П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 450/4029/18
провадження № 51-3776км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Маринича В. К., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Єременка М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України,
виправданого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із не доведенням у його діях наявності складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 04 листопада 2018 року, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно шляхом вільного доступу викрав гроші у сумі 600 євро, які належали ОСОБА_1 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує про безпідставну відмову місцевого суду в допиті понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були присутні 05 листопада 2018 року під час проведення огляду місця події; про невстановлення місцевим судом родинних та сімейних стосунків між обвинуваченим ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_4, що призвело до необґрунтованого прийняття відмови останнього від дачі показань у розумінні ст. 63 Конституції України, ст. 3 КПК та ст. 3 Сімейного кодексу України, а також нероз`ясненні свідку ОСОБА_4 наслідків безпідставної відмови від надання показань.
Вказує на те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження низки доказів та допит свідків і, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих аргументів для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, зазначені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, та шляхом дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, які під час судового розгляду були оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Твердження прокурора у касаційній скарзі про безпідставне прийняття місцевим судом відмови свідка ОСОБА_4 від надання показань без перевірки наявності для того відповідних підстав, передбачених ст. 63 Конституції України, і нероз`яснення цьому свідку наслідків безпідставної відмови від дачі показань, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК до близьких родичів та членів сім`ї віднесено: чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій в ході дослідження матеріалів кримінального провадження, зокрема, витягу із журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень, свідок ОСОБА_4 є цивільним чоловіком рідної сестри виправданого - ОСОБА_1, який проживає разом з нею та її братом - виправданим ОСОБА_1 .
Таким чином, йдеться про осіб, які пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, а тому цей свідок підставно скористався правом, закріпленим у ч. 1 ст. 63 Конституції України.
Зі звукозапису судового засідання місцевого суду від 05 березня 2020 року слідує, що суд першої інстанції належним чином роз`яснив ОСОБА_4 наслідки безпідставної відмови від дачі показань на підставі ч. 1 ст. 63 Конституції України.
Доводи касаційної скарги прокурора про безпідставну відмову місцевого суду у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про допит понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були присутні 05 листопада 2018 року під час проведення огляду місця події, є необґрунтованими.
Так, як було встановлено в ході прослуховування звукозапису судового засідання місцевого суду від 02 жовтня 2020 року, цей суд розглянув вищевказане клопотання прокурора згідно з вимогами ст. 350 КПК та відмовив у його задоволенні, оскільки прокурор не вмотивував належним чином підстав для допиту понятих, які не були свідками події злочину, а лише були запрошені співробітниками поліції як спостерігачі за правильністю проведення слідчої дії, а саме огляду місця події, і доцільність такого допиту виникала б лише в разі незгоди будь-кого із учасників судового провадження з порядком чи правильністю проведення такої слідчої дії.
Однак в ході судового розгляду було досліджено відеозапис проведення огляду місця події 05 листопада 2018 року, в ході якого ОСОБА_1 добровільно у присутності понятих показав співробітникам поліції місце, де він сховав гроші. При цьому будь-яких зауважень до проведення цієї слідчої дії ані в сторони обвинувачення, ані в сторони захисту не було.
Таким чином, місцевий суд мотивовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про допит понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Також місцевий суд обґрунтовано визнав неналежним доказом протокол огляду місця події від 05 листопада 2018 року, оскільки письмовий текст цього протоколу щодо встановлених обставин слідчої дії не відповідає дослідженому в судовому засіданні відео, на якому зафіксовано проведення огляду місця події, тому що ОСОБА_1 не вказував про викрадення ним грошей у сумі 600 євро з паспорту співмешканця його сестри.
Крім того, протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 05 листопада 2018 року, відібраної у ОСОБА_4 та заяву ОСОБА_1 від 11 листопада 2018 року про визнання її потерпілою, місцевий суд правильно визнав суперечливими та взаємовиключними, з огляду на те, що зі змісту цих заяв неможливо встановити власника викрадених грошей.
Дослідивши інші наявні в матеріалах кримінального провадження докази, у тому числі постанову про визнання предметів речовими доказами і долучення їх до матеріалів кримінального провадження від 11 листопада 2018 року, місцевий суд дійшов висновку, що сукупність цих доказів не доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.
Підстав зробити інші висновки у суду апеляційної інстанції не було і з такою позицією цього суду погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Порушень норм матеріального чи процесуального права Верховним Судом не встановлено.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній аргументи, аналогічні доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, та визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення апеляційним судом вимог КПК, який усупереч ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження повинен не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, в її мотивувальній частині хоча і висловлена вимога щодо допиту свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та понятих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, однак належним чином не мотивовано необхідність допиту цих осіб, як того вимагають положення ч. 3 ст. 404 КПК.
Окремо інших клопотань про необхідність повторного дослідження доказів сторона обвинувачення під час апеляційного розгляду у порядку ч. 3 ст. 404 КПК не заявляла.
Порушень апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК Верховний Суд не встановив.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм кримінального процесуального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд