ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 461/6787/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційні скарги Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 (суддя Король М. Р.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 (Мирутенко О. Л. - головуючий, судді Галушко Н. А., Скрипчук О. С.) у справі
за позовом Львівської міської ради
до 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича,
2) Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України,
треті особи: 1) Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,
2) Курія Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви,
3) Релігійне управління Києво-Галицької митрополії Української греко-католицької церкви,
4) ОСОБА_1,
5) Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
за участі Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері західного регіону,
про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна,
(У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Ющенко М. А., представники: позивача - Кулик А. Я., Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - Огнівенко П. П., Момот О. О., Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення - Дуда І. П., Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Мотов Є. Г., Курії Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви - Кремса Б. Б., Працьовитий А. В.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Позивач звернувся з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, треті особи: Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, Курія Львівської Архієпархії Української греко-католицької церкви, Релігійне управління Києво-Галицької митрополії української греко-католицької церкви, ОСОБА_1, про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням 1990 року було припинено дію рішення 1951 року, відповідно до якого, за Львівським облуправлінням зв`язку закріплено, в тому числі, технічний будинок радіостанції (будинок, який займала бібліотека Залізничного району міста Львова) та в подальшому побудований на підставі вищевказаного рішення від 06.04.1951 будинок трансформаторної підстанції ТП 370. Отже, на переконання позивача, у 1991 році спірне майно перейшло до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
01.11.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалко Р. О. здійснив державну реєстрацію права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно, а саме на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 28.
При цьому позивач зазначає, що згоди на відчуження вищевказаних спірних об`єктів нерухомого майна не давав, спірне майно незаконно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08.10.2018 позов залишено без задоволення. Постановою Львівського апеляційного суду від 11.02.2020 у справі № 461/6787/17 суд постановив, зокрема, провадження у справі закрити; роз`яснити Львівській міській раді, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. 03.02.2020 Львівський апеляційний суд постановив ухвалу, якою ухвалив заяву Львівської міської ради про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнити; передати справу до Господарського суду Львівської області.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 461/6787/17, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021, позов задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на об`єкт нерухомого майна будинку трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вулиця Листопадового Чину, 28, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалком Р. О.
Витребувано в Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Листопадового Чину, 28, та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Р. О. відмовлено повністю.
Судами встановлено, що рішенням звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246 (далі - Рішення 1951 року) вирішено закріпити за Львівським облуправлінням зв`язку земельну ділянку та будівлі для розміщення будівництва пункту місцевого радіозахисту на вул. Міцкевича площею 1.9 га, в тому числі присадибу на вул. Міцкевича, 28 з будинком, який займає бібліотека Залізничного району і житловий будинок, в якому проживають дві сім`ї громадян Маєвського і Шелеста.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 21.06.1990 № 282 "Про передачу в оренду будинку № 28 по вул. Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви" (надалі по тексту - Рішення 1990) вирішено припинити дію рішення виконкому Львівської міської Ради народних депутатів від 10.04.1951 № 31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на вул. Міцкевича, 28.
05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
До Переліку державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтнобудівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Отже, саме цією постановою Кабінету Міністрів України і було передано в комунальну власність міських рад житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.
На виконання вказаної постанови від 05.11.1991 № 311, 24.12.1991 Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області", яким затверджено перелік підприємств та організацій які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включеного також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Тобто, враховуючи припинення рішенням 1990 року дію рішення 1951 року, спірне майно на момент прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови від 05.11.1991 № 311 відносилося до фонду рад народних депутатів і цілком законно перейшло у комунальну власність в цілому.
Оскільки законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, в тому числі Цивільний кодекс Української РСР, не передбачало обов`язкової реєстрації права власності, то державна реєстрація права комунальної власності на спірне майно не була проведена.
З 01.01.2004 вступив в дію Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який вперше встановив, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне майно, що виникло до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не припинялося та є дійсним.
Безпідставними є доводи відповідача про те, що право державної власності на спірне майно перейшло до останнього на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 901-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації", оскільки таке розпорядження датовано 2011 роком, а отже, після виникнення комунальної власності на відповідне майно, при цьому доказів про подальшу передачу з комунальної у державну власність такого майна учасниками справи суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять. При цьому факт перебування спірного нерухомого майна на балансі в інших, аніж належного власника, осіб не є підставою для набуття такими особами права власності на відповідне майно, в тому числі і для здійснення державної реєстрації права державної власності. Водночас відсутність актів про повернення позивачу спірного майна після ухвалення рішення 1990 року, відсутність на балансі у позивача спірного майна, не спростовує встановлених судом обставин щодо того, що таке майно належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова.
Станом на момент звернення до суду із цим позовом, спірне майно, яке входить у перелік майна, що включається до цілісного майнового комплексу, затвердженого Головою державного комітету зв`язку та інформатизації України 02.04.2004, перебуває на балансі Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення. З 1951 року і по сьогоднішній день Львівська філія Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення використовує приміщення технічного будинку для виробничих потреб. Вказаний факт також підтверджується актом від 11.12.2007, складеним комісією з представників ЛКП "Каменяр-Центр" та представників Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, з якого вбачається, що в спірних приміщеннях знаходиться виробнича лабораторія, виробнича майстерня, метрологічна служба, санітарно-гігієнічна лабораторія підприємства та група налагодження високовольтного обладнання. При обстеженні приміщень в даному будинку сторонніх організацій не виявлено.
Відповідач-2 зазначав, що позивачу про реєстрацію права власності на спірне майно було відомо ще на початку 2000-х років, оскільки останній був ознайомлений із змістом реєстраційного посвідчення № 402 про реєстрацію права колективної власності на спірне майно, яке 22.03.1994 було видано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру, правонаступником якого є Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення. При цьому відповідач-2 звертав увагу, що копію такого реєстраційного посвідчення також було долучено позивачем до позовної заяви у цій справі. Вищевказане реєстраційне посвідчення було надано Львівській міській раді ще в 2007 році, коли Львівський ОРТПЦ почав роботу з оформлення права постійного користування земельною ділянкою. Із позовом у цій справі позивач звернувся до суду 03.10.2017, а отже, з пропуском позовної давності, тому відповідач-2 просив суд застосувати наслідки її спливу.
Відхиляючи доводи про пропуск позовної давності, суди зазначили, що реєстраційне посвідчення від 22.03.1994 № 402 видано про реєстрацію права колективної власності (суб`єктами якого відповідно до чинного на момент видачі реєстраційного посвідчення Закону України "Про власність" були трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами) на спірне майно, в той же час як предметом спору у цій справі є скасування реєстрації права державної власності (суб`єктом якого, у цьому випадку, було визначено відповідача-2), витребування та зобов`язання повернути таке майно.
З огляду на зазначене, оскільки про порушення прав позивача останній дізнався (повинен був дізнатися) з моменту реєстрації права державної власності на спірне майно за відповідачем-2, суди вказали на те, що на час звернення позивача до суду з цим позовом позовна давність пропущена ним не була.
3. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
3.1. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення і Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржники вважають, що судом не враховано висновки Верховного Суду, зазначені у постановах від 23.05.2018 у справі № 913/340/17, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 щодо застосування статей 317, 319, 321, 330, 387, 388 ЦК України, частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Заявники також зазначають, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13, від 25.05.2016 у справі № 21-5459а15, Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а. Таким чином рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 21.06.1990 № 282 "Про передачу в оренду будинку № 28 по вул. Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви", яким вирішено припинити дію рішення від 10.04.1951 №31/246 є нікчемним.
Верховний Суд у постановах від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 зазначив, що перебіг позовної давності за вимогами про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Водночас у справі наявні докази стосовно того, що позивачу з 2005 року було відомо про факт вибуття з його власності спірного майна внаслідок видачі реєстраційного посвідчення у 1994 році.
Стосовно підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржники вказують, що судами встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів. Зокрема, доказів про набуття права власності на спірні об`єкти позивач не надав, а суди факту набуття такого права не встановили. На підтвердження права власності Львівська міська рада зобов`язана була надати правовстановлюючі документи на спірні об`єкти та реєстраційні посвідчення. За відсутності таких доказів у судів не було підстав для задоволення позову.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області" затверджено перелік підприємств та організацій житлового комунального господарства, які відносяться до комунальної власності. Водночас будинок трансформаторної підстанції та технічний будинок не можуть відноситися до житлового фонду, а відносяться до об`єктів зв`язку. Жодних доводів про те, що спірне майно належало будь-якому суб`єкту, зазначеному у додатку до вказаного вище рішення позивачем не вказано. Зазначене виключає можливість набуття права власності на майно на підставі такого рішення.
3.2. У відзиві на касаційні скарги прокурор підтримує доводи заявників, вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, просить оскаржені рішення скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.3. В ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі № 461/6787/17 надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги до 12.11.2021. Оскільки відзив на касаційні скарги Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надіслано 15.11.2021, тобто з порушенням визначеного строку, причин пропуску даного строку у відзиві не наведено, клопотання про продовження строку на його подання не заявлено, Суд залишає вказаний відзив без розгляду.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
4.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.3. Предметом позовних вимог є скасування державної реєстрації права власності на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 і технічний будинок радіостанції та витребування вказаного майна.
4.4. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, на яку посилаються скаржники як на підставу оскарження.
4.5. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
4.6. Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.
Позов, заявлений на підставі статті 388 ЦК України, підлягає задоволенню у випадках, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно.
На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/3515/17.
4.7. Верховний Суд звертає увагу, що, звертаючись із позовними вимогами щодо витребування майна, важливо дослідити та оцінити докази, які доводять належність спірного майна позивачу на праві власності. Саме встановлення факту звернення з позовом власника, в якого наявне право на таке майно, надає змогу правильно розглянути такий спір, як і у подальшому визначити можливі підстави незаконного вибуття з власності його майна.
У справі № 461/6787/17, яка розглядається, досліджуючи вказані обставини, суди послалися на те, що 05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). До Переліку державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтнобудівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 N 285 ( 285-80-п ) "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст.43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.
Отже, саме цією постановою Кабінету Міністрів України, на думку судів, і було передано в комунальну власність міських рад житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів. На виконання вказаної постанови 24.12.1991 Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області", яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включеного також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Відповідно до статей 31, 32, 35 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на момент прийняття постанови від 24.12.1991) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.
Колегія суддів зауважує, що, стверджуючи про набуття Львівською міською радою права власності на спірне майно, суди попередніх інстанцій узагальнено послалися на постанови Кабінету Міністрів України та Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів в частині передачі житлового та нежитлового фонду. Водночас жодного дослідження фактичної передачі саме спірного нерухомого майна судами здійснено не було. Тобто поза увагою судів залишилась необхідність дослідження доказів щодо набуття права власності Львівською міською радою майна. Саме лише посилання на перелік майна, яке відноситься до комунальної власності, не вказує на встановлення обставин, які безспірно підтверджують, що позивач набув право власності на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 і технічний будинок радіостанції у контексті тверджень відповідача, що воно відноситься не до житлового фонду, а до об`єктів зв`язку і також наявних у матеріалах справи доказів.
4.8. Водночас колегія суддів не погоджується з доводами скаржників, що лише за наявності підтвердження реєстрації права власності позивач міг звертатися із відповідними позовними вимогами. Зокрема, у спірних відносинах важливий момент набуття права власності, що дасть змогу встановити законодавчі вимоги, які діяли на відповідний час щодо обов`язковості проведення реєстрації такого права. Законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно, могло не передбачати обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості ( Колегія суддів бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).
4.9. Щодо заяви про застосування позовної давності.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Звертаючись із заявою щодо застосування позовної давності, відповідач-2 стверджував, що позивачу про реєстрацію права власності на спірне майно було відомо ще на початку 2000 років, оскільки останній був ознайомлений із змістом реєстраційного посвідчення № 402 про реєстрацію права колективної власності на спірне майно, яке 22.03.1994 було видано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру, правонаступником якого є Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.
Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи щодо пропуску позовної давності виходили з того, що реєстраційне посвідчення від 22.03.1994 № 402 видано про реєстрацію права колективної власності (суб`єктами якого відповідно до чинного на момент видачі реєстраційного посвідчення Закону України "Про власність" були трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами) на спірне майно, в той же час як предметом спору у цій справі є скасування реєстрації права державної власності (суб`єктом якого в даному випадку було визначено відповідача-2), витребування та зобов`язання повернути таке майно.
Однак колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи доводи щодо пропуску позовної давності, не взяли до уваги необхідність встановити, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права власності або про особу, яка його порушила. Тобто важливо встановити не момент, коли позивачу стало відомо про останнє порушення його права власності, яким з обставин справи фактично є реєстрація приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалком Р. О. 01.11.2016 права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про вибуття з її власності відповідного майна. Тобто дослідження та оцінка моменту вибуття нерухомого майна у будь-якому виді із власності позивача і встановлення обізнаності Львівської міської ради із самим фактом такого порушення її права власності має здійснюватися у сукупності спірних відносин, які виникли між сторонами і стали наслідком звернення із цим позовом.
4.10. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки зазначеного суди не здійснили, фактично не дослідили у повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд зважаючи на приписи статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам.
4.11. За таких обставин, зважаючи на те, що доводи скаржників щодо допущення порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права частково підтвердилися, а суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, у тому числі на які посилаються заявники, оскаржені рішення необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.