ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 925/1704/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Смілянська міська рада,
представник позивача - Сілко О.І. (у порядку самопредставництва),
відповідач-1 - комунальне підприємство "Смілатеплокомуненерго",
представник відповідач-1 -Лук`яненко Г.О., адвокат (довіреність від 30.12.2020 б/н),
відповідач-2 - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник відповідач-2 - Родіна Т.М., адвокат (довіреність від 12.08.2021 № 14-155),
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Черкаської області від 03.03.2021 (головуючий суддя Скиба Г.М.)
постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 головуючий Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П. і Алданова С.О.)
у справі № 925/1704/20
за позовом Смілянської міської ради (далі - Рада)
до: 1) комунального підприємства "Смілатеплокомуненерго" (далі - Підприємство);
2) акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
про визнання договорів недійсними.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Рада звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до Підприємства та Компанії про визнання недійсними договорів про реструктуризацію заборгованості від 26.12.2018 № 182/1/1730-РЗ (далі - Договір-1), від 26.12.2018 № 182/2/1730-РЗ (далі - Договір-2), від 26.12.2018 № 182/3/1730-РЗ (далі - Договір-3), від 26.12.2018 № 182/4/1730-РЗ (далі - Договір-4), від 26.12.2018 № 182/5/1730-РЗ (далі - Договір-5, разом - Договори), укладених Компанією та Підприємством.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договори не відповідають законодавству України [статтям 17, 18 Бюджетного кодексу України; статті 732 Господарського кодексу України (далі - ГК України); статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 (далі - Закон № 1730-VIII)], укладенні на вкрай невигідних умовах для комунального сектору, під впливом тяжких обставин та укладених всупереч правам та інтересам територіальної громади міста Сміла. Правовими підставами позовної заяви про визнання недійсними правочинів є загальні норми встановлені частинами першою-третьою статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та спеціальна норма статті 233 ЦК України.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними Договори. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 233 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
Від Ради та Підприємства надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що без погодження з Радою як засновником та власником Підприємства, 26.12.2020 Компанією, товариством з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" та Підприємством укладено одинадцять тристоронніх договорів переведення боргу (№ 14/3519/18, № 14/3520/18, № 14/3521/18, № 14/3522/18, № 14/3523/18, № 14/3524/18, № 14/3525/18, № 14/3526/18, № 14/3527/18, № 14/3528/18, № 14/3529/18) на загальну суму 85 523 301,00 грн.
26.12.2018 Підприємством та Компанією були укладені Договори, за умовами яких Підприємство зобов`язане сплатити на користь Компанії реструктуризовану заборгованість у загальній сумі 62 067 690,42 грн. (за ТОВ "Сміла Енергоінвест").
Також, 26.12.2018 секретарем Смілянської міської ради (без колегіального рішення самої ради) було укладено п`ять договорів про надання місцевої гарантії на загальну суму 62 067 690,42 грн (далі - Договори місцевої гарантії), а саме №182/1/1730-МГ на суму 21 848 779,26 грн, №182/2/1730-МГ на суму 15 374 629,88 грн, №182/3/1730-МГ на суму 14 504 207,74 грн, №182/4/1730-МГ на суму 7 410 331,38 грн, №182/5/1730-МГ на суму 2 929 742,16 грн.
Отже, 26.12.2018 за участю:
1. Секретаря Ради;
2. Виконуючого обов`язки директора Підприємства;
3. Представника Компанії - укладено 11 договорів про переведення боргу на загальну суму 85 523 301,00 грн, 5 Договорів на загальну суму 62 067 690,42 грн та 5 Договорів місцевої гарантії на суму 62 067 690,42 грн.
Відповідно до статуту Підприємства, затвердженого рішенням Ради від 29.03.2018 №67-20/VII, засновником комунального підприємства є територіальна громада міста Сміла в особі Ради.
Підприємство є монополістом у сфері централізованого постачання теплової енергії приєднаними мережами в місті Сміла Черкаської області. Теплова енергія, яка виробляється на його теплогенеруючих об`єктах, має безперебійно постачатися до 8994-х кінцевих споживачів міста Сміла (з яких населення - 8 823 абонентів, бюджетні установи/організації 46 абонентів, інші підприємства, установи, організації 125 абонентів). Альтернатива в виробленні та централізованому постачанні тепла в м. Смілі відсутня. Місто Сміла потерпало в зимовий (опалювальний) період 2018-2019 від припинення газопостачання на котельні з мотивів заборгованості виробника послуги.
Такий обов`язок може бути виконаний підприємством лише за умови належного постачання природного газу в обумовленому об`ємі, необхідного для вироблення теплової енергії.
Законом України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу можливе виключно на підставі договору між постачальником та споживачем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" (чинної на дату укладення Договорів) установлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн.м3, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №717-р "Деякі питання опалювального сезону 2018/19 року" (чинного на дату укладання Договорів) вказано Компанії укласти до 15.10.2018 договори із суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій, з дотриманням вимог Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 №357, та принципу недискримінації.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Ради від 24.10.2018 №357 "Про початок опалювального сезону 2018-2019 років у м. Сміла" комунальне підприємство мало б забезпечувати подачу теплової енергії з 25.10. 2018, у тому числі - в першу чергу лікувальним закладам, дитячим дошкільним та навчальним закладам.
На початку опалювального сезону 2018-2019 років діяльність Підприємства з теплопостачання та подальше безперебійне функціонування всіх соціально-значимих об`єктів м. Сміла опинилось в прямій залежності від позиції Компанії, як гарантованого постачальника природного газу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, для виробництва теплової енергії захищеним споживачам.
З метою своєчасного початку опалювального сезону 2018-2019 років та відповідно до вказаних нормативних актів Підприємство зверталось до Компанії стосовно укладення договору на постачання природного газу (листи від 25.07.2018 №983 та 16.11.2018 № 1420), однак Компанія висувала неприйнятні для Підприємства умови, а саме - переведення боргів від попереднього постачальника тепла у м. Сміла (ТОВ "Сміла Енергоінвест") на Підприємство (лист від 20.08.2018 №26-5283/1.2-18), що складало більше ніж 80 млн. грн.
Низький температурний режим та снігопади на початку листопада 2018 року наряду з відсутністю тепла стали причиною визнання ситуації, що склалася в місті Сміла надзвичайною подією, що підтверджується протоколом позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Смілянської міської ради від 13.11.2018 №28. Наслідками чого стало переміщення хворих з лікувальних закладів м. Сміла в інші лікувальні заклади міста та області, зупинення навчального процесу в закладах загальної середньої освіти міста.
15.11.2018, що підтверджується протоколом позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, і без укладеного договору на постачання природного газу Компанією та Підприємством, ПАТ "Черкасигаз" почало здійснювати фізичну доставку газу Підприємству.
Незважаючи на рекомендації Комісії разом з Черкаською облдержадміністрацією та за участю Ради невідкладно укласти Компанії необхідні договори, Компанія так і не уклала з Підприємством договори на постачання газу. Це призвело до бездоговірного відбору газу Підприємством у листопаді 2018 року, внаслідок чого ПАТ "Черкасигаз" нарахувало Підприємству за листопад 2018 року 30 971 059,20 грн заборгованості як відшкодування послуг балансування газової мережі (справа № 925/1021/19).
18.11.2018 Рада прийняла рішення №81-1/VII про звернення до Президента України, в якому обґрунтувала позицію Компанії стосовно прийняття Підприємством боргів від приватної структури (надіслано 20.11.2018 рекомендованим листом).
29.11.2018 Рада звернулася з листом до Компанії про укладання договорів на постачання природного газу, які останнім залишено без відповіді.
29.11.2018 Рада рішенням №83-25/VII повторно звернулася до Президента України (надіслано 30.11.2018 рекомендованим листом), оскільки після 15.11.2018 Підприємство здійснювало бездоговірний відбір газу, а Компанія не укладала договори на постачання газу без укладання договорів переведення боргу від приватної структури в сумі 85,5 млн. грн - при тому, що Підприємство не мало заборгованості за спожитий газ перед Компанією (лист Компанії від 17.09.2018 №26-5903/1,2-18).
30.11.2016 набрав чинності Закон №1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
За змістом статті 1 Закону №1730-VIII до заборгованості, яка підлягає врегулюванню за його положеннями, належить кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;
процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;
реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - Реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;
учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону №1730-VIII для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до Реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (далі - Орган). Для включення до Реєстру підприємства теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають Органу заяву, до якої додається певний перелік документів, в тому числі копії актів звіряння взаєморозрахунків.
Згідно з частиною четвертою зазначеної статті порядок ведення та користування Реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування та ведення Реєстру, а також користування його даними.
Пунктами 6 та 8 Порядку передбачено, що Мінрегіон (Орган) забезпечує своєчасне формування Реєстру, відповідність внесених до нього даних про підприємство документам, на підставі яких здійснюється реєстрація, та збереження інформації, пов`язаної з його формуванням і веденням. Для включення підприємств до Реєстру та внесення змін до нього підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому-сьомому частини другої статті 3 Закону.
Відповідно до пункту 14 Порядку у Реєстрі зазначаються, зокрема, підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону);
обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом;
обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах;
обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Тобто з моменту включення підприємства уповноваженою особою до Реєстру у ньому відображається обсяг кредиторської заборгованості цього підприємства, що підлягає врегулюванню за Законом, а також відповідає підтвердним документам, на підставі яких здійснюється реєстрація, передбаченим в абзацах другому-сьомому частини другої статті 3 Закону, зокрема, балансу підприємства, звіту про кредиторську заборгованість та відповідних актів звіряння взаєморозрахунків.
Судами встановлено, що станом на 01.07.2016 у Підприємства була відсутня кредиторська заборгованість за спожитий природний газ перед Компанією, що підтверджено самою Компанією, а саме листом від 17.09.2018 №26-5903/1.2-18.
Міністерством розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіоном) 25.10.2017 прийнято наказ "Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб`єктів господарювання", яким включено до Реєстру Підприємство на суму 7 145 506,96 грн кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом №1730-VIII, та ТОВ "Сміла Енергоінвест" на суму 73 142 608,80 грн. Даний наказ є у публічному доступі на офіційному сайті Мінрегіону.
Частиною першою статті 5 Закону №1730-VIII передбачено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016.
Відповідно до частин четвертої та шостої статті 5 Закону №1730-VIII виконання зобов`язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації; реструктуризація кредиторської заборгованості теплопостачальних або теплогенеруючих організацій державної та комунальної форм власності здійснюється за погодженням з державним органом, до сфери управління якого належить така організація, або відповідним органом місцевого самоврядування.
Судами встановлено, що з дня прийняття Закону №1730-VIII по день розгляду справи в судах Радою щодо врегулювання заборгованості Підприємства приймалося лише одне рішення на VII сесії "Про врегулювання заборгованості Підприємства за спожитий природний газ" від 03.08.2017 №50-8/VII. Рішення приймалося на підставі звернення Підприємства.
Даним рішенням, погоджено проект договору реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ між Підприємством та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"; надано гарантію забезпечення виконання укладеного договору на суму заборгованості підтвердженої актом звіряння взаєморозрахунків; уповноважено секретаря міської ради погодити договір реструктуризації від імені Ради; фінансовому управлінню протягом строку дії договору передбачити у видатках міського бюджету кошти для забезпечення виконання гарантійних зобов`язань.
При цьому Радою 06.10.2017 на VII сесії було прийнято рішення "Про відмову в забезпеченні виконання зобов`язань теплопостачальній організації ТОВ "Сміла Енергоінвест" №53-1/VII на підставі звернення ТОВ "Сміла Енергоінвест" від 05.10.2017 №2039. Даним рішенням товариству відмовлено в забезпеченні виконання зобов`язань за договором про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ.
Підприємство 25.07.2018 вперше звернулося до Компанії щодо заключення договорів на постачання природного газу (лист №983), до якого додано усі необхідні документи згідно з переліком, що містився на офіційному сайті Компанії. Докази направлення та лист наявні у матеріалах справи.
Однак Компанія листом від 20.08.2018 №26-5283/1.2-18, повідомила про можливість забезпечення природним газом виключно за умови: доказів про повернення цілісного майнового комплексу Підприємства на виконання рішення у справі №925/459/17 та підписання тристороннього договору про переведення боргу від ТОВ "Сміла Енергоінвест" на Підприємство на виконання статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
Листом від 06.09.2018 №1113 Підприємство повідомило, що цілісний майновий комплекс, який знаходиться на балансі підприємства, нікому і ніколи не передавався, юридичний факт передачі права користування майном (у вигляді документу) до ТОВ "Сміла Енергоінвест" - не існує.
В ухвалі суду від 13.08.2018 про роз`яснення рішення у справі №925/459/17 суд вказав, що при з`ясуванні в судовому засіданні взаємовідносин сторін та обставин справи судом було встановлено, що відповідач (ТОВ "Сміла Енергоінвест") використовує майно цілісного комплексу позивача (Підприємства) з вироблення та постачання тепла безпідставно: майно, як основні засоби, відповідачу (ТОВ "Сміла Енергоінвест") за актом не передавалось і документи з цього приводу (акти, протоколи тощо) учасниками договору не підписувались. Тобто спірний додаток №3 може бути використаний лише як орієнтовний перелік майна цілісного комплексу з вироблення тепла позивачем (Підприємством) у м. Сміла станом на травень 2010 року.
Без укладеного договору на постачання природного газу Компанією та Підприємством, ПАТ "Черкасигаз" 15.11.2018 почало здійснювати фізичну доставку природного газу приєднаними мережами Підприємству, внаслідок чого Підприємство зобов`язане сплатити 31 млн. грн.
З метою врегулювання несанкціонованого споживання природного газу 16.11.2018 Підприємство звернулося повторно до гарантованого постачальника природного газу Компанії щодо укладення договорів постачання природного газу, з необхідним пакетом документів, а також із листом замовлення обсягів природного газу на опалювальний період 2018/2019 років. Докази їх отримання представником Компанії містяться на листах №1420 та №1419. Однак дані звернення були проігноровані Компанією.
У силу існування тяжких для Підприємства обставин 26.12.2018 Компанією (кредитором), ТОВ "Сміла Енергоінвест" (старий боржник) та Підприємством (новий боржник) було укладено одинадцять договорів переведення боргу на загальну суму 85 523 301,00 грн.
Тяжкими обставинами в момент укладення оспорюваних правочинів є:
- виконання обов`язку безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання) захищених споживачів, оскільки Підприємство є монополістом з централізованого постачання тепла у м. Сміла. Альтернативи в м. Сміла на постачання тепла немає. У свою чергу, такий обов`язок може бути виконаний Підприємством за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. Законом України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу можливе виключно на підставі договору. Компанія є гарантованим постачальником - постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі від 16.01.2020 у справі №922/1362/17);
- своєчасність опалювального сезону 2018/2019 та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів м. Сміла опинилось в залежності від монопольного становища гарантованого постачальника Компанії, яка ухилилась від укладання договорів на постачання природного газу (ознаки зловживання правом, приписи статті 13 ЦК України), договори переведення боргу були підписані з метою захисту прав споживачів та забезпечення сталого проходження опалювального сезону (рішення Ради "Про початок опалювального сезону" від 24.10.2018 №357, "Про тимчасове зупинення освітнього процесу у закладах загальної середньої освіти" від 12.11.2018 №393, протокол засідання комісії ТЕБНС Ради від 13.11.2018 про визнання надзвичайною ситуацією у місті Сміла із-за відсутності тепла);
- збереження цілісності комунального майна (21 котельня, котельне обладнання та 51 км тепломережі) територіальної громади міста Сміла;
- уникнення банкрутства із-за несанкціонованого споживання газу. Оскільки за 15 днів споживання газу без укладення договору у листопаді 2018 Підприємство зобов`язане відшкодувати обсяги небалансу оператору газорозподільної мережі 31 млн. грн замість сплати за газ 9,245 тис. грн (лист ПАТ "Черкасигаз" від 27.12.2018 №2788/140 та акт відшкодування послуг балансування, судові справи №925/1021/19, №925/1255/20);
Вкрай невигідними умовами є:
- покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" обов`язку суб`єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (у тому числі через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов`язання, у тому числі похідні зобов`язання у виді відповідальності за неналежне виконання основного зобов`язання - пеня, 3% річних, інфляційні втрати без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов`язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до поліпшення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №910/5105/18);
- юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61 Конституції України), однак за неналежне виконання основних договорів купівлі-продажу природного газу в судовому порядку донараховано пеню, 3% річних, інфляційні втрати, які також переведено на Підприємство;
- покладення обов`язку боржника на третю особу всупереч волі такої особи або в результаті сингулярного правонаступництва (переходу прав та обов`язків). У разі здійснення правонаступництва на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" і заміни попереднього користувача майна новим, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб`єктом, буде покладено надмірний тягар юридичної відповідальності за борги іншої особи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №910/5105/18);
- не передбачено джерело погашення Підприємством прийнятих на себе зобов`язань від ТОВ "Сміла Енергоінвест", що суперечить абзацу тринадцятому пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, відповідно до якого погашення боргових зобов`язань здійснюється управителем за рахунок коштів, одержаних від погашення дебіторської заборгованості, що належала власнику (користувачу) майна об`єкта, на якому здійснюється виробництво теплової енергії. Тобто погашення прийнятих на себе зобов`язань, які нічим не забезпечені, повинно відбуватись не за рахунок господарської діяльності Підприємства, а саме за рахунок дебіторської заборгованості, яка виникла при експлуатації цих об`єктів до моменту зміни користувача;
- суму переведеного основного боргу в розмірі 62 067 690,42 грн було реструктуризовано на 60 місяців шляхом укладення п`яти договорів про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ. Проте всупереч імперативних норм, встановлених частинами четвертою та шостою статті 5 Закону №1730-VIII, оскаржувані Договори укладено без рішення Ради та без їх погодження в установленому порядку Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).
Пунктами 27 і 43 частини першої статті 27 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції.
Відповідно до частини 1 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Згідно з частинами 1-2 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Пункт 9 форми Типового договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №222, передбачає зазначення в такому договорі рішення органу місцевого самоврядування про погодження реструктуризації заборгованості боржника та виконання зобов`язань боржника.
Отже в розумінні вказаних норм, для забезпечення виконання зобов`язань комунального підприємства, перед тим як укладати договір про реструктуризацію заборгованості, необхідне відповідне рішення органу місцевого самоврядування, у даному випадку Ради, прийняте на засіданні ради.
Натомість рішення Ради від 09.11.2018 №80-2/VІІ, на яке посилається Компанія, не є "відповідним рішенням забезпечення виконання зобов`язань" у розумінні частини четвертої статті 5 Закону № 1730-VIII.
Вказане рішення Ради стосується надання гарантії для забезпечення виконання зобов`язань за договорам постачання природного газу, укладених Підприємством і Компанією, що й зазначено у пункті 1 такого рішення, і не має ніякого відношення до Договорів, або ж договорів про переведення боргу.
Також судами встановлено, що після укладення оспорюваних Договорів Радою не приймалося рішень про затвердження Договорів укладених міським головою від імені ради.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень Компанією не надано.
Що ж до необхідності обов`язкового дотримання норм статті 732 ГК України, то судами встановлено, що Підприємство є комунальним унітарним підприємством, створеним одним засновником (частини третя, четверта статті 63 ГК України), що відображено в статуті Підприємства, який затверджений рішенням Ради від 29.03.20128 №67-20/VIІІ (чинним на момент укладення Договорів). Засновником Підприємства є територіальна громада в особі Ради (Власник).
Відповідно пунктів 6.1.1, 6.1.5 Статуту Підприємство планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку за погодженням з Власником. Також Підприємство здійснює економічну діяльність у відповідності до фінансового плану, затвердженого у порядку, встановленому рішенням міської ради "Про порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів комунальних підприємств".
При цьому, за змістом абзацу сьомого пункту 6.2.1. Статуту Підприємство зобов`язане виконувати фінансовий план, затверджений виконавчим комітетом міської ради, щоквартально звітує перед Радою про фінансово-господарську діяльність.
Згідно з пунктом 7.2 Статуту визначення основних напрямків діяльності підприємства, затвердження його планів і звітів про їх виконання є компетенцією Власника або органу управління.
Частиною дев`ятою статті 73 ГК України передбачено, що державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Відповідно до частин другої та третьої статті 73-2 ГК України рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 10-25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями ГК України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Враховуючи положення абзацу першого частини десятої статті 78 ГК України, у частині особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, зокрема, щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних комерційних підприємств аналогічно до діяльності державних комерційних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2017 рік вартість активів Підприємства становить 17 695,3 тис.грн. Згідно предмета спірних Договорів Підприємство прийняло на себе безумовне зобов`язання сплатити на користь Компанії 62 067 690,42 грн замість первісного боржника, що становить більше 350 відсотків вартості всіх активів Підприємства за даними його останньої річної фінансової звітності станом на 31.12.2017.
Згідно з пунктом 2.5 Статуту Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському та третейському. Власник має право обмежувати укладання угод, набуття майнових та особистих немайнових прав Підприємства у разі, коли такі дії не відповідають інтересам місцевого самоврядування, або можуть завдати шкоди Підприємству.
З огляду на викладене та враховуючи вимоги положень частин першої, десятої статті 78, частини третьої статті 732 ГК України та даних останньої річної фінансової звітності на час укладення спірних договорів, оскільки сума переведеного боргу за Договорами перевищує 25 відсотків вартості активів Підприємства, то вчинення таких правочинів потребувало отримання рішення власника та засновника підприємства про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, до сфери управління якого належить Підприємство, а саме Ради.
Пункт 11 оскаржуваних правочинів встановлює відповідальність Ради перед Компанією в сумі заборгованості, яка становить 62 067 690,42 грн.
Оскаржувані правочини прямим чином порушують майнові права Ради у вигляді обов`язку сплати грошових коштів у порядку, сумі, на умовах та в строки, що визначені саме Договорами, у тому числі у випадку дострокового стягнення та/або у випадку розірвання Договорів, що визначено положенням пунктів 1.4 Договорів місцевої гарантії.
Отже, у розумінні зазначених норм матеріального права для забезпечення виконання зобов`язань Підприємства, перед тим як укладати Договори, необхідним є прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, у даному випадку Радою, яке приймається на засіданні ради.
Натомість рішення Радою, яке б містило посилання на Закон №1730-VIII та відповідало б статті 732 ГК України, та згідно якого орган місцевого самоврядування виступив би гарантом виконання Договорів, не приймалося. Оскаржувані Договори безсумнівно суперечать Цивільному кодексу України (принципам добросовісності, розумності та справедливості), іншим актам цивільного законодавства, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності; без вільного на те волевиявлення та всупереч внутрішній волі із-за наявності тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Разом з тим, приписами частини третьої статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Крім того судами встановлено, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають і вимогам законодавства, і інтересам територіальної громади. У даному випадку (при укладенні оспорюваних Договорів) відсутні обидва критерії, а тому відсутні підстави робити висновок про належне вираження волі територіальної громади, спрямованої на набуття договірних зобов`язань.
Оспорювані Договори спрямовані на порушення права територіальної громади міста Сміла в особі Ради вирішувати питання місцевого значення, розпоряджатися коштами та майном, що перебуває у комунальній власності (у тому числі коштами комунального підприємства), оскільки, враховуючи принцип презумпції правочину, у територіальної громади не залишається іншого вибору, як їх виконувати.
Оспорювані Договори укладені поза волею (без відповідних рішень) Ради, обмежують право територіальної громади міста Сміла, передбачене статтями 317, 319 ЦК України та зобов`язують в подальшому виконувати договірні зобов`язання, в яких вона участі не брала і не бажала брати.
Договори укладені в порушення частини четвертої статті 5 Закону №1730-VIII та частини третьої статті 732 ГК України, оскільки Рада рішення про погодження реструктуризації заборгованості боржника та виконання зобов`язань боржника не приймала, згоди на вчинення Підприємством значного господарського зобов`язання не надавала.
Крім того Рада нікого не уповноважувала на погодження та підписання договорів реструктуризації і місцевої гарантії.
Докази тяжких обставин станом на день укладання оспорюваних Договорів:
- зрив початку опалювального періоду 2018-2019 років у місті Сміла (рішення виконавчого комітету про початок опалювального періоду від 24.10.2018 №357 не було виконано);
- низький температурний режим (довідки метеорологічної станції) та наслідки відсутності тепла, стали підставою для визнання ситуації у м.Сміла надзвичайною подією (протоколи комісії ТЕБ НС від 13.11.2018 №28 та Державної комісії ТЕБ НС від 15.11.2018 №9), зупинення навчального процесу (рішення виконавчого комітету від 12.11.2018 №393);
- несанкціонований відбір природного газу комунальним підприємством після 15.11.2018, причиною чого було небажання Компанії укладати з комунальним підприємством договори на постачання газу без договорів переведення боргу (акт відшкодування послуг балансування з подвійним коефіцієнтом від 30.11.2018 на суму 30 971 059,20 грн.).
Стосовно вкрай невигідних умов, то головною невигідною умовою оспорюваних договорів є те, що вони є безоплатним, не забезпечений майном, коштами. Включення такої заборгованості у тариф не передбачено законодавством України, що позбавляє Підприємство фінансової можливості удосконалювати роботу підприємства та надавати якісні послуги.
Підприємству від ТОВ "Сміла Енергоінвест" не передано право вимоги боргових зобов`язань до споживачів теплової енергії, виробленої за рахунок спожитого природного газу від Компанії. Внаслідок чого ТОВ "Сміла Енергоінвест" залишилося власником прав вимоги до споживачів теплової енергії, а Підприємство несе його тягар боргових зобов`язань перед Компанією, що призводить до збитковості та доведення до банкрутства Підприємства.
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Зазначені обставини та норми матеріального права підтверджують позовні вимоги та підстави для визнання оспорюваних Договорів, оскільки вони укладені в силу існування тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, а зміст оскаржуваних правочинів суперечить нормам Закону №1730-VIII, Закону №280/97-ВР, тому суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 233 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що враховуючи встановлені судами обставини, а саме, що: зрив початку опалювального періоду 2018-2019 років у місті Сміла (рішення виконавчого комітету про початок опалювального періоду від 24.10.2018 №357 не було виконано); низький температурний режим (довідки метеорологічної станції) та наслідки відсутності тепла, стали підставою для визнання ситуації у м.Сміла надзвичайною подією (протоколи комісії ТЕБ НС від 13.11.2018 №28 та Державної комісії ТЕБ НС від 15.11.2018 №9), зупинення навчального процесу (рішення виконавчого комітету від 12.11.2018 №393); несанкціонований відбір природного газу комунальним підприємством після 15.11.2018, причиною чого було небажання Компанії укладати з комунальним підприємством договори на постачання газу без договорів переведення боргу (акт відшкодування послуг балансування з подвійним коефіцієнтом від 30.11.2018 на суму 30 971 059,20 грн); головною невигідною умовою оспорюваних договорів є те, що вони є безоплатними, не забезпечені майном, коштами. Включення такої заборгованості у тариф не передбачено законодавством України, що позбавляє Підприємство фінансової можливості удосконалювати роботу підприємства та надавати якісні послуги; Підприємству від ТОВ "Сміла Енергоінвест" не передано право вимоги боргових зобов`язань до споживачів теплової енергії, виробленої за рахунок спожитого природного газу від Компанії. Внаслідок чого ТОВ "Сміла Енергоінвест" залишилося власником прав вимоги до споживачів теплової енергії, а Підприємство несе його тягар боргових зобов`язань перед Компанією, що призводить до збитковості та доведення до банкрутства Підприємства; оспорювані Договори укладені поза волею (без відповідних рішень) Ради, обмежують право територіальної громади міста Сміла, передбачене статтями 317, 319 ЦК України та зобов`язують в подальшому виконувати договірні зобов`язання, в яких вона участі не брала і не бажала брати, а також в силу існування тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, а зміст оскаржуваних правочинів суперечить нормам Закону №1730-VIII, Закону №280/97-ВР, - передчасним є формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.
При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, близька за змістом правова позиція щодо застосування положень статті 233 ЦК України викладена Верховним Судом у справах №925/1545/19, №925/1368/19, №925/553/20, №925/554/20, №922/1362/17.
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніш ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд