько 19:30 ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_4 у АДРЕСА_4 ) та маючи умисел, спрямований на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, проник у житловий будинок за вказаною адресою. Реалізовуючи цей умисел, ОСОБА_1 застосував насильство, яке є небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, що виразилось у здавлюванні пальцями шиї (придушування) ОСОБА_4, та, погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров`я потерпілої, а саме висловлюючи погрози задушити, відкрито заволодів грошовими коштами в сумі 2900 грн і мобільним телефоном "Fly DS 128", спричинивши потерпілій ОСОБА_4 матеріальний збиток на суму 2900 грн.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, засуджений указує на безпідставну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 187 КК, оскільки в ході досудового розслідування не зібрано достатніх доказів на її підтвердження. Зокрема, акцентує на тому, що на підтвердження застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого суд поклав в основу лише показання потерпілих. Вважає обшук, проведений за місцем його проживання незаконним, а протокол, складений за його результатами, недопустимим доказом, оскільки під час обшуку були присутні оперативні працівники. Водночас стверджує, що працівники правоохоронних органів діяли поза межами своїх повноважень, адже здійснювали на нього вплив з метою отримання зізнання у вчиненні інкримінованих йому дій. Разом із цим засуджений звертає увагу, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_4 містить суперечності, оскільки остання як на того, хто вчинив стосовно неї розбійний напад, вказала на особу зображену на фото за № 3, тоді як фотознімок з його зображенням у протоколі за № 4. Крім цього, касатор не погоджується з оцінкою доказів, наданою місцевим судом. На його переконання, суд безпідставно взяв до уваги одні докази та відкинув інші. У свою чергу суд апеляційної інстанції порушень, допущених місцевим судом, не усунув, апеляційний розгляд провів формально, неповно, належним чином не перевірив доводів, викладених у поданій апеляційній скарзі, а отже, ухвала цього суду не відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Бєжанова А. В. підтримали касаційну скаргу та просили задовольнити її з наведених у ній підстав, прокурор Матюшева О. В. не підтримала касаційної скарги засудженого, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, в тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на показання: потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які підтвердили обставини, зазначені в обвинувальному акті, зокрема й те, що ОСОБА_1 їх душив, а вони сприймали такі дії небезпечними для свого життя, адже не могли дихати; потерпілої ОСОБА_3, яка підтвердила обставини заволодіння належними їй грошовими коштами; свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 які підтвердили, що під час проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 тиску на останнього не вчинялось та він добровільно вказував на обставини вчинених ним злочинів.
Крім показань потерпілих і зазначених свідків, суд урахував фактичні дані протоколів огляду за місцем мешкання потерпілих від 06, 21, 28 січня 2020 року, з яких видно спосіб проникнення до їх житла; протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілих від 09 січня та 06 лютого 2020 року, згідно з якими потерпілі показали та підтвердили обставини, викладені у сформульованому ОСОБА_1 обвинуваченні; протоколу пред`явлення особи для впізнання від 31 січня 2020 року за участю потерпілої ОСОБА_4, яка під час слідчої дії вказала на ОСОБА_1 як на особу, яка заволоділа її грошовими коштами і мобільним телефоном; протоколу проведення слідчого експеримента за участю ОСОБА_1 від 01 лютого 2020 року, за яким засуджений у присутності свого захисника відтворив обставини вчинення злочинів; протоколу огляду диска з відеозаписом проведення слідчого експерименту від 15 квітня 2020 року, за яким ОСОБА_1 вказував на обставини вчинення ним трьох правопорушень; протоколу обшуку від 31 січня 2020 року, згідно з яким вилучено речі, належні потерпілим ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
Оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК, виходячи з узгоджених між собою доказів, зібраних у кримінальному провадженні, та показань потерпілих і свідків.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Доводи засудженого щодо безпідставної кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який правомірно визнав їх необґрунтованими.
За послідовною практикою Верховного Суду (справи № 686/8655/15-к, № 405/3734/16-к) у розумінні ст. 187 КК небезпечним для життя чи здоров`я насильством є умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення. Тобто однією з характерних ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Агресивність і спрямованість таких дій на подолання опору щодо особи, яка зазнала нападу, є відмінною ознакою від грабежу.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 напав на потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у темну пору доби, його дії мали різкий та неочікуваний характер, були вчинені щодо самотніх людей похилого віку, мали насильницький характер, що полягав у придушенні шиї руками, скоєні з метою унеможливити нормальне дихання, становили реальну загрозу для життя потерпілих, враховуючи їх вік та стан здоров`я. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані проти життя та здоров`я потерпілих, які є власниками майна, з огляду на спосіб їх вчинення (свідчить про скоєння саме розбою) та характер насильства, яке є небезпечним для життя і здоров`я тих, хто зазнав нападу.
Твердження засудженого про незаконність обшуку з огляду на його проведення оперативними працівниками повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, за ухвалою слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року надано дозвіл, у тому числі й слідчій Дяденко В. Ю., на проведення обшуку за адресою проживання ОСОБА_1 (т. 2, а.п. 171-173).
Як убачається з протоколу обшуку від 31 січня 2020 року слідчу дію проведено слідчою Дяденко В. Ю. за участю понятих, співмешканки засудженого ОСОБА_7 та оперативних працівників (т. 2, а.п. 174-185).
Тобто обшук проведено уповноваженою на те особою, а саме слідчою, а присутність під час обшуку оперативних працівників не є підставою для визнання її проведення незаконним.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року (справа № 149/833/15-к), на яку доречно послався суд апеляційної інстанції під час перевірки вищенаведених тверджень засудженого.
Доводи засудженого про суперечності даних протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участі потерпілою ОСОБА_4 є неспроможними, адже з довідки до вказаного протоколу видно, що особа за № 3 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а.п. 83).
Твердження засудженого щодо незаконних дій працівників правоохоронних органів, не знайшли свого підтвердження, оскільки постановою слідчого першого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві Бобуха В. С. кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, зазначену постанову не скасовано та, більше того, не оскаржено заявником, а отже, обґрунтовані підстави для сумніву в ефективності проведення досудового розслідування за вищенаведеним фактом відсутні.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд