Постанова
Іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 466/7895/19
Провадження № 51-4323 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів Луганського Ю.М., Фоміна С. Б.
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Кузнецова С. М.,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_1,
захисника (відеоконференція) Сеньківа А. Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140090003449, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шевченківський районний суд м. Львова вироком від 26 червня 2020 року визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Вирішено цивільний позов, питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 07 вересня 2018 року близько 16.30 год., керуючи технічно справним транспортним засобом марки "Skoda Fabia", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись проїжджою частиною по вулиці Панча у напрямку до вулиці Варшавської в місті Львові, порушуючи п.п. 2.3 б), п.п. 12.3, п.п. 18.1 Правил дорожнього руху, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу неподалік будинку № 7а, по якому в цей час з права наліво по ходу руху вказаного транспортного засобу рухалась у темпі спокійного кроку пішохід ОСОБА_2, не зменшив швидкості та своєчасно не зупинив транспортний засіб, що призвело до наїзду на пішохода. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_2 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 травня 2021 року вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2020 року залишив без зміни, а апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 26 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 травня 2021 року і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, покладені ним в основу обвинувального вироку докази є недопустимими та недостатніми для підтвердження його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка цих доказів є суперечливою та однобічною. Вбачає, що суду не було надано доказів наявності причинного зв`язку між його діями і наслідками, які настали.
Зауважує, що перший допит свідка ОСОБА_3 відбувся через кілька місяців після ДТП, й жодним чином не було перевірено, чи був він взагалі очевидцем цієї події.
Вказує, що покази свідка ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_2 суттєво відрізняються, зокрема щодо погоди у день ДТП, щодо відстані видимості автомобіля під час його руху.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів, наведених в його апеляційній скарзі, та не надав на них належної відповіді, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому ухвала апеляційного суду, на його думку, не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Наголошує, що судами першої та апеляційної інстанцій не оцінено процедури залучення статиста під час проведення слідчого експерименту за його участю, жодних дій для встановлення чіткої відповідності статиста потерпілій проведено не було. Стверджує, що слідчий експеримент проводився не за тих погодних умов, за яких відбувалася подія, а статист була одягнена у важкий зимовий одяг, який суттєво сповільнював її рух.
Зазначає, що під час проведення слідчого експерименту потерпіла надала покази, які не відповідають її показам в судовому засіданні, а судом першої інстанції не було наведено жодного обґрунтування щодо надання переваги показам потерпілої та свідка ОСОБА_3, а не обвинуваченого.
Крім цього, ОСОБА_1 наголошує, що судом першої інстанції не надано оцінки щодо допустимості як доказу протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, у зв`язку з наявними у ньому виправленнями.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом доводів касаційної скарги засудженого вбачається, що ним, крім іншого, оскаржуються аспекти встановлення судом фактичних обставин правопорушення, а також оцінки судом достовірності окремих доказів, що не може бути предметом касаційної перевірки.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України, рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 щодо неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
Посилання засудженого на те, що саме потерпіла ОСОБА_2 не дотрималася вимог правил дорожнього руху та різко почала переходити нерегульований пішохідний перехід в швидкому темпі, у зв`язку з чим він як водій не мав об`єктивної можливості уникнути зіткнення з потерпілою, місцевим та апеляційним судами правильно були визнані необґрунтованими, оскільки, як встановлено місцевим судом та перевірено судом апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_2 вийшла і рухалася по пішохідному переході та мала перевагу в русі, тому у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням тілесних ушкоджень потерпілій перебуває саме недотримання правил дорожнього руху водієм, що підтверджується висновками відповідної експертизи (т.1 а.с. 133-137).
Спростовуючи доводи сторони захисту щодо неналежного проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 у зв`язку з іншими погодними умовами, а також щодо залучення статиста, яка була одягнута у важкий зимовий одяг, що не відповідає обставинам вчинення ДТП, суд апеляційної інстанції вказав, що метою проведення слідчого експерименту було відтворення обставин настання ДТП відповідно до показань ОСОБА_1 . Погодні умови та одяг статиста не мають вирішального значення для проведення слідчого експерименту в цьому випадку та не можуть вплинути або суттєво змінити результат його проведення.
Крім цього, як убачається зі змісту протоколу проведення слідчого експерименту від 14 лютого 2019 року (т. 1 а. с. 105-110), під час проведення вказаної слідчої дії ОСОБА_1 було відтворено траєкторію руху автомобіля із вказуванням місця зупинки, місця наїзду на пішохода. Також ОСОБА_1 було відтворено місце перебування передньої частини кузова автомобіля в момент виявлення пішохода відносно місця наїзду, вказано темп руху пішохода та швидкість руху автомобіля й зроблено відповідні заміри.
Також колегія суддів вважає правильними висновки місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить вимог до особи статиста, оскільки його функція зводиться до заміни певного учасника слідчого експерименту під час проведення такої слідчої дії, й підбір статиста здійснює особа, яка проводить відповідну слідчу дію. Статист не є самостійним учасником слідчого експерименту, й чинним КПК України не передбачено обов`язку вносити дані про особу, яка виконувала роль статиста, в процесуальні документи.
Доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що допит свідка ОСОБА_3 відбувся аж через сім місяців після дорожньо-транспортної пригоди, а його статус як свідка не було підтверджено, адже відсутні дані про те, що він був очевидцем події, також не знайшли свого підтвердження.
Як обґрунтовано зазначив в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд, норми чинного кримінального процесуального закону не містять вимог щодо часу збирання доказів відносно часу вчинення правопорушення, в тому числі й щодо допиту свідка, за умови здійснення цих дій у межах строку досудового розслідування.
Крім цього, за змістом статей 23, 95 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні 05 березня 2020 року, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, був допитаний свідок ОСОБА_3, який надав суду пояснення щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1, очевидцем якої він був. Ці показання, які є логічними та узгоджуються з іншими дослідженими доказами, судом покладені в основу обвинувального вироку.
Стосовно посилань у касаційній скарзі про надання потерпілою інших показань щодо погодних умов та руху автомобіля під час слідчого експерименту в ході досудового розслідування й під час її допиту в суді першої інстанції, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду, який послався на рішення Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року, у якому зроблено висновок, про те, що, спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК України, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України. Тому питання надання переваги судом певним належним, допустимим і достовірним доказам порівняно з іншими є аспектами внутрішнього переконання суду.
Також колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказу протоколу слідчого експерименту від 05 квітня 2019 року (т. 1 а. с. 116-119) за участю свідка ОСОБА_3 у зв`язку із наявними у ньому виправленнями.
Як убачається зі змісту цього протоколу, у ньому дійсно міститься виправлення і вказано місце наїзду на пішохода в межах пішохідного переходу. При цьому при прослуховуванні технічного носія, на якому зафіксовано судове засідання в суді першої інстанції, встановлено, що у судовому засіданні 04 червня 2020 року під час дослідження доказів було повністю оголошено зміст вказаного протоколу з наявними у ньому виправленнями. Стороною захисту на запитання головуючого не висловлено жодних зауважень щодо змісту протоколу.
Крім цього, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердив дані щодо місця наїзду на пішохода саме в межах пішохідного переходу, таким чином засвідчивши правильність відображених у протоколі даних. Це також випливає й зі схеми до цього протоколу слідчого експерименту (т.1 а.с. 120).
Апеляційний суд, перевіривши зазначений довод, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у суду першої інстанції достатніх підстав визнавати такий протокол недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент був проведений у порядку, визначеному ст. 240 КПК України, а його зміст та форма відповідає вимогам ст. 104 КПК України.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що наявні виправлення у протоколі є такими, що не могли вплинути на зміну його змісту в цілому.
На думку колегії суддів касаційного суду, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого та прокурора, ретельно перевіривши доводи скарг, обґрунтовано залишив їх без задоволення, мотивувавши належним чином своє рішення, а тому доводи касаційної скарги засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.
Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни.
Враховуючи викладене, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд