ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18579/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
- представника скаржників - Головкова Є.І. - адвокат
- позивача 2 (особисто) та представника третьої особи ГО "Обєднання співвласників дач урочища Оболонь" (самопредставництво) - Дробаха В. Г.
- представника третьої особи ОК "Чорнобилець- Оболонь" - Разваляєва Д.С. - адвокат,
- представника третьої особи ОК "Чорнобилець- Оболонь" - Федорчука В.О. - керівник
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Бондаренко-Легких Г.П.)
від 03.11.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.)
від 03.06.2021
у справі за позовом 1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2
до Кооперативного дачного товариства "Чорнобилець"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обслуговуючого кооперативу "Чорнобилець-Оболонь"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Громадської організації "Об`єднання власників дач урочища Оболонь"
про визнання загальних зборів такими, що не відбулися та визнання рішень загальних зборів недійсними,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач 1) та ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2, позивач 2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Кооперативно дачного товариства "Чорнобилець" (надалі - КДТ "Чорнобилець, відповідач) про визнання загальних зборів, проведених 17.10.2015, такими, що не відбулися та визнання рішень загальних зборів недійсними.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивачі стверджували, що члени кооперативу були неналежним чином повідомлені про дату, час та місце проведення загальних зборів та що був відсутній кворуму при проведенні загальних зборів. Також позивачі вказали, що третє питання порядку денного оспорюваних загальних зборів суперечить пунктам 5.4 та 5.5 Статуту.
1.3. У письмових поясненнях ОК "Чорнобилець-Оболонь" просило залишити позовну заяву без задоволення з таких підстав: наявності кворуму на зборах 17.10.2015 (недоведеності позивачами обставин відсутності кворуму на зборах); обізнаності позивачів про дату місце, час проведення та порядок денний відповідних загальних зборів; визнання позивачами при створенні Громадської організації "Дачно - житлове товариство "Чорнобилець - Урочище Оболонь" 28.02.2016 оскаржуваних зборів такими що відбулися, адже громадська організація створена на виконання оскаржуваного рішення; у результаті задоволення позову порушені права позивачів не будуть відновлені, оскільки позивачі 15.10.2016 добровільно вийшли зі складу членів КДТ "Чорнобилець", і на момент подачі позову до суду не є членами кооперативу; пропуску позивачами строку позовної давності при зверненні до суду.
1.4. Відповідач також подав письмові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечував та вказував, що позивачі погоджувалися з правомірністю оскаржуваного рішення, оскільки на його виконання у 2016 році організовували установчі збори
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на 17.10.2015 були учасниками КДТ "Чорнобилець".
2.2. 17.10.2015 були проведені загальні збори членів Кооперативного дачного товариства "Чорнобилець", на яких, згідно протоколу реєстраційної комісії були присутні 355 членів КДТ "Чорнобилець" із загальної кількості членів 624.
2.3. До порядку денного зазначених зборів були внесені наступні питання:
1. Про реорганізацію КДТ "Чорнобилець" шляхом виділу з нього нової юридичної особи.
2. Про обрання членів комісії з реорганізації КДТ "Чорнобилець".
3. Про затвердження кандидатур уповноважених по КДТ "Чорнобилець".
2.4. По першому питанню порядку денного збори вирішили: (1) скористатися передбаченим чинним законодавством та статутом КДТ "Чорнобилець" правом на реорганізацію КДТ "Чорнобилець" шляхом виділу з нього Кооперативу "Чорнобилець - Оболонь"; (2) до Кооперативу "Чорнобилець - Оболонь" частково переходять майнові права та обов`язки КДТ "Чорнобилець" ( в частині розподільчого балансу); (3) після закінчення строку для пред`явлення вимог (не менше 2-х місяців) та задоволення чи відхилення цих вимог, комісії з реорганізації КДТ "Чорнобилець" провести інвентаризацію майна, коштів та скласти розподільчий баланс; (4) виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації Кооперативу "Чорнобилець - Оболонь".
"За" по першому питанню порядку денного проголосували 343 осіб (голосів), "Проти" - 12.
2.5. По другому питанню порядку денного збори вирішили: (1) у відповідності до ст. 105 Цивільного кодексу України створити комісію з реорганізації КДТ "Чорнобилець" у складі:
Ур. Оболонь: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ;
Ур. Наталка : ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 ; (2) Голову та секретаря комісії з виділу КДТ "Чорнобилець" обрати на першому засіданні комісії з виділу, доручити їм у відповідності з вимогами чинного законодавства України, оприлюднити повідомлення про прийняття загальними зборами членів КДТ "Чорнобилець" рішення про виділ.
"За" по другому питанню порядку денного проголосували 353 осіб (голосів), "Проти" - 1, "Утримався" - 1.
2.6. По третьому питанню порядку денного збори вирішили: (1) доручити правлінню обрати уповноважених з числа тих, що найбільш тривалий час мешкає в КДТ "Чорнобилець" та мають повагу від громадян: 35 осіб від ур. Оболонь та 30 - від ур. Наталка, ці уповноважені затвердять розподільчий баланс.
"За" по третьому питанню порядку денного проголосували 354 особи (голосів), "Проти" - 0, "Утримався" - 1.
2.7. Протокол загальних зборів членів КДТ "Чорнобилець" від 17.10.2015 підписали Голова зборів та секретар, підписи яких були скріплені печаткою КДТ "Чорнобилець".
2.8. Позивачі, не погоджуючись з прийнятим рішенням, просять суд визнати загальні збори членів КДТ "Чорнобилець", проведені 17.10.2015 такими, що не відбулися, а прийняті такими зборами рішення недійсними з підстав відсутності кворуму на вказаних зборах, неналежного повідомлення членів кооперативу про дату, місце, час проведення та порядок денний відповідних загальних зборів та невідповідності рішення прийнятого по третьому питанню порядку денного оскаржуваних зборів положенням п. 5.4., 5.5. Статуту КДТ "Чорнобилець". Позивачі також зазначають, що внаслідок протиправних рішень відповідача, прийнятих 17.10.2015 на незаконних загальних зборах членів КДТ "Чорнобилець", фактично все майно вказаного товариства під час його реорганізації перейшло до Обслуговуючого кооперативу "Чорнобилець - Оболонь".
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
3.2. Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що вимога позивачів про визнання загальних зборів від 17.10.2015 такими, що не відбулися, не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, відповідно у цій частині предмет позову також не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
3.3. Відмовляючи у визнанні рішення загальних зборів недійсним, суди виходили з того, що: 1) оскаржувані рішення загальних зборів прийняті за наявності кворуму, у межах компетенції загальних зборів, визначеної законом та статутом кооперативу; 2) прийняті на загальних зборах рішення відповідають нормам законодавства та за відсутності порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення таких загальних зборів. При цьому, судами враховано, що станом на момент звернення із позовом у цій справі позивачі вже не були членами КДТ "Чорнобилець", відповідно задоволення позову у цій справі не змогло б відновити їх прав, як членів кооперативу.
3.4. Оцінивши надані сторонами у справі докази суди вказали про наявність великої вірогідності щодо обізнаності ОСОБА_1 про дату, місце, час проведення та порядок денний оскаржуваних загальних зборів.
3.5. Суди зазначили, що ОСОБА_2 приймав участь у зборах, рішення яких оскаржується та на наступних зборах засновників членів громадської організації "Дачно - житлове товариство "Чорнобилець - урочище Оболонь", на яких була заснована відповідна організація, у зв`язку із рішенням загальних зборів КДТ "Чорнобилець" від 17.10.2015 про реорганізацію, та крім того, разом з ОСОБА_1 були секретарем та головуючим.
3.6. Щодо прийнятого на загальних зборах по третьому питанню порядку денного рішення суди зазначили, що вирішення цього питання віднесено до компетенції загальних зборів відповідно до пункту 5.4 Статуту.
3.7. Також суди вказали, що положення законодавства про позовну давність не застосовуються з огляду на те, що відсутні підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
4.1. 15.07.2021 позивачі звернулися з касаційною скаргою, в якій просили судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4.2. 03.09.2021 скаржники надіслали суду уточнену редакцію касаційної скарги (зареєстровано Верховним Судом 08.09.2021).
4.3. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, скаржники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 98 ЦК України, статті 15 Закону України "Про кооперацію" та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.02.2021 у справі № 923/226/20, від 23.06.2021 у справі № 910/4201/20, від 03.03.2020 у справі № 922/756/19, від 21.04.2020 у справі № 927/411/19, від 05.05.2020 у справі № 916/1996/19.
4.4. Касаційна скарга також містить посилання на пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржники вважають, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статей 73, 74, 76, 77, 80, 88, 91 Господарського процесуального кодексу України з огляду на встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів, зокрема, копії протоколу реєстраційної комісії від 17.10.2015 та протоколу засідання рахункової комісії, обраної загальними зборами КДТ "Чорнобилець" від 17.10.2015, які в оригіналах суду не надавалися та не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, що є підставою касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.5. Також позивачі стверджували, що суди не повно дослідили докази, які наявні у справі, при цьому надавши перевагу одних доказів над іншими.
4.6. У відзиві на касаційну скаргу ОК "Чорнобилець - Оболонь" проти її задоволення заперечував та просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
5.1. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
5.2. Здійснюючи попередній конституційний контроль щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що "пропонована Законопроектом редакція пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України закріплює гарантії права на апеляційний перегляд справи, а також передбачає, що випадки касаційного оскарження судових рішень визначаються в законі" (абзац перший підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016). Конституційний Суд України виходив із того, що "особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції. Після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права" (абзац другий підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016). У підсумку Конституційний Суд України дійшов висновку, що "пропонована Законопроектом редакція статті 129 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина" (абзац четвертий підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016).
5.3. Отже, за чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
5.4. 15 січня 2020 року був прийнятий Закон України N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
5.5. Згідно з пояснювальною запискою основною метою цього Закону є "комплексне врегулювання питань організації діяльності Верховного Суду задля виконання останнім основного свого завдання - забезпечення єдності та сталості судової практики. У зв`язку з цим запроваджено систему допуску та фільтрів для касаційного оскарження, передбачивши, що таке оскарження може мати місце у виключних випадках, коли потребує вирішення саме питання застосування норми матеріального та/або процесуального права, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
5.6. У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).
5.7. У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
5.8. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2).
5.9. Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має право здійснювати додаткову перевірку доказів.
5.10. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.11. Наведене узгоджується із ч. 4 ст. 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.12. Отже, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.
5.13. Водночас, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то у такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу.
5.14. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
5.15. Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
5.16. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:
- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));
- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);
- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).
5.17. Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
5.18. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
5.19. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.20. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.21. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справі, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
5.22. У справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів.
5.23. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходили з того, що оскаржувані рішення загальних зборів прийняті за наявності кворуму, в межах компетенції загальних зборів, визначеної законом та статутом кооперативу, прийняті на загальних зборах рішення відповідають нормам законодавства та за відсутності порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення таких загальних зборів.
5.24. Також суди оцінивши надані у справі докази вказали, що позивач 2 приймав участь у оскаржуваних загальних зборах, а позивач 1 теж був обізнаний про проведення загальних зборів, оскільки докази надані на підтвердження обставини його повідомлення є більш вірогідними, ніж твердження про його неповідомлення.
5.25. У справі № 923/226/20 - суди встановили, що у матеріалах справи відсутні, а відповідачем до суду не подано жодного належного доказу на підтвердження повідомлення позивача про проведення загальних зборів членів ОК "Човнове товариства "Чайка".
5.26. У справі № 910/4201/20 - суди виходили з того, що на загальних зборах автокооперативу був відсутній кворум, що є безумовною підставою для визнання недійсними рішень, ухвалених на таких зборах.
5.27. У справі № 922/756/19 - суди встановили, що оскаржуване рішення було прийняте загальними зборами за відсутності кворуму, що є безумовною підставою для визнання такого рішення недійсним та крім того, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивача було повідомлено про проведення 27.03.2016 загальних зборів, чим порушено порядок підготовки та проведення загальних зборів кооперативу, які відбулись 27.03.2016.
5.28. У справі № 927/411/19 - суди виходили з того, що відповідачем недотримано вимог закону та статуту товариства про скликання і проведення загальних зборів чим порушено права позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про проведення 13.07.2016 загальних зборів членів Березнянського споживчого товариства.
5.29. У справі № 916/1996/19 - також встановлено факт відсутності кворуму при проведенні загальних зборів обслуговуючого кооперативу, а також відсутність доказів повідомлення позивача про проведення загальних зборів.
5.30. Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок викладений у вказаних справах, що обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оскаржується.
5.31. Проте у справі, що переглядається, суди дослідивши обставини того, чи було повідомлено позивачів про проведення загальних зборів та чи був наявний кворум, вказали про наявність кворуму та обізнаність позивачів про проведення загальних зборів.
5.32. Отже, висновки у справах, на які посилається скаржник, зроблені, виходячи з інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
5.33. Аргументи скаржника щодо необхідності врахування таких висновків при вирішенні спору у цій справі не знайшли свого підтвердженні. Інший результат вирішення спору у справі, що переглядається (у позові відмовлено), та у справах № 923/226/20, № 910/4201/20, № 922/756/19, № 927/411/19, № 916/1996/19 (позов задоволено повністю або частково), на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, зумовлений тим, що суди встановили різні фактичні обставини справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору.
5.34. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.35. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
5.36. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.37. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.38. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
5.39. Зокрема, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
5.40. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій встановили обставин справи на підставі недопустимих доказів, зокрема, копії протоколу реєстраційної комісії від 17.10.2015 та протоколу засідання рахункової комісії, обраної загальними зборами КДТ "Чорнобилець" від 17.10.2015, які в оригіналах суду не надавалися та не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.
5.41. Проте Верховний Суд вважає ці доводи необґрунтованими, оскільки обставини справи ґрунтувались не виключно на вказаних доказах, а оцінювались та досліджувались судами в сукупності з іншими, наданими у справі, доказами.
5.42. Верховний Суд також вважає необґрунтованими заперечення скаржників, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального законодавства не повністю дослідили зібрані у справі докази та надали їм вибіркову оцінку, оскільки такий аргумент не є підставою передбаченою статтею 310 Господарського процесуального кодексу України для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, суд касаційної інстанції, згідно з вимогами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.43. З огляду на те, що скаржниками не доведено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а також зважаючи на повноваження суду касаційної інстанції та підстави оскарження, визначені позивачами, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин на підставі недопустимих доказів та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень.