УХВАЛА
18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10427/19
Провадження № 12-70гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І.,Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/10427/19
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Попікова О. В., Корсак В. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 (суддя Зеленіна Н. І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 2 381 717,88 грн,
ВСТАНОВИЛА:
02 вересня 2019 року Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" (далі - ПрАТ "ЦЗФ "Вуглегірська") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 2 381 717,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач несвоєчасно перерахував на рахунок позивача кошти, стягнуті Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" на користь ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" у загальному розмірі 11 809 876,22 грн. Ці кошти були перераховані на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує Державна казначейська служба України.
Державний виконавець 02.08.2016 та 03.08.2016 направив Державній казначейській службі України платіжні доручення №4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 792 849,12 грн та №5187 від 03.08.2016 про перерахування - в сумі 5 837 027,10 грн, які були отримані Державною казначейською службою України 02.08.2016 та 03.08.2016. Вказані платіжні доручення не були виконані Державною казначейською службою України у встановлений чинним законодавством строк, у зв`язку з чим позивач не мав можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами до 01.02.2017.
Позивач звертався до суду адміністративною юрисдикції з позовом у справі № 826/16912/16 про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень Міністерства юстиції України № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11 809 876,22 грн на поточний рахунок ПрАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" та зобов`язання відповідача виконати вказані платіжні доручення. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/16912/16, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020, позов ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання цих платіжних доручень та зобов`язано Державну казначейську службу України їх виконати.
З огляду на несвоєчасне перерахуванням відповідачем коштів, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі про стягнення з відповідача пені, передбаченої статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також інфляційних втрат та 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ПрАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" 1 180 987,62 грн пені за несвоєчасне здійснення переказу та 17 862,88 грн судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 027 459,23 грн інфляційних втрат та 173 271,03 грн трьох відсотків річних.
Рішення суду мотивовано тим, що Державна казначейська служба України порушила строк перерахування коштів на виконання виконавчого листа на 180 днів з 06/07.08.2016 по 01.02.2017. Суд вважав, що на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.
Здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції вказав, що сума пені за 180 днів прострочення складає 2 131 750,57 грн, однак врахувавши вимоги статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до яких розмір пені підлягає обмеженню сумою, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, суд стягнув на користь позивача суму у розмірі 1 180 987,62 грн.
В частині відмови у стягненні інфляційних нарахувань та 3% річних суд виходив з того, що повторне нарахування відсотків у будь-якій формі за несвоєчасну сплату вже нарахованої пені законодавством не допускається. При цьому суд першої інстанції вказав, що пеня за несвоєчасне відшкодування ПДВ є одним з різновидів неустойки, який передбачено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Також суд керувався положеннями Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, Порядку взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016, а також Бюджетного кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції надав неправильну правову кваліфікацію встановленим фактичним обставинам справи в частині врахування порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у даній справі правовідносини склалися не щодо списання бюджетних коштів чи справляння податку на додану вартість, а щодо перерахування позивачеві стягнутих з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" коштів, які були розміщені на рахунках Міністерства юстиції України, а тому у місцевого суду не було підстав керуватися положеннями бюджетного законодавства.
Суд апеляційної інстанції встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач був позбавлений можливості розпорядження належними йому грошовими коштами протягом більш як 2,5 роки. Суд вважав, що суд першої інстанції невірно визначив кількість днів прострочення, однак з урахуванням обмеження, встановленого статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", це не вплинуло на правильність кінцевого розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на Державну казначейську службу України, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція №22).
Апеляційний господарський суд зауважив, що в даному випадку орган Казначейства виконує функцію банку, який обслуговує позивача, адже саме орган Казначейства, отримавши розпорядження (платіжне доручення) органу виконавчої служби перерахувати позивачу кошти, стягнуті на його користь на виконання рішення суду, які зберігаються на рахунку Державної казначейської служби, зобов`язаний перерахувати ці кошти виключно позивачеві і нікому іншому. При цьому суд апеляційної інстанції врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15?ц (провадження № 6-1329цс16), відповідно до якої відповідач є учасником платіжної системи та повинен був виконати вказані платіжні доручення в установлений строк на користь позивача, чого зроблено не було, а відтак з відповідача підлягає стягненню пеня, передбачена статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних на пеню.
Доводи відповідача про відсутність будь-яких зобов`язань перед позивачем з огляду на відсутність між ними договору суд визнав безпідставними, оскільки як зобов`язання зі здійснення переказу у 3-денний строк, так і відповідальність за його невиконання, встановлені для Державної казначейської служби України приписами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 в частині задоволених позовних вимог, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В поданій касаційній скарзі відповідач обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, що кореспондується з пунктом другим частини другої статті 287 ГПК України.
Ухвалою від 09.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 910/10427/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами державної виконавчої служби, Державною казначейською службою та стягувачем. Вказує, що подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду України, щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац 2 пункту 32.2. статті 32 Закону).
Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського зауважує, що у наведеній постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц суд за подібних правовідносин дійшов висновку щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац 2 пункту 32.2. статті 32 Закону), тоді як колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку з огляду на таке.
Положеннями статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі (пункт 1.23), а платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів (1.32).
Водночас, у правовідносинах, що склалися у цій справі, що є подібними за обставинами та правовим регулюванням справі № 760/11577/15-ц, учасниками платіжної системи в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є: отримувач - стягувач ПрАТ "ЦЗФ "Вуглегірська"; банком, що обслуговує отримувача - АТ "Райффайзен Банк Аваль" (як стверджує відповідач); платником - Міністерство юстиції України; банком, що обслуговує платника - Державна казначейська служба України.
Пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено такі норми щодо відповідальності банків при здійсненні переказів:
У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що отримувач має право на отримання пені лише у випадку порушення строків виконання платіжних документів, передбачених цим законом, саме банком, що обслуговує отримувача (абзац 2 пункту 32.2. статті 32 Закону).
Норма пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" покладає (1) відповідальність у вигляді сплати пені за порушення строків виконання доручення клієнта на банк, що обслуговує платника, яку (пеню) він зобов`язаний сплатити платнику та (2) відповідальність у вигляді сплати пені у разі порушення строків завершення переказу - на банк, що обслуговує отримувача, яку він зобов`язаний сплатити отримувачу.
У випадку ж прострочення строків виконання платіжних документів, передбачених цим законом, банком, що обслуговує платника, Закон передбачає як спосіб поновлення права отримувача лише відшкодування шкоди (абзац 4 пункту 32.2. статті 32 Закону).
Натомість, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 760/11577/15-ц відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити отримувачу (стягувачу), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто "банк платника" в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - Державну казначейську службу України.
Відповідно до пункту сьомого розділу XI "Перехідні положення" ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Тобто на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України може бути передано справу у разі, якщо колегія суддів (палата, об`єднана палата) Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі від 09.09.2021, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно із приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України.
Керуючись статтями 120, 121, 234, 235, 301, 302, п. 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, Велика Палата Верховного Суду