ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 569/2657/17
касаційне провадження № К/9901/2298/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя - Першко О.О.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Франовська К.С.; судді: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.)
у справі № 569/2657/17
за позовом ОСОБА_1
до заступника начальника Рівненської митниці ДФС Козлинця Ігоря Петровича
про скасування постанови про порушення митних правил та закриття провадження у справі,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до заступника начальника Рівненської митниці ДФС Козлинця Ігоря Петровича (далі - митниця; відповідач), в якому просила скасувати постанову від 09 лютого 2017 року у справі про порушення митних правил № 0606/20407/16 та закрити провадження у справі.
Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 25 вересня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 грудня 2017 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2017 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, звертає увагу на відсутність підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності, адже порушення митних правил відбулося, коли ОСОБА_1 передала транспортний засіб для керування своєму чоловіку ОСОБА_2 .
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 листопада 2016 року в зону митного контролю "Городище" митниці на смугу руху "зелений коридор" у напрямку "виїзд за межі території України" заїхав автомобіль марки "VW TOUAREG", державний номерний знак НОМЕР_1 (країна реєстрації - Литовська Республіка), під керуванням громадянина України ОСОБА_2, що слідував з України до Литовської Республіки у приватних справах.
У ході здійсненого митного контролю, а саме перевірки інформації, наявної в ЕБД ЄАІС, розділ "Автотранспортні засоби" та АСМО "Інспектор", встановлено, що даний транспортний засіб був ввезений на митну територію України громадянкою Литовської Республіки ОСОБА_1 через пункт пропуску "Ягодин" Волинської митниці ДФС 05 серпня 2016 року в режимі "тимчасове ввезення до 1 року" по смузі руху "зелений коридор".
Водночас, у ході здійснення провадження працівниками відповідача встановлено, що відповідно до посвідки на постійне проживання від 14 січня 2015 року НОМЕР_2 позивач з 13 червня 2008 року має постійне місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1, а відтак відповідно до підпункту "в" пункту 50 частини першої статті 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) саме з цієї дати ОСОБА_1 набула статусу громадянина резидента.
У зв`язку з цим, 09 лютого 2017 року заступником начальника митниці Козлинцем Ігорем Петровичем прийнято постанову у справі про порушення митних правил № 0606/20407/16, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 713933,01 грн.
Відповідно до частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно зі статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
За правилами частини другої статті 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.
В свою чергу, частиною третьою статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач наполягав на тому, що ОСОБА_1 безпідставно ввезла на територію України розглядуваний транспортний засіб як громадянка Литовської Республіки на підставі частини другої статті 380 МК України, тобто без сплати митних платежів, хоча як громадянка України вона повинна була ввезти цей автомобіль згідно з вимогами частини третьої вказаної статті МК України після сплати всіх митних платежів.
Слід зазначити, що відповідальність, передбачена статтею 485 МК України, настає у разі наявності в особи мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення неправдивих відомостей.
При цьому необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом, і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України.
Відповідно до підпункту "в" пункту 50 частини першої статті 4 МК України резидентами є, зокрема, фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
В свою чергу, нерезидентами - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України (підпункт "в" пункту 33 частини першої статті 4 МК України).
Тобто, основоположним критерієм визначення особи як резидента чи нерезидента в розумінні МК України є її постійне місце проживання, а не її громадянство.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
В порушення наведених процесуальних приписів суди попередніх інстанцій достеменно не з`ясували постійне місце проживання позивача шляхом, зокрема, самостійного скерування відповідного запиту до територіального підрозділу Державної міграційної служби України.
Не витребували судові інстанції й інформації в Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо тривалості знаходження ОСОБА_1 на території України та за її межами.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -