Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 576/1365/18
провадження № 51-128 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кравченка С. І., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Лебединець Н. І.,
захисника Крамаренко І. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Крамаренко І. В., яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, та захисника Лебединець Н. І., яка діє в інтересах засудженої ОСОБА_2, на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 листопада 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200070000194, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Березанка Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого:
1) вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2002 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
2) вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2008 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
3) вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 вересня 2010 року за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 122 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;
4) вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2011 року за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 1 місяць, звільненого 14 вересня 2017 року умовно-достроково на невідбуту частину покарання 1 рік 1 місяць 12 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, уродженки м. Києва, жительки АДРЕСА_1 ), раніше судимої вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненої на підставі ст. 75 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 листопада 2020 року: ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2011 року у виді позбавлення волі на строк 2 місяці, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 2 місяці з конфіскацією майна, крім житла; ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року у виді позбавлення волі на строк 2 місяці, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 2 місяці з конфіскацією майна, крім житла.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони, 30 березня 2018 року, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_1 ще й будучи особою, яка раніше вчинила розбій, проникнувши до домоволодіння потерпілого ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, під приводом подальшого знайомства та підтримання дружніх стосунків, під час вживання спиртних напоїв, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою заволодіння чужим майном, вчинили напад на потерпілого, який поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, завдавши не менше 6 ударів ногою по голові, зв`язали його липкою стрічкою, а коли ОСОБА_3 почав кричати, засуджений ОСОБА_1 висловив погрозу вбивством останньому. Після цього, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 7846, 38 грн.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Лебединець Н. І. просить скасувати судові рішення щодо засудженої ОСОБА_2 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальністьі закрити кримінальне провадження. Обґрунтовуючи свої вимоги наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що судами як першої так і апеляційної інстанцій, на підтвердження винуватості засудженої ОСОБА_2, покладено неналежні та недопустимі докази. Стверджує, що у засудженої ОСОБА_2 не було умислу на вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло. Зазначає, що засудженим не було надано часу для підготовки виступу у судових дебатах. Посилається на невідповідність вироку положенням ст. 374 КПК України та вимогам законності і обґрунтованості. Вважає, що всі наведені порушення, про які вона зазначала у апеляційній скарзі, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив.
У касаційній скарзі захисник Крамаренко І. В. просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальністьі закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи свої вимоги наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що судами як першої так і апеляційної інстанцій, на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1, покладено неналежні та недопустимі докази. Стверджує, що у засудженого ОСОБА_1 не було умислу на вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло. Зазначає, що засудженим не було надано часу для підготовки виступу у судових дебатах. Посилається на невідповідність вироку положенням ст. 374 КПК України та вимогам законності і обґрунтованості. Вважає, що всі наведені порушення, про які вона зазначала у апеляційній скарзі, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив.
Під час касаційного розгляду захисники Лебединець Н. І. та Крамаренко І. В. підтримали подані касаційну скарги та вважали, що вони підлягають задоволенню.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 підтримав подані захисниками Лебединець Н. І. та Крамаренко І. В. касаційні скарги та просив задовольнити.
Прокурор під час касаційного розгляду вважала, що підстав для задоволення касаційних скарг захисників немає, з огляду на це, судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи справу за апеляційними скаргами, зокрема і захисників, в яких вони оспорювали правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовували недопустимість, на їх думку, доказів винуватості засудженихза ч. 3 ст. 187 КК України, наполягали на відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умислу на викрадення майна, а також стверджували про відсутність взагалі в їх діях складу зазначеного кримінального правопорушення, апеляційний суд в своєму рішенні навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засуджених.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
В основу вироку суд обґрунтовано поклав: показання самого потерпілого ОСОБА_3 про обставини вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нападу з метою заволодіння його майном та з застосуванням, при цьому, погроз, які він сприйняв як реальні, та насильства; показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ; дані протоколів: огляду місця події від 31 березня 2018 року, огляду предметів від 31 березня 2018 року; проведення слідчого експерименту від 06 квітня 2018 року за участю ОСОБА_2 та її захисника; проведення слідчого експерименту від 10 квітня 2018 року за участю ОСОБА_1 та її захисника; проведення слідчого експерименту від 06 квітня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_3 ; проведення слідчого експерименту від 31 березня 2018 року за участю свідка ОСОБА_6 ; пред`явлення особи для впізнання від 31 березня 2018 року; тимчасового доступу до речей і документів від 07 травня 2018 року; дані висновків судово-медичної експертизи № 50 від 19 квітня 2018 року, а також інші докази, зміст яких детально відображено у вироку.
Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають у Суду сумнівів у їх правдивості.
Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за який їх засуджено.
Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, детально перевірив викладені в апеляційних скаргах захисників доводи, в тому числі і доводи, стосовно недопустимості, на їх думку, доказів в зв`язку з їх отриманням з порушенням вимог кримінального процесуального закону, відсутності доказів на підтвердження наявності умислу саме на вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб, з проникненням та складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цілому, які є аналогічними, за своїм змістом, доводам касаційних скарг захисників та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Вказаний суд не знайшов підстав для скасування вироку саме з наведених у апеляційних скаргах захисників мотивів та обґрунтовано не погодився з тим, що в діях засуджених є інший склад злочину, а саме за спричинення потерпілому тільки тілесних ушкоджень.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, суди як першої так і апеляційної інстанцій в повній мірі дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Усі твердження щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежної оцінки доказів, які аналогічні доводам апеляційних скарг захисників, повністю перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам статтям 370, 419 КПК України.
Що стосується доводів касаційних скарг захисників щодо відсутності у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розбою за попередньою змовою групою осіб, з проникненням, то вони є необґрунтованими.
Так, виходячи з положень ст. 187 КК України, розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). При цьому напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном.
Обов`язковою ознакою розбійного нападу є небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, насильство.
При цьому психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров`я або втратою працездатності).
Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-який формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що, якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Таким чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 КК України не має значення, чи мав винний намір приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здоров`я, до виконання.
З огляду на це, висловлену засудженим ОСОБА_1 погрозу втопити ОСОБА_3, потерпілий сприйняв як реальну і у нього склалося враження, що ця погроза буде реалізована.
Доводи захисників про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у наданні часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для підготовки до судових дебатів, що на думку захисників порушило їх право на захист, також є безпідставними.
Положення ст. 322 КПК України визначають вичерпний перелік випадків відкладення судового засідання, які не вважаються порушенням безперервності судового розгляду, проте відкладення судового розгляду для підготовки до участі у судових дебатах до них не відноситься.
Так, 16 листопада 2020 року після дослідження всіх доказів та обставин кримінального провадження судом, відповідно до вимог ч. 3 ст. 363 КПК України, було прийнято законне рішення про перехід до судових дебатів.
Право підозрюваного на захист закріплено у ст. ст. 59, 63, 129 Конституції України. Конституцією України забезпечується кожному право на професійну правничу допомогу, вказується, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Судові дебати - обов`язкова частина стадії судового розгляду, в якій виступають його учасники з аналізом доказів, які були досліджені в судовому розгляді, та пропозиціями про вирішення кримінального провадження.
Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Однак тривалість цієї перерви має визначатись судом з урахуванням таких критеріїв, як складність та обсяг кримінальних проваджень.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час всього судового розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавалась кваліфікована правова допомога захисників, кримінальне провадження перебувало в суді першої інстанції з 15 червня 2018 року, тобто справа перебувала в суді тривалий час, протягом якого засуджені та їх захисники мали достатній час і можливості узгодити свою позицію та підготуватись до судових дебатів, крім того самими ж захисниками не заявлялось клопотання про надання їм або обвинуваченим часу на підготовку до судових дебатів, а тому їх доводи касаційних скарг про порушення права на захист засуджених під час судових дебатів є необґрунтованими.
Призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування вироку апеляційного суду та задоволення касаційних вимог засудженого немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд