Постанова
Іменем України
02 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 296/9470/20
Провадження № 51 - 4570 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката Баса А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020060020003535 від 15 вересня 2020 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кошляки Попільнянського району Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Баса А.М. на вирок Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.
До набрання вироком суду законної сили обвинуваченому ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в сумі 5066 гривень.
Скасовано арешт на автомобіль марки "Nissan AImera" номерний знак НОМЕР_1, що згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_1, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2020 року.
Скасовано арешт на екскаватор ЕО-4321, номерний знак НОМЕР_3, що згідно свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 належить на праві власності КП "Житомирводоканал", накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 16 вересня 2020 року.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 15 вересня 2020 року близько 02 години 58 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем "Nissan AImera" номерний знак НОМЕР_1, здійснюючи рух по ділянці проїзної частини вул. Велика Бердичівська поблизу будинку № 81 у м. Житомирі в напрямку від вул. Довженка до вул. Гагаріна, в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, порушуючи вимоги п. 11.3 зазначених Правил, здійснюючи рух на дорозі із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху та як наслідок допустив зіткнення з екскаватором ЕО-4321 номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2, який здійснював рух у зустрічному напрямку.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Nissan Almera" номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в причинному зв`язку із його смертю, а пасажир ОСОБА_4 - тяжкі тілесні ушкодження.
Такі дії ОСОБА_1, які виразились в порушенні ним вимог пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, перебувають у прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 та смерті ОСОБА_3 .
Вироком Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року задоволено апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури Поплавського А.А., скасовано вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 22 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та постановлено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Початок строку відбування покарання вказано рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання та постановити нове рішення, яким призначити ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції цієї частини статті, у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Вважає, що у ОСОБА_1 наявні декілька обставин, що пом`якшують його покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди, молодий вік, позитивна характеристика та відсутність претензій у потерпілих, а тому, із врахуванням усіх наявних в матеріалах провадження даних про особу засудженого ОСОБА_1, призначення йому покарання за ст. 286 ч. 2 КК України у виді обмеження волі буде справедливим, законним і таким, що відповідатиме тяжкості правопорушення. Щодо вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, захисник, посилаючись на практику касаційного суду зазначає, що саме порушення пункту 2.9 ПДР України не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків та не перебувало у причинному зв`язку із наслідками, що настали.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших
причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_1 із звільненням його від відбування основного покарання, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, виходячи з усіх обставин справи, зокрема і того, що злочин ним було вчинено в стані алкогольного сп`яніння, а також тяжкі наслідки злочину у виді отримання потерпілим ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень та смерті ОСОБА_3 .
При цьому апеляційний суд також врахував те, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, раніше не судимий, не одружений, дітей не має, має вищу освіту та працює, проживає з батьками, позитивно характеризується за місцями проживання, навчання та роботи, не перебуває на наркологічному та психіатричному обліках у лікарів, потерпілий ОСОБА_4 не має майнових претензій до ОСОБА_1, потерпілий ОСОБА_5 заявив про відшкодування йому завданої кримінальним правопорушенням шкоди в сумі 7 тис. доларів США станом на 24 січня 2021 року та ще 3 тис. доларів США станом на 23 травня 2021 року, а також висновок досудової доповіді представника персоналу органу пробації від 22 лютого 2021 року.
Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок. Новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання в мінімальних межах санкції частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з реальним його відбуванням та з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
При цьому обставина вчинення ОСОБА_1 злочину у стані алкогольного сп`яніння правильно врахована саме як така, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, чого не заперечує і сам захисник в касаційній скарзі, що узгоджується із позицією касаційного суду у вказаному питанні, на яку посилається захисник у касаційній скарзі, у зв`язку із чим доводи його касаційної скарги в цій частині також є необґрунтованими.
Призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника та які, на його думку, дають підстави для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка. При цьому, обставина того, що ОСОБА_1 активно сприяв розкриттю злочину органом досудового розслідування встановлена не була та в обвинувальному акті не зазначалася, не встановлена така обставина і судами першої та апеляційної інстанції, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині також не знайшли свого підтвердження.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку апеляційного суду та призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України - нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 286 ч. 2 КК України, у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд