ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/371/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Білоус В.В.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
прокурор - Шелест М.В.,
позивач-1 - не з`явився,
позивач-2 - не з`явився,
позивач-3 - не з`явився,
відповідач-1 - не з`явився,
відповідач-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 (колегія суддів у складі: Галушко Н.А. - головуючий, Желік М.Б., Орищин Г.В.)
у справі № 921/371/20
за позовом заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі: 1) Західного офісу Державної аудиторської служби; 2) Тернопільської обласної ради; 3) Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації
до 1) Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз"
про визнання недійсним договору про закупівлю та постачання природного газу № 14/0-002 від 12.01.2018 в частині зазначення ціни газу, визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У червні 2020 року заступник прокурора Тернопільської області (далі - заступник прокурора) звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі 1) Західного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба), 2) Тернопільської обласної ради (далі - Рада), 3) Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Управління охорони здоров`я) з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз" (далі - ТОВ "Тернопільоблгаз") про:
- визнання недійсним п. 4.2 договору про закупівлю та постачання природного газу № 14/0-002 від 12.01.2018 (далі - Договір), укладеного між відповідачами, в частині визначення ціни природного газу;
- визнання недійсними додаткових угод №№ 1-12 до Договору;
- стягнення з ТОВ "Тернопільоблгаз" на користь КНП "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" сплачених згідно з додатковими угодами №№ 1-12 коштів у сумі 277460,72 грн (застосування наслідків недійсності правочину).
2. В обґрунтування позову прокурор вказав, що внаслідок укладення спірних правочинів відповідачами було збільшено ціну природного газу та водночас зменшено обсяги постачання природного газу згідно з договором про закупівлю та постачання природного газу за відсутності документально підтвердженого факту коливання ціни даного товару на ринку у бік збільшення, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі за договором.
3. За ствердженням прокурора укладення додаткових угод №№ 1-12 до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених законом, потягло за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", суперечить приписам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та є підставою для визнання спірних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності (ч. 1 ст. 216 ЦК України, ч. 2 ст. 208 ГК України).
4. Позивачі є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. З огляду на те, що інформація про публічні закупівлі є загальнодоступною, у кожного з позивачів було достатньо часу (понад два роки від дати укладення спірних правочинів) для вжиття заходів щодо усунення порушень при здійсненні закупівель природного газу за спірними правочинами.
5. З огляду на нездійснення у спірних правовідносинах захисту інтересів держави суб`єктами владних повноважень в межах наданих повноважень, прокурором на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено позивачів про звернення до господарського суду з даним позовом з метою усунення виявлених порушень у сфері публічних закупівель та захисту порушених інтересів держави.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
6. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2021 позов задоволено у повному обсязі.
7. Рішення суду обґрунтовано тим, що ТОВ "Тернопільоблгаз" не надало документального підтвердження обґрунтованих підстав для прийняття рішення про збільшення ціни природного газу, тому додаткові угоди №№ 1-12 до Договору укладені з порушенням п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Враховуючи, що зміна ціни за 1000 куб.м газу додатковими угодами відбувалася не у зв`язку з коливанням таких цін на ринку газу, а у зв`язку з встановленням діючих цін постачальником ТОВ "Тернопільоблгаз", правомірними є позовні вимоги щодо визнання п. 4.2 Договору (абз. 1) в частині "визначається відповідно до діючих цін постачальника", оскільки така умова не узгоджується з ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", тоді як сторони у Договору зобов`язалися керуватися нормами цього закону.
8. В частині позовної вимоги про стягнення коштів судове рішення мотивовано тим, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на газ шляхом укладання з порушенням законодавства оспорюваних додаткових угод №№ 1-12 відповідачем-1 надміру сплачені відповідачу-2 бюджетні кошти в сумі 277460,72 грн, які підлягають стягненню з відповідача-2 на користь відповідача-1.
9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2021 скасовано. Прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
10. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що п. 4.2 Договору не містить жодної вказівки на зміну ціни залежно від динаміки цін постачальника, а навпаки відображає, що ціна природного газу, яка первинно вказана у договорі визначається з ціни постачальника (є статичною (сталою), а не динамічною). Цей пункт Договору за своїм змістом роз`яснює ціноутворення вартості природного газу, а не регулює порядок автоматичної зміни ціни договору. З огляду на це, апеляційна інстанція дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про невідповідність п. 4.2 Договору вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
11. Відмовляючи в позові в частині визнання недійсними додаткових угод, суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що прокурор доводить недійсність додаткових угод як таких, що суперечать п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі". Проте ст. 37 вказаного Закону передбачено, що договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.
12. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
13. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання додаткових угод до Договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
14. Суд апеляційної інстанції встановив, що в ході розгляду справи ТОВ "Тернопільоблгаз" не надано документального підтвердження обґрунтованих підстав для прийняття рішення про збільшення ціни природного газу, а тому оспорювані додаткові угоди про закупівлю та постачання природного газу укладені з порушенням п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
15. Отже, апеляційна інстанція зазначила про нікчемність додаткових угод №№ 1-12 до Договору. Нікчемність цих додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов`язання є договірними, тоді як договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
16. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України "Купівля-продаж" і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212 ЦК України. Нікчемність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором.
17. Окрім того, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача-2 та користь відповідача-1 відповідної суми, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
18. Водночас застосування наслідків нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів не відповідає положенням ГПК України.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
19. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Тернопільоблгаз" на користь КНП "Микулинецька обласна фізіологічна лікарня реабілітації" сплачені за додатковими угодами кошти в сумі 277460,72 грн, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2021 у цій частині залишити без змін.
20. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
21. На думку заступника керівника Львівської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.12.2019 № 917/1739/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 14.09.2021 у справі № 927/440/20.
22. Скаржник зауважує, що право тлумачити норму права є виключним правом суду, разом з тим, підтверджуючи наведені порушення при укладенні додаткових угод і встановивши їх нікчемність, суд не вважав за необхідне залишити в силі прийняте законне рішення в частині повернення надмірно і безпідставно виплачених бюджетних коштів, самостійно змінивши обґрунтування їх стягнення на підставі ст. 655 ЦК України.
23. Водночас Верховним Судом у постанові від 14.09.2021 у аналогічній справі № 927/440/20 вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "Чернігівгаз Збут" грошових коштів у розмірі 28801,58 грн, сплачених Талалаївською селищною радою за товар, який так і не був поставлений продавцем, хоча й припустилися при цьому помилкового мотивування щодо правових підстав для задоволення відповідної вимоги - застосувавши ст. 1212 ЦК України замість ч. 1 ст. 670 названого Кодексу.
24. Отже, на думку скаржника, при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст.ст. 80, 269, 282 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
25. На думку касатора суд апеляційної інстанцій мав би залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно сплачених йому грошових коштів у розмірі 277460,72 грн, - застосувавши ст. 1212 замість ч. 1 ст. 670 ЦК України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
26. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
27. На час укладення Договору наказом по ТОВ "Тернопільоблгаз" від 26.12.2017 № 85 ціна на природний газ для промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів з 01.01.2018 становила з ПДВ 11030,64 грн/тис. куб.м.
28. Згодом між постачальником і споживачем укладено додаткові угоди до Договору, якими викладено в новій редакції п. 4.2 Договору в частині, що стосується ціни природного газу, та Додаток 2 в частині обсягів постачання газу.
29. На підставі п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", покликаючись на коливання цін на ринку природного газу за одиницю продукції, додатковими угодами №№ 1-12 змінено (збільшено) ціну за 1 000 куб.м природного газу та змінено договірний обсяг постачання газу.
30. Наказом по ТОВ "Тернопільоблгаз" від 26.01.2018 № 4 ціна на природний газ для промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів з 01.02.2018 (з урахуванням тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" відповідно до території ліцензованої діяльності газорозподільного підприємства ПАТ "Тернопільгаз") встановлена в сумі 10560,00 грн/тис. куб.м з ПДВ.
31. Оплату за поставлений за Договором газ споживачем проведено на загальну суму 1224616,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
32. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Тернопільоблгаз" на користь КНП "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" надміру сплачених відповідачу-2 бюджетних коштів в сумі 277460,72 грн, оскільки в іншій частині судові рішення не оскаржуються.
33. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що додаткові угоди №№ 1-12 до Договору є нікчемними згідно з ст.ст. 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і, відповідно, не породжують жодних правових наслідків для сторін, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання вказаних угод недійсними.
34. Відповідно, правовідносини з постачання газу між відповідачами регулюються Договором.
35. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
36. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
37. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
38. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
39. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
40. Отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.
41. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
42. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
43. У справі, що розглядається, нікчемними є додаткові угоди №№ 1-12 до Договору. Нікчемність цих додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов`язання є договірними.
44. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
45. У ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
46. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
47. У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
48. Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
49. Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України "Купівля-продаж" і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212 ЦК України.
50. Нікчемність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором. Відповідно, отримана відповідачем-2 оплата у сумі 277460,72 грн за товар, який не був ним поставлений, з урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин поставки і оплати газу, підлягає стягненню з відповідача-2 на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України.
51. Аналогічна позиція щодо застосування наведених у цій постанові правових норм, у аналогічних правовідносинах, була викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (на яку посилається скаржник) зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
53. Водночас Верховний Суд зауважує, що в даному випадку суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову не у зв`язку з неможливістю застосування самостійно саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а у зв`язку з тим, що по суті прокурор неправильно визначив позивача у цій справі.
54. Верховний Суд зауважує, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
55. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
56. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
57. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
58. За змістом наведених норм позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
59. Звертаючись з позовом у цій справі, заступник прокурора зазначив позивачів, які є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. З огляду на нездійснення у спірних правовідносинах захисту інтересів держави цими суб`єктами владних повноважень в межах наданих повноважень, прокурором повідомлено позивачів про звернення до господарського суду з даним позовом з метою усунення виявлених порушень у сфері публічних закупівель та захисту порушених інтересів держави.
60. Водночас заступник прокурора, визначивши органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не зазначив як позивача особу, права якої порушені, та на користь якої має бути виконано рішення суду, у той час як КНП "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" зазначено відповідачем у справі.
61. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що застосування наслідків нікчемного правочину на користь відповідача-1 (тобто стягнення грошових коштів на користь особи, яка визначена прокурором як один з відповідачів у справі) не відповідає положенням ГПК України.
62. Оскільки прокурором (в частині позовних вимог про стягнення коштів) не було визначено належного позивача для стягнення цих коштів з відповідача-2, а процесуальне законодавство не надає суду повноважень щодо зміни статусу учасника справи з відповідача на позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
63. Водночас, це не позбавляє права прокурора звернутись з відповідним позовом в інтересах КНП "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" як належного позивача та отримувача коштів в порядку, визначеному законом.
64. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції, викладені у постановах від 27.12.2019 № 917/1739/17, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 14.09.2021 у справі № 927/440/20, в яких викладено правову позицію щодо саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, оскільки у цих справах з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені у ст. 300 ГПК України, не досліджувалося питання щодо правильності визначення прокурором позивача (ів) та відповідача (ів) у справі.