Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 431/6416/19
провадження № 61-18907св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Замарь Олена Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Замарь О. О., про встановлення факту, що не відбулося переведення прав і обов`язків на покупця, визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.
Позивач обґрунтувала свої вимоги тим, що у жовтні 2013 року вона була прооперована, проходила тривалий курс лікування. Перебуваючи у тяжкому стані, на прохання ОСОБА_2, яка є її дочкою, 19 грудня 2013 року оформила у приватного нотаріуса Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Замарь О. О. договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрований за № 431, в якому вона проживає.
Стверджувала, що фактично з донькою домовлялися про оформлення договору довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_2 повинна її доглядати, позивач буде проживати у цьому будинку до моменту смерті, після чого відповідач отримає будинок з повним правом володіння, користування та розпорядження. Проте, ОСОБА_2 не доглядала її та не надавала їй допомоги. Крім цього, у договорі зазначено, що за продаж будинку вона отримала грошові кошти у повній сумі до підписання договору, але фактично грошей за продаж будинку позивач не отримувала. Позивач вважає, що під час укладення договору ОСОБА_2 навмисно ввела її в оману, щоб заволодіти її будинком.
ОСОБА_1 зазначила, що не мала можливості своєчасно подати позов до суду з метою оскарження укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 19 грудня 2013 року, що зареєстрований за № 431, оскільки після операції тяжко хворіла, тривалий час лікувалася та не мала можливості звернутися до суду, а тому просила поновити їй строк позовної давності.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим та просила у його задоволенні відмовити, заявила про пропуск позивачем позовної давності.
Стислий виклад позиції третьої особи
Приватний нотаріус Старобільського нотаріального округу Луганської області Замарь О. О. заперечувала проти задоволення позову про встановлення факту, що не відбулося переведення прав і обов`язків на покупця, визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд поновив строк давності для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.
Визнав договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 09 грудня 2013 року, зареєстрований за № 431, недійсним з моменту укладення.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції обґрунтовував рішення тим, що ОСОБА_1 не розуміла правової природи укладеного нею договору купівлі-продажу житлового будинку від 19 грудня 2013 року, що зареєстрований за № 431, а також прав та обов`язків, що виникли після його укладення. Виконання умов договору не відбулося, фактично грошові кошти відповідачем позивачу не передавалися, тому суд першої інстанції вважав, що укладений договір не відповідав внутрішній волі позивача з врахуванням правової природи та змісту такого правочину, а тому він може бути визнаний судом недійсним, оскільки вчинений під впливом обману.
Суд першої інстанції навів такі аргументи поновлення позовної давності, що позивач є особою похилого віку, має поганий стан здоров`я. Суд першої інстанції врахував, що позивач є юридично необізнаною.
Постановою Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 лютого 2020 року в частині поновлення позовної давності для звернення до суду, визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 09 грудня 2013 року, зареєстрованого за № 431, скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Відмовлено ОСОБА_1 у поновленні позовної давності.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 09 грудня 2013 року відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності.
В іншій частині рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зробив висновки, що суд першої інстанції належним чином не визначив підстави позову, помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 230 ЦК України у той час, коли позивач обґрунтовувала свої вимоги доводами про вчинення правочину під впливом помилки.
Суд апеляційної інстанції встановив, що за встановлених фактичних обставин укладення договору не відповідало внутрішній волі позивача та не було спрямовано на настання правових наслідків, обумовлених умовами оспорюваного договору, оскільки вважала, що уклала саме договір довічного утримання.
Відмову у поновленні позовної давності суд апеляційної інстанції аргументував тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його пропуску. Крім цього, під час розгляду справи в суді першої інстанції стало відомо, що про укладення саме договору купівлі-продажу, а не договору довічного утримання позивач дізналася у грудні 2013 року, що підтверджено її ж свідченнями та іншими доказами, наявними у матеріалах справи, хоча у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 стверджувала, що про оспорюваний договір їй стало відомо лише у 2019 році. Зазначені позивачем причини пропуску позовної давності у зв`язку з поганим станом здоров`я суд апеляційної інстанції не визнав поважними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 17 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, залишити в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 лютого 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявник визначила, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/13119/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження
№ 61-16895св18) щодо застосування позовної давності.
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки, що заявник не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом.
На переконання заявника, суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про те, що підписання договору відбулося під впливом помилки, а не обману, що не відповідає фактичним обставинам справи, якими позивач обґрунтовувала позов.
ОСОБА_1 стверджує, що, не розуміючи правової природи оспорюваного договору, вона не знала про факт порушення її прав та інтересів, а тому не зверталася до суду за їх захистом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 09 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрований у реєстрі за № 431.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 грудня 2013 року ОСОБА_2 є власником зазначеного житлового будинку з надвірними господарськими та побутовими будівлями.
ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі-продажу була особою похилого віку, їй виповнилося 83 роки, за станом здоров`я потребувала утримання та сторонньої допомоги, спірний будинок є єдиним її житлом, іншого житла на час вчинення правочину вона не мала. З моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та станом на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 проживала у спірному будинку, його фактичної передачі покупцю не відбулося. Позивач сплачує за надані за адресою спірного будинку комунальні послуги.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;
по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що домовлялася з дочкою ОСОБА_2 про укладення договору довічного утримання, а тому оспорюваний договір вчинено під впливом обману, помилки, оскільки він не відповідає її дійсним намірам.
Встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, підписуючи договір купівлі-продажу, позивач не розуміла його правову природу, вважала, що уклала договір довічного утримання, а отже, діяла під впливом помилки.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що підставою позову є вчинення договору під впливом помилки, а не під впливом обману, на чому наполягає заявник, відхилені Верховним Судом, оскільки вони суперечать фактичним підставам позову, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги. До того ж у цій частині позивач не навела передбачені процесуальним законом підстави касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.