Постанова
іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 311/2968/20
провадження № 51-4054 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Шевченко О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_1 на вирок Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020085190000027, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України по покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків передбачених ст. 76 КК України.
Вироком Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2021 року задоволено частково апеляційну скаргу прокурора, вирок Василівського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК України в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за
ч. 2 ст. 125 КК України у виді арешту на строк 3 місяці.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин встановлених судом, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він
25 липня 2020 року, приблизно о 19 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні зальної кімнати будинку
АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, наніс останній два удари кулаком в обличчя, внаслідок чого, потерпіла впала на підлогу, а ОСОБА_1, продовжуючи свій злочинний умисел, наніс їй не менше двох ударів ногою по лівій боковій стороні тулубу в області ребер та один удар ногою в область лівого стегна з зовнішнього боку, чим заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питанняпро скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивовано невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вважає, що судом апеляційної інстанції при призначенні покарання не було враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, його особу та обставини, які пом`якшують покарання. При цьому вказує, що за місцем проживання характеризується позитивно, про що надає відповідну характеристику, спиртними напоями не зловживає, на теперішній час працевлаштований та за станом здоров`я потребує лікування. Разом з цим звертає увагу на позицію потерпілої, яка цивільного позову не подавала, апеляційну скаргу прокурора не підтримала. Висновок апеляційного суду щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. ст. 75, 76 КК України при призначенні йому покарання вважає необґрунтованим.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуваний вирок апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити без зміни оскаржуване судове рішення.
Від засудженого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 2
ст. 125 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту скарги засудженого вбачається, що він порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 75 КК України (у редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, визначені ст. 75 КК України.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до кримінальних проступків, дані про його особу, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на час апеляційного розгляду не працевлаштований, не має стійких соціальних зв`язків. Крім цього, враховано відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність чотирьох обставин, що обтяжують покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, щодо особи похилого віку, в присутності дитини та щодо особи з інвалідністю.
Зазначене у своїй сукупності надало апеляційному суду можливість призначити обвинуваченому покарання, яка за своїм видом є більш м`яким, проте яке слід відбувати реально.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції в аспекті застосування приписів ст. 75 КК України дійшов вірного висновку про відсутність підстав для виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому зазначив, щосуд першої інстанції недостатньо врахував конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого і не навів переконливих доводів щодо призначення покарання зі звільненням від його відбування.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що встановлені дані про особу обвинуваченого та наявність вказаних обставин, які обтяжують покарання, у своїй сукупності свідчать про неможливість застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку проскасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання і ухвалення свого вироку на підставі положень ст. 420 КПК України.
На переконання колегії суддів, висновок апеляційного суду щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 положень статті 75 КК України є правильним, а призначене йому покарання у виді арешту на строк 3 місяці таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, касаційним судом не встановлено підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.
Також неспроможними є посилання засудженого щодо неврахування апеляційним судом позиції потерпілої, яка на його думку, не підтримала апеляційну скаргу прокурора, цивільний позов не заявляла, оскільки факт подання чи не подання цивільного позову потерпілою не віднесено КК України до обставин, що враховуються при призначенні покарання.
Разом з цим, посилання ОСОБА_1 щодо не підтримання потерпілою ОСОБА_2 апеляційної скарги прокурора, є надуманим, оскільки не знайшло свого підтвердження. Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 будучи неодноразово повідомленою належним чином про дату, час і місце апеляційного розгляду (а. п. 88, 104), у судові засідання не з`явилася, будь-яких клопотань суду не подавала. Однак у матеріалах провадження (а. п. 73) міститься заява потерпілої, надана суду першої інстанції, у якій остання просила призначити ОСОБА_1 суворе покарання.
Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПКУкраїни.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, суд