П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня2021 року
м. Київ
Справа № 9901/392/20
Провадження № 11-268заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представників позивачки - Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представника відповідача - Шевчука А.О.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2021 року (судді Кашпур О. В., Данилевич Н. А., Мацедонська В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Уханенко С.А.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 1 грудня 2020 року № 3321/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі - рішення ВРП, спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимоги ОСОБА_1 послалася на те, що питання про її звільнення розглядалось упередженим складом ВРП, оскільки раніше відповідачем у тому самому складі вже висловлювалась позиція щодо необхідності її звільнення з посади судді. Вказала, що зміст оскаржуваного рішення є ідентичним рішенню Другої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 і рішенню ВРП 09 від 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 та не містить власних висновків щодо того, які саме дії позивачки свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку. У спірному рішенні відсутні обґрунтовані мотиви застосування дисциплінарного стягнення до позивачки.
На думку ОСОБА_1, відповідач при ухваленні спірного рішення поверхово розглянув питання про її звільнення з посади судді і не надав належної правової оцінки усім обставинам, що слугували підставою для висновку про наявність підстав для звільнення згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Факти, які б свідчили про вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, ВРП не встановлені. Відповідачем при винесенні спірного рішення порушено принцип пропорційності щодо застосування дисциплінарних стягнень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
За висновком суду першої інстанції, спірне рішення ВРП від 1 грудня 2020 року ухвалено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) немає.
Щодо обґрунтованості наведених у спірному рішенні мотивів звільнення позивачки з посади судді суд першої інстанції виходив з того, що обставини вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку як підстави звільнення за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України були перевірені судом та підтвердилися під час розгляду адміністративної справи № 11-395сап20, рішення в якій набрало законної сили.
Суд першої інстанції зауважив, що оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20, законність якого підтвердила Велика Палата Верховного Суду.В межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи стосовно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Так, ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення ВРП не містить обґрунтованих мотивів звільнення судді, воно має формальний характер та містить лише посилання на факт наявності рішень ВРП та її Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При цьому суд першої інстанції не надав правової оцінки аргументам позивачки про відсутність у її діях ознак дисциплінарного проступку, вдавшись до надмірного формалізму з тих підстав, що оскаржуване рішення ВРП є лише кінцевим кадровим рішенням. Наведене позбавило позивачку права на справедливий та повноцінний судовий розгляд її справи.
Скаржниця вважає, що суд протиправно відхилив доводи про те, що під час розгляду питання про її звільнення з посади судді їй не було забезпечено право на розгляд цього питання неупередженим складом ВРП, адже раніше ВРП при вирішенні інших питань під час дисциплінарного провадження стосовно позивачки вже висловила свою позицію щодо необхідності її звільнення, а це не відповідає критерію неупередженості.
Зазначає ОСОБА_1 й про порушення принципу пропорційності ступеня тяжкості дисциплінарного проступку та обраного виду дисциплінарного стягнення, закріпленого судом першої інстанції, оскільки кадрове рішення про її звільнення з посади є кінцевим етапом у реалізації дисциплінарної відповідальності стосовно судді.
ВРП у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає правильним його висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Зазначає також, що факт вчинення суддею ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішень ВРП та її дисциплінарного органу про застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 11-395сап20 та не потребує доказування.
На переконання ВРП, її рішення про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань.
Відповідач наголошує, що спірне рішення ухвалене повноважним складом ВРП та підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У судовому засіданні представники позивачки та ВРП підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
У ході судового розгляду встановлено такі фактичні обставини справи.
Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 434/2007 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року
№ 4735-VI вона обрана на посаду судді цього суду безстроково.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення ВРП подання про звільнення з посади судді.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало те, що, розглядаючи заяву про виправлення описки в ухвалі про накладання арешту від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к та постановляючи ухвали від 29 березня 2018 року про виправлення описки та від 22 серпня 2018 року про виправлення механічної помилки, суддя допустила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), а також істотний дисциплінарний проступок у розумінні частини дев`ятої статті 109 цього Закону.
Підсумовуючи обставини дисциплінарного правопорушення, встановлені законом підстави і кваліфікуючі ознаки дисциплінарної відповідальності судді, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що постановлення суддею ОСОБА_1 ухвал від 29 березня та 22 серпня 2018 року про внесення виправлення в судове рішення про накладення арешту на майно, з часу постановлення якого минуло чотири роки, викликає обґрунтований сумнів у неупередженості судді та свідчить про умисний характер її дій, що призвели до порушення прав людини і основоположних свобод та спричинили істотні негативні наслідки. Тобто суддя допустила дії, за які її слід притягнути до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 4 частини першої статті 106, частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ.
Позивачка оскаржила рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 до ВРП.
За результатами розгляду скарги ВРП своїм рішенням від 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 позивачка оскаржила в порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)до Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі
№ 11-395сап20 рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 залишено без змін.
23 жовтня 2020 року до ВРП надійшло подання її Другої Дисциплінарної палати про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України відповідно до рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20.
1 грудня 2020 року ВРП прийняла спірне рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Не погодившись із рішенням ВРП від 1 грудня 2020 року, позивачка звернулася до суду.
Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи щодо наявності підстав для скасування спірного рішення та оскаржуваного позивачкою рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, подання про звільнення судді з посади.
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Згідно з положенням статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Статтею 115 Закону № 1402-VIII передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.
Відповідно до статті 1 цього Закону ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді відповідно до пунктів 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону
№ 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 1 грудня 2020 року № 93 та копія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що на засіданні ВРП були присутні 14 її членів, тобто більшість від складу, які проголосували "за" звільнення позивача з посади судді, "проти" - 0. Це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 14 членами, які брали участь у його ухваленні.
Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування спірного рішення відповідача.
Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржниці на упередженість окремих членів ВРП, які в ході дисциплінарного провадження в актах ВРП вже висловлювали свою думку щодо вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку, оскільки законодавством не встановлено обмежень щодо участі членів ВРП у засіданні цього колегіального органу під час розгляду питання про звільнення судді з мотивів, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Відповідно до положень частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ обмеження передбачені лише щодо участі членів ВРП у засіданні при розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП.
Оцінюючи рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другоїстатті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРП від 22 жовтня2020 року № 2931/0/15-20, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 21 вересня2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Зазначені рішення ВРП та її дисциплінарного органу були предметом судової перевіркив порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, за наслідками якої Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 січня 2021 року скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 - без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРПвід 22 жовтня 2020 року № 2931/0/15-20 містить обґрунтовані мотиви, з яких цей орган дійшов висновку про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення, його ухвалено на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтю 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування рішення ВРП від 22 жовтня 2020 року немає. ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт учинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді, та, як наслідок, правомірність рішення ВРП і Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади не потребують доказування.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.
Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_1 про порушення засад пропорційності обраного виду стягнення до судді.
Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення ВРП, оскільки, приймаючи його, цей орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно із частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду