ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 360/3999/20
адміністративне провадження № К/9901/26286/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мартинюк Н.М.,
суддів - Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/3999/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях
про визнання протиправним та скасування дозволу, визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (прийняту у складі: головуючого судді Борзаниці С.В.)
й постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (колегія суддів у складі: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.).
УСТАНОВИВ:
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, в якому після уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Управління щодо фактичного утримання з ОСОБА_1 при остаточному розрахунку при звільненні раніше виплаченого грошового забезпечення у загальному розмірі: 187 373,19 грн за рахунок належних виплат при звільненні;
- стягнути з Управління на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в загальному розмірі: 187 373,19 грн, яке безпідставно було утримано з при остаточному розрахунку при звільненні;
- зобов`язати Управління: нарахувати ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період з 1 листопада 2015 року до 19 березня 2020 року в загальному розмірі: 1004 711,58 грн з розрахунку розміру грошового забезпечення за один місяць 18 605,77 грн та виплатити невиплачене щомісячне грошове забезпечення за період з 1 листопада 2015 року до 19 березня 2020 року в загальному розмірі: 626 156,44 грн; нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2019 роки в загальному розмірі: 53 961,35 грн;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в загальному розмірі: 66 095,09 грн.
Просив також встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі.
18 лютого 2021 року ОСОБА_1 направив до суду першої інстанції уточнену позовну заяву разом із заявою про поновлення строку звернення до суду, у якій вказував, що оскільки з наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року № 490-ос "По особовому складу" щодо скасування йому надбавок з 12 листопада 2015 року він ознайомився вперше лише 19 січня 2021 року під час вивчення матеріалів цієї справи, він має право на поновлення пропущеного, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), процесуального строку. Вказував, що із оскаржуваним наказом раніше ознайомлений не був і його копія йому не вручалася.
ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ І АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях в частині визнання протиправним та скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року №490-ос "По особовому складу" щодо скасування надбавок та премій до грошового забезпечення з 12 листопада 2015 року, та поновлення строку звернення до суду відмовлено.
Позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року №490-ос "По особовому складу" щодо скасування надбавок та премій до грошового забезпечення з 12 листопада 2015 року залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки спірні правовідносини виникли під час проходження публічної служби до таких правовідносин має бути застосований місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, який обчислюються, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Враховуючи, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, в частині нарахування грошового забезпечення, ще у 2015 році, коли воно зазнало значного зменшення, місячний строк звернення до суду було пропущено.
Додатково суди послалися на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року (справа № 240/12017/19).
ІІІ. ОБГРУНТУВАННЯ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись із такими рішеннями суду першої і апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу з підстав, визначених частиною другою статті 328 КАС України.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року й постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №360/3999/20 в частині визнання протиправним і скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року №490-ос "По особовому складу" щодо скасування надбавок та премій до грошового забезпечення з 12 листопада 2015 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вказує, що судами під час ухвалення судових рішень не була врахована протиправна бездіяльність відповідача, яка проявилась у невиконані ним свого обов`язку по ознайомленню позивача зі змістом оскаржуваного наказу, що мало наслідком порушення ОСОБА_1 процесуального строку.
ІV. ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідач, у межах наданого строку, надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просив касаційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що до моменту скасування додаткових видів грошового забезпечення та виведення позивача у розпорядження, він достатньо тривалий час отримував грошове забезпечення у розмірі: 8 922,67 грн. Після скасування додаткових видів грошового забезпечення позивач став отримувати та отримував тривалий час грошове забезпечення у значно меншому розмірі, а саме - 2134,5 грн. Враховуючи викладене, зокрема, значне зменшення розміру грошового забезпечення порівняно із попередніми періодами, позивач мав всі можливості дізнатись про причини його зниження (шляхом подання відповідного рапорту, на особистому прийомі у керівництва управління тощо). Таким чином, вважає, що наведені позивачем причини пропуску строку його звернення до суду в частині оскарження наказу Управління Служби безпеки України в Луганській області № 490-ос не є поважними, тому, відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, позовна заява у зазначеній частині повинна бути залишена без розгляду.
V. РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року й постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року.
VI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у період з 6 січня 2015 року до 22 серпня 2017 року проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Луганській області та у період з 23 серпня 2017 року до 19 березня 2020 року - в Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.
Водночас, наказом начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області від 23 листопада 2015 року № 491-ОС на підставі підпункту "в" пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007, позивача зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Луганській області зі збереженням раніше встановленого розміру надбавки; звільнено з посади начальника першого сектору Новоайдарського міжрайонного відділу Служби безпеки України в Луганській області.
Наказом Управління Служби безпеки України в Луганській області від 23 листопада 2015 року № 490-ос позивачу з 12 листопада 2015 року скасована виплата надбавки згідно з пунктом 2.3.2, скасована виплата надбавки згідно з пунктом 2.3.5, скасована виплата доплати згідно з пунктом 2.3.6, скасована виплата надбавки згідно з пунктом 2.3.8, скасовано преміювання згідно з пунктом 2.3.24.
Наказом Голови Служби безпеки України від 20 жовтня 2017 року № 1227-ос, також на підставі підпункту "в" пункту 48 Положення про проходження військової служби, позивача було зараховано у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області.
У статусі "зарахованого у розпорядження" позивач перебував з дня видання зазначеного наказу від 23 листопада 2015 року № 491- ОС та до звільнення з військової служби у березні 2020 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Наказом Служби безпеки України від 13 березня 2020 року № 349-ос/дск позивача звільнено з військової служби за підпунктом "а" пункту 61 (у запас Служби безпеки України) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, підпункту "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".
Наказом Управління №101-ос/дск від 19 березня 2020 року позивача виключено зі списків особового складу з 19 березня 2020 року.
VII. НОРМИ ПРАВА, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
На стадії касаційного провадження спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року № 490-ос "По особовому складу" щодо скасування відповідних надбавок позивачу.
Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані з проходженням публічної служби, а відтак строк звернення до адміністративного суду з позовом цієї категорії є спеціальним та відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, як правильно було зазначено судами попередніх інстанцій, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого чинним законодавством строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 3 квітня 2015 року був призначений на керівну посаду у Новоайдарському міжрайонному відділі УСБУ в Луганській області де отримував грошове забезпечення у розмірі: 8922,67 грн. Однак, після прийняття наказу УСБУ в Луганській області від 23 листопада 2015 року №490-ос його грошове забезпечення, у зв`язку із скасуванням частини його складових, зменшилось до 2134,50 грн. Саме такий розмір грошового забезпечення зберігався за позивачем протягом всього строку перебування у розпорядженні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що позивач не міг не помітити значне зменшення розміру його грошового забезпечення, тобто, повинен був дізнатися про порушення своїх прав в частині його нарахування саме у грудні 2015 року.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Грошове утримання позивача є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення конкретного розміру грошового утримання чи був здійснений його перерахунок, з яких складових він складається, як обрахований та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, якій виплачений конкретний розмір грошового забезпечення, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого грошового забезпечення, звернулась до органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів з проходження публічної служби, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Враховуючи те, що позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися з 1 грудня 2015 року, а з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області полковника Вербицького І.М. від 23 листопада 2015 року №490-ос "По особовому складу" щодо скасування надбавок та премій до грошового забезпечення з 12 листопада 2015 року до суду звернувся лише 18 лютого 2021 року, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення позивачем строків звернення до суду з відповідним позовом.
Водночас, варто зазначити, що для правовідносин щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, у редакції КАС України до 15 грудня 2017 року, також був передбачений місячний строк звернення до суду (частина третя статті 99 КАС України).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні судами статей 122 і 123 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.