ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 120/1873/19-а
адміністративне провадження № К/9901/1073/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Кашпур О.В.,
суддів - Єресько Л.О., Шевцової Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу № 120/1873/19-а
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою адвоката Балтака Дмитра Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, прийняту у складі головуючого судді: Кузьменко Л.В., суддів: Франовської К.С., Совгири Д.І.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення;
- зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549, що полягає у непроведенні 05 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 зі Збройних Сил України.
- стягнути із військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2018 року по день винесення рішення у цій справі.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 04.01.2018 його було звільнено з військової служби та згідно наказу командира військової частини А0201 від 05.02.2018 № 24 було знято зі всіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу. Проте, вже після звільнення, 07.05.2019 адвокатом позивача в його інтересах був надісланий адвокатський запит № 522 та була отримана відповідь 20.05.2019, у якій вказано, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період з січня 2016 року по лютий 2018 року не здійснювалась. Зазначене в свою чергу призвело до порушення законних прав та інтересів позивача в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення і в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні його з військової служби, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення; зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 05 лютого 2018 року включно; визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549, що полягає у непроведенні 05 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 зі Збройних Сил України; зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення.
4. 02 жовтня 2019 року Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято додаткове судове рішення, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, яким заяву представника позивача про винесення додаткового судового рішення задоволено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 коп).
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак бездіяльність військової частини А0549 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною, а порушене право підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Оскільки відповідачем протиправно не проведено остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, тому суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення у цій справі.
6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року в частині зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення. Прийнято у цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що вказані вимоги позивача є передчасними, з огляду на те, що для проведення розрахунків належної до виплати суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення та документи, що підтверджують середній розмір грошового забезпечення позивача. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення .
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись із постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, адвокат Балтак Дмитро Олегович, який діє в інтересах ОСОБА_1, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що посилання суду апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на необхідність встановлення розміру недоплаченої суми та визначення істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, необхідно відхилити, оскільки Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 (справа № 761/30658/15-ц) зазначив про можливість двоякого тлумачення національними судами статті 117 КЗпП України. Також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього розміру грошового забезпечення, відсутність у матеріалах справи відповідних розрахунків суми недоплаченої індексації грошового забезпечення, оскільки скаржник позбавлений можливості самостійно здійснити відповідні розрахунки.
IV. Позиція інших учасників справи
10. Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, в якому висловив свою позицію щодо необґрунтованості касаційної скарги.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Балтака Дмитра Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 02 грудня 2021 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
13. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2018 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира військової частини А0201 від 05.02.2018 № 24 позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу та направлений на облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.
14. 07.05.2019 адвокатом позивача в його інтересах був надісланий адвокатський запит № 522 до відповідача щодо роз`яснення чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 05.02.2018.
15. Листом Фінансово-економічного управління командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 350/147/2/1737 від 20.05.2019 надано відповідь, у якій вказано, що за результатами опрацювання та інформацією наданою командуванням В/ч А0549, індексація грошового забезпечення майору ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року не виплачувалась та не нараховувалась у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань протягом вказаного періоду.
VIІ. Джерела права й акти їхнього застосування
16. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
17. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VІІІ. Позиція Верховного Суду
18. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
19. Суд зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку в частині позовних вимог стосовно зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2018 року по день винесення рішення у цій справі.
20. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є те, що викладені в ній доводи стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
21. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення, з огляду на таке.
22. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у не проведенні 05 лютого 2018 року остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі Збройних Сил України.
23. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2018 року по день винесення рішення, у зв`язку з передчасним заявленням таких вимог.
24. Підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог судом апеляційної інстанції було визначено передчасність їх заявлення з огляду на неможливість до проведення з позивачем остаточного розрахунку обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких критеріїв, як розумність, справедливість та пропорційність.
25. Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
26. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.
27. Вина відповідача у непроведенні повного розрахунку із позивачем в день його звільнення та невиплаті йому усіх належних сум при звільненні є доведеною у межах цієї справи.
28. Отже, при задоволенні позовної вимоги про стягнення /нарахування основної суми, яку не було сплачено працівнику під час звільненні, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
29. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 600/1071/20-а.
30. Таким чином, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
31. Також необхідно зазначити, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
32. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
33. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
34. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
35. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
36. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
37. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
38. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
39. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили протиправну бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 05 лютого 2018 року, проте судами не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
40. Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постановах від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення вищезазначених обставин має значення для правильного вирішення справи.
41. У касаційній скарзі представником позивача заявлено клопотання про передачу справи № 120/1873/19-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання обґрунтовано тим, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
43. Колегія суддів Верховного Суду дослідивши доводи заявленого клопотання, вважає що у його задоволенні необхідно відмовити.
44. Так, відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
45. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26 березня 2019 року у справі 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак: справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
46. До повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.
47. Враховуючі викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що наведене у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду цієї справи.
48. З урахуванням вищезазначеного, клопотання представника позивача про передачу справи № 120/1873/19-а на розгляд до Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
49. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
51. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень
52. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду