1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/16/21

Провадження № 11-199заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

представниці Вищої ради правосуддя Нарольської Т. С.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року (судді Калашнікова О. В., Білак М. В., Губська О. А., Соколов В. М., Уханенко С. А.) у справі № 9901/16/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва".

2. Позов мотивовано тим, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, порушила приписи статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), статей 69, 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) та дійшла неправильного висновку про невідповідність позивачки критерію доброчесності.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 квітня 2021 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

4. Судове рішення мотивовано тим, що ВРП на підставі наданих їй повноважень обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у внесенні Президентові України подання про призначення її на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва у зв`язку з установленням обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, а саме зазначення особою численних недостовірних відомостей в анкетах кандидата на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія)під час добору (конкурсу), надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП.

5. За висновком суду першої інстанції, оскаржуване рішення ВРП відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема, його прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та пропорційно.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила, що при його ухваленні суд неповно дослідив наявні докази та неправильно встановив обставини у справі.

7. Скаржниця вказала, що під час добору (конкурсу) на вакантні посади суддів ВККС неодноразово проводила відносно неї спеціальну перевірку та дійшла висновку, викладеного в довідці від 09 вересня 2016 року № 18.4-795/16, що інформації, яка перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади судді місцевого суду загальної юрисдикції, не виявлено.

8. На переконання ОСОБА_1, суд першої інстанції безпідставно зазначив про те, що ВККС не розглянула стосовно неї певні відомості та не надала цим відомостям оцінку, оскільки в матеріалах справи міститься переписка Комісії зі скаржницями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ще з 2013 року.

9. Скаржниця також зауважила, що, посилаючись на відомості, отримані від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - Управління МВС), ВРП зазначила, що протягом служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 заохочень не мала, а п`ять разів притягувалась до дисциплінарної відповідальності. Проте з наявної в досьє кандидата на посаду судді копії послужного списку вбачається, що дисциплінарні стягнення, оголошені наказами Управління МВС від 26 травня 2000 року № 369 та від 14 листопада 2000 року № 775, знято наказами Управління МВС від 18 серпня 2000 року № 542 та від 11 квітня 2001 року № 283, що згідно з абзацом дев`ятим статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року № 1368-XII (далі - Дисциплінарний статут), є одним із заходів заохочення. Цей документ також підтверджує ту обставину, що з наказами про застосування дисциплінарних стягнень ОСОБА_1 не було свого часу ознайомлено, оскільки в графі "Розписка про підтвердження правильності записаних даних" містяться два її підписи від 20 жовтня 1994 року та від 10 липня 1997 року, а перший наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності датовано 25 жовтня 1998 року. При цьому вказані відомості стали відомі позивачці з досьє кандидата на посаду судді, яке їй відповідачем було надано для ознайомлення лише в грудні 2020 року.

10. Посилаючись на частину першу статті 151 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) та статтю 34 Дисциплінарного статуту, скаржниця наголошує, що вона правильно зазначила в анкетах кандидата на посаду судді про те, що до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

11. Щодо судової справи за позовом ОСОБА_4 про повернення боргу ОСОБА_1 зазначила, що 13 травня 2015 року нею дійсно в нотаріальному органі було підписано договір позики серії НАН 5611336 під заставу квартири АДРЕСА_1, але кошти в сумі 2 500 доларів США та 700 євро отримав її колишній чоловік - ОСОБА_5 . Коли 13 листопада 2015 року він не повернув кошти, позивачка надала згоду на передачу вказаної квартири в рахунок боргу та 29 грудня 2015 року вибралася з квартири, що підтверджується побутовою характеристикою та відомостями, зазначеними в анкетах про місце фактичного проживання. В анкеті від 12 липня 2019 року в пункті 17 розділу І помилково зазначила 2018 рік замість 2016 року. Про наявність заочного судового рішення дізналася з довідки, виданої Долинським районним відділом Державної виконавчої служби (далі - ДВС) від 05 червня 2020 року № 8775.

12. На думку скаржниці, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП упереджено провела розгляд питання та дійшла необґрунтованого висновку про недоброчесність позивачки.

13. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух апеляційної скарги

14. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, а ухвалою від 23 червня 2021 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої та частини третьої статті 311 КАС України з огляду на те, що у справі відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.

15. Ухвалою від 04 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила клопотання ВРП про участь у судовому засіданні та призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція інших учасників справи

16. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає цю скаргу безпідставною та необґрунтованою.

17. ВРП зауважила, що оскаржуване рішення прийняте повноважним складом ВРП та підписане всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, а також містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

18. ВРП також указала, що з огляду на зміст рішення ВККС від 07 серпня 2019 року № 244/дс-19 немає підстав вважати, що досліджені ВРП відомості про ОСОБА_1, які покладено в основу рішення відповідача від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20, були предметом розгляду ВККС, оскільки в рішенні Комісії немає жодної згадки про такі обставини, їх юридичної оцінки та висновків із цього приводу.

19. На переконання відповідача, Верховний Суд дійшов правильного висновку про те, що ВРП на підставі наданих їй повноважень обґрунтовано відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді у зв`язку з установленням обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, а саме зазначення особою численних недостовірних відомостей в анкетах на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Комісії під час добору (конкурсу) на посаду судді, надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП.

20. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року - без змін.

21. У відповіді на відзив ВРП ОСОБА_1 навела доводи, за своїм змістом аналогічні окремим доводам апеляційної скарги, зокрема: щодо відсутності у неї обов`язку зазначати в анкетах кандидата на посаду судді про стягнення, накладені на неї більш ніж за один рік до дня заповнення анкет; наявності у неї за період служби в органах внутрішніх справ не лише стягнень, а й заохочень; необізнаності на день заповнення анкет про заочне рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_4 про повернення боргу; відсутності обов`язку декларувати отриману позику.

22. ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі.

23. Представниця ВРП у судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

24. Рішенням ВККС від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду суддів місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

25. 12 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Комісії із заявою про допуск її до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

26. Рішенням ВККС від 19 квітня 2019 року № 54/зп-19 до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів зараховано, зокрема, ОСОБА_1, яка за результатами кваліфікаційного іспиту набрала 175 балів та займає 180 позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.

27. 18 липня 2019 року ВРП на підставі пункту 4 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII звернулася до Комісії та зазначила про необхідність забезпечення під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів рівних можливостей для кандидатів на посаду судді, включених до резерву, та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами іспитів із дотриманням у межах поточного конкурсу частини восьмої статті 79 Закону № 1402-VIII.

28. Комісія рішенням від 19 липня 2019 року № 101/дс-19 допустила ОСОБА_1 до участі в оголошеному 02 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

29. Рішенням Комісії від 07 серпня 2019 року № 150/зп-19 затверджено рейтинг учасників конкурсу на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах, оголошеного рішенням ВККС від 02 липня 2019 року № 108/зп-19. Зокрема, затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва. ОСОБА_1 зайняла другу позицію в рейтингу на зайняття трьох посад суддів зазначеного суду.

30. ВККС рішенням від 07 серпня 2019 року № 244/дс-19 рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

31. ВРП рішенням від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20 відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

32. Вважаючи вказане рішення ВРП протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. На підставі статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.

35. Статтею 1 Закону № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП, передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

36. Згідно зі статтею 3 цього Закону до повноважень ВРП належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду (пункт 1).

37. На підставі статті 36 Закону № 1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП.

ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП.

На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі.

Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

38. За змістом статті 37 Закону № 1798-VIII рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП.

Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП.

Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.

Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРПухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

39. Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

40. Згідно із частиною першою статті 38 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIIІ.

41. Частиною двадцять першою статті 79 Закону № 1402-VIIІ визначено, що рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

42. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

43. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів і доказів, поданих сторонами.

44. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

45. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 79 Закону № 1402-VIIІ.

46. Статтею 18 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

47. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП.

48. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 26 листопада 2020 року № 92 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 14 членами, які брали участь у його ухваленні.

49. Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

50. Оцінюючи рішення ВРП від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20 на його відповідність пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення ВРП обставин, які стали підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

51. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, ВРП під час підготовки до розгляду рекомендації Комісії установила такі відомості щодо ОСОБА_1 :

- з відомостей, отриманих від ліквідаційної комісії Управління МВС, убачається, що ОСОБА_1 звільнена з посади слідчого слідчого відділення Долинського районного відділу (далі - Долинський РВ) Управління МВС за власним бажанням відповідно до наказу від 20 листопада 2001 року № 383о/с. За час служби (з 21 жовтня 1994 року до 20 листопада 2001 року) ОСОБА_1 заохочень не мала, згідно з наказами Управління МВС до дисциплінарної відповідальності притягувалась п`ять разів із застосуванням таких стягнень: догана - за безвідповідальне ставлення до виконання службових обов`язків під час розслідування кримінальної справи № 8-5547 (наказ від 25 жовтня 1998 року № 751); неповна посадова відповідність - за грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства, необґрунтоване встановлення статистичних документів (наказ від 26 травня 2000 року № 369); догана - за грубе порушення вказівки начальника Управління МВС від 02 жовтня 2000 року № 2/511 "Про упорядкування виїздів за межі району" (наказ від 14 листопада 2000 року № 775); сувора догана - за безвідповідальне ставлення до виконання посадових обов`язків під час розслідування кримінальної справи № 8-6448, що стало причиною повернення справи для додаткового розслідування (наказ від 06 квітня 2001 року № 281); попередження про неповну посадову відповідність - за безвідповідальне ставлення до виконання посадових обов`язків, ігнорування вказівок керівництва (наказ від 29 серпня 2001 року № 786);

- відповідно до атестаційного листа за період роботи з липня 1998 року по березень 2001 року, складеного стосовно старшого лейтенанта ОСОБА_7 (за посадою - старший слідчий слідчого відділення Долинського РВ Управління МВС), ОСОБА_7 допустила низку порушень кримінально-процесуального законодавства, які призвели до численних повернень кримінальних справ на додаткове розслідування (10 справ). Згідно з результатами атестації ОСОБА_7 відповідає займаній посаді за умови усунення недоліків. Указаний атестаційний лист містить відмітку про його оголошення 18 квітня 2001 року, поруч - відмітку "згодна" та підпис ОСОБА_7 ;

- з атестаційного листа за період роботи із січня по жовтень 2001 року, складеного стосовно старшого лейтенанта ОСОБА_7, вбачається, що вона допустила повернення на додаткове розслідування семи кримінальних справ (30 % від кількості справ, направлених нею до суду). Під час розслідування кримінальних справ допускала тяганину, неповне попереднє розслідування та фальсифікацію, за що неодноразово притягувалась до дисциплінарної відповідальності. Наказом від 29 серпня 2001 року № 786 попереджена про неповну посадову відповідність. При цьому в атестаційному листі зазначено, що з рекомендацій попередньої атестації ОСОБА_7 належних висновків не зробила. За результатами атестації ОСОБА_7 займаній посаді не відповідає. На вказаному атестаційному листі також міститься відмітка про його оголошення 20 листопада 2001 року, поруч - відмітка "згодна" та підпис ОСОБА_7 . Того самого дня (20 листопада 2001 року) ОСОБА_7 звільнено із займаної посади за власним бажанням;

- стосовно ОСОБА_7 Долинським районним судом Кіровоградської області ухвалено окрему постанову від 16 березня 2001 року у кримінальній справі щодо ОСОБА_8, якою звернуто увагу начальника Долинського РВ Управління МВС та прокурора Долинського району Кіровоградської області на недобросовісне ставлення слідчого слідчого відділу Долинського РВ Управління МВС ОСОБА_7 до професійних обов`язків. У резолютивній частині вказаної постанови зазначено про необхідність повідомлення суду про вжиті заходи реагування протягом місяця з дня отримання копії цього рішення;

- з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) та вебпорталу "Судова влада України" встановлено, що за результатами розгляду судової справи № 388/1993/15-ц ухвалено заочне рішення від 23 лютого 2016 року, яким задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 : в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження". Указане судове рішення не оскаржувалось сторонами та набрало законної сили 24 березня 2016 року. У справі також вирішено питання щодо судових витрат, а саме вирішено стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 560 грн. Із рішення суду вбачається, що відповідно до позовної заяви 13 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який був посвідчений нотаріально. Згідно із цим договором до моменту його підписання ОСОБА_1 отримала позику в сумі 4 440 доларів США, яка на дату укладання була еквівалентною 91 630 грн, та в сумі 1 776 євро, яка на дату укладання договору була еквівалентною 41 193 грн, кінцевий термін повернення усієї суми позики - 13 листопада 2015 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами 13 травня 2015 року укладено договір іпотеки, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в іпотеку належну їй квартиру, вартість якої як предмета іпотеки узгоджено сторонами в сумі 180 000 грн (пункт 3 договору іпотеки). ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення суми позики в установлений строк не виконувала, з різних приводів від виконання свого обов`язку ухилялась, намагання зустрітися з нею виявились марними, що змусило ОСОБА_4 звернутись за захистом порушених прав та інтересів до суду;

- з відомостей ЄДРСР та вебпорталу "Судова влада України" також установлено, що 16 червня 2016 року до Долинського районного суду Кіровоградської області надійшло подання начальника Долинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 для проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника, яке було задоволено ухвалою суду від 29 червня 2016 року (справа № 388/1993/15-ц, провадження № 2-і/388/37/16). Указана ухвала не була оскаржена сторонами в апеляційному порядку та набрала законної сили 04 липня 2016 року. Із вказаної ухвали вбачається, що 21 квітня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення у цивільній справі № 388/1993/15-ц, копії цієї постанови надіслані рекомендованим листом сторонам виконавчого провадження до відома та боржнику для належного реагування. У матеріалах виконавчого провадження міститься конверт, який повернуто до органу ДВС у зв`язку із закінченням терміну зберігання. 27 квітня, 24 травня, 13 червня 2016 року державним виконавцем були здійснені виходи за місцем проживання боржника, проте доступ до помешкання для перевірки майнового стану жодного разу надано не було, про що державний виконавець складав відповідні акти. Жодного разу боржниця ОСОБА_1 до органу ДВС не з`явилась. Задовольняючи вказане подання, суд зазначив, що з копій актів державного виконавця від 27 квітня, 24 травня, 13 червня 2016 року встановлено, що боржниця ОСОБА_1 не надала державному виконавцю доступ до описаного майна для подальшого його вилучення та передачі на реалізацію. Дії боржниці свідчили про умисне перешкоджання виконанню виконавчих дій, суд знайшов достатні підстави для задоволення подання та надання дозволу на примусове проникнення до житла боржниці;

- з отриманої від Долинського районного суду Кіровоградської області копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 квітня 2018 року вбачається, що іпотечне майно (двокімнатну квартиру, що належала ОСОБА_1 ) передано стягувачу в рахунок погашення боргу, виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі № 388/1993/15-ц закінчено;

- з отриманої від Долинського районного суду Кіровоградської області копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 вересня 2016 року вбачається, що згідно з повідомленням Долинської районної державної адміністрації від 22 вересня 2016 року рішення суду в указаній справі в частині стягнення судових витрат із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 здійснювалося шляхом здійснення відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 ;

- примусове виконання судового рішення від 23 лютого 2016 року лише у 2018 році свідчить також про те, що у 2017 році ОСОБА_1 мала невиконане фінансове зобов`язання та невиконане судове рішення, проте такі відомості не повідомила Комісії в анкеті від 12 травня 2017 року.

52. Отже, ВРП установила, що ОСОБА_1 було відомо про неодноразове притягнення її до дисциплінарної відповідальності під час роботи слідчим органів внутрішніх справ, що, на переконання ВРП, свідчить про недостовірність наданих кандидатом на посаду судді у відповідних анкетах відомостей щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також про надання нею неправдивих пояснень ВРП із цього приводу.

53. За висновком ВРП, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо належної ОСОБА_1 квартири у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання (відповідно до цивільно-правових договорів позики та іпотеки) та стягнення з неї цим судовим рішенням судових витрат свідчить про притягнення ОСОБА_1 судом до цивільної відповідальності, а також про застосування заставного права на майно, про що вона не могла не знати, проте не зазначила цих відомостей в анкетах кандидата від 12 травня 2017 року та від 12 липня 2019 року.

54. ВРП також зазначила, що відповідно до вказаних вище документів упродовж 2016 року ОСОБА_1 тричі не надала державному виконавцю доступ до квартири для виконання судового рішення. Вказане судове рішення було виконане із закриттям виконавчого провадження лише у квітні 2018 року. При цьому квартира, на яку було звернуто стягнення, була зазначена ОСОБА_1 в анкеті від 12 липня 2019 року як місце її проживання та реєстрації в період з 04 серпня 1995 року по 23 квітня 2018 року (інша адреса місця реєстрації була зазначена лише з 23 квітня 2018 року, а інша адреса фактичного проживання - з 01 січня 2018 року).

55. На переконання ВРП, зазначені обставини в сукупності вказують на недостовірність повідомлених кандидатом на посаду судді відомостей про відсутність фінансових зобов`язань та невиконаних судових рішень (в анкеті від 12 травня 2017 року), непритягнення до цивільної відповідальності та незастосування заставного права на майно (в обох анкетах), а також свідчать про надання у засіданні ВРП від 02 червня 2020 року неправдивих пояснень щодо добровільного звільнення спірної квартири 29 грудня 2015 року.

56. Крім цього, ВРП також установила, що з 2007 року ОСОБА_1 працює в Долинській районній державній адміністрації, де займала посади начальника юридичного відділу апарату районної державної адміністрації, начальника відділу з правових питань, контролю та роботи із зверненнями громадян апарату районної державної адміністрації, останні чотири роки працює на посаді завідувача сектору юридичної роботи та з питань запобігання та виявлення корупції апарату районної державної адміністрації, отже, була та є державним службовцем, тобто суб`єктом декларування.

57. Проте, отримавши у 2015 році від ОСОБА_4 грошові кошти в борг, ОСОБА_1 не зазначила про це у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, а також не зазначила у цій та наступних деклараціях (за 2016, 2017 роки) про наявність цієї позики, тобто фінансового зобов`язання, оскільки фактично борг погашено у 2018 році, про що зазначалось вище.

58. Зазначення ОСОБА_1 численних недостовірних відомостей в анкетах кандидата на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Комісії під час добору (конкурсу), надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП та встановлені обставини, що не спростовані ОСОБА_1 у засіданні ВРП 26 листопада 2020 року, на переконання цього органу, дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.

59. Водночас ВРП у оскаржуваному рішенні від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20 зазначила, що вказані відомості не були предметом розгляду ВККС під час розгляду питання про надання рекомендації ОСОБА_1 для обрання на посаду судді.

60. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки ВРП. При цьому в рішенні ВККС від 07 серпня 2019 року № 244/дс-19, яким ОСОБА_1 рекомендовано для обрання на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва, немає жодних посилань на вказані обставини, які ВРП розцінила як такі, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначення позивачки на посаду судді.

61. Указане спростовує посилання скаржниці в апеляційній скарзі на те, що Комісія неодноразово проводила відносно неї спеціальну перевірку і дійшла висновку, викладеного в довідці від 09 вересня 2016 року № 18.4-795/16, про те, що інформації, яка перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади судді місцевого суду загальної юрисдикції, не виявлено.

62. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що ВРП на підставі наданих їй повноважень обґрунтовано відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва у зв`язку з установленням обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, а саме: зазначення особою численних недостовірних відомостей в анкетах кандидата на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Комісії під час добору (конкурсу), надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП та встановлення обставин, не спростованих нею у засіданні ВРП.

63. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним цей висновок колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

64. Ефективність правосуддя залежить насамперед від особистих чеснот судді. Ці основоположні принципи впроваджені в національну систему правил і норм, що формують моральний аспект поведінки суддів та викладені, зокрема, в Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

65. Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

66. Суддівська етика - це певна система базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об`єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

67. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

68. У пункті 9 цього Висновку констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які б відповідали вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

69. Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд з професійними якостями є визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.

70. Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендувати такого кандидата ВРП зобов`язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.

71. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова образу судді та, відповідно, кандидата на посаду судді, яка, з-поміж іншого, визначає межі, характер і спосіб поведінки особи, що ґрунтується, в тому числі, на чесності та високій моральності у способі власного життя, професійній діяльності, реалізації своїх прав та виконанні обов`язків. Саме доброчесність суддів є запорукою формування довіри суспільства до судової влади в цілому.

72. Авторитет та довіра до судової гілки влади формуються залежно від персонального складу суддівського корпусу, а тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності та негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі його призначення.

73. При цьому такий критерій, як "негативний вплив на суспільну довіру до судової влади" прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ як характеристика обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

74. З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

75. Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

76. Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

77. За таких обставин суд вправі перевірити аргументованість, вмотивованість висновків органу суддівського самоврядування, однак не може підміняти цей орган та на власний розсуд переоцінювати його висновки. Повноваження ВРП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та виключною компетенцією ВРП як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою.

78. Рішення ВРП від 26 листопада 2020 року № 3258/0/15-20 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва" мотивовано тим, що: ОСОБА_1 було відомо про неодноразове притягнення її до дисциплінарної відповідальності під час роботи слідчим, проте вона не вказала про це в анкетах на посаду судді; у 2017 році ОСОБА_1 мала невиконане фінансове зобов`язання та невиконане судове рішення, проте такі відомості не повідомила Комісії в анкеті від 12 травня 2017 року; про непритягнення до цивільної відповідальності та незастосування заставного права на майно неправдиво зазначила в обох анкетах; ОСОБА_1 не зазначила про отримання у 2015 році грошових коштів у борг у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, а також не зазначила у цій та наступних деклараціях (за 2016, 2017 роки) про наявність цієї позики, тобто фінансового зобов`язання.

79. Ураховуючи наведені відповідачем мотиви прийняття оскаржуваного рішення, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав стверджувати, що висновки ВРП є свавільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або помилковими щодо фактів.

80. Таким чином, немає підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 26 січня 2021 року № 3258/0/15-20 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ.

81. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

82. Посилання скаржниці на безпідставність зазначення в оскаржуваному рішенні відповідача про відсутність у неї за час служби в органах внутрішніх справ заохочень не впливає на наявність установлених ВРП обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, а тому ці посилання не можуть бути підставою для скасування цього рішення ВРП.

83. Не є слушними й доводи ОСОБА_1 про те, що з наказами про застосування дисциплінарних стягнень її не було свого часу ознайомлено, а тому ці відомості позивачці стали відомі з досьє кандидата на посаду судді, яке їй відповідачем було надано для ознайомлення лише в грудні 2020 року, оскільки з атестаційного листа за період із січня по жовтень 2001 року, з яким скаржниця була ознайомлена 30 листопада 2001 року, про що свідчить її підпис, убачається, що наказом начальника Управління МВС від 29 серпня 2001 року № 786 ОСОБА_1 оголошена неповна посадова відповідність (а. с. 249, т. 2).

84. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржниці про те, що на підставі частини першої статті 151 КЗпПУ та статті 34 Дисциплінарного статуту вона правильно зазначила в анкетах кандидата на посаду судді про непритягнення її до дисциплінарної відповідальності.

85. Як убачається зі змісту розділу 6 "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності" анкети кандидата на посаду судді, форма якої затверджена ВККС як додаток 4 до Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Комісії від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16, яка подається кандидатами на посаду судді, зарахованими до резерву на заміщення вакантних посад суддів для участі у конкурсі, у пункті 6 цього розділу зазначаються відомості про притягнення кандидата до дисциплінарної відповідальності. При цьому кандидат має зазначити усі випадки притягнення його до дисциплінарної відповідальності із вказівкою про підстави притягнення, дату і зміст рішення про застосування дисциплінарного стягнення, його вид, інформацію про його оскарження та скасування, а також відомості щодо зняття дисциплінарного стягнення.

86. Усі кандидати у розділі "Підтвердження" вказаної анкети власним підписом засвідчують, що зазначені ними в анкеті дані є правдивими і точними, повними і достовірними, погоджуючись при цьому, що надання недостовірної (неповної) інформації, яка може свідчити про їхню недоброчесність, може мати наслідком відмову в допуску до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді.

87. ВРП установила, що в анкеті кандидата на посаду судді, підписаній ОСОБА_1 12 липня 2019 року, на запитання "Вкажіть, чи притягувалися Ви до дисциплінарної відповідальності" (пункт 6 розділу 6 анкети) ОСОБА_1 зазначила, що до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

88. Отже, засвідчення своїм підписом ОСОБА_1 в анкеті про непритягнення її до дисциплінарної відповідальності не може свідчити про те, що зазначені нею відомості є правдивими і точними, повними і достовірними.

89. Крім того, за результатами дослідження та перевірки інформації, отриманої з ЄДРСР, вебпорталу "Судова влада України", Долинського районного суду Кіровоградської області, ВРП в оскаржуваному рішенні дійшла обґрунтованого висновку про те, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо належної ОСОБА_1 квартири у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання (відповідно до цивільно-правових договорів позики та іпотеки) та стягнення з неї цим судовим рішенням судових витрат свідчить про притягнення ОСОБА_1 судом до цивільної відповідальності, а також про застосування заставного права на майно, про що вона не могла не знати, проте не зазначила цих відомостей в анкетах кандидата на посаду судді від 12 травня 2017 року та від 12 липня 2019 року.

90. Інші доводи та міркування, наведені в апеляційній скарзі та у відповіді на відзив ВРП, правильності висновків суду першої інстанції також не спростовують.


................
Перейти до повного тексту