Постанова
Іменем України
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 279/5273/20-ц
провадження № 61-10876св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Миніч Т. І., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У цьому житловому приміщенні зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_2, шлюб з якою розірвано у 2018 році.ОСОБА_2 із січня 2019 року добровільно залишила квартиру та переїхала на постійне місце проживання за іншою адресою. Реєстрація колишньої дружини у вказаній квартирі порушує його право власності.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням - квартира АДРЕСА_1, та зняти її з реєстраційного обліку.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у складі судді Моголівця І. А., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач зобов`язаний нести додаткові витрати з утриманню квартири, сплачувати кошти за відповідача, оскільки відповідач продовжує бути зареєстрованою в належній йому квартирі. Факт відсутності проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації підтверджується актом сусідів від 20 жовтня 2020 року. Вказані обставини відповідачем не заперечувалися.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 вселилась до спірної квартири та була зареєстрована зі згоди ОСОБА_1, як член його сім`ї, а тому вона у встановленому законом порядку набула права користування цим житлом. Відповідач разом зі спільними із ОСОБА_1 неповнолітніми дітьми вибула зі спірної квартири не з власної волі, іншого житла, яке можна було б вважати її постійним місцем проживання, не має. Між сторонами існують неприязні стосунки, позивач чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні вказаною квартирою. Факт непроживання відповідача разом з дітьми у спірній квартирі зумовлений поважними причинами та не є підставою для позбавлення її права користуванням цим житлом.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 223/597/17.
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 та неповнолітні діти зареєстровані у належній позивачу квартирі АДРЕСА_1, та постійно проживали за цією адресою.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітніх дітей залишено на проживання разом з матір`ю.
Між сторонами склалися неприязні стосунки, що підтверджується зверненнями ОСОБА_2 до поліції.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 150 ЖК УРСРгромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСРчлени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСРвказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У статті 7 ЖК УРСРпередбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Положеннями статті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК Україниунормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК Україниу спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.