ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7827/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Огороднік К.М.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: не зʼявився,
відповідача-1: не зʼявився,
відповідача-2: не зʼявився,
третьої особи-1: не зʼявився,
третьої особи-2: не зʼявився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Файненс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л. - головуючий, Шаптала Є.Ю, Пантелієнко В.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 (суддя Чеберяк П.П.)
у справі № 910/7827/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Файненс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича
до 1) Головного управління Національної поліції у м. Києві; 2) Державної казначейської служби України
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Київська міська прокуратура; 2) Київська місцева прокуратура № 10
про відшкодування збитків у розмірі ринкової вартості транспортних засобів, заподіяних внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування в розмірі 1246527,02 грн
у межах справи № 910/22702/15
за заявою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Файненс"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/22702/15 за заявою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Файненс" (далі - Боржник).
2. У червні 2020 року Боржник в особі ліквідатора звернувся до господарського суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Відповідач-1) та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шкоди, завданої Боржнику незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування: слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та Головним управлінням Національної поліції у м. Києві як територіальним органом Національної поліції України, в структурі якого знаходиться Шевченківське управління поліції, у вигляді ринкової вартості транспортних засобів банкрута, визначеної станом на 12.05.2020 в загальній сумі 1246527,02 грн.
3. Позов мотивований тим, що за Боржником зареєстровані 4 вантажні автомобілі, які не виявлені та не повернуті власнику внаслідок тривалої бездіяльності та невчинення ряду необхідних слідчих дій, оперативно-розшукових заходів.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, у задоволенні позову відмовлено.
5. Судові рішення мотивовані тим, що Боржник не довів факту нанесення йому шкоди посадовими особами Відповідача-1, а також наявності причинного звʼязку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб Відповідача-1 та шкодою, про відшкодування якої заявлений позов.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
6. Боржник в особі ліквідатора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог, яким позов задовольнити повністю.
7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, із наведенням правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 03.09.2019 у справі №916/1423/17.
8. Посилаючись на положення статей 38, 41, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 59, 61, 62 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 38, 40, 214 Кримінального процесуального кодексу України, статей 1166, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, Закону України "Про національну поліцію", а також викладаючи обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Боржник наголошує на наявності складу цивільного правопорушення для застосування зазначених норм Цивільного кодексу України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу в установлений Судом строк не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. У ході проведення ліквідаційної процедури на підставі відомостей, наданих Регіональним сервісним центром МВС в м. Києві, ліквідатор Боржника встановив, що за Боржником зареєстровані такі транспортні засоби:
- вантажний автомобіль - MAN 19.414, сідловий тягач-Е, синього кольору, 2000 року випуску, дизель, державний номерний знак АА0529ІО, № дв. 3769285070В281, № шасі WMAT32ZZZYM287874, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії ААС № 741365 від 18.05.2010;
- вантажний автомобіль VOLVO FT 1242T (FT12), сідловий тягач-Е, білого кольору, 2005 року випуску, державний номерний знак АА7696ІН, № шасі YV2A4CEA65B391961, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії ААС № 680315; особливі відмітки: АМС 064274 від 08.07.2009;
- вантажний автомобіль DAF CF85, 2002 року випуску, шасі № XLRTE85XC0E598165, номерний знак АА4417ІК, свідоцтво про реєстрацію серії ААС № 672209 від 02.09.2009;
- вантажний автомобіль DAF 95 XF 430 12580, жовтого кольору, 2004 року випуску, державний номерний знак АА5742ІК, № дв. U55096, № шасі XLRTE47XS0E639114, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії ААС № 743284 від 11.08.2010.
11. Враховуючи, що Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, все майно боржника, у тому числі зазначені транспорті засоби, підлягають включенню до ліквідаційної маси, але місцезнаходження останніх не встановлено, ліквідатор звернувся до суду із заявою про накладення арешту, оголошення в розшук та затримання транспортних засобів банкрута.
12. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2016 у справі №910/22702/15 зобовʼязано Головне управління Національної поліції міста Києва оголосити в розшук наведені вище транспортні засоби, що належать Боржнику.
13. Крім того, за заявою ліквідатора 24.06.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №12016100100007950 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України. Досудове розслідування проводиться слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
14. Матеріалами справи підтверджується, що ліквідатор неодноразово оскаржував бездіяльність органу досудового розслідування в межах кримінального провадження №12016100100007950.
15. За результатами розгляду відповідних скарг Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвали від 09.09.2019 у справі №761/29337/19, від 10.09.2018 у справі №761/32954/18 та від 24.09.2018 у справі №761/29826/18, якими зобовʼязано слідчого, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження №12016100100007950, розглянути клопотання ліквідатора, відповідно, від 03.07.2019, від 08.08.2018 та від 16.07.2018.
16. Згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.10.2019 у справі №757/22377/19-к ліквідатору відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб Прокуратури міста Києва, яка полягає у нездійсненні розгляду скарги про недотримання розумних строків проведення слідчих дій від 11.04.2019 за №910/22702/15/315 (у кримінальному провадженні №12016100100007950).
17. У матеріалах справи наявні листи Київської місцевої прокуратури №10 за результатами розгляду звернень ліквідатора щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016100100007950 та з інших питань від 28.09.2018 №120161001-7950, від 08.04.2019 №41-2360вих-19, від 08.05.2019 №120161001-7950, від 06.09.2019 №120161001-7950, від 27.11.2019 №10.40-41-1032вих-19, від 06.05.2020 №41-2593вих-20, від 08.05.2020 №10.40-41-2102вих-20, у яких серед іншого йдеться про надання вказівок слідчому у кримінальному провадженні № 12016100100007950.
Позиція Верховного Суду
18. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
19. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
20. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субʼєктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
21. Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у звʼязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
22. Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
23. Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
24. За вимогами частин 6, 7 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
25. Частиною 3 статті 19 Закону України "Про Національну поліцію" також передбачено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
26. З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу. Водночас для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний звʼязок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб). Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
27. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (тобто при розгляді позовних вимог про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдали позивачу майнову шкоду у вигляді вартості цього майна) звернули увагу те, що застосовуючи статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
28. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в наведеній постанові зазначила, що за приписами статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана злочином, відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами [відповідними органами досудового розслідування]. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 56 Кримінального процесуального кодексу України протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом. Частина 1 статті 128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду предʼявити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
29. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
30. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною 1 статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровʼя або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 Цивільного кодексу України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
31. Положення статті 1177 Цивільного кодексу України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
32. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обовʼязок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів.
33. Отже, держава Україна зобовʼязалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до Цивільного кодексу України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обовʼязку не має.
34. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим комплексне застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 Цивільного кодексу України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
35. Суд вважає за необхідне врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1423/17 з огляду на подібність правовідносин у зазначеній справі та справі, що розглядається, у звʼязку з чим обґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію в зазначеній справі.
36. Водночас Суд вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі твердження Боржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (зокрема статей 16, 1166, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України) без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1423/17, з огляду на таке.
37. Так, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що предметом доказування у даній справі є неправомірна бездіяльність посадових осіб слідчого відділу Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016100100007950, факт нанесення такою неправомірною бездіяльністю матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового звʼязку між нанесеною шкодою та бездіяльністю відповідача.
38. Звертаючись з позовом у справі, позивач послався на невчинення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (зокрема тих, щодо яких були заявлені клопотання Боржником), необхідних для виявлення транспортних засобів Боржника; не здійснення розгляду заяв і клопотання Боржника у процесуальні строки, що встановлено ухвалами слідчих суддів; відсутність жодного процесуального реагування на повідомлену Боржником інформацію щодо транспортних засобів; систематичне невиконання письмових вказівок процесуального керівника та прокурора. Боржник вважає, що транспортні засоби при наявності усіх обʼєктивних передумов для їх виявлення органом досудового розслідування виявлені не були та Боржнику не передані, внаслідок чого Боржник позбавлений можливості за рахунок цього майна задовольнити грошові вимоги кредиторів.
39. Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі №916/1423/17, наявність ухвал Шевченківського районного суду міста Києва, якими задоволено скарги на бездіяльність слідчого у відповідному кримінальному провадженні, та вказівок прокурора за результатами розгляду скарг у такому кримінальному провадженні не може слугувати безспірною підставою для відшкодування шкоди.
40. Установлений судом факт бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна.
41. Надавши правову оцінку заявленим позовним вимогам, суд апеляційної інстанції зʼясував, що Боржник просить за рахунок Державного бюджету України відшкодувати йому вартість транспортних засобів, власником яких він є та які не були виявлені внаслідок невчинення органом досудового розслідування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Тобто по суті Боржник просить суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України вартість викраденого у нього майна - шкоду нанесену йому викрадачами. Така шкода за приписами статті 1166 Цивільного кодексу України відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами. А звертаючись із позовом про відшкодування вартості викраденого майна, Боржник намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, який може бути заявлений у кримінальному провадженні.
42. Отже, дослідивши надані учасниками справи докази та надавши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Боржник не довів факту нанесення йому шкоди посадовими особами Відповідача-1, а також наявності причинно-наслідкового звʼязку між незаконними діями чи бездіяльністю посадових осіб Відповідача-1 та шкодою, про відшкодування якої заявлений позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю, за оцінкою Боржника, 1246527,02 грн).
43. З огляду на встановлення наведених обставин Суд вважає обґрунтованим висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення заявленого Боржником позову.
44. Суд відхиляє наведені в касаційній скарзі твердження про наявність у спірних правовідносинах складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України до Відповідача-1, які ґрунтуються на доводах про те, що внаслідок неправомірної бездіяльності органу досудового розслідування транспортні засоби не перебувають у володінні Боржника як власника тощо. Адже з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та з урахуванням підстав заявлених у справі позовних вимог відповідні транспортні засоби вибули з володіння Боржника внаслідок незаконного заволодіння ними невідомими особами, у звʼязку з чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №12016100100007950 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України. Тобто наведені Боржником факти бездіяльності під час досудового розслідування відповідної кримінальної справи не мають безпосереднім наслідком втрату Боржником відповідного майна та заподіяння через це Боржнику збитків. Наявність же опосередкованого звʼязку між фактом заподіяння збитків через незаконне заволодіння майном Боржника невідомими особами та невиявленням зазначеного майна чи осіб, які ним заволоділи, органом досудового розслідування, у тому числі внаслідок його бездіяльності, не може бути підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
45. При цьому зважаючи на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи, Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи, які по суті зводяться до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у рішення або постанові суду або були відхилені ними.
46. Також Суд звертає увагу, що у силу частини 3 зазначеної статті Кодексу в суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Зважаючи ж на предмет і підстави позову, розглянутого судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, безпідставним є посилання Боржника в касаційній скарзі на наявність у нього права претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження.
47. Отже, на думку Суду, викладені в касаційній скарзі доводи Боржника не спростовують наведеного висновку судів попередніх інстанцій та не доводять неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.
48. Зокрема, висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 враховані судом апеляційної інстанції з огляду на зазначене вище. Посилання ж Боржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, є безпідставними, адже правовідносини у зазначеній справі є неподібними до правовідносин у справі, що розглядається. Так, на відміну від цієї справи, у справі №920/715/17 предметом розгляду є позовні вимоги про відшкодування шкоди, понесеної позивачем у звʼязку з неповерненням вилученого на підставі ухвали суду товару після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно. Відповідно, викладені в касаційній скарзі цитати з постанови Верховного Суду у справі №920/715/17 по суті є викладенням висновків, які стосуються встановлених під час розгляду зазначеної справи фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.
49. Також Суд вважає безпідставними доводи Боржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 38, 41, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013) та статей 59, 61, 62 Кодексу України з процедур банкрутства без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 та від 12.03.2019 у справі №920/715/17, адже наведені постанови не містять висновків щодо застосування зазначених норм права. Водночас касаційна скарга Боржника не містить конкретних посилань на висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які б свідчили про неправильне застосування ними перелічених норм законодавства про банкрутство.