ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7591/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник - Сидорченко В.В.,
відповідачі - Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України,
представник Кабінету Міністрів України - Полець Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України за вх. № 9524/2021
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021
у складі колегії суддів: Мартюк А.І. (головуючий), Алданової С.О., Суліма В.В.
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021
у складі судді Селівона А.М.
у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України
про стягнення 4 491 417 000 грн в рахунок відшкодування завданої шкоди
На розгляд суду постало питання повернення судового збору, у зв`язку з відмовою позивача від позову.
ВСТАНОВИВ
Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. 10.06.2019 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 4 491 417 000 грн в рахунок відшкодування завданої шкоди.
2. В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилається на встановлену рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/6064/17 від 10.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018, протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невизначенні джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, при прийнятті постанови від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", чим завдано шкоди позивачу на загальну суму 4 491 417 000 грн.
3. 14.05.2021 до суду першої інстанції позивачем подано заяву про відмову від позову. В якій позивач зазначає про надходження в грудні 2020 року з Державного бюджету України 32 204 882 999,70 грн у рахунок компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов`язків за рахунок імпортованого газу за період з 01.10.2015 по 31.12.2019, що підтверджується копіями виписок по рахунку АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо перерахування коштів із зазначенням призначення платежу "Комп. ек. обгр. витр. на вик.ст. 14-1 ЗУ "Про Держюбюдж.України на 2020 рік"; розр.комп.10.12.20; дог. 10.12.20 № 79/20; ПКМУ 03.12.20 № 1195". Також в заяві наведено прохання стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 672 350 грн витрат по сплаті судового збору.
4. 09.06.2021 від Кабінету Міністрів України надійшла заява б/н від 08.06.2021 з процесуальних питань, в якій останній наголошує на тому, що Кабінетом Міністрів України не визнаються позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" та просить суд відмовити в задоволенні заяви позивача в частині стягнення з Державного бюджету України повної суми сплаченого позивачем судового збору. Кабінет Міністрів України вказує, що Держава в особі відповідно органу не є учасником даної справи, а компенсація економічно обґрунтованих витрат, здійснених в процесі виконання покладених на позивача спеціальних обов`язків була здійснена Верховною Радою України шляхом внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік", а не Кабінетом Міністрів України. На думку відповідача, такі обставини підтверджують, що Кабінетом Міністрів України вимоги позивача не були задоволені, а відтак відсутні підстави для стягнення з державного бюджету судових витрат, понесених позивачем.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
5. 09.06.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято відмову АТ "НАК "Нафтогаз України" від позову. Закрито провадження у справі № 910/7591/19 та стягнуто з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 672 350 грн витрат по сплаті судового збору.
6. Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши повноваження представника позивача на відмову від позову, враховуючи вимоги статті 191 Господарського процесуального кодексу України, а також беручи до уваги той факт, що заява про відмову від позову подана позивачем - АТ "НАК "Нафтогаз України" після відкриття провадження у справі, оскільки дана заява позивача не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позову, у зв`язку з чим закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
7. Щодо судового збору, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що позивач не підтримує позовних вимог у зв`язку з отриманням з Державного бюджету України компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених позивачем в процесі виконання покладених на нього спеціальних обов`язків, тобто після відкриття провадження у справі, з урахуванням заяви першого щодо стягнення судових витрат, суд дійшов висновку за можливе стягнути з Державного бюджету України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 672 350 грн.
8. Не погодившись з прийнятою ухвалою, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" повної суми понесених витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у справі № 910/7591/19 у розмірі 672 350 гривень. Просив суд ухвалити нове рішення, яким викласти пункт 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 в наступній редакції: "Повернути з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, Код ЄДРПОУ 20077720) 50% від суми витрат пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 336 175,00 гривень. ". В іншій частині, залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19.
9. Скаржник посилався на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, незастосування судом першої інстанції норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" від 17.11.2020 № 1006, оскільки компенсація позивачу була здійснена Верховною Радою України, а не Кабінетом Міністрів України, а також порушення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10. 01.09.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19 - без змін.
11. Колегія суддів погодилась з судом першої інстанції щодо задоволення заяви позивача про відмову від позову, оскільки дана заява відповідає нормам законодавства, відповідна заява підписана повноважним представником позивача, а саме - адвокатом Короленко В.В., повноваження якого підтверджуються копією довіреності АТ "НАК "Нафтогаз України" № 14-58 від 12.02.2021, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що така заява суперечить правам та законним інтересам сторін.
12. Також, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції щодо повернення з Державного бюджету України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 672 350 грн, оскільки позивачем сплачений судовий збір у розмірі 672 350 грн за подання позовної заяви, на підставі якої було відкрите провадження у справі №910/7591/19, з врахуванням положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" відповідно до якої судовий збір підлягає поверненню АТ "НАК "Нафтогаз України" з Державного бюджету України у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. 28.09.2021 Кабінетом Міністрів України подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" повної суми понесених витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у справі № 910/7591/19 у розмірі 672 350 грн. Щодо цієї частини ухвалити нове рішення, яким викласти пункт 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 в наступній редакції: "Повернути з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, Код ЄДРПОУ 20077720) 50% від суми витрат пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 336 175,00 гривень.". В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19 просить залишити в силі.
14. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат не було застосовано норму Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 17.11.2020 № 1006. Скаржник стверджує, що саме Верховною Радою України визначено джерела та механізм компенсації, яку просив стягнути позивач, звертаючись із позовом, що в свою чергу, на думку скаржника, не надає право позивачу стягнути повну суму понесених судових витрат, внаслідок відмови від позову.
15. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій, враховуючи підстави відмови позивача від позову, було винесено ухвалу з порушенням частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позивач та суди помилково ототожнили дії Верховної Ради України, яка не є учасником цієї справи та Кабінету Міністрів України; не дослідили, що Держава не є учасником цієї справи; позовні вимоги були задоволені Верховною Радою України, а не урядом; Кабінет Міністрів України не визнає позов, а компенсація заявлених позивачем витрат була здійснена Верховною Радою України шляхом внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік".
16. Скаржник також наголошує на застосуванні судами статті 7 Закону України "Про судовий збір" та порушення статті 75 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що у рішенні суду, яке набрало законної сили у справі № 910/11141/19 між тими ж самими сторонами в аналогічних правовідносинах встановлені обставини щодо відсутності деліктних правовідносин у відносинах щодо відшкодування компенсації позивачу як суб`єкту ринку природного газу за виконання спеціальних обов`язків встановлених Урядом, а порушене право таких осіб може бути відновлено через призму зобов`язаних правовідносин. Відтак, на думку скаржника, відсутні підстави для повернення повної суми судового збору позивачу.
17. Крім того, скаржник стверджує про відсутність підстав встановлених статтею 7 Закону України "Про судовий збір" для повернення позивачу помилково сплаченого судового збору, а вірним способом захисту, на думку скаржника, є звернення позивача до суду із заявою про видачу подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
18. 12.11.2021 до Верховного Суду від АТ "НАК "Нафтогаз України" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Кабінету Міністрів України та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
19. Позивач вказує, що предметом розгляду у цій справі були позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошової суми в рахунок відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади (стаття 1173 ЦК України). на стадії розгляду справи судом першої інстанції позивач відмовився від позовних вимог, оскільки Кабінет Міністрів України перестав чинити протиправну бездіяльність та затвердив Порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на підставі якого повивачу була сплачена компенсація з Державного бюджету України.
20. Позивач посилається на положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" та зазначає, що за подану ним позовну заяву судовий збір не справляється, отже судовий збір позивачем сплачено у розмірі більшому, ніж визначено цією нормою закону.
21. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі № 910/11141/19 від 20.09.2021 стосовно повернення судового збору у подібній справі.
22. Також позивач вважає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судами частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та посилається на постанову Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/13084/18 щодо непоширення на приписів зазначеної норми на розподіл судових витрат по сплаті судового збору.
В. Касаційне провадження
23. 29.09.2021 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В.
24. 13.10.2021 ухвалою Верховного Суду, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/7591/19; повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Кабінету Міністрів України відбудеться 02.12.2021; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.11.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій позовні у цій справі позивач - АТ "НАК "Нафтогаз України" звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення 4 491 417 000 грн в рахунок відшкодування завданої шкоди, який обґрунтовано встановленою рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/6064/17 від 10.04.2018 протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, яка полягає у невизначенні джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, при прийнятті постанови від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", чим завдано шкоди позивачу на загальну суму 4 491 417 000 грн. При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 672 350 грн.
27. У поданій заяві про відмову від позову позивач також просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України" 672 350 грн по сплаті судового збору.
28. Ухвалою суду першої інстанції від 09.06.2021 прийнято відмову АТ "НАК "Нафтогаз України" від позову, закрито провадження у справі № 910/7591/19 та стягнуто з Державного бюджету України на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 672 350 грн витрат по сплаті судового збору.
29. При цьому, зазначена ухвала суду в частині прийняття відмови та закриття провадження у справі учасниками справи не оскаржується.
30. Отже, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині повернення позивачу судового збору та оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов наступних висновків.
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
32. Пунктом 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
33. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 ГПК України).
34. Верховний Суд звертає увагу, що принцип диспозитивності господарського судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
35. Отже, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів до яких звернуті позовні вимоги є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.
36. У цій справі, як встановлено судами попередніх інстанцій предметом позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України у цій справі було стягнення з Держави Україна грошових коштів у рахунок відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органом державної влади.
37. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
38. Частиною першою статті 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
39. Водночас, відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
40. Колегія суддів Верховного Суду вважає вірним посилання суду апеляційної інстанції на зазначені положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", адже з урахуванням предмету та підстав позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" судовий збір за подання позовної заяви не підлягав сплаті.
41. За таких обставин, Суд дійшов висновку, що судовий збір АТ "НАК "Нафтогаз України" при поданні позовної заяви було сплачено помилково.
42. Верховний Суд відзначає, що Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" визначено вичерпний перелік підстав для повернення судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
43. Разом з тим, повернення помилково сплаченого судового збору за ухвалою суду статтею 7 Закону України "Про судовий збір" не передбачено.
44. Натомість процедура повернення судового збору як помилково зарахованого до державного бюджету відбувається згідно з Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.
45. Цей Порядок розроблено зокрема на виконання статті 7 Закону України "Про судовий збір" та визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (пункти 1, 2 Порядку).
46. Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
47. Таким чином, повернення помилково сплаченого судового збору здійснюється у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 за відповідним поданням до органів Казначейства.
48. З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про те, що позивачем, у даному випадку, обрано невірний спосіб повернення сплаченого ним судового збору, а суд першої інстанції, повертаючи з Державного бюджету України АТ "НАК "Нафтогаз України" судовий збір ухвалою від 09.06.2021 допустив порушення статті 7 Закону України "Про судовий збір".
49. Щодо посилань скаржника на порушення судами попередніх інстанцій при винесенні ухвали в оскаржуваній частині та постанови суду апеляційної інстанції частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги були задоволені не Кабінетом Міністрів України, Верховний Суд зазначає таке.
50. Відповідно до частин першої, другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
51. Статтею 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
52. Так, відповідно до частин першої та другої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
53. Тобто частинами першою і другою статті 130 Господарського процесуального кодексу України визначений порядок розподілу саме суми сплаченого судового збору у разі укладення мирової угоди, відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.
54. В частинах третій - шостій визначено наступне:
- у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача;
- якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат;
- у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача;
- у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
55. Наведені положення статті 130 Господарського процесуального кодексу України врегульовують питання щодо розподілу інших витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 3 ст. 123 ГПК України), зокрема витрат на правничу допомогу.
56. Отже, у даному випадку положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України не підлягають застосуванню, адже у цьому випадку йде мова саме про витрати, пов`язані з розглядом справи, а не про судовий збір, розподіл якого визначений в частині першій та другій названої статті.
57. Подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 у справі № 910/13084/18.
58. Таким чином, Суд вважає помилковим посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України та відхиляє посилання скаржника на встановлення обставин щодо особи, якою були задоволені позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України".
59. Твердження скаржника про недослідження судами попередніх інстанцій підстав відмови позивача від позову та не з`ясування особи, яка фактично задовольнила вимоги позивача, що і зумовило відмову позивача від позову, колегія суддів Верховного Суду відхиляє оскільки такі доводи фактично зводяться до заперечень скаржником самого позову, натомість встановлення таких обставин виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
60. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат не було застосовано норму Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 17.11.2020 № 1006, Суд не бере до уваги, оскільки такі стосуються суті спору між сторонами, що у даному випадку, не є предметом касаційного перегляду та не відносяться до підстав повернення/неповернення судового збору.
61. Посилання скаржника на те, що у рішенні суду, яке набрало законної сили у справі № 910/11141/19 між тими ж самими сторонами в аналогічних правовідносинах встановлені обставини щодо відсутності деліктних правовідносин у відносинах щодо відшкодування компенсації позивачу як суб`єкту ринку природного газу за виконання спеціальних обов`язків встановлених Урядом, а порушене право таких осіб може бути відновлено через призму зобов`язаних правовідносин Верховний Суд відхиляє, оскільки у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у вказаній скаржником справі № 910/11141/19 зазначено: "оскільки предметом спору у справі № 910/11141/19 є вимоги про відшкодування шкоди, завданої Державою в особі Кабміну внаслідок протиправної бездіяльності, а з мотивувальної частини цієї постанови слідує спростування Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій про зобов`язальні правовідносини щодо здійснення компенсації понесених при виконанні спеціальних обов`язків витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання заявника касаційної скарги про повернення надмірно сплаченого судового збору."
62. Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що в силу положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, однак при подачі позову сплатив судовий збір. Водночас судом першої інстанції, під час стягнення сплаченої суми судового збору з Державного бюджету України на користь позивача, було невірно застосовано норми процесуального закону щодо процедури повернення таких коштів.
63. Отже, враховуючи обставини цієї конкретної справи, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду в частині повернення позивачу судового збору, а також допущені судами порушення норм процесуального права, Верховний Суд враховує таке.
64. Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
65. Зазначеними законодавчими положеннями саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту.
66. Таким чином, господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
67. При цьому колегія суддів враховує, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").
68. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
69. Водночас, під правовим пуризмом у практиці Європейського суду з прав людини розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України").
70. Верховний Суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин цієї конкретної справи, скасування судових рішень в оскаржуваній частині лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, є нічим іншим ніж проявом правового пуризму та не призведе до відновлення прав сторін цієї справи.
71. Отже, Суд дійшов висновку про залишення без змін судових актів судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, а касаційної скарги - без задоволення.
72. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
73. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.