Окрема думка судді К. М. Пількова
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі
№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)
(детальне доктринальне обґрунтування позиції, висловленої у п. 1 цієї окремої думки, щодо способів захисту речових прав на землю та інше нерухоме майно, подано у статті Пільков К . Способи захисту права власності на землю та інше нерухоме майно: критика «книжного володіння». Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4. URL: ІНФОРМАЦІЯ_1)
Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку письмового провадження справу № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області (далі - Прокурор), який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Уряд) та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (далі - ДП), до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» (далі - ТОВ «Березова роща»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн» (далі - ТОВ «Сілквей комунікейшн»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба» (далі - ТОВ «Зелена садиба»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції (далі - Служба), Головне територіальне управління юстиції в Київській області (далі - Управління), приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна (далі - Нотаріус), про:
- визнання недійсними рішень Ради: від 24.02.2004 № 153.12-16-XXIV і № 153.77-16-XXIV - № 153.87?16?XXIV, від 27.05.2010 № 1052-35-V та від 21.03.2013 № 1604-24-VI - № 1607-24-VI;
- визнання недійсними виданих: ОСОБА_4 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_5 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га; ТОВ «Березова роща» свідоцтва на право власності від 29.12.2015 серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29.12.2015 серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтва на право власності від 04.01.2016 серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04.01.2016 серії НОМЕР_4 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними рішень: Нотаріуса від 29.07.2013 № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Служби від 22.04.2013 № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22.04.2013 № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021; рішень Управління від 28.12.2015 № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31.12.2015 № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними договорів іпотеки: від 19.07.2016 № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», та від 19.07.2016 № 1894, укладеного між ТОВ «Березова Роща» та ТОВ «Зелена Садиба»;
- витребування на користь держави в особі Уряду та ДП з незаконного володіння ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021; ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; ТОВ «Березова роща» земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, із цільовим призначенням - землі лісогосподарського призначення загальною нормативною грошовою оцінкою 4 278 640,86 грн, які розташовані в с. Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.
За результатами розгляду касаційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018, якими суди відмовили в задоволенні позову Прокурора, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 23.11.2021, якою вирішила:
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задовольнити частково.
2. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 в частині позовних вимог, поданих в інтересах ДП, скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.
3. У частині позовних вимог в інтересах держави про:
- визнання недійсним рішення Ради від 24.02.2004 № 153.12-16-XXIV;
- визнання недійсними рішень Ради від 21.03.2013 № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI;
- визнання недійсними виданих: ТОВ «Березова роща» свідоцтв на право власності від 29.12.2015 серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29.12.2015 серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтв на право власності від 04.01.2016 серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04.01.2016 серії НОМЕР_4 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними рішень Управління від 28.12.2015 № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31.12.2015 № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними договорів іпотеки: від 19.07.2016 № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», та від 19.07.2016 № 1894, укладеного між ТОВ «Березова Роща» та ТОВ «Зелена Садиба»;
- витребування на користь держави з незаконного володіння: ТОВ «Березова роща» земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015
рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 скасувати. Провадження у справі в частині цих вимог закрити.
4. У частині позовних вимог в інтересах держави про:
- визнання недійсними рішень Ради від 24.02.2004 № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87?16?XXIV;
- визнання недійсними виданих: ОСОБА_4 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_5 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га;
- визнання недійсними: рішень Нотаріуса від 29.07.2013 № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Служби від 22.04.2013 № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22.04.2013 № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021
рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 змінити, виклавши мотивувальні частини цих судових рішень у редакції цієї постанови; в решті залишити без змін.
5. У частині позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021
рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.
Витребувати на користь держави з володіння:
ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019;
ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021.
6. У частині позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння:
ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024;
ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020
постанову Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 скасувати. Справу в цій частині направити на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області.
7. Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Прокуратури Київської області по 10077 грн 37 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, 11085 грн 11 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 20154 грн 74 коп. за здійснення касаційного перегляду.
Ухвалюючи постанову в цій справі, Велика Палата Верховного Суду підтримала підхід до застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якого вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) є ефективним способом захисту права власності. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду врахувала свої попередні висновки, викладені в постанові від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, на яку посилався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) у своїх постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (розділ 1.5.4).
Доходячи вищевказаного висновку, Велика Палата здійснила аналіз своїх попередніх висновків, зокрема про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46) та інші).
Водночас із посиланням на положення Лісового кодексу України (далі - ЛК України) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. А в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на висновки, сформульовані в її постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). А також, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
З урахуванням наведеної специфіки обороту нерухомого майна Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому, на думку Великої Палати, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Реєстрі). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала, що володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, чи набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку, чи ні.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), викладених у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим, оскільки КГС ВС у наведених вище постановах помилково ототожнив заволодіння громадянами та юридичними особами землями та перехід до них права володіння цими землями. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, чи є він фактичним володільцем, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
Велика Палата також зазначила, що у вищевказаних постановах КГС ВС сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від цього висновку, оскільки відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона вже викладала подібні за змістом висновки в підпункті 7.27 своєї постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, а саме: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас Велика Палата вказала, що використання в першому реченні слів «тимчасовим володільцем» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало б принципу реєстраційного посвідчення володіння, тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень), тому слово «права» в першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось, зокрема, і в її постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 39 якої зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
З мотивами ухваленої постанови від 23.11.2021 та результатами розгляду касаційної скарги не можу погодитись із таких підстав.
1. Щодо способів захисту речових прав на землю та інше нерухоме майно
Обґрунтовуючи наявність підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія КЦС ВС в ухвалі від 23.12.2020 зазначила, що вимогу про витребування земельної ділянки лісового фонду на користь держави слід розглядати як віндикаційний позов, до якого можна застосувати позовну давність, а тому є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах КГС ВС від 04.02.2020 у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, зокрема, що частина друга статті 56 ЗК України встановлює обмеження на безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств; незаконне зайняття земельної ділянки лісового призначення є порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, яке не пов`язане з позбавленням володіння, а позовну вимогу про повернення такої ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Таким чином, перед Великою Палатою Верховного Суду в цій справі постало питання визначення ефективного способу захисту речових прав, зокрема права власності на землі лісового фонду, а також пов`язане з ним питання застосування положень про позовну давність.
В усіх наведених постановах КГС ВС посилався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у якій серед іншого вказано, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. При цьому з посиланням на специфіку речей в обороті стверджується, що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. пункти 39, 43, 89 вказаної постанови).
З такого розуміння специфіки обороту речей випливає, що володіння нерухомим майном може бути досягнуто без його фізичного утримання, як це властиво для рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку підтверджує фактичне володіння ним. При цьому володіння як право і володіння як фактичний стан не розмежовуються, що позбавляє цей стан самостійного значення. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна.
Цей підхід знайшов відображення також у висновках Великої Палати Верховного Суду стосовно обрання ефективного способу захисту речових прав, викладених у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). А також, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 142, 146 названої постанови).
Отже, підґрунтям для висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, що ефективним способом захисту у випадку порушення прав власника шляхом внесення запису про державну реєстрацію права власності за іншою особою визнається вимога про його витребування (віндикаційний позов), та висновків, викладених у постановах КГС ВС від 04.02.2020 у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, що вимогу про повернення земельної ділянки лісового фонду слід розглядати як негаторний позов, слугували, зокрема, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, за якими державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує володіння цим майном і як право, і як фактичний стан.
За такого підходу володіння як фактичний стан не має значення для обрання ефективного способу захисту права власності на нерухоме майно, а з внесенням запису до Реєстру про право власності іншої особи, ніж законний власник, нерухоме майно повністю вибуває з володіння законного власника, тому він може ефективно захистити своє право лише віндикаційним позовом незалежно від обставин фактичного заволодіння нерухомим майном.
Однак володіння як право і фактичне володіння необхідно розмежовувати.
Володіння можна розглядати як одне з трьох повноважень у межах права власності (володіння як право), передбачене, зокрема, частиною першою статті 317 ЦК України, а також як фактичне володіння (фізичний стан речей), яке не обов`язково спирається на будь-яку правову підставу (див. mutatis mutandis пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17).
Також варто звернути увагу на те, що запис у Реєстрі, який за визначенням, викладеним у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), свідчить лише про офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру. Його не слід в однаковій мірі ототожнювати зі свідченням фактичного володіння.
Так, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див., зокрема, підпункт 6.30 постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340, абзац четвертий підпункту 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4. 17 постанови від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).
Разом із цим у пункті 70 постанови Великої Палата Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц вказано, що наявність у Реєстрі відомостей про речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжне володіння).
Слід розмежовувати і не надавати однакового юридичного значення двом презумпціям, які для третіх осіб створює запис у Реєстрі, а саме презумпції наявності права власності цієї особи і презумпції фактичного володіння. Підхід до спростування цих презумпцій також неоднаковий.
Зазначені презумпції не є однопорядковими, о