ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/7427/16
адміністративне провадження № К/9901/61856/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шарапи В.М.,
суддів - Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - уповноважена особа Фонду) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року у складі судді Шрамко Ю.Т. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кузьменка В.В. (головуючий), суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП СВ Альтера Одеса" (далі - ТОВ "ДП СВ Альтера Одеса") до уповноваженої особи Фонду Гулея Олександра Івановича, третя особа: Державна податкова інспекція у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У травні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1 визнати протиправними дій відповідача щодо повернення без виконання платіжних доручень від 15 березня 2016 року №№142, 143;
1.2 зобов`язати відповідача виконати платіжні доручення від 15 березня 2016 року №№142, 143.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року, позов задовольнив.
Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду Гулея О.І. щодо повернення без виконання платіжних доручень ТОВ "ДП СВ Альтера Одеса" від 15 березня 2016 року №№142, 143.
Зобов`язав уповноважену особу Фонду Гулея О.І. виконати платіжні доручення ТОВ "ДП СВ Альтера Одеса" від 15 березня 2016 року №№142, 143.
2.1 Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач не є кредитором Банку, на якого поширюються обмеження встановлені пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України від 3 лютого 2012 року №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VI). Тому дії відповідача щодо повернення без виконання платіжних доручень позивача від 15 травня 2016 року №№142,143 є протиправними. Оскільки такі дії є протиправними, то суд зобов`язав відповідача виконати ці платіжні доручення.
3. Судами попередніх інстанцій встановлено:
3.1 28 січня 2010 року між Банком та позивачем, як клієнтом, укладено договір банківського рахунку №54367, (далі - договір), за умовами якого Банк зобов`язався відкрити клієнту поточні рахунки у визначених ним валютах, приймати і зараховувати на рахунки грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунків та проведення інших операцій за рахунками.
3.2 Відповідно до підпункту 3.4.1 пункту 3.4 розділу 3 договору, клієнт має право вільно розпоряджатися коштами на рахунках відповідно до чинного законодавства України.
3.3 Банк зобов`язується виконувати доручення клієнта на здійснення договірного списання коштів з рахунків клієнта, в порядку, встановленому чинним законодавством України (підпункт 3.1.8 пункту 3.1 розділу 3 договору).
3.4 Згідно пунктів 4.1, 4.2 розділу 4 договору, клієнт може здійснювати безготівкові розрахунки шляхом використання відповідних розрахункових документів, передбачених чинним законодавством України.
Банк здійснює розрахункові операції відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України за умови належного оформлення клієнтом розрахункових документів. Платежі з рахунку клієнта Банк виконує в межах залишку коштів на рахунку.
3.5 15 березня 2016 року позивач подав до Банку платіжні доручення №142 та №143, призначення платежів "ПДВ, аванс за березень 2016 року". Платіжні доручення отримані банком того ж дня, тобто 15 березня 2016 року
3.6 Після отримання платіжних доручень Банк листами від 15 березня 2016 року №15.1.16/587 та №15.1.16/588 повідомив позивача про те, що Банк не виконав отримані платіжні доручення у зв`язку з тим, що недостатньо коштів на кореспондентському рахунку.
3.7 Зокрема, відповідно до пункту 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов`язаний:
узяти розрахунковий документ платника/стягувача на облікування за відповідним позабалансовим рахунком;
надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку";
ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.
Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.
3.8 18 березня 2016 року уповноважена особа Фонду повернула позивачу платіжні доручення від 15 березня 2016 року №№142,143 без виконання на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону №4452-VI та пункту 1.26 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, від 5 липня 2012 року №2.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа Фонду звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
4.1 На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що уповноважена особа Фонду не є належним відповідачем, оскільки не діє як самостійний суб`єкт владних повноважень і взагалі не є суб`єктом владних повноважень, а діє від імені Банку, тому належним відповідачем є Банк. Цей спір не є має публічно- правового характеру і не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, уважає що рішення судів відповідають вимогам матеріального та процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
7. Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судоинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
8. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України).
9. За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
10. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
11. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
12. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
13. Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
14. Закон №4452-VI визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
15. За змістом статті 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
16. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
17. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону №4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
18. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
19. Водночас у розумінні Закону №4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 7 грудня 2000 року №2121-III "Про банки і банківську діяльність". Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону №4452-VI).
20. За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
21. Частиною першою статті 36 Закону №4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку.
22. Відповідно до частини першої статті 48 Закону №4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
23. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
24. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом №4452-VI, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.
25. Водночас, Суд звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону №4452-VI правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
26. Відповідно до частин першої та другої статті 50 Закону №4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.
27. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
28. За змістом пункту 5 частини шостої статті 36 Закону №4452-VI обтяження, щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації не поширюється на зобов`язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
29. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, чинній на час розгляду справи Судом), установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
30. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28 січня 2010 року між Банком та позивачем, як клієнтом, укладено договір банківського рахунку №54367, за умовами якого Банк зобов`язався відкрити клієнту поточні рахунки у визначених ним валютах, приймати і зараховувати на рахунки грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунків та проведення інших операцій за рахунками.
31. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням Банком договірних зобов`язань за договором банківського рахунку, а саме невиконанням розпорядження клієнта Банку про перерахування сум коштів з його рахунку. За змістом позовної заяви звернення Позивача до суду з цим позовом обумовлено необхідністю захисту передбаченого цивільним законодавством права на безперешкодне розпорядження його грошовими коштами, зарахованими на рахунок Товариства у Банку. Отже, спір стосується права на грошові кошти, тобто цивільного права.
32. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду, вчинене ним не як суб`єктом владних повноважень, а як органом управління Банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
33. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року (справа №826/17974/17).
34. За таких обставин Суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) немає жодних правовідносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами господарського судочинства.
35. Відповідно до пункту 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
36. Відповідно до статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
37. За таких обставин, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року - скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -