ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 817/861/18
касаційне провадження № К/9901/3375/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року (головуючий суддя - Щербаков В.В.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Глушко І.В., судді - Большакова О.О., Макарик В.Я.)
у справі № 817/861/18
за позовом Приватного акціонерного товариства "Консюмерс-Скло-Зоря"
до Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Консюмерс-Скло-Зоря" (далі - позивач, ПрАТ "Консюмерс-Скло-Зоря") звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Офіс ВПП ДФС) про визнання протиправним та скасування наказу від 16 березня 2019 року № 460 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки".
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 13 серпня 2018 року позов задовольнив повністю.
16 серпня 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги адвоката, в розмірі 5120,00 грн.
Рівненський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 27 серпня 2018 року зазначену заяву задовольнив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2018 року додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Офіс ВПП ДФС звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року.
Зокрема, відповідач зазначає, що в порушення вимог процесуального законодавства ПрАТ "Консюмерс-Скло-Зоря" разом з позовною заявою не надано попередній розрахунок витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, заява про розподіл судових витрат позивачем відповідачу не направлялася, відсутнє нормативно-правове мотивування складності супроводження справи, обґрунтування обсягу наданих послуг, їх вартості та витраченого часу, матеріали справи не містять документів на підтвердження оплати послуг адвоката.
Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ВПП ДФС.
01 квітня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Так, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 21 березня 2018 року, укладений з адвокатом Сократовою Анною Олександрівною, відповідно до якого остання зобов`язується в порядку та на визначених цим договором умовах надавати ПрАТ "Консюмерс-Скло-Зоря" правову допомогу у зборі інформації, підготовці доказів, процесуальних документів та представництві інтересів у даній справі (пункт 1.1). Загальна вартість правової допомоги у спорі (гонорар) визначається за погодинним тарифом, становить 640,00 грн за одну годину роботи адвоката. Кількість фактично використаних адвокатом годин для надання правової допомоги визначається у відповідності до акта надання правової допомоги, що надається адвокатом з детальним описом характеру та виду допомоги, що надавалися з посиланням на складені процесуальні документи та вчинені інші дії в інтересах позивача (пункт 2.1).
Судами з`ясовано, що адвокатом на підставі акта надання правової допомоги від 14 серпня 2018 року № 7, в якому викладено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги, виставлено позивачу рахунок за надані послуги на загальну суму 5120,00 грн.
З цього акта вбачається, що адвокатом виконано такий обсяг робіт: збирання доказів, підготовка та подання до суду позовної заяви від 22 березня 2018 року, клопотань про призначення експертизи від 25 травня 2018 року та від 20 червня 2018 року, додаткових пояснень від 20 червня 2018 року та від 11 травня 2018 року, відповіді на відзив від 27 квітня 2018 року - п`ять годин, що становить 3200,00 грн; участь у підготовчих та судових засіданнях 25 травня 2018 року, 08 червня 2018 року, 22 червня 2018 року, 27 липня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року - три години, що становить 1920,00 грн.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що відсутність доказів оплати послуг адвоката є підставою для відмови в задоволенні заяви про розподіл судових витрат з огляду на те, що в пункті 2.3 договору про надання правової допомоги від 21 березня 2018 року сторонами узгоджено, що позивач здійснює оплату 100 % вартості гонорару на підставі виставленого адвокатом рахунку після підписання сторонами акта надання правової допомоги та фактичного отримання ПрАТ "Консюмерс-Скло-Зоря" компенсації витрат на професійну правничу допомогу в розмірі гонорара адвоката від Офісу ВПП ДФС на підставі рішення суду.
Враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, де зазначено про помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договором про надання правової допомоги обумовлено час оплати протягом кількох місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.
Щодо посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, то Суд акцентує увагу на тому, що в контексті даної справи сторони договору про надання правової допомоги узгодили такий порядок оплати послуг адвоката, що об`єктивно унеможливлює подання позивачем доказів оплати послуг адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Більш того, слід зазначити, що наведені вище положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на викладене, відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із позовними вимогами.
Водночас Офісом ВПП ДФС як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом у цій справі робіт. Клопотань відповідачем із наведенням обґрунтувань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялося.
Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, суди попередніх інстанцій дійшли цілко об`єктивного висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 5120,00 грн, оскільки розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним предмету спору, а також співмірним із виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом, наданих адвокатом послуг.
Наведене дає підстави для висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, а тому касаційну скаргу Офісу ВПП ДФС слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -