ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/8933/18
адміністративне провадження № К/9901/35335/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 (суддя - Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 (колегія суддів: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі №826/8933/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНТ-ЛІФТ ПЛЮС" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Грант - Ліфт Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002701401 від 07 березня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про необґрунтованість висновків контролюючого органу про відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість по господарським операціям з ТОВ "БК "Профітван" (код 40916300).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 року № 0002701401.
Рішення судів обґрунтовано тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, відповідно є протиправним збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням. Суд апеляційної інстанції, не досліджуючи зміст господарських операцій позивача із ТОВ "БК "Профітван" зауважив, що отримана відповідачем від правоохоронних органів інформація, за якої посадова особа контрагента позивача заперечує свою участь у веденні господарської діяльності не визнається доказом в рамках розгляду даної справи. При цьому колегія суддів звернула увагу, що згідно акту податкової перевірки дана обставини є єдиною підставою для визнання відповідачем вказаних правовідносин нереальними.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати у задоволені позову відмовити. Вказується, що суди попередніх інстанцій не надали правового значення тому факту, що керівник контрагента ТОВ "БК "ПРОФІТВАН" під час допиту в рамках кримінального провадження заперечив участь у фінансово-господарській діяльності і підписанні бухгалтерських документів.
В письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 13.02.2018 по 16.02.2018 на підставі направлення від 12.02.2018 №156/26-15-14-01-05 виданого ГУ ДФС у м. Києві, головним державним ревізором-інспектором, інспектором податкової та митної справи ІІІ рангу, відділу перевірок у сфері послуг, управління аудиту у сфері торгівлі та послуг ГУ ДФС у м. Києві Боримським М.В. відповідно до пп. 75.1.2, п. 75.1 ст. 75 п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гарант-Ліфт Плюс" (код 40382985) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах ТОВ "БК "ПРОФІТВАН" (код 40916300) за період березень, квітень, серпень 2017.
За результатом перевірки складено акт від 23.02.2018 №102/26-15-14-01-05/40382985 (надалі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення: п.44.1 ст.44. п. 198.1, п. 198.2, н. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 145728,00 грн, в тому числі за: березень 2017 року - 53268,00 грн; квітень 2017 року - 28467,00 грн; травень 2017 року - 32794,00 грн; серпень 2017 року 31200 грн.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2018 №0002701401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 182160 грн в т.ч. за податковим зобов`язанням в сумі 145728 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 36432 грн.
За висновками акту перевірки, позивачем, в порушення приписів ПК України, сформований податкових кредит у перевірємий період за наслідками безтоварної господарської операції із ТОВ "Гарант-Ліфт Плюс", що доводиться матеріалами кримінального провадження, розпочатого за фактом фіктивного підприємництва, а саме допитом керівника названого підприємства, який заперечує свою участь в його діяльності, а всі первинні документи підписані саме ним.
За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишене без змін, проте за наслідками судового розгляду його незаконність визнана судами.
Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про незаконність податкового повідомлення-рішення податкового органу передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи та доводів касаційної скарги, згідно письмових пояснень керівника контрагента позивача ТОВ "БК "ПРОФІТВАН", ОСОБА_1, які відібрані в рамках кримінальної справи №42017100000000370, внесеної до Єдиного реєстру судових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України участі в господарській діяльності він не приймав.
Верховний Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 05.03.2012 (справа №21-421а11), неодноразово зазначав, що податкові накладні які стали підставою для формування платником податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, або виписані від їх імені податкові накладні, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій, обмежившись наявністю первинних документів, не перевірили їх належність та достатність для формування податкового кредиту, з огляду на наявну інформацію про непричетність до здійснення господарської діяльності їх підписантом, що має суттєве значення в даному випадку.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію що статус фіктивного підприємництва не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами (постанова ВС України від 14.03.2017 ЄДРСР 65537637).
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити касаційним судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Важливо звернути увагу, що судом першої інстанції задоволено клопотання відповідача про допит в судовому керівника ТОВ "БК "ПРОФІТВАН", ОСОБА_1, як свідка (т.1, а.с.216-217, 238). Проте, свідок в судовому засіданні не допитаний.
Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що між позивачем (підрядник) та його контрагентом, - ТОВ "БК "Профітван" (субпідрядник) було укладено 9 договорів підряду, які за своїм змістом та істотними умовами були пов`язанні із наданням субпідрядником послуг по пусконалагуджувальним роботам ліфтового обладнання. Про вказані договори зазначено в акті податкової перевірки та долучені до матеріалів справи.
Водночас, поза увагою судів залишись те, що договори, які укладались між позивачем і ТОВ "БК "Профітван" є договорами підряду, де позивач є підрядником, а його контрагент є субпідрядником. Місце виконання визначених в цих договорах послуг є м. Київ, а об`єкти, де такі надавались - багатоквартирні будинки, що перебувають на балансі в різних обслуговуючих організаціях, що доводиться матеріалами справи, в тому числі актами приймання ліфтів в експлуатацію.
З долучених до матеріалів актів приймання ліфтів в експлуатацію вбачається, що в графі представник монтажної організації, що змонтувала ліфт (що виконувала реконструкцію) вказано представника позивача.
Судам важливо встановити всі фактичні обставини по справі, в тому числі необхідність укладення зазначених договорів (ділову мету) з урахуванням доводів відповідача про відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів, основних засобів, необхідних для виконання договорів, а ОСОБА_1, який зазначений як засновник, директор та головний бухгалтер спростовує свою причетність до господарської діяльності.
Отже під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виявлені неточності мають бути ретельно досліджені, для можливості винесення у даній справі законного рішення, у зв`язку із чим рішення судів підлягають скасуванню, а справа має бути надіслана до суду першої інстанції на новий розгляд.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення суду першої інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що судами допущено порушення норм процесуального права, не встановлено фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 132, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд