ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 463/3596/16-к
провадження № 51-2623км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Антонюк Н.О.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Мороз С.В.,
засуджений ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
(у режимі відеоконференції),
представник потерпілої ОСОБА_4 Ревер С.В.(у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016140000000644, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Купель Рокитнівського району Рівненської області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження.
На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено упереджено, його винуватість не доведено поза розумним сумнівом, вирок ґрунтується на припущеннях, неналежних і недопустимих доказах, суперечливих показаннях потерпілої та свідків, які не містять будь-яких об`єктивних доказів його винуватості.
Стверджує, що встановлені судом обставини - те, що водій ОСОБА_1 перед здійсненням повороту праворуч, під час здійснення і завершення цього маневру мав об`єктивну можливість виявити пішоходів, які переходили проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, та що первинний контакт загиблого пішохода відбувся передньою частиною транспортного засобу ("в районі правого переднього колеса") в межах поля зору водія, - не відповідають дійсності, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Зокрема, суд не взяв до уваги розмірів великогабаритного автобуса, розташування кабіни водія і без пояснень відхилив досліджений доказ - висновок молекулярно-генетичної експертизи, який вказував на те, що слідів первинного контакту тіл з передньою частиною транспортного засобу немає.
Зазначає, що показання свідків є нечіткими і не узгоджуються між собою, під час допиту свідків та експерта суд чинив на них тиск, допит експерта в суді проведено з порушенням вимог закону. Протокол слідчого експерименту за участю потерпілої є недопустимим доказом, оскільки його проведено за відсутності сторони захисту, під час його проведення з метою викривлення результатів щодо оглядовості з місця водія на дорогу і тротуар слідчі змінили траєкторію руху і кут повороту транспортного засобу.
Вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту: про визнання слідчого експерименту за участю потерпілої недопустимим доказом, про проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, а також у відводі захисника Галишина С.О. на підставі недовіри (оскільки той перебував у дружніх відносинах із прокурором).
Вважає, що розкадровані кадри відеозапису ДТП, а також показання свідка ОСОБА_5 спростовують показання потерпілої та висновки суду щодо перебування потерпілої і дітей перед поворотом автобуса на пішохідному переході на відстані 3 м від тротуару та щодо місця, механізму і послідовного порядку контактування тіл потерпілої і загиблої з транспортним засобом. Також суд безпідставно відкинув показання свідка ОСОБА_5 про те, що вона бачила, як дитина вибігла на дорогу і попала під заднє праве колесо. Свідок ОСОБА_6, який надав аналогічні письмові показання, так і не був допитаний судом, оскільки перебуває за межами України і суд відмовився організовувати відеоконференцію з ним через Міністерство юстиції України в порядку надання міжнародної правової допомоги.
Зазначає, що висновки судово-автотехнічних експертиз, у тому числі комплексної, не містять даних про наявність у водія об`єктивної можливості бачити пішоходів у момент їх виходу на проїзну частину, а також про те, що в момент зміни руху автобуса пішоходи вже переходили вулицю, а протокол слідчого експерименту за участю потерпілої містить неправдиві дані. Хоча під час перегляду кадрів відеозапису може створюватися враження, що пішоходи перебувають не на тротуарі, а на проїзній частині, але це пов`язано з самим ракурсом зйомки.
Вказує, що судом було призначено комплексну фото-відео-технічну медико-криміналістичну та транспортно-трасологічну експертизу, в результаті проведення якої отримано: висновок комплексної судової фототехнічної експертизи відео звукозапису, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 27 червня 2018 року № 807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52 та висновок комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи від 30 травня 2018 року № 808/17-52/9955/18-52,147/17. Таким чином, суд автотехнічну експертизу не призначав, проте експерти вийшли за межі своїх повноважень і за власною ініціативою провели зазначену експертизу. Крім того, у вказаних висновках наявні припущення та суперечності, вбачається неповнота експертного дослідження.
Вказує, що матеріали провадження складали 258 сторінок, проте на ознайомлення з ними в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) було надано лише годину.
Вважає, що йому має бути зараховано в строк відбування покарання час перебування під домашнім арештом з розрахунку один день цілодобового домашнього арешту як два дні позбавлення волі.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції провів апеляційний розгляд незаконно та упереджено, не навів в ухвалі ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту.
Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільні позови задоволено частково, стягнуто з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 (далі - ЛКАТП № 1) у рахунок відшкодування моральної шкоди: на користь потерпілої ОСОБА_4 - 300 000 грн, на користь потерпілого ОСОБА_3 - 391 300 грн, з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 - 15 000 грнвитрат за надання правової допомоги.У задоволенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_2 відмовлено.
За ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника адвоката Стефановича Ю.М. та представника цивільного відповідача ЛКАТП № 1 адвоката Василишина І.Й. залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката Ревера С.В. задоволено. Вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено, стягнуто на її користь з ЛКАТП № 1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 391 300 грн. В іншій частині вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 червня 2016 року близько 16:30, керуючи транспортним засобом автобусом "Renault" (д.н.з. НОМЕР_1 ), всупереч вимогам пунктів 1.5, 1.10 (у частині значення терміну "пішохідний перехід"), підпунктів "б", "д" п. 2.3., пунктів 10.1, 12.3, 16.2, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), під час виконання правого повороту із вул. Зеленої на вул. Ш. Руставелі у м. Львові не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівним дорожнім знаком та горизонтальною дорожньою розміткою, по якому справа наліво по ходу його руху проїзну частину дороги переходили пішоходи ОСОБА_2 та її малолітні онуки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яких він мав об`єктивну можливість своєчасно виявити, не зменшив швидкості і не зупинився, щоб дати їм дорогу, такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до наїзду на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_8, 2011 року народження. Остання в результаті наїзду загинула, отримавши численні тілесні ушкодження, не сумісні із життям.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
На касаційну скаргу засудженого надійшли заперечення від потерпілого ОСОБА_3 та представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката Ревера С.В.
Засуджений ОСОБА_1 у засіданні суду касаційної інстанції підтримав свою касаційну скаргу, прокурор Мороз С.В., потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 тапредставник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Ревер С.В. проти задоволення касаційної скарги заперечували.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Мотивуючи свою скаргу, засуджений оспорює, у тому числі, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлені судові рішення. Надаючи власну оцінку доказам, засуджений по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні. Касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду.
Суд у вироку вказав, що показання, дані обвинуваченим ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції, були непослідовні та суперечливі. Спочатку, після оголошення та роз`яснення обвинувачення вину в інкримінованому злочині він визнав повністю. Далі, в ході розгляду провадження свою позицію змінив, вину заперечив, заявив, що йому надавалася неналежна правова допомога, після затримання слідчий чинив на нього тиск, тому він визнавав вину. Зазначив, що ПДР він не порушував, швидкість на повороті була невелика, пішохідний перехід був у межах видимості, під час здійснення повороту пішоходів на пішохідному переході не було, він їх не бачив. Можливо це сталося внаслідок того, що дзеркала заднього виду не відповідають технічним параметрам.
Однак, як встановив суд першої інстанції, показання обвинуваченого про те, що під час здійснення автобусом під його керуванням маневру повороту пішоходів на пішохідному переходіне було і він об`єктивно не міг їх виявити, повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування.
Так, потерпіла ОСОБА_2 усуді пояснила, що, починаючи рух по нерегульованому пішохідному переходу, впевнилася у відсутності перешкод. Пройшовши біля 3 м по зебрі вона відчула, як з вул. Зеленої до них наближається транспортний засіб, вони прискорилися, і вона думала, що автобус зупиниться. Однак, незважаючи на те, що вони перебували на пішохідному переході, автобус їхав на них, не зменшуючи швидкості. Першою автобус своєю передньою частиною зачепив саме її і вона впала, випустивши ОСОБА_8, яку тримала за руку. Коли схопилася на ноги, побачила, що ОСОБА_8 була під колесами, а автобус рухався далі, не зупиняючись. Люди, які стояли на зупинці, кричали і стукали руками по боках автобуса, і лише після цього водій зупинився.
Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що бачили, як жінка переходила вулицю, тримаючи двох малолітніх дітей. Останній також повідомив, що коли автобус здійснював маневр повороту, то зачепив передньою частиною жінку і вона впала, а також дитину, яка впала біля переднього колеса, і автобус переїхав дитину задніми колесами. Люди, які були на зупинці, стали кричати, тоді водій зупинився.
Також суд першої інстанції встановив, що обставини скоєння ДТП зафіксовано відеореєстратором службового автомобіля інспекторів УПП м. Львова, які на момент ДТП рухалися позаду автобуса "Renault". У ході перегляду відеофайлу TS P0445 у судовому засіданні встановлено, що на 13-ій секунді зафіксовано, як цей автобус знаходиться на вул. Зеленій у м. Львові, а потерпіла з дітьми підійшла до пішохідного переходу, тримаючи дітей за руки, подивилася вліво і розпочала рух, переходячи вулицю, вона була крайньою від автобуса, тримаючи за руку ОСОБА_8, а з іншої сторони від ОСОБА_8 рухалася інша дівчинка. При цьому на відеофайлі зафіксовано, що в цей час на пішохідному переході перебував пішохід, який не закінчив переходу вул. Ш. Руставелі і був попереду автобуса перед водієм. На 15-ій секунді запису автобус здійснив поворот праворуч, наблизився правою передньо-кутовою частиною до групи пішоходів, які почали прискорення, що перейшло в біг, та відбулося їх зміщення в сторону від пішохідного переходу. Автобус продовжив рух, не реагуючи на наявність пішоходів, і на 16-ій секунді запису відбувся контакт передньою правою частиною автобуса із потерпілою ОСОБА_2, а згодом із малолітньою ОСОБА_8, яка від контакту з автобусом впала, а автобус, не зупиняючись, продовжив рух. Лише на 20-й секунді запису автобус зупинився, через кілька секунд здійснив рух назад і потерпіла ОСОБА_2 дістала тіло малолітньої ОСОБА_8 з-під задніх коліс автобуса.
Вирішуючи питання про те, чи мав водій автобуса "Renault" ОСОБА_1 об`єктивну можливість виявитина пішохідному переході по вул. Ш. Руставелі пішоходів, які перетинали проїзну частину дороги, суд першої інстанції також врахував:
- протокол огляду місяця ДТП від 10 червня 2016 року, яким, у тому числі, було зафіксовано пошкодження на транспортному засобі та сліди, які виникли внаслідок ДТП, сліди крові та мозкової речовини на дорожньому покритті, розташування трупа дитини;
- протокол оглядутрупа і висновок судово-медичної експертизи від 11 червня 2016 року № 505/2016, якими зафіксовано численні тілесні ушкодження потерпілої, характер і локалізація яких вказує на механізм їх виникнення внаслідок ДТП;
- протокол слідчого експерименту від 26 липня 2016 року, яким установлено, що перед початком виконання маневру правого повороту із вул. Зеленої на вул. Ш. Руставелі і під час подальшого руху водій ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість виявити на пішохідному переході пішоходів, які перетинали проїзну частину дороги;
- висновок експерта за результатами проведення судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 12 липня 2016 року № 2862, що містить розкадрування відеозапису ДТП;
- висновок судово-автотехнічної експертизи від 28 липня 2016 року № 2863 щодо причин виникнення ДТП;
- висновок експерта за результатами проведення комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи від 30 травня 2018 року № 808/17-52/9955/18-52,147/17, яким установлено, що первинний контакт автобуса з потерпілою відбувся його передньою частиною;
- висновок комплексної судової фототехнічної експертизи відео-, звукозапису, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 27 червня 2018 року № 807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52, яким констатовано наявність уводія автобуса технічної можливості уникнути наїзду на пішоходів шляхом застосування екстреного гальмування та об`єктивної можливості виявлення моменту виходу пішоходів на проїзну частину, для чого водію слід було діяти відповідно до вимог пунктів 1.7, 12.3, 16.2, 18.1 ПДР.
У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_13, який проводив судово-автотехнічну експертизу від 28 липня 2016 року № 2863. Як пояснив експерт, у своєму висновку він визнав, що його висновок про те, що "причиною даної ДТП, з технічної точки зору, стали ті обставини, що пішоходи ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_15 вибігли на проїзну частину (на пішохідний перехід), не впевнившись у відсутності небезпеки, чим не дотрималися положень п.п. "б" п. 4.14 ПДР, а водій автобуса ОСОБА_1 своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу". Разом із тим, у ході судового розгляду, після перегляду речового доказу - відеофайлу з відеофіксацією ДТП експерт ОСОБА_13 визнав, що цей його висновок є помилковим і неточним, оскільки пішоходи на пішохідний перехід не вибігали, а виходили, перейшли в біг, пройшовши певну частину дороги. Суд визнав логічними пояснення експерта і не врахував указаного висновку експертизи в частині порушення потерпілими п.п. "б" п. 4.14 ПДР.
Суд першої інстанції встановив, що винуватість обвинуваченого об`єктивно підтверджується сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів, які узгоджуються між собою, є належними, допустимими і достатніми.
На підставі аналізу цих доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що водій ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість виявити пішоходів через переднє лобове скло (а не дзеркала заднього виду). Що стосується пішохода ОСОБА_2 із двома малолітніми дітьми, то останні, здійснюючи перехід вул. Ш. Руставелі в м. Львові, ПДР не порушували.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який міститься в постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 751/4821/17), про те, що вимога п. 18.1 ПДР передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися. Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.
Зі змісту вироку видно, що суд першої інстанції критично оцінив показання свідка ОСОБА_5 про те, що потерпіла ОСОБА_2 рухалася не перпендикулярно вул. Ш. Руставелі, а по проїзній частині в напрямку вул. Стрийської, а малолітня ОСОБА_8 вирвалась та побігла назустріч автобусу і попала під заднє колесо, оскільки висновками названих експертиз, показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, записом із відеореєстратора та іншими доказами встановлено інші обставини провадження.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання захисника Граба М.О. про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 26 липня 2016 року. Суд першої інстанції встановив, що слідчий провів слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_2 з метою перевірки і уточнення відомостей, які вона надала у своїх показаннях відповідно до вимог ст. 240 КПК України. Пунктом 3 указаної статті передбачено, що до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Водночас обвинувачений у судовому засіданні підтвердив, що після затримання він відмовився давати будь-які показання, скориставшись ст. 63 Конституції України. При цьому ні він, ні захисник на досудовому слідстві жодних клопотань про проведення слідчого експерименту за участю сторони захисту не подавали, як і щодо участі у вказаній слідчій дії. З протоколом слідчого експерименту обвинувачений та захисник були ознайомлені та жодних зауважень не подавали. Разом із тим, суд установив, що провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1 на час судового розгляду провадження неможливо, оскільки на вказаній ділянці дороги повністю змінено обстановку, яка була на час ДТП, внаслідок реконструкції перехрестя.
Що стосується доводів у касаційній скарзі про викривлення слідчими результатів слідчого експерименту за участю потерпілої, зміни ними траєкторії руху і кута повороту транспортного засобу, що вплинуло на висновки щодо оглядовості робочого місця водія, то Суд вважає ці доводи необґрунтованими, оскільки дані слідчого експерименту повністю узгоджуються з іншими матеріалами провадження.
Отже, суд першої інстанції навів належні мотиви неврахування доводів сторони захисту, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів про неналежне відкриття матеріалів досудового розслідуванняз огляду на те, що на ознайомлення з матеріалами провадження було надано лише одну годину, то суд першої інстанції встановив таке.
Ознайомившись із відкритими прокурором матеріалами кримінального провадження, обвинувачений та його захисних ні на стадії завершення досудового розслідування, ні на стадії підготовчого засідання не заявляли клопотання про те, що їм недостатньо часу для ознайомлення з матеріалами, чи не надано якихось копій документів з матеріалів провадження.
Як правильно вказав в ухвалі апеляційний суд, відповідні положення ст. 290 КПК України передбачають обов`язок сторони обвинувачення лише надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, тобто створити можливість для сторони захисту ознайомитися з цими матеріалами, зробити копії або інші відображення цих матеріалів. Однак згідно із ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав. Тому вирішення питання, в якому обсязі скористатися наданою можливістю ознайомитися з матеріалами досудового розслідування, повністю залежить від рішення сторони захисту.
Також з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції із заявою, в якій ставив питання про відвід захиснику Галишину С.О. через його знайомство із прокурором та навчання їх на одному курсі у студентські роки, що, на думку обвинуваченого, ставіть під сумнів його добросовісність та неупередженість.
Личаківський районний суд м. Львова ухвалою від 17 травня 2019 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1, виходячи з вимог ст. 78 КПК України, яка передбачає підстави для відводу захисника, представника і є імперативною нормою.
При цьому суд установив, що захист ОСОБА_1 здійснювали декілька захисників, і захисник Галишин С.О. не діяв усупереч їх позиціям та позиції обвинуваченого.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Зазначені вимоги суд першої інстанції виконав у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційних скарг сторони захисту, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, у тому числі щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та допустимості окремих доказів, і надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги обвинуваченого і захисника визнано необґрунтованими.
Доводи у касаційній скарзі про те, що експерти при проведенні комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи від 30 травня 2018 року № 808/17-52/9955/18-52,147/17 та комплексної судової фототехнічної експертизи відео-, звукозапису, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 27 червня 2018 року № 807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52 вийшли за межі своїх повноважень і за власною ініціативою провели автотехнічну експертизу, є необґрунтованими, з огляду на те, що комплексну експертизу було призначено в ході судового розгляду, учасники провадження спільно узгодили питання, які ставились на вирішення цієї експертизи та на які надано відповіді, що містяться у висновках комплексних експертиз.
Доводи у скарзі засудженого про те, що йому має бути зараховано в строк відбування покарання час перебування під домашнім арештом з розрахунку один день цілодобового домашнього арешту як два дні позбавлення волі, є необґрунтованими.
Так, ч. 5 ст. 72 КК України передбачено зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення, а не іншого запобіжного заходу.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про попереднє ув`язнення" від 30 червня 1993 року № 3352-XII попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Підставою для попереднього ув`язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту.
За вироком суду ОСОБА_1 зараховано в строк відбування покарання термін перебування під вартою з 10 червня по 06 грудня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два днів позбавлення волі, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення злочину.
Отже, на думку Суду, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд стосовно ОСОБА_1 проведено повно та об`єктивно, порушення права на захист, а також порушення принципу змагальності сторін і свободи у поданні ними своїх доказів, з урахуванням проведення за клопотаннями сторони захисту комплексних експертиз, не виявлено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи "Ван де Хурк проти Нідерландів" ("Van de Hurk v. the Netherlands", § 61, "Болдеа проти Румунії" ("Boldea v. Romania"), § 30, "Морейра Феррейра проти Португалії" ("Moreira Ferreira v. Portugal"), § 84).
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК Україниістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд